Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Самаіла Костянтина Андрійовича

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

А ви знаєте історію рідного села?

Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще за доби палеоліту ( 15 – 20 тис. років тому). З того часу кожна із епох представлена на теренах краю. Біля села Володимирівки Новоархангельського району знайдено сліди одного із найбільших трипільських поселень, яке нараховувало понад 200 наземних будівель. Пам’ятками чорноліської культури представлений залізний вік, ознаменований відокремленням ремесла від землеробства, початком розшарування суспільств та державними об’єднаннями. Згадували про наші краї й античні історики. Геродот вважав, що саме тут розташований легендарний Ексампей – священні шляхи Скіфії. На території Знам’янського району знаходиться один із найбагатших царських курганів – Лита Могила. Його розкопки 1763 р. започаткували розвиток археології в Україні. Залишили сліди про своє перебування в нашому краї сармати і готи, гуни і авари, хазари, угри та печеніги. З першого тисячоліття н.е. тут назавжди утверджуються слов’яни як частка антського союзу племен, а згодом Київської держави. Неспокійне життя прикордоння було багатим на постійні військові сутички, тут відбувся ряд визначних битв і серед них – перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 рік). З XV ст. у наших степах починає осідати козацтво. У постійних сутичках із Кримським ханством й Османською імперією, польськими магнатами і місцевим панством формувалися його державотворчі устремління. З 24 серпня 1991 року Кіровоградська область є невід’ємною складовою Української держави. За роки незалежності зроблено суттєві кроки у налагодженні роботи господарств, розвитку соціальної сфери. Продовжуючи традиції, область утверджує себе у виробництві сільськогосподарської техніки, розвивається гірничодобувна промисловість. Завершено реформування агропромислового комплексу. Позитивні тенденції в економіці області дають підстави зробити висновок у правильності курсу реформ, які стимулюють динамічний розвиток нашого краю. Територія Кіровоградської області становить 24,6 тис. кв. км (4,1% загальної території України), населення – 1168,5 тис. чол. (2,4% населення України). Середня густота населення 48 чол./кв. км. (по Україні – 83 чол./кв. км). В області 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування, 26 селищ міського типу, 1024 сільських населених пункта. Міське населення складає 61,2 % (по Україні – 67,9 %). В області проживають представники понад 30 національностей: українці – 85,3 %, росіяни – 11,7 % та інші.[[1]]

Які відомі люди Ваші земляки?

ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ (28 липня 1880 року-6 березня 1951 року)

Прозаїк, драматург, публіцист, художник, громадський та політичний діяч. Народився 28 липня 1880 року у м. Єлисаветграді. Навчався у народній школі, з 1890 року - в Єлисаветградській чоловічій гімназії. Продовжував навчання у Златополі, де екстерном склав іспити та отримав документ про завершення освіти. З 1900 року В.К.Винниченко - студент юридичного факультету Київського університету. Розповсюдження прокламацій, нелегальної літератури, переховування від жандармів - таким було життя Винниченка - студента. У лютому 1902 року він був арештований ї відправлений до Лук'янівської тюрми. А вже восени мобілізований на військову службу до 5-го саперного батальйону. Проте революційну діяльність не полишав. На початку 1903 року, після втечі з війська подався до Галичини. Революційна пропаганда, арешти, в'язниця - і, водночас, напружена літературна робота. Восени 1902 року у журналі "Киевская старина" надрукувано його перше оповідання "Краса і сила". Вдруге В.К.Винниченка заарештовано у 1905 р. Знову втеча. На цілих сім років письменник опинився в еміграції, до початку Першої світової війни. 1907-1914 рр. були надзвичайно плідними для письменника. Одна за одною виходять у світ його повісті та друкуються романи. Після утворення Української Народної Республіки у 1917 році В.К.Винниченка обирали заступником Голови Центральної Ради, а у 1918 р. - головою Директорії. Втративши посаду, він страждатиме через важкі сумніви щодо правильності політики Центральної Ради і Директорії, він навіть розробив план співробітництва з більшовиками. Проте переговори скінчилися нічим, і у вересні 1920 року В.К.Винниченко залишає Україну, тепер уже назавжди. Володимир Кирилович оселився недалеко від Берліну, у Німеччині. Там виходить роман "Сонячна машина", п'єса "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", яка, до речі, зацікавила кінематографів.

КАРПЕНКО-КАРИЙ (ТОБІЛЕВИЧ) ІВАН КАРПОВИЧ

(29(17) вересня 1845 року-15(2) вересня 1907 року)

Драматург, актор, режисер, театральний діяч. Народився 29(17) вересня 1845 року в с Арсенівці Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині - Новомиргородський район Кіровоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків Карпа Адамовича Тобілевича. 3 1855 р. по 1859 р. навчався у Бобринецькому повітовому училищі. 3 1860 р. працював писарчуком у канцелярії пристава в місті Мала Виска, потім канцеляристом у Бобринецькій ратуші. У 1865 р. переїхав до м. Єлисаветграда, працював у поліцейському управлінні. Брав участь в аматорських спектаклях, що їх влаштовував гурток Тарнавського. 3 1878 р. - один з керівників політичного гуртка інтелігенції. 3 1879 р. виступав на сторінках "Єлисаветградського вісника" з публіцистичними, літературно-критичними статтями. У 1881-1883 рр. перекладав на українську мову повість "Підлипівці" Ф.Решетнікова, "Книгу чеків" Г.Успенського, написав оповідання "Новобранець" (1881), перші свої п'єси "Бурлака" та "Підпанки" (1883). У 1883 р. I.К.Карпенка-Карого було звільнено зі служби за політичну неблагонадійність і взято під постійний нагляд поліції, який тяжів над письменником майже до кінця його життя. У 1883 р. вступив до трупи Старицького. Упродовж 1884-1888 рр. перебував на засланні в м. Новочеркаську, де працював спочатку в кузні, а згодом палітурником. Продовжував свою літературну діяльність, написав п'єси: "Безталанна" (1884), "Бондарівна" (1884), "Розумний і дурень" (1885}, "Наймичка" (1885), "Мартин Боруля" (1886). Повернувшись в Україну, Карпенко-Карий оселився на хуторі Надія, де продовжував свою літературну діяльність Тут він написав 11 п'єс, а саме: комедію "Сто тисяч" (1890), драму "Батькова казка" (1892), п'єси з історичного минулого "Паливода XVIII століття" (1893), "Лиха іскра поле спалить і сама щезне" (1896), "Чумаки" (1897). "Гандзя" (1902) та п'єси на теми з сучасного письменникові життя - соціально-побутову драму "Понад Дніпром" (1897) та комедії "Хазяїн" (1900), "Суєта" (1903), "Житейське море" (1904). 3 часу повернення із заслання до кінця життя І.К.Карпенко-Карий органічно поєднував свою драматургічну творчість з театральною діяльністю. Близько року він працював у трупі М.Садовського, а в 1890 р. разом з П.Саксаганським створив трупу, яку в 1897 р. було названо "Товариство російсько-українських артистів". 1907 року в м. Умані І.К. Карпенко-Карий востаннє виступає на сцені. Помер 15(2) вересня 1907 р. в м. Берліні. Його тіло було перевезено в Україну і поховано поблизу хутора Надії.

КРОПИВНИЦЬКИЙ МАРКО ЛУКИЧ

(22 травня 1840 року-21(8) квітня 1910 року)

Драматург, актор, режисер, композитор. Народився 22 травня 1840 року в с. Бежбайраки Бобринецького повіту (нині с. Кропивницьке Новоукраїнською району Кіровоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків. У 1850-1856 роках навчався в Бобринецькому повітовому училищі. По закінченні якого вступив до Другої київської гімназії, але був виключений через те, що не підтвердив свого дворянського походження. У 1862 році М.Кропивницький вступив вільним слухачем до Київського університету та доля не була прихильною до нього, незабаром його буде відраховано через ту обставину, що й у гімназії. Того ж року влаштувався писарчуком у м. Бобринці. У 1863 році Марко написав першу п'єсу "Микита Старостенко", а згодом ще одну - "Помирились". Залишивши в 1871 році офіційну службу, присвятив себе літературній і сценічній діяльності. Одна за одною з'являються п'єси "За сиротою і бог з калитою" (1871), "Невольник" (1872). Того ж року Марко Лукич вступив до Одеського "Народного театру Маркових і Чернишова", де успішно дебютував у у виставі за п'єсою Г.Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" в ролі Стецька. Потім був Харківський театр Александрова-Калюпанова, у якому під назвою "Дай серцю волю, заведе в неволю" було вперше поставлено його драму "Микита Старостенко". 1875 рік для Марка Кропивницького відзначений запрошенням до Галичини, де протягом року він працював у театрі "Руська Бесіда". У 1876 - 1881 роках грав на сценах російських театрів. Знаменного 1882 року в Єлисаветграді (нині - місті Кіровограді) М.Кропивницький створив професійний театральний колектив, вистави якого з успіхом проходили в різних українських містах. Крім Кропивницького до складу трупи увійшли Микола Садовський, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті та інші. Роком пізніше відбулося об'єднання з театральною трупою М.П.Старицького. У цей період М.Л.Кропивницький не полишив літературну діяльність. Виходять нові п'єси "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" (1881), "Глитай, або ж павук" (1882), водевіль "По ревізії" (1882). 3 1890 року по 1902 рік М.Л.Кропивницький брав активну участь у діяльності трупи "Товариство артистів під керівництвом М.Садовського і П.Саксаганського". 3 1902 року драматург уже не полишає хутір Затишок поблизу Харкова, того ж часу створює низку п'єс для дорослих і дітей, серед яких: "Конон Блискавиченко", "Скрутна доба", "Розгардіяш", "Старі сучки і молоді паростки", "Страчена сила", "По щучому велінню", "Івасик-Телесик". Помер М.Л.Кропивницький 21(8) квітня 1910 року, повертаючись потягом із гастрольної поїздки до Одеси. Похований у Харкові. [[2]]

Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?

На території сучасної Кіровоградщини відбувалися знамениті козацькі битви – Марка Жмайла біля села Таборище (1625), Павла Бута та Карпа Скидана – біля оспіваного в народних піснях і думах Крилова (1637–1638). На межі нинішньої Кіровоградської та Дніпропетровської областей, в урочищі Княжі Байраки, відбулася Жовтоводська битва, яка стала початком великої війни українського народу за своє національне й соціальне визволення під проводом Богдана Хмельницького (1648). Багатим на події було XVIII ст., коли на землях Буго-Гардівської паланки російський уряд розселяв українських, російських селян, а також вихідців із Балкан. У 1752–1754 роках було засновано фортецю святої Єлисавети – форпост у боротьбі проти Туреччини, а згодом і запорізького козацтва. З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивається інтенсивніше. Елисаветград з’єднується залізницею з Одесою, Харковом та Києвом. Виникають підприємства переробної та харчової промисловості. Єлисаветград на межі XIX – XX століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки під час національно-визвольних подій 1917–1920 років: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки. 10 січня 1939 року утворено Кіровоградську область. Тут вироблялась сільськогосподарська техніка, будівельні матеріали, меблі, взуття; видобувалось буре вугілля, графіт та каолінові глини. Область посідала одне з провідних місць в Україні за рівнем сільськогосподарського виробництва. Суворим випробовуванням стали роки Другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тисячі 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тисячі 155 чоловік. 135 наших воїнів-земляків удостоєно звання Героя Радянського Союзу. [[3]]

Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?

Будівля Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Будівля Кіровоградського художньо-меморіального музею ім. .О.Осмьоркіна Будівля нінішньої Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О.М.Бойченка Вулиця Леніна (Двірцева) Заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія" Катедральний Собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці (м.Кіровоград) Пам'ятник "Янгол-охоронець Кіровограда-Єлисаветграда" Пам'ятник міському Голові О.Пашутіну Свято-Вознесенський собор (м.Бобрінець) [[4]]

Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

Цікаві природні пам’ятки Кіровоградської області

Селище Онуфріївка на берегах річечки Омельник засноване на початку XVII ст. на місці зимівника козака Онуфрієнка. 1821 р. її власником стає граф Михайло Толстой, який розпочав будівництво маєтку і парку. 1850 р. Онуфріївка стає містечком, а 1972 р. парк (де з толстовських часів збереглася лише в’їзна брама) дістав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення. У сучасному Онуфріївському парку площею понад півсотні гектарів, який створювали німецькі та чеські фахівці, багато ставків з вкритими тополями і вербами берегами. Між собою ставки з’єднані шлюзами, облицьованими гранітними плитами — чи не єдине нинішнє підтвердження заможності колишніх хазяїв садиби.

Дендрологічний парк із грайливою назвою «Веселі Боковеньки» 1893 р. на берегах річечки Боковенька заснував жагучий аматор і великий знавець паркової справи Микола Давидов. Нащадок відомого в Росії роду (його дід Денис Давидов прославився під час війни з Наполеоном), здобувши вищу юридичну освіту, приїхав у батьківський маєток з метою втілити свою мрію — створити ландшафтний парк. На виконання основних робіт пішли десятиліття, тож М. Давидов мав продати значну частину батьківського маєтку. Подальше поповнення колекції «Веселих Боковеньок» екзотичними рослинами і роботи з його удосконалення тривали до буремного 1917 р. Було створено п’ять основних краєвидів дендропарку, які відтворюють у мініатюрі неперевершений природний ландшафт окремих географічних зон. З 1923 р. на базі парку існувала дослідна станція, завідувачем якої (унікальний випадок!) аж до своєї смерті працював М. Давидов. Дендропарк «Веселі Боковеньки» нині займає площу 109 га. Він незмінно милує око майстерно виконаними природно-художніми композиціями як найвибагливіших у парковій справі фахівців, так і звичайних відвідувачів. [[5]]