Структура характеру.

Загальні данні

Характер особистості вельми багатогранний. У ньому можна виділити окремі сторони або риси, які не існують ізольовано, окремо одна від одної, а є пов’язаними воєдино, утворюючи більш-менш цілісну структуру характеру. Структурність характеру простежується в закономірній залежності між окремими сторонами характеру. В цілісній системі окремі частини мають різне значення: одні висуваються на перший план, інші – замасковуються, треті відступають на задній план. Визначити структуру характеру особистості означає виділити в характері основні компоненти або властивості та встановити зумовлені ними специфічні риси в їх складному відношенні і взаємодії. У структурі характеру різні дослідники виділяють різні властивості. Одні вважають характер вираженням і умовою цілісністю особистості і до основних його властивостей відносять схильності, звички, комунікативні властивості, емоційно-динамічні прояви, сформовані на основі темпераменту. Інші включають в структуру характеру такі пари властивостей, як «врівноваженість – неврівноваженість», «сензитивність – агресивність», «широта – вузькість», «глибина – поверховість», «багатство (змістовність) – бідність», «сила – слабкість». Деякі науковці також виділяють визначеність характеру, його цілісність, складність, динамічність, оригінальність, силу і твердість. Ці та безліч інших спроб виділення структурних властивостей характеру вимагають додаткового серйозного аналізу й узагальнення.

Структура характеру виділяє дві сторони.

Більшість дослідників виділяє в структурі сформованого характеру насамперед дві сторони: зміст і форму. Вони невіддільні одне від одного і складають органічну єдність. Зміст характеру складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних індивідуально-своєрідних відносин, які говорять про виборчу активності людини. У різних же формах характеру виражаються різні способи прояву відносин, темпераменту, які закріпилися емоційно-вольовими особливостями поведінки. Індивідуальні особливості. Крім змісту і форми у психології в структурі характеру представлені індивідуальні особливості особистості: інтелектуальні, вольові та емоційні. У зв’язку з цим дослідники виділяють в структурі характеру темперамент, волю, переконання, потреби, інтереси, почуття та інтелект. Загальним для характеру і темпераменту є їх залежність від фізіологічних особливостей людини, і перш за все від типу нервової системи.

Темперамент

Темперамент визначає такі характері риси, як врівноваженість поведінки, легкість чи важкість входження в нову ситуацію, рухливість реакції і т.д. (однак він не визначає характер). Властивості темпераменту можуть у певній мірі навіть конфліктувати з характером (наприклад, схильність до меланхолії і працездатність). В людина зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості. Він стає динамічною стороною характеру і визначає емоційну спрямованість, швидкість протікання психічних процесів і прояви особистості. У кінцевому рахунку риси темпераменту і характеру органічно пов’язані і взаємодіють одні з одними в єдиному цілісному вигляді людини, утворюючи нероздільний сплав – інтегральну характеристику його індивідуальності. Характер довгий час ототожнювали з волею людини. Вираз «людина з характером» розглядався як синонім виразу «вольова людина». Воля пов’язана із силою характеру, його твердістю, рішучістю. З одного боку, у вольових вчинках характер формується і в них же виявляється – вольові вчинки в значущих для особистості ситуаціях переходять в характер людини, закріплюючись в ній в якості відносно стійких його властивостей, з іншого боку, ці властивості обумовлюють поведінку людини, її вольові вчинки . Вольовий характер відрізняється визначеністю, сталістю і самостійністю, твердістю при здійсненні поставленої мети. Ряд дослідників виділяють переконання як один з компонентів у структурі характеру. Вони вважають, що переконаність визначає принциповість поведінки людини, впевненість у справедливості і важливості справи, якій вона віддає свої сили. Переконаність проявляється в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, принциповість, оптимізм, вимогливість до себе та інших. Своєрідність характеру позначається і на особливостях перебігу почуттів людини. Коли говорять про характер, зазвичай звертають увагу і на емоційні властивості особистості. Що людина любить і що ненавидить, до чого байдужа – все це певним чином характеризує її як особистість. Таким чином, є взаємозв’язок між почуттями і властивостями характеру. З одного боку, рівень розвитку моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів залежить від характеру діяльності і спілкування людини, а також від сформованих на цій основі рис характеру. З іншого боку, самі ці почуття стають характерними стійкими особливостями особистості, складаючи таким чином характер людини. Характер – це нерозривне ціле. Однак вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін або типових проявів, так званих рис характеру.

Риси характеру

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності. Риси характеру необхідно розглядати і оцінювати у взаємозв’язку одну з одною. Кожна риса характеру набуває свого значення, часто зовсім різного, в залежності від її співвідношення з іншими рисами. Наприклад, обережність без поєднання з рішучістю може зробити людину бездіяльною. У структурі характеру дослідники виділяють наступні групи рис. До першої групи належать риси, що виражають спрямованість особистості. Це стійкі потреби, інтереси, схильності, цілі та ідеали, а також система відносин до навколишньої дійсності. Ці риси є індивідуально-своєрідними способами здійснення відносин особистості до дійсності. До другої групи належать інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру. У найзагальнішому вигляді всі риси характеру можна розділити на основні, які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, обумовлені основними. Наприклад, якщо провідною рисою є нерішучість, то людина перш за все побоюється «аби чогось не сталося», тому навіть якщо вона спробує допомогти ближнім, то це закінчиться внутрішніми переживаннями і самовиправданням. Якщо ж провідною рисою є альтруїзм, то людина, не вагаючись, йде на допомогу ближньому. Знання провідних рис дозволяє від образити суть характеру, показати його основні прояви. З усієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності слід виділити характер-утворювальні форми відносин. Найважливішою відмінною рисою таких відносин є вирішальне, першорядне і загальне життєве значення тих об’єктів, до яких відноситься людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини проявляється в наступній системі відносин:

• відношення до інших людей (тут можна виділити такі риси характеру, як «товариськість – замкнутість», «правдивість – брехливість», «тактовність – брутальність»);
• відношення до справи (тут можна виділити такі риси характеру, як «відповідальність – несумлінність», «працьовитість – ледачість»);
• відношення до себе (тут можна виділити такі риси характеру, як «скромність – самозакоханість», «самокритичність – самовпевненість», «гордість – смиренність»);
• ставлення до власності (тут можна виділити такі риси характеру, як «щедрість – жадібність», «ощадливість – марнотратність», «акуратність – неохайність»).

Необхідно зазначити певну умовність даної класифікації і тісний взаємозв’язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин. Незважаючи на те що зазначені відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно і не в сукупності стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому сенсі не можна поставити в один ряд ставлення до інших людей і ставлення до власності, так як саме їх зміст виконує різну роль у реальному бутті людини. Характеру людини як структурному утворенню не тільки властиво проявляти себе в розглянутих раніше відносинах. Він володіє і такими властивостями, які притаманні йому як цілому: стійкість-пластичність, активність, сила, ступінь глибини і цілісність. Ступінь стійкості або мінливості характеру дозволяє судити про його визначеність, пластичність. Під впливом життєвих обставин і виховання, вимог суспільства характер змінюється і розвивається. Ступінь глибини характеру відбиває зв’язок його рис зі стрижневими відносинами особистості, тобто вона відображає базові властивості даної особи і їх визначальну роль у відношенні до інших властивостей, більш поверхневих. Таким чином, людина виявляє ті чи інші риси поведінки в залежності від того, які властивості переважають у структурі характеру. У сформованому характері провідним компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, її непохитність у досягненні поставлених цілей і впевненість у справедливості та важливості справи, яку вона виконує.

Розумові риси	Емоційні риси	Вольові риси
Ставлення до праці	Ставлення до свого внутрішнього світу	Ставлення до себе
Розсудливість,спостережливість	Співчутливість,запальність,грубість	Рішучість,самостійність

Риси характеру, володіючи певною спонукальною силою, яскраво проявляються при реалізації потреби в досягненні успіху. В залежності від них для одних людей характерний вибір дій, які забезпечують успіх (прояв ініціативи, прагнення до ризику, змагальної активності), в той час як для інших більш характерне прагнення просто уникати невдач, ухиляючись від ризику і відповідальності. Як було зазначено раніше, одна особистість відрізняється від іншої індивідуальними особливостями, рисами в структурі характеру. Можна також виділити риси, загальні для певної групи людей. Навіть у найоригінальнішої людини можна знайти якусь рису, яка може бути властива певній групі людей з аналогічною поведінкою. В даному випадку ми говоримо про типові в риси характеру. Характер людини завжди є продуктом суспільства. Цим і пояснюється подібність і відмінність в характерах людей, що належать до різних груп. В індивідуальному характері відбиваються різноманітні типові риси: професійні, вікові, національні та ін. Неважко описати типовий характер вчителя, лікаря, військового. В той же час кожен типовий характер має свої індивідуальні риси. У психології неодноразово намагалися класифікувати характер, підрозділяючи його на типи. Дослідження типів характеру має призвести до побудови певної класифікації, до якогось закономірного зв’язку в їх утворенні та прояві. Без подібної класифікації опис окремих типів характеру може бути випадковим і не мати істотного теоретичного та практичного значення.

Презентація

[[1]]

Фотоальбом

[[2]]