Таблиця Максімова 2016

Назва	Характеристика
Народна педагогіка	Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1865) у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских". Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Його використовують на позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільноти. У 60-ті роки XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін "етпнопедагогіка" (Г. Волков) - галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Духовна педагогіка	Зародження її пов'язано з утвердженням важливої ролі релігії церкви у формуванні й духовному житті особистості. Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула вона в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовувала виховання в релігійне русло. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася в лові філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах (початкових школах для хлопчиків), у школах брахманів (жерців) у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Суттєво збагатили розвиток тогочасної духовної педагогіки християнські теологи Квінт-Септимій-Флоренс Тертулліан (прибл. 160-222), Августин (Блаженний) Аврелій (354-430), Фома Аквінський (1225-1274).
Світська педагогіка	Своїм корінням вона сягає давнього світу. Перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї було зроблено в давніх Китаї, Індії, Греції та Римі. Тогочасні філософські трактати містять перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, мети, змісту і правил виховної діяльності. Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення. У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має власні закони та закономірності. Щоправда, педагогічні закономірності мають специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.