Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Попович Анастасії

Кривий ріг

Кривий Ріг – найдовше місто Європи та найбільше українське місто, яке не є обласним центром.

Історичні відомості походження назви міста

Кривий ріг — це викривлена вузька частина суходолу. Це значення слова «ріг» відзначав ще академік В. Ф. Зуєв, який побував у Кривому Розі в 1781 році і залишив для історії перший опис поселення та навколишньої місцевості: «Ім'я ріг тут скрізь означає кам'яний мис, який створює ріка або своїм вигином, або сходячись з іншою; так тут Кривий Ріг не що інше значить, як мис, що вийшов між Саксаганом і Інгульцем, який ріка Саксагань обходить навкруг, довжиною верст на п'ять, а між двома колінами перешийок не буде й чверті версти, а тому й називається Кривим Рогом». Є інша версія походження назви: «Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку… На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму: „А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?“ Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з'являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася — Кривий Ріг». Можливо, основою для створення легенди послужило існування реальної особи — козака Івана Ждана (Рога), який в 1666—1667 роках обирався кошовим отаманом Запорізької Січі.

Зародження Кривого Рогу

В період 2011-2013 рр. Кривий Ріг істотно змінився, реставраційним роботам зазнали безліч архітектурних об'єктів, встановлені кілька сучасних фонтанів, облаштовані нові пішохідні зони - місто розцвів новими фарбами. Історію міста і багато значущі події можна вивчити в історико-краєзнавчому музеї. Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку... На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму: "А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?" Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з'являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася - Кривий Ріг... •...За царювання Петра І на уральських заводах працювали майстри по залізу Рогови. Молодший з них - Іван - через щось потрапив у немилість до заводовласника. Забрали його у солдати. На той час була війна з Швецією. Сміливо бився з чужинцями уралець, але в одній із сутичок наздогнала його ворожа куля. Тяжко пораненого солдата підібрали місцеві хуторяни. Іван одужав, зміцнів, тільки перебита нога погано зрослася - так він і залишився кривим. Від своїх рятівників багато наслухався колишній солдат про запорозьких козаків. Захотілося і йому подивитись на вільну козаччину. Вирушив він у дорогу, але ненадовго вистачило сил. А тут ще й осінні дощі почалися. Вирішив Іван зазимувати в одній з балок, де текла річка. Збудував домівку і став жити, полюючи дичину та збираючи різні ягоди. Одного разу натрапив Іван Рогов на залізну руду, що вих одила на поверхню з надрічкових скель, і згадав про уральські заводи, про свою родину і своє ремесло. Невідомо, скільки минуло часу і як це йому вдалося, але закурів біля оселі чорнуватий димок - це залізних справ майстер почав плавити залізну руду... Недалеко проходив чумацький шлях. Осі на чумацьких возах були дерев'яні, і Іван Рогов почав кувати та пропонувати чумакам залізні. Незабаром слава про ці осі рознеслася далеко, і якщо чумаки питали один одного, де той ставив залізні осі на віз, то чулося у відповідь: "Та в Кривого Рога". Згодом біля хатинки майстра почали селитися запорожці. Поселення стало селом. Ну, а назва так і лишилася - Кривий Ріг... •...Було це ще за чумацьких часів. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Та знайшовся один метикуватий господар і поставив при дорозі на в'їзді до села корчму... Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитись, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший питав: "А що, брати, заглянемо до Кривого?" А хтось з чумаків додавав: "Та й вип'ємо з рога". З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: "Не завадило б заїхати до Кривого Рога". Так і залишилася за селом назва - Кривий Ріг... •...Нічого не було на цьому місці. Навкруги, скільки сягало око, простирався дикий степ. Шуміли на злитті двох річок дерева, захищаючи запорожців від татар. Дуже красиве місце було... Якось перед заходом сонця навідався сюди козацький роз'їзд. Виїхали козаки на пагорб та й зупинились зачаровані. Сухе ковилля вогнем вигравало, вода в річках так сріблом виблискувала, що аж очі сліпило.... Стоять собі запорожці, очей відвести не можуть, аж поки один не звернув увагу на річки, які пробили собі шлях по балках: "Ви тільки подивіться, який ріг здоровий вийшов. Та й кривий же який!" - "Кривий не кривий, а мені цей ріг до душі припав, давно вже, - каже другий, - я на це місце оком накинув. Оселятись тут думаю". І, наче не звертаючи уваги на здивовані погляди товаришів, додав: "Не ті вже роки, щоб бусурманів рубати. Не ті роки, щоб місяцями з коня не злазити". Так, бувало, як ідуть запорожці мимо, то й згадують тих, хто в тому Кривому Розі козакує. Так назва й закріпилася за козацьким зимівником...

Культура

Давні театральні традиції вже існували в Кривому Розі від початку XX сторіччя. У 1909 році на Криворіжжі працював театр «Колізей»[81]. 1911-го було відкрито «Новий Театр» Визенберга і Грушевського по вул. Миколаївської (кут вул. Свято-Миколаївської і Церковної). Також у ті часи працювали Літній театр Суспільних зборів, «Чари» — театр-ілюзіон, та «Гігант» Глазера і Полонського. 1919-го року вперше за весь час існування театральної секції в Першому Радянському Театрі демонструвався історичний фільм «Каменярі» (2 серії). Через 11 років було збудовано міський кінотеатр ім. Леніна. 28 серпня 1930 року був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектору, що обслуговував Кременчуцьку та Криворізьку округи з постійним перебуванням у місті Кременчук. На початку 1931 року театр переведений в Кривий Ріг, де він отримує назву — «Кривбас». Урочисте відкриття театру відбулося 5 листопада 1931 року прем'єрою спектаклю «Справа честі» за п'єсою Івана Микитенка. У 1949 році Криворізький театр отримав ім'я Тараса Шевченка.

Ляльковий театр у Кривому Розі було створено в червні 1977 року. Також працюють театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», театр-студія «Революційна, 13» (більш відома у місті як «САМ»), студія «Баобаб» та Криворізький цирк. Великим майданчиком для культурних проектів є центр ШELTER+. У місті нараховується три кінотеатри: мережеві «Multiplex» та «Одеса-кіно», а також «Олімп».

У Кривому Розі було засновано музичний гурт Brunettes Shoot Blondes, з нього походять Едуард Драч, Володимир Малахов, Валерій Маренич, Андрій Хавунка та інші.

Релігія

У місті розташовано більш як два десятки православних храмів, серед найважливіших — Різдва Пресвятої Богородиці, Архангело-Михайлівська церква, Монастир священномученика Володимира та Спасо-Преображенський собор. Останній є центром Криворізької та Нікопольської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). За десять років кількість парафій на території єпархії збільшилася з 85 до 224, було відкрито і відновлення кілька нових церков, діє єпархіальна іконописна школа ім. Андрія Рубльова. Центром Криворізького благочиння УПЦ Київського патріархату є Свято-Володимирський кафедральний собор. Також працює Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії Української римо-католицької церкви. Історія існування римо-католицької церкви у Кривому Розі пов'язана з розвитком промисловості, оскільки перші віряни були вихідцями з Польщі та Німеччини, які приїхали розвивати промисловість у місті[82]. На сьогодні недільну службу відвідують близько 200 парафіян. При Костелі діє Спілка поляків Кривого Рогу. У Довгинцівському районі компактно проживає значна кількість вірних УГКЦ. Парафія Святої Трійці в Кривому Розі була заснована в 1995 році. У приміщенні парафії Успіння Пресвятої Діви Марії проводяться богослужіння парафії Святих Володимира і Ольги, у 2014 році була збудована каплиця на честь святого Василія Великого. У Кривому Розі здавна існує єврейська громада. На початку XX століття в місті функціонували дві синагоги, що розташовувалися по вулиці Каунаській (раніше — Синагогальна вулиця). 29 серпня 2010 року в місті відкрито синагогу Бейс Штерн Шульман. Активно діють Єврейська громада, загальноосвітня школа та дитячий садок, випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар».

Функціонують Німецька євангелічно-лютеранська церква України, церква Євангельських християн-баптистів, УУК ЦАСД, «Дім Хліба», ВСЦ ХВЄП і церква п'ятидесятників ОЦХВЄ «Благодать»; Храм ведичної культури (Харе Крішна). Також у місті діє Криворізька Рада Церков.

Музеї

Криворізький міський історико-краєзнавчий музей зберігає природні й археологічні колекції, етнографічні та нумізматичні матеріали, твори образотворчого та народно-прикладного мистецтва, фото та документальні джерела з історії Криворіжжя XIX—XX ст. Засновано його у 1960 році.

Музей має філіали: філія в селі Веселі Терни та меморіальний музей-квартира Григорія Синиці. Йому також належить 3D-відеогалерея на Соцмісті, розташована всередині найбільшого у Європі квіткового годинника. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів. Діаметр циферблата — 22 метри, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів шести видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується[86]. Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея. Визначним місцем також є маєток Олександра Поля у Хуторі Дубовому (вулиця Дишинського, поблизу шахти «Більшовик»). Нині належить різним фірмам, лише декілька кімнат відведені під музей[88].

Історії єврейської громади міста присвячений музей Михайла Мармера, заснований у 2010 році на території місцевої синагоги.

Пам'ятки

Перший пам'ятник був відкритий у 1896 році біля Гданцівського заводу. Це було бронзове погруддя Олександра Поля роботи скульптора Едвардса. Більшість сучасних пам'яток розташовано на площах або в громадських парках — у місті є монументи, присвячені Олександрові Полю, Тарасові Шевченку (два), Богданові Хмельницькому (три, з 1954 року), Василеві Маргелову, Василю Михліку, Дмитру Глінці, Льву Толстому, Олександрові Пушкіну, Михайлові Лермонтову і Максимові Горькому та Данко. Більшість пам'ятників виконані в стилі соціалістичного реалізму, позаяк встановлені у радянські роки. Кілька пам'ятників Леніну під час подій Євромайдану були знесені. Існує десятки меморіалів та кенотафів, присвячених воїнам Другої світової війни. Літак Су-15 виставлений біля авіаційного клубу, Як-40 у Національному авіаційному університеті (в якому також розташований музей авіації), площа Визволення береже танк Т-34-85. Паровоз Е розташований недалеко від залізничного вокзалу.

Новим символом міста став Козак Кривий Ріг.

Важливі дати Кривого Рогу

дата	подія
У 1860 році	набув статусу містечка
19 травня 2016 року	Дніпропетровською ОДА офіційно були прийняті нові назви топонімів для Кривого Рогу
у 1896 році	Перший пам'ятник був відкритий
у червні 1977 року	було створено Ляльковий театр
28 серпня 1930 року	був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектору

Ресурси

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]