Стаття до проекту (2016 Черічанська)

Загальні відомості про характер

Поняття "характеру"

Характер(від грец. Charakter - Друк, карбування)у психології поняття "характер" означає сукупність індивідуальних психічних властивостей, що складаються в діяльності і виявляються у типових для даної людини способи діяльності і формах поведінки. Головна особливість характеру як психічного феномену полягає в тому, що характер завжди виявляється в діяльності, у ставленні людини до навколишнього його дійсності і людям. Характер є прижиттєвим утворенням і може трансформуватися протягом всього життя. Формування характеру найтіснішим чином пов'язано з думками, почуттями і прагненнями людини. Тому, в міру того як формується певний устрій життя людини, формується і його характер. Отже, спосіб життя, суспільні умови і конкретні життєві обставини грають важливу роль у формуванні характеру. Характер поряд з темпераментом є однією з найбільш значних форм прояву особистості. Але якщо темперамент обумовлює динамічну сторону особистості, то характер - зміст особистості. Кожна людина має своєрідний характер. Характер накладає друк на всі вчинки, думки і почуття людини. За цим проявам ми і робимо висновки про характер тієї чи іншої особистості. Однак характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. Характер -це підструктура особистості, утворена індивідуально своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, що виражає його ставлення до дійсності і обумовлює типовий для даної особистості спосіб поведінки.Характер людської особистості завжди багатогранний. Зокрема, виділяють групу рис, в яких виявляється ставлення людини до оточуючих його людей і до суспільства в цілому. Це можуть бути колективізм, товариськість, чуйність, відданість, доброта, чесність, правдивість, щирість і інші: це позитивні риси даної групи. Але зустрічаються і негативні якості - егоїзм, черствість, брехливість, лицемірство і т.д. Наступна група якостей особистості включає риси характеру, в яких виражаються ставлення людини до самої себе, самооцінка особистості. Така особистість, порівнюючи себе з іншими, наділяє себе сукупністю певних якостей. У залежності від самооцінки особистість може бути задоволена сама собою або засуджувати себе, погоджуватися з собою або знаходитися в стані внутрішньої боротьби. Як правило, переважає реалістична самооцінка своїх особистісних якостей. Але досить часто виникає і завищена самооцінка, яка служить основою для конфлікту особистості з оточуючими її людьми. Трапляється й інше -людина буває надміру суворий до себе, недооцінює себе. Це породжує невпевненість у своїх силах, самовідчуття, сором'язливість. Іншою групою рис характеру є ті, які характеризують ставлення людини до діяльності. При цьому мається на увазі не тільки ставлення людини до конкретного виду виконуваної роботи, а й діяльності взагалі. Головна умова освіти характеру - наявність життєвих цілей. Безхарактерним людині властиво відсутність або розкиданість цілей. Риси характеру, пов'язані з відношенням до діяльності, знаходять своє вираження і в стійких інтересах людини. Існує досить багато класифікацій рис характеру. У вітчизняній психологічній літературі найчастіше зустрічаються два підходи. В одному випадку всі риси характеру пов'язують з психічними процесами і тому виділяють вольові, емоційні та інтелектуальні риси. До емоційних рис характеру відносять:

• поривчастість,
• вразливість,
• гарячність,
• інертність,
• байдужість,
• чуйність та ін.

До інтелектуальних рис відносять:

• глибокодумність,
• кмітливість,
• винахідливість,
• допитливість та ін

В іншому випадку риси характеру розглядаються відповідно до спрямованістю особистості. Причому зміст спрямованості особистості виявляється у ставленні до людей, діяльності, навколишнього світу і себе. Наприклад, ставлення людини до навколишнього світу може виявлятися або в наявності певних переконань, або в безпринципності. Ця категорія рис характеризує життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т. д. Спрямованість особистості визначає мети, життєві плани людини, ступінь його життєвої активності. У сформованому характері провідним компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, яку він виконує. Усі риси особистості людини можна умовно розділити на мотиваційні та інструментальні. Мотиваційні спонукають і спрямовують діяльність, а інструментальні додають їй певний стиль. Характер може виявлятися у виборі мети дії, тобто як мотиваційна риса особистості. Однак коли ціль визначена, характер виступає більше у своїй інструментальної ролі, тобто визначає засоби досягнення поставленої мети. Необхідно також підкреслити, що характер є одним з основних проявів особистості. Тому риси особистості цілком можуть розглядатися і як риси характеру. До числа таких рис в першу чергу необхідно віднести ті властивості особистості, які визначають вибір цілей діяльності (більш-менш важких). Тут як певні характерні риси можуть проявитися раціональність, ощадливість чи протилежні їм якості. По-друге, у структуру характеру включають риси, які проявляються в діях, спрямованих на досягнення поставлених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та ін.У цьому випадку характер зближується з волею людини. По-третє, до складу характеру входять, інструментальні риси, безпосередньо пов'язані з темпераментом, наприклад екстраверсія-інтроверсія, спокій-тривожність, стриманість-імпульсивність, переключаемость-ригідність і ін. Всі риси чи якості особистості значимі для неї. Але у кожного конкретного індивіда серед рис характеру, деякі виступають як основні, ведучі, що задають загальну спрямованість всього комплексу проявів. Поряд з цим існують другорядні риси, які в одних випадках визначаються основними, а в інших можуть і не гармоніювати з ними. Таким чином, риси характеру не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш-менш цільну структуру характеру.

Структура характеру

Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Психологи з допомогою факторного аналізу на великому числі випробовуваних встановили, які риси особистості корелюють між собою (позитивно чи негативно), а які слабо корелюють. Позитивно корелюють риси - це ті,які частіше поєднуються в одній людині. Наприклад, у дослідженні У. Шелдона було встановлено, що якщо людина виявляє любов до комфорту, то він з великою ймовірністю буде відрізнятися гарним апетитом, привітністю, контактність, спрагою похвали і схвалення.Підвищеної тривожності, як правило, у нього не буде. Любов до комфорту і тривожність дають високу негативну кореляцію. Така ж негативна кореляція, наприклад, існує між боягузтвом і ініціативністю. Якщо людина боягуз, то йому не властиві рішучість і самостійність у прийнятті рішень, характерних для ініціативності, оскільки прийняття рішень передбачає особисту відповідальність. Боягуз боїться такої відповідальності, всіляко уникає її. Проте негативна і позитивна кореляція рис характеру не абсолютна. Тому в житті часто зустрічаються як суперечливі, так і цілісні характери. Цілісний характер - це характер, в якому переважає позитивна кореляція його рис. Існування цілісних характерів обумовлює можливість серед величезного розмаїття характерів вичленувати їх певні типи, наділені спільними рисами. У психології існує ряд типологій характерів, побудованих на різних підставах.

Типологія характерів

Типологія характерів, як правило, будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси і прояв характеру, які є загальними і показовими для деякої групи людей. Відповідно під типом характеру слід розуміти вираз в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей. Слід також зазначити, що всі типології людських характерів, як правило, виходять з ряду загальних ідей.

• Характер людини формується в онтогенезі відносно рано і впродовж решти життя проявляє себе як більш-менш стійке особистісне утворення.
• Поєднання особистісних рис, які входять в характер людини, не є випадковими.
• Велика частина людей відповідно зі своїми основними рисами характеру може бути розділена на типові групи.

Історично першими, отримали широке поширення протягом багатьох століть, є типології характеру, в основі яких лежить вчення про темпераменти, що сполучає в своїх основах фізіологічний і соматичний підходи. З точки зору цієї типології, психічне своєрідність людей визначається або особливостями фізіологічних процесів, або соматичним типом будови організму - конституцією тіла його габітусом, або поєднанням тих і інших якостей (Гіппократ, Гален, Ломбразо, Сіго, Кречмер, Шелдон). Друга типологія, основоположником якої єК.Юнг,пов'язує характери зі спрямованістю особистості і виділяє ряд психосоциотип. Психосоциотип, з точки зору К. Юнга, є вродженою психічною структурою, що визначає конкретний вид інформаційного обміну особистості з навколишнім середовищем. К. Юнг виділяє чотири типи характеру:

1. Екстравертний - інтровертний;
2. Раціоналістичний - ірраціоналістіческій;
3. Розумовий (логік) - емоційний;
4. Відчуває (сенсорний) - інтуїтивний.

Кожен з цих чотирьох типів може входити в поєднання з будь-яким іншим, утворюючи нові типи характеру. Останнім часом широкого поширення одержала типологія характеру, що зв'язує його особливості з акцентуацією - надмірної вираженістю окремих рис характеру і сукупностей.== Висновки == Перша спроба класифікації характерів належить Платону, який створив типологію характерів, заснованих на етичних принципах. У давньогрецькій літературі типологію характерів, поширених в афінському суспільстві, описав Теофраст. Потім лише в першій половині XIX в. стала виникати наука про характери. Творець френології Галль перераховує 27 елементарних психічних здібностей, з яких складається людський характер, серед них інстинкт розмноження, любов до потомства, прихильність, дружба, руйнівний інстинкт, схильність до боротьби і самозахисту. В кінці XIX ст. з'являються дві цікаві роботи з проблеми характеру: книга Ф. Джордано "Характер з точки зору тіла і генеалогії людини" та книга Ф. Пола"Психологія характеру". Джордано відкрив, що існують два фундаментально різних характеру: "в одного тенденція до активності сильна, а тенденція дорефлексії слабка; в іншого ж схильність до рефлексії переважає, тоді як потяг до діяльності виявляється більш слабким" (по суті , Джордано описав екстраверта і інтроверта). Ф. Пола відзначає, що будова характеру визначається прагненнями людини, які комбінуються за суворими законами: 1. Закон систематичної затримки полягає у здатності одних прагнень пригнічувати інші, прямо протилежні; 2. Закон систематичної асоціації полягає в тому, що окремі прагнення здатні викликати до діяльності інші прагнення, що знаходяться з ними в залежності. На початку XX ст. Н. Лоський пропонує свою класифікацію характерів залежно від рівня волі і переважання прагнень. Він ділить людей на типи: чуттєвий, егоцентричний і надособистим. На початку XX ст. А. Ф. Лазурський вперше запропонував створити психосоціальну класифікацію характерів, яка враховує не тільки суб'єктивні особливості людей, але і їх світогляд, їх "соціальний аспект". У психоаналітичному напрямку зараз існують кілька визначень характеру: • "Характер визначається як спрямованість, що викликається довільними імпульсами людини, це сукупність реакцій людини на її соціальне оточення"(Абрахам). • "Звичні способи пристосування" Я "до зовнішнього світу," ВОНО "і" Над-Я ", а також типові поєднання цих способів між собою утворюють характер" (О. Феніхел). "Структура характеру може бути осмислена як організація потреб і емоцій всередині кожної людини, пристосована для адекватного реагування на основнісоціальні цінності групи" (Бінгхлоул). • "Характер складається зі звичних положень і відносин людини, постійного патерну його реакцій на різні ситуації. Він включає свідоме ставлення і цінності, стиль поведінки (сором'язливість, агресивність і т. п.), фізичні пози, звички триматися і рухатися і пр. Кожне характерне ставлення має відповідну йому фізичну позу, тому характер людини виявляється в його тілі у вигляді м'язової ригідності , м'язового панцира. Цей панцир спочатку виникає в результаті конфлікту між інстинктивними потребами і зовнішнім світом. Його подальше зміцнення і причина існування обумовлені тривалими конфліктами тих же сил "(Райх). • А. Лоуен взагалі запропонував обмежити поняття характеру лише патологічними станами. "Людина здоровий, якщо у нього немає типових способів поведінки, тобто характеру. Це означає, що в реальності він веде себе спонтанно, адаптуючись до раціональних вимогам ситуації ". У сучасній американській психології використовують два альтернативних визначення характеру: • "Характер - це етичний і моральний аспект особистості"; • "Характер - мотиваційний аспект особистості". У вітчизняній психологічній літературі використовуються такі визначення характеру: • "Характер - загальна стилістика у звичках, навичках, засвоєних тактиках, це загальний малюнок, манера поведінки, сформована в результаті особливого, індивідуально набутого досвіду в конкретному соціальному оточенні" (А. Г. Шмельов). • "Характер - змістовний і суспільно-значимий компонент особистості, прояв спрямованості, світогляду в його поведінці" (Н. Д. Левітов). • "Характер - індивідуальне поєднання набутих протягом життя, найбільш стійких, істотних особливостей особистості, що виявляються в поведінці людини, в певному відношенні до себе, до інших людей, до дорученої справи, до різних труднощів". • "Характер - це сплав вроджених властивостей вищої нервової діяльності з набутими протягом життя індивідуальними рисами". • "Характер - це індивідуально яскраво виражені і відносно стійкі психологічні риси людини, що впливають на його поведінку і вчинки" (К. К. Платонов, Н. Д. Левітів). • "Характер - психологічний склад особистості, виражений у її спрямованості (ставлення до людей, до себе, діяльності, речам і волі" (Н. Д. Левітов). Характер - це каркас особистості, до якого входять найбільш виражені і тісно взаємопов'язані властивості особистості, чітко проявляються в різних видах діяльності. Втім, як уже зазначалося, не всі психологи включають характер у структуру особистості. Психологи США зазвичай не виділяють характер як компонент особистості, але є і виключення. Р. Гілфорд до характерологічних чинникам особистості відніс потреби у самовизначенні, свободи, самостійності, свідомості, а ці чинники належать моральній сфері. Кеттел серед основних факторів (первинних рис особистості) вказує силу - слабкість "Над - Я", де сила "Над - Я" означає силу волі людини, що діє твердо і принципово, а слабкість "Над - Я" - слабкість волі людини, нестійкого в своїх діях. Характер людини - це сплав вроджених властивостей вищої нервової діяльності з набутими протягом життя індивідуальними рисами. Правдивими, добрими, тактовними або, навпаки, брехливими, злими, грубими бувають люди з будь-яким типом темпераменту. Однак при певному темперамент одні риси купуються легше, інші важче. Серед властивостей характеру прийнято розрізняти загальні (глобальні) та приватні. Глобальні властивості характеру надають свою дію на широку сферу поведінкових проявів. Прийнято виділяти п'ять глобальних рис характеру (А. Г. Шмельов, М. В. Бодунов, У. Норман і ін):

1. самовпевненість - невпевненість;
2. згода, дружелюбність - ворожість;
3. свідомість - імпульсивність;
4. емоційна стабільність - тривожність;
5. інтелектуальна гнучкість - ригідність.