Сучасні підходи до проблеми розвитку творчих здібностей особистості

1.1Феномен творчості завжди привертав увагу дослідників як найважливіший компонент соціальної культури. Творчість – це позитивно спрямована діяльність, каталізатор прогресивних змін у суспільстві, культурі. Це багатогранне поняття, що пронизує всі сторони діяльності особистості і проявляється у всіх напрямках суспільної практики. З моменту зародження та становлення шкільної практики навчання особлива увага завжди приділялася вихованню особистості, що зможе творчо ставитися до праці, самостійно знаходити вирішення назрілих проблем. Виховання таких якостей потребує відповідного педагогічного підходу, цілеспрямованого впливу педагогів протягом усього періоду навчання та виховання. Діти повинні вчитися самостійно мислити, мати власну думку, відчувати відповідальність за справу. Творча особистість значно краще адаптується до соціальних, побутових та виробничих умов, ефективно їх використовує, удосконалює, змінює. Протягом тривалого часу творчі здібності вважалися притаманними ли- ше обранцям долі. Проблемами творчості з давніх-давен цікавилися Платон, Аристотель, Августин, Гегель, Й.-Г.Песталоцці, та ін. Більш глибоке дослідження питань творчості, особливостей творчої діяльності, умов формування творчої особистості почалося на межі ХІХ та ХХ століть. Великий внесок у дослідження проблем творчості внесли Г.Я. Буш, О.М.Леонтьєв, К.С.Пігров, Я.О.Пономарьов, С.Л.Рубінштейн, О.К.Тихомиров, П.Я.Якобсон, Л.В.Яценко. Розв’язання цієї проблеми в Україні почалося з часів Ярослава Мудрого, який “залюблений в книгу, в пізнання нового, створював всі умови на землі руській щодо розвитку духовного і наукового потенціалу” [141, с.19]. Батьком української творчої думки вчені називають Феодосія Печерського, девізом творчості якого стали слова “Віруй і пізнавай”. Прославилися своїм інтересом до питань творчості козаки, які прагнули до постійного духовного вдосконалення життя у Запорізькій Січі. Проблеми розвитку творчого потенціалу дитини, дорослої людини були в центрі уваги першого філософа України Г.С.Сковороди. Він у своїх працях підкреслював: “Єдність думок, вчинків, слова і діла, розуму і волі сприяють розвиткові всебічно розвиненої, духовної особистості, яка в подальшому буде працювати наполегливо, творчо”. А досягти цього можливо за умов вивчення педагогами природних якостей особистості [141]. 1.2. Ідеї розвитку творчої особистості продовжують у своїх працях Т.Г.Шевченко, І.Я.Франко, Леся Українка, яка, зокрема, наголошувала на тому, що вчитель повинен постійно працювати над розвитком творчого потенціалу учнів. Ці ідеї продовжують в своїй педагогічній спадщині Б.Д.Грінченко, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Творча діяльність людини на сучасному етапі є предметом дослідження філософії, фізіології, психології, педагогіки, логіки. Філософія надає методологічну основу для дослідження, вивчає принципи істинності знання, результатів творчого мислення (Г.Я.Буш, К.С.Пігров, П.М.Якобсон). Психологія досліджує процеси творчого мислення (Б.Г.Ананьєв, А.З.Рахімов). Педагогіка вивчає шляхи та засоби формування творчої особистості (І.А.Барташнікова, Д.Б.Богоявленська, С.О.Сисоєва). Проблемі творчості присвятили свої праці Дж.Гілфорд, Дж.Піаже, З.Фрейд, Е.Торренс. Окремі питання щодо сутності творчості розглядав Дж.Дьюї [28]. Головною ознакою творчості найчастіше вважають новизну, визначаючи творчою діяльністю ту, “що породжує щось якісно нове, позначене неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю” [105]. Таку думку поділяють Д.Б.Богоявленська, Л.С.Виготський, І.П.Волков та ін. Чимало вчених-психологів таку характеристику творчості вважають неповною, стверджуючи, що елементи творчості є у будь-якій діяльності людини, що активно діючи протягом життя, людина вирішує чимало задач самостійно. Як наслідок такої діяльності виникає щось нове, що не існувало раніше. Тобто творчість являє собою цілеспрямовану, наполегливу працю, спрямовану на вирішення творчих задач, що ставить життя (С.Л.Рубінштейн, А.Т.Шумілін). В основі творчості лежить, як правило, трудова діяльність людини. Праця – єдиний засіб перетворення людини в творчу особистість. Творчі ідеї самі собою не народжуються, а виникають тоді, коли людина відчуває потребу щось змінити, вдосконалити. До творчості людину спонукають як соціальні мотиви, так і її фантазія, мрії. Процес творчості поєднує традиції і новаторство. Абсолютно нового у творчості не буває. Суб’єкт творчості може реалізувати свій задум лише враховуючи результати попередньої діяльності людей, закріплені у формі традицій. Щоб створити щось нове, треба зруйнувати старе та, використовуючи його окремі конструктивні елементи, утворити нову конструкцію. Результати творчості можуть мати об’єктивну чи суб’єктивну новизну. Об’єктивною вважають новизну у контексті історії культури, а суб’єктивною – новизну, що має відношення тільки для автора творчої розробки (Л.С.Виготський, І.Я.Лернер, Я.О.Пономарьов). Саме суб’єктивний характер новизни лежить в основі дитячої творчості. Під дитячою творчістю розуміють діяльність дитини, в процесі якої вона створює якісно нові для самої себе цінності. Ці цінності мають і суспільне значення, тому що необхідні для всебічного розвитку особистості і, як наслідок, для розвитку суспільства. Інколи діти створюють речі, які мають справжню естетичну цінність, є творами мистецтва [13]. §2.Творчість дітей. 2.1. “Творчість дітей – глибоко своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і самоутвердження, в якому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини. Цю самобутність не можливо охопити якимись правилами, єдиними і обов’язковими для всіх”, – писав В.О.Сухомлинський [135, т.3, с.54]. Творчість не можлива без вивчення досвіду суспільства і має його у своїй основі. “Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобами пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням” [135, т.3, с.566]. Тобто, творчість – це процес створення нового і цінного. Аналіз досліджень з різних аспектів проблеми творчої особистості (Г.С.Альтшулера, Д.Б.Богоявленської та ін.) дозволяє стверджувати, що формування творчої особистості найкраще відбувається у процесі творчої діяльності. Відомо, що людські творіння можливі завдяки поєднанню дії двох чинників – величезної кількості спроб і невблаганної критики, що знищує все невдале та недосконале [13]. Діяльність людини може бути відтворюючою або репродуктивною та комбінуючою, або творчою. Суть творчого процесу і реорганізації накопиченого досвіду і формуванні на його основі нових комбінацій. На початку ХХ століття Л.С.Виготським була створена і обґрунтована теорія психічного розвитку особистості. Основними положеннями якої є: значення уяви у творчій діяльності людини; зв'язок уяви з дійсністю; психологічний механізм творчої уяви; наявність творчого початку у повсякденному житті людей [30]. Саме творча діяльність людини робить її особистістю. Творчу діяльність, що базується на комбінуючих здібностях, психологи називають уявою або фантазією. Уява тісно пов’язана з мисленням. З її допомогою подумки здійснюється вихід за межі того, що безпосередньо сприймається. Уява, породжена трудовою діяльністю людини, і розвивається на її основі. Особливого значення набуває розвиток активної уяви як відтворюючої (створення образу предмета, явища за його описом), так і творчої (створення нових образів, які реалізуються в оригінальних та суспільно значимих продуктах діяльності) [13]. Процес створення нового починається з уявлення його у образній формі. Людина, у якої не розвинена творча уява, не може побачити щось нове у оточуючому її середовищі. Ось чому успіх творчості залежить від творчої уяви. Уява, як основа творчої діяльності, проявляється у всіх напрямках діяльності особистості. Завдяки їй стає можливим художня, наукова, технічна, ігрова творчість. Таку думку поділяють дослідники технічної творчості Г.С.Альтшулер, В.І.Бєлозерцев, К.С.Пігров, Л.В. Яценко та ін. Психологічний механізм уяви та пов’язаної з нею творчої діяльності стає зрозумілим, якщо з`ясувати зв`язок між фантазією та реальністю. Л.С.Виготський підкреслює, що уява і творча діяльність залежать від набутого людиною досвіду та емоційного зв’язку між діяльністю уяви та реальністю[29]. Багатство уяви обумовлюється багатством, змістовністю довгочасної пам’яті особистості. Чим більше пам’ять утримує різноманітних образів і понять, тим вище, за інших умов, імовірність того, що в свідомості індивідуума виникне новий, неповторний образ, який відзначається яскравістю, а головне – оригінальністю. Тобто, створювати нові образи, перебудовувати, комбінувати можна лише тоді, коли в пам’яті зберігається більш-менш значний запас різноманітних образів та ідей [38]. Концепція експериментального психічного розвитку особистості базується на тому, що постійні випробування, які випадали на долю людства, створили передумови для формування аналітичних здібностей, критичного мислення, осмисленої поведінки, творчих дій. Саме творчість дозволяє людині реалізовувати свій фізичний та духовний потенціал, швидко та адекватно адаптуватися у навколишньому середовищі та змінювати його разом з перетворенням власної особистості. До творчості людину спонукає непристосованість до навколишнього середовища, з якої виникають потреби , бажання, прагнення. Це живить процеси уяви , дає матеріал для її роботи. Уява залежить від досвіду особистості, від її комбінаційних здібностей, від вмінь, традицій тощо. Уяву розуміють як можливість створення на основі набутого досвіду нових образів, що дозволяють планувати майбутні дії. Тому головною метою процесу навчання науковці вважають розвиток особистості , а не тільки придбання знань, умінь та навичок. Навчити творчості неможливо, бо в педагогіці немає універсальних рецептів для цього. Творчу особистість можна розвинути, використовуючи елементи навчання, але наявність знань зовсім не забезпечує творчості. Так Дж.Стігер з’ясував, що високий рівень розумових здібностей є необхідною умовою для творчості, але не достатньою. Обов’язковою, на його думку, є інтелектуальна незалежність, виняткова допитливість, значна гнучкість під час зіткнення з будь-якими проблемами [13]. Чимало дослідників підкреслюють, що найважливішою властивістю творчої особистості є твердість у досягненні мети , впевненість у собі. Але у більшості випадків, навчаючись у школі, дитина поступово втрачає віру у свої сили, починає сумніватися у власній здатності відкрити щось нове. Поновити віру у свої сили можливо за умов використання завдань зростаючої складності та творчих завдань, що передбачають максимальну самостійність школяра. Отже, слід “організовувати навчання як пізнання”, тобто репродуктивну діяльність оптимально поєднувати з творчою, продуктивною [37, с.63]. Кінцевою метою школи по відношенню до суспільства є підготовка людини, здібної працювати творчо, мислити , нести відповідальність за долю країни та людства. Суспільству потрібні фахівці вищого творчого потенціалу, здатні проникати в суть ідеї і втілювати її в життя. На думку І.П.Волкова, для будь-якої творчої діяльності необхідною є наявність у людини таких якостей: нахилів до даного виду діяльності, здібності до швидкого навчання, розумової активності, кмітливості й винахідливості; прагнення добувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи; самостійності при виборі й розв’язанні задачі; працелюбності; здатності бачити загальне, головне в різному й різне в подібних явищах; потреби у постійному підвищенні кваліфікації. Він вважає, що “дитину треба вчити й розвивати всебічно, щоб дати можливість виявитися її прихованим, можливо дуже глибоко, здібностям. Здійснити це можна лише в процесі навчання під керівництвом дорослих” [26, с.96]. На необхідність розвитку творчості у дітей вказує відомий італійський письменник Джанні Родарі. Він також пропонує дорослим керувати цим процесом, організовуючи ігри з дітьми, фантазуючи, складаючи казки, вірші, загадки, історії [122]. На жаль, під час навчання в школі дитина майже не зустрічається з задачами, вирішення яких сприяло б розвитку її творчих здібностей. Протягом навчання у школі творчі здібності , які мала дитина у молодшому віці , можуть не тільки перестати розвиватися, але й зникнути, тому що сучасна школа привчає дітей, в основному , до виконавчої діяльності, розвиваючи виконавчі здібності. Слід зазначити, що деякі вчителі загальноосвітніх шкіл вже багато років працюють над проблемою розвитку творчих здібностей учнів. Так, наприклад, вчитель праці і малювання І.П. Волков зазначає, що “найефективніший шлях розвитку індивідуальних здібностей – прилучення всіх школярів до продуктивної творчої діяльності з першого класу”, бо “розвинути здібності – це значить озброїти дитину способом діяльності, дати їй до рук ключ, принцип виконання роботи, створити умови для виконання й розквіту її обдарованості” [26, с.93]. 2.2. Починаючи з 60-х років, І.П. Волков займається цією проблемою. З його ініціативи у Реутовській школі почала працювати “Творча кімната”, у якій кожна дитина може знайти собі справу до вподоби. У переважній більшості результати такого навчання вражають, здається, що це особливі, талановиті, здібні діти. На сучасному етапі, відчуваючи потреби суспільства , загальноосвітня школа почала робити перші кроки у напрямку розвитку творчих здібностей учнів. Сприяють цьому дослідження науковців, які розглядають цілу низку питань щодо існування “ дитячої творчості”, шляхів та засобів її розвитку , підкреслюючи, що у дитячій творчості важливим є не стільки результат, скільки процес творчої діяльності. У науково-педагогічних дослідженнях останніх десятиліть розглядаються проблеми формування творчої особистості (Н.В.Кичук, Н.М.Ляшова, В.В.Рагозіна, С.О.Сисоєва,). Дослідники наголошують, що особливого значення у творчому процесі набуває творча уява , яку треба формувати в учнів в ході навчально-виховної роботи (Л.С.Виготський, Л.В.Занков, М.А.Данілов). Відомо, що творчі здібності учнів найбільш ефективно розвиваються у ході продуктивної творчої діяльності. Творчість, індивідуальність, фантазія проявляються у навіть мінімальному відході від зразка. Творчість учнів розуміють, як процес створення ними оригінальних продуктів, виробів, у ході роботи над якими самостійно застосовуються засвоєнні знання, уміння, навички, здійснюється їх перенесення, комбінування відомих способів діяльності або створення нового для дитини підходу до виконання завдання. Ми поділяємо думку І.П.Волкова, що головною метою педагогів повинно бути навчання створенню оригінальних продуктів з одночасним засвоєнням нових знань та виробленням якостей особистості, необхідних для самостійної творчої діяльності, результатом якої повинен стати самостійно створений творчий продукт [27]. Тому що творча діяльність емоційна, приваблива для учнів; впливає на всі сторони життя особистості; допомагає задовольнити потреби у діяльності, самопізнанні; спонукає до пошуку. Саме у творчій діяльності розвиваються якості творчої особистості. Слід зазначити, що якості творчої особистості розвиваються завдяки системі педагогічних дій, спрямованих на формування у дітей прагнення до засвоєння нових знань, нових способів діяльності. Г.Ващенко підкреслює, що, виховуючи творчі здібності, треба увести учня у всі моменти творчості, такі як: вибір теми, збирання матеріалу, фіксація його, творення мистецьких типів, мистецьке експериментування та ін. [21]. Поряд з Г.Ващенком, ще чимало науковців досліджували питання виділення структурних компонентів творчого процесу (Г.С.Альтшулер, В.О.Моляко, А.Т.Шумілін та ін.). Так Б.А.Лезін розглядав стадії процесу художньої творчості; П.К.Енгельмейер, Гордон, Уолес, П.М.Якобсон – етапи процесу винахідництва; В.І.Бєлозерцев і М.А.Блох описували етапи технічної творчості; Ф.Ю.Левінсон-Ленсінг – етапи наукової творчості тощо. М.А.Блох, П.К.Енгельмейер виділяли три акти творчої діяльності: виникнення ідеї, її доказ та реалізація [50]. П.М.Якобсон поділяв творчу роботу вже на сім стадій, В.І.Бєлозерцев – на п’ять етапів, А.Т.Шумілін виділяє чотири етапи творчості. Філософи розглядають підготовчий та інкубаційний етапи, етапи натхнення та перевірки. В.О.Моляко вказує на три важливих цикли творчого процесу: розуміння, еталонізування ісходної інформації; формування замислу проекту; перевірка проекту. В.А.Левін вважає, що творчий акт дорослої людини складається з низки етапів: усвідомлення задуму, передбачення результатів творчості; передбачення шляхів реалізації задуму; маніпулювання у думках образами, елементами твору, зв’язками між ними, розбудова варіантів; технічне забезпечення, реалізація ідей, версій; оцінка знайдених рішень, варіантів, співвідношення їх із задумом, бракування і відбір [13]. В.С.Шубинський виділяє такі етапи творчого процесу: етап виникнення творчої ситуації; евристичний етап; заключний етап. На його думку, кожний етап творчості вимагає особливих проявів якостей особистості. Так для першого етапу найважливішим є почуття нового, чутливість до протиріч; для другого – інтуїція, творча уява, фантазія; для заключного етапу – самокритичність, прагнення довести справу до кінця. Будь-яка ідея, гіпотеза, художній задум не можуть бути здійсненими без цих якостей особистості. Крім цього, В.С.Шубинський надає значення таким якостям як: сміливість і незалежність суджень, уміння синтезувати і аналізувати ідеї, почуття гумору тощо [147]. Етапи творчого процесу також розглядали письменник А.Кестлер у своїй книзі “Акт творчості”, психолог Едвард де Боно у концепції “нешаблонного мислення”, вчені та винахідники М.Трінг і Е.Лейтуейт [13]. Існують різноманітні підходи до структури творчого процесу, але якщо порівняти існуючі схеми процесу творчості, то знайдемо багато спільного. Творча діяльність неможлива без усвідомлення мети, без активного використання здобутих знань, без інтересу до знань, самостійного пошуку, уяви, емоцій. Основою творчої діяльності є передбачення її можливих результатів. Творча праця не виняток, а найбільш природний повноцінний прояв можливостей людини, це складний психологічний процес, що вимагає значних вольових та інтелектуальних зусиль. Дослідженню механізмів формування творчої діяльності учнів присвятили свої роботи П.Р.Атутов, І.П.Калошина, В.М.Кожевніков, А.А.Мєлік-Пашаєв, А.П.Тряпіцина. І.П.Калошина виділяє чотири механізми творчої діяльності: 1) пошук невідомого через механізм аналізу, через синтез; 2) пошук невідомого за допомогою асоціативного механізму; 3) пошук невідомого через взаємодію індуктивного і логічного; 4) пошук невідомого за допомогою евристичних методик. Творчу навчально-пізнавальну діяльність вона пропонує розглядати не тільки як діяльність, в ході якої вирішуються окремі творчі задачі, а як суттєву характеристику цілісного процесу навчання, що проявляється на всіх етапах процесу, у всіх його складових частинах. На думку багатьох дослідників, для учнів підліткового віку доцільно обрати перший та третій механізм творчої діяльності. Тому що саме у підлітковому віці відбувається оволодіння інтелектуальним інструментарієм. Механізм аналізу через синтез є основою таких операцій мислення, як: порівняння, узагальнення та ін. Формуючи механізм аналізу через синтез, можна добитися необхідної для творчої діяльності єдності інтелектуально-операційних і особистісно-мотиваційних компонентів діяльності. Пошук невідомого через взаємодію індуктивного і логічного будується за принципом створення умов, що сприяють виникненню індуктивного рішення, тому що розробка таких задач на логічній основі неможлива. Навчально-творча діяльність повинна бути спрямована на вирішення навчально-творчих задач в умовах педагогічної системи школи. На думку дослідників, ця система має бути орієнтована на максимальне використання самоупорядкування особистості педагога та школяра як суб’єктів творчої діяльності. У цьому випадку можливе виховання творчої особистості, якій властиві риси: готовність до ризику; імпульсивність, поривчастість та незалежність суджень; нерівномірні успіхи у навчальних предметах; почуття гумору; самобутність; пізнавальна дотошність; сміливість уяви та думки; відсутність бажання сприймати на віру, практичний погляд на “священні” речі [67]. Риси творчої особистості у своїх роботах виділяли О.Н.Лук, Н.Т.Петрович, С.О.Сисоєва та ін. Розділ 2 §2 Творча особистість 2.2.1 Поняття “творча особистість” у філософській, педагогічній та психологічній літературі розглядали Б.Г.Ананьєв, В.І.Андрєєв, Д.Б.Богоявленська, В.А.Кан-Калик, Н.В.Кичук, Я.О.Пономарьов, Н.Ф.Тализіна та ін. Педагогічний словник творчу особистість визначає як особистість, що має “…здібності, мотиви, знання і уміння, завдяки яким створюється продукт, який відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю” [105]. Під творчою особистістю розуміють індивід, якій володіє високим рівнем знань та має творчі здібності: індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання [127]. Український педагогічний словник визначає здібності як "стійкі індивідуальні психічні властивості людини, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності. Вони виявляються в тому, як індивід учиться, набуває певні знання, уміння й навички, освоює певні галузі діяльності, включається у творче життя суспільства" [39, с.135]. Творчі здібності учня – це синтез якостей особистості, що характеризують ступінь їх відповідності вимогам певної навчально-творчої діяльності і обумовлюють рівень її результативності [8]. Здібності розуміють як індивідуально-психологічні особливості, завдяки яким люди відрізняються один від одного. Існує два підходи до проблеми здібностей: функціонально-генетичний і особистісно-діяльнісний. Функціонально-генетичний підхід виходить з генетичної залежності здібностей і характеризує їх як міру вияву тих чи інших якісних сторін функцій (сенсорної, мнемічної, рухливої та ін.), обумовлених природними задатками (Є.П.Ільїн, В.Д.Шадриков та ін.) [58, 144]. Дослідники іншого, особистісно-діяльнісного, підходу розглядають здібності з позицій особистості та її діяльності. Вони вважають, що здібності треба співвідносити з певним видом діяльності (Б.Г.Ананьєв, Ю.З.Гільбух, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейн, та ін.) Деякі автори розглядають здібності як окрему властивість особистості (Е.Ш.Натанзон та ін.), інші як сукупність властивостей та якостей особистості (С.І.Гончаренко, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, та ін.). Але у їх розумінні здібності можна визначити як індивідуальні особливості, що дозволяють за сприятливих умов більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв’язати певні питання [113]. Здібності формуються лише у відповідних умовах життя і діяльності, в процесі засвоєння і творчого застосування знань, вмінь і навичок на основі задатків – спадкових анатомо-фізіологічних особливостей. У кожної людини здібності виявляються не до одного, а до багатьох видів діяльності і проявляються у стійких інтересах та нахилах. Останні, як і інші риси характеру (наполегливість, цілеспрямованість), сприяють формуванню і розвитку здібностей, що відбувається в умовах тієї чи іншої діяльності [39]. Психологи поділяють здібності на спеціальні та загальні. До спеціальних відносять здібності до різних видів діяльності, які допомагають досягнути високих результатів у будь-якій спеціальній галузі (художній, музичній, літературній тощо). Загальні і спеціальні здібності поділяють на складні та елементарні. Складні загальні здібності – це здібності до загальнолюдських видів діяльності, таких як: праця, гра, спілкування, навчання. Кожна з них є складною структурою властивостей особистості. Елементарні загальні здібності – це відчуття, мислення, уява, мовленнєві здібності. Загальні здібності притаманні кожній людині, але не в однаковій мірі [60, 110]. Елементарні спеціальні здібності передбачають певний вияв окремих якісних сторін психічних процесів. Вони притаманні не всім людям і розвиваються на основі задатків у процесі навчання. Це окомір, висока нюхова чутливість, музичний слух, словесно-логічна пам'ять, критичність мислення. Складні спеціальні здібності притаманні не всім людям і в різній мірі. Їх називають професійними, бо це здібності до певної професійної діяльності. Вони виникли в процесі розвитку людської культури. Загальні і спеціальні здібності пов'язані між собою. В здібностях поєднується природне і соціальне. Як уже зазначалося, природною основою здібностей є задатки. 2.2.2 Специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, що сприяють виконанню певної діяльності на якісно високому рівні, відмінному від умовного "середнього" рівня, називають обдарованістю. К.І.Приходченко дає визначення творчої обдарованості. Вона визначає її як "індивідуальний творчий мотиваційний і соціальний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна компетентність, художні, психологічні та біологічні можливості". Вищім ступенем розвитку здібностей є талант. Цей термін розуміють як систему "якостей, особливостей, яка дозволяє особистості досягти видатних успіхів в оригінальному здійсненні творчої діяльності" [113]. Визначальним у розвитку здібностей крім задатків є умови життя і взаємодія з навколишнім середовищем. Так здібності людини розвиваються в процесі засвоєння нею суспільного досвіду, виховання й навчання, в процесі трудової діяльності [39,с.135]. Л.Б.Єрмолаєва-Томіліна виділяє фактори, що зумовлюють природу та виникнення творчих здібностей: 1. природні задатки і індивідуальні особливості; 2. вплив соціального середовища на розвиток і прояв творчих здібностей; 3. залежність розвитку креативності (творчих проявів) від характеру і 4. структури діяльності. Вона підкреслює, що творчі здібності закладенні і існують у кожної дитини. Творчість – це природна функція мозку, що проявляється і реалізується у діяльності відповідно до наявності спеціальних здібностей до тієї чи іншої діяльності. Розвиток креативності (як стилю діяльності) відбувається саме у творчій діяльності. Науковець вказує на важливу роль соціального середовища у формуванні творчої індивідуальності і відмічає, що його вимоги, традиції і установки у навчанні можуть як стимулювати, так і пригнічувати творчі здібності людей, які не володіють високим креативним потенціалом [86]. Вплив середовища на процес формування особистості залежить від відносин особистості з оточуючим середовищем, суспільством, колективом. Творчу особистість визначає не тільки творчий потенціал, а й активність у його реалізації. Активно діючи на середовище, людина змінює його та одночасно змінює свою особисту природу. Активність виявляється у спілкуванні, пізнанні, праці. Дослідження науковців свідчать, що в залежності від ступеню активності людини у цих видах діяльності формується особистість. Так у спілкуванні набувається моральний досвід, розвиваються організаторські здібності; у пізнавальній діяльності формується світогляд та інтелектуальні здібності; трудова діяльність здійснює глибокий та різнобічний вплив на процес формування особистості. Орієнтація навчально-виховного процесу на розвиток творчих здібностей – це один із гуманістичних принципів організації освіти як на України, так і в більшості країн світу. Діти зовсім не в однаковій мірі успадковують здатність творити, тому науковці метою педагогічної системи вважають впровадження у навчально-виховний процес сукупності шляхів і засобів, спрямованих на розвиток творчих здібностей особистості. Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що творчі здібності школярів у різних видах навчально-творчої діяльності різні. Як вже зазначалося, під творчими здібностями учнів розуміють синтез особливостей і якостей особистості, які у су- купності характеризують відповідність будь-яким видам навчально-творчої діяльності. Тобто творчість не єдиний фактор, а сукупність різних здібностей, кожна з яких може бути представлена у різній мірі у тієї чи іншої особистості. Розвиток творчих здібностей необхідно здійснювати на основі державних стандартів середніх шкіл, регіональних, етнокультурних та національних традицій українського народу, його інтеграції з міжнародним співтовариством [113]. §2 Навчальна творчість 2.2.3 Термін “навчальна творчість” педагоги розглядають як асиміляцію інших видів творчості, тому що під час навчання в умовах загально - освітньої школи відбувається імітація різних видів діяльності –наукової, технічної, ігрової тощо. У реальному житті найчастіше відбувається комбінація різних видів творчості. Тому підготовку до праці необхідно здійснювати з якомога більшою орієнтацією на творчість [95]. Відомо, що всі діти мають індивідуальні особливості (здібності), що дозволяють, за сприятливих умов, більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв`язати певні завдання Вони розвиваються протягом всього життя особистості. Розвиток – зміна, що являє собою перехід від простого до складного, від нижчого до вищого, в якому поступове накопичення кількісних змін веде до якісних змін. Це процес оновлення, народження нового і відмирання старого [106, с.622]. С.Л.Рубінштейн відмічав, що розвиток людини, на відміну від накопичення досвіду, оволодіння знаннями, вміннями та навичками - це й є розвиток її здібностей, а розвиток здібностей людини – це й є те, що уявляє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення знань, умінь і навичок... [123]. Педагогічний словник пояснює, що “розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання. Маючи природні анатомо-фізіологічні передумови до становлення особистості, дитина в процесі соціалізації вступає у взаємодію з навколишнім світом, оволодіваючи досягненнями людства. Оволодіння дійсністю у дитини реалізується в її діяльності за допомогою дорослих, тим самим процес виховання є провідним у розвитку її особистості” [39, с.289]. Отже, розвиток особистості – це зміни і вдосконалення фізичних та духовних сил, що відбуваються в процесі становлення індивідуума. Як бачимо, розвиток здібностей дитини складний процес, що протікає іманентно, з середини, без наявності внутрішніх передумов для цього та зовнішнього впливу педагогів. Цей процес можна прискорити в ході виховання. Розвиток має бути повноправним компонентом навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, бо головною ідеєю відродження нашого суспільства є розкріпачення його творчого потенціалу і вихід на новий, вищий щабель економічного і соціального розвитку. Втілення цієї ідеї у життя значною мірою залежить від організації педагогічного процесу у школі. Ш.О.Амонашвілі зазначає, що розвиток відбувається в ході подолання труднощів. Це закон Природи. Тому завданням педагогів є організація такого процесу навчання, у якому учням було б необхідно постійно переборювати перешкоди, але останні мають узгоджувалися з індивідуальними можливостями дітей. Дослідження науковців доводять, що намагаючись розвинути творчі здібності учнів, треба залучати та спостерігати за ними у якомога більшій кількості видів діяльності, враховуючи при цьому їх інтереси і нахили, тому що творчі здібності найкраще проявляються саме у тій діяльності, до якої у дитині є нахили. За визначенням американського психолога Фромма творчі здібності (від лат. сreatіo – творення ) – “це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду“ [95]. 2.2.4 Психолого-педагогічна література вміщує чимало спроб характеристики творчих здібностей учнів. Так О.Н.Лук виділяє такі творчі здібності: вміння бачити проблему, здібності до перенесення досвіду, гнучкість мислення, легкість генерування ідей, здібності до доопрацьовування, здібності передбачування тощо [75]. Показники творчих здібностей, на думку І.А.Барташнікової, являють собою: швидкість і гнучкість думки, допитливість, оригінальність, точність і сміливість. Вони можуть бути вродженими або розвиватися протягом життя. З цього приводу Е.Торренс, творець системи вимірювання творчих здібностей, відзначав, що успадкований потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності [14]. Л.Б.Єрмолаєва-Томіліна наводить такі показники креативності: наявність інтелектуальної і творчої ініціативи, широта асоціативного ряду, швидкість мислення, “гнучкість” мислення, оригінальність мислення [50]. Ми поділяємо думку С.О.Сисоєвої, яка підкреслює, що для формування творчої особистості, необхідно розвивати такі здібності: проблемне бачення; здатність до висування гіпотез, оригінальних ідей; здатність до винахідницт- ва; здатність до дослідницької діяльності; вміння аналізувати, інтегрувати та синтезувати інформацію; розвинене уявлення, фантазію; здатність до виявлення протиріч; здатність до подолання інерції мислення; здатність до виділення основного; здатність до всебічного опису явищ, процесів; здатність пояснювати, доводити, обґрунтовувати; здатність робити висновки; вміння переносити знання та досвід у нові ситуації; вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, скриті взаємодії; здатність до самоуправління; здатність до міжособистісного спілкування; здатність долати конфліктні ситуації [127]. Це підтверджує досвід роботи та проведені у цій галузі дослідження В.І.Андрєєва, Д.Б.Богоявленської, Дж.Гілфорда, У.Гласера, Р.М.Грановської, Л.Б.Єрмолаєвої-Томіліної, Б.П.Нікітіна та ін. Аналіз проблеми розвитку творчих здібностей школярів показує, що, виконуючи загальноосвітні завдання (трудове виховання, професійна орієнтація; політехнічна освіта, творча праця, продуктивна праця ), сучасна школа намагається зокрема навчити учнів здійснювати творчий аналіз об`єктів праці, виховати потяг до творчої діяльності, розвивати творчу самостійність у трудовій діяльності тощо [53]. Орієнтація навчально-виховного процесу на розвиток творчих здібностей школярів відповідає як їх особистим інтересам, так і інтересам суспільства в цілому]. З метою стимулювання розвитку творчих здібностей учнів дослідники пропонують передусім визначити рівень їх розвитку. Так С.О.Сисоєва для визначення розвитку творчих здібностей виділяє три рівні: високий, середній, низький. Під високим рівнем вона розуміє постійний прояв показників, що характеризують розвиток творчих здібностей у діяльності учня. Середній рівень – коли якості проявляються у половині ситуацій, за якими спостерігали. Низький рівень – відсутність чи мінімальний прояв показників. Визначення рівнів розвитку креативності здійснюється експертами за її методикою [127]. Питання визначення рівня розвитку творчих здібностей розглядали у своїх працях І.А.Барташнікова, В.М.Кожевніков, О.Н.Лук та ін. О.Н.Лук виділяє сім рівнів розвитку творчої особистості: І рівень характеризує вибіркову мотиваційно-творчу спрямованість, інтуїтивне проявлення у будь-якому виді діяльності. ІІ рівень характеризується інтелектуально-творчою активністю у будь-якому конкретному виді діяльності. ІІІ рівень визначається підвищеною професійно-творчою активністю особистості у відповідному виді діяльності. ІV рівень визначається першими значними творчими досягненнями особистості. V рівень характеризує сформований індивідуальний творчий стиль діяльності та майстерності. VІ рівень – стадія розкриття таланту. VІІ рівень визначає геніальність. Швидкість досягнення відповідного рівня розвитку творчої особистості залежить як від індивідуальних психофізіологічних особливостей людини, так і від соціального оточення та умов творчої діяльності. Тобто, досягти високого рівня людина може як у дитинстві (Моцарт), так і у похилому віці (К.Є.Ціолковський ) [127]. Це у певній мірі залежить від діяльності вчителя. Б.П.Нікітін наголошує, що динаміка розвитку творчих здібностей залежить також від часу їх формування. Існує чимало методик визначення рівня розвитку творчих здібностей за допомогою тестів, але, як засвідчує досвід, вони недосконалі та, часом, призводять до помилок. Питання розвитку творчих здібностей розглядали В.І.Андрєєв, І.С.Волощук, Л.Б.Єрмолаєва-Томіліна, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьов та ін. Вони свідчать, що розвиток здібностей відбувається поступово: реалізація можливостей для розвитку одного рівня і тільки потім розвиток здібностей більш високого рівня. Тобто відбувається зростання рівня розвитку творчих здібностей від елементарного до більш складного.