Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Конько Аліна Олександрівна
Зміст
Петрове на карті України
Розташування
Петрівський район розташований у східній частині Кіровоградської області на відстані 95 км від обласного центру - міста Кіровограда в межах Придніпровської височини, у степовій зоні. Район межує: на півночі - з Олександрійським районом, на заході - з Новгородківським і Долинським районами Кіровоградської області, на сході - з П'ятихатським, на південному сході - з Криворізьким районами Дніпропетровської області. Крайні точки: північна - біля с. Червоносілля, південна - південніше с. Луганки, західна - на захід від с. Водяного, східна - західніше с. Ганнівки.
Територія району становить 1 195 км2.
У районі 2 селищні й 13 сільських рад, яким підпорядковані 39 населених пунктів: Балахівська селищна рада (смт Балахівка), Петрівська селищна рада (смт Петрове, с. Новомануйлівка, с. Олександродар, с. Покровка), Богданівська сільська рада (с. Богданівка, с. Мала Ганнівка, с. Солдатське), Водянська сільська рада (с. Водяне, с. Маловодяне, с. Сабадашове), Ганнівська сільська рада (с. Ганнівка, сел. Володимирівка, сел. Рядове), Зеленська сільська рада (с. Зелене, с. Артемівка), Іванівська сільська рада (с. Іванівка), Іскрівська сільська рада (с. Іскрівка, с. Новофедорівка), Йосипівська сільська рада (с. Йосипівка), Луганська сільська рада (с. Луганка, с. Братське), Малинівська сільська рада (с. Малинівка), Новостародубська сільська рада (с. Новий Стародуб, с. Мар'янівка, с. Олімпіадівка, с. Федорівка, с. Червоносілля), Петрівська сільська рада (с. Петрівське, с. Зелений Гай, с. Лани, с. Олександро-Мар'ївка), Червонокостянтинівська сільська рада (с. Червонокостянтинівка, с. Баштине, с. Краснопілля, с. Лелеківка, с. Новопетрівка), Чечеліївська сільська рада (с. Чечеліївка, с. Олександрівка). Населення району становить 28,6 тисячі чоловік. За національним складом абсолютна більшість - це українці. Мовою населення Петрівського району є українська.
На території району діють релігійні громади Української православної церкви Московського патріархату (смт Балахівка, Петрове, с. Новий Стародуб, Володимирівка, Чечеліївка, Іскрівка, Петровське), церкви євангельських християн-баптистів Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських христи- ян-баптистів (с. Новий Стародуб, Червоносілля, Рядове, Володимирівка), Церква Божа «Церква Ісуса Христа» Союзу «Церкви Божої України» (смт Петрове, с. Зелене), християн віри Євангельської «Церква Божа в пророцтвах», об'єднання релігійних громад християн віри євангельської «Церква Божа в пророцтвах в Україні Воскресіння» (с. Новий Стародуб).
На Петрівщині зареєстровані районні організації понад 30 політичних партій.
Зайнято в усіх сферах економічної діяльності 12,9 тис. чоловік, у тому числі в промисловості -1,1 тис. чоловік, у сільському господарстві - 2,9 тис. чоловік, малих підприємствах - 0,55 тис. чоловік.
Унаслідок ринкових перетворень, особливо в сільському господарстві, у районі спостерігається надлишок робочої сили. Усього потребують працевлаштування 537 чоловік. Реальним способом вирішення проблеми зайнятості є створення нових робочих місць у галузях економіки та розвиток малого підприємництва. У 2003 році на вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 359 безробітних.
За підсумками 2003 року у сфері малого бізнесу постійний заробіток мали більше однієї тисячі громадян. У 2003 році зареєстровано 122 суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі 13 юридичних осіб. Кількість суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. населення складає 207 одиниць.
Символіка
Герб
У синьому полі срібна вузька балка: у верхній частині щита золоте полуденне сонце, внизу - золоті перехрещені булава та колос.
Прапор
Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, у верхньому древковому куті якого зображені перехрещені жовті булава та колос. Складається з трьох горизонтальних смуг: синьої, білої та синьої; співвідношення ширини смут 3:1:1.
Пояснення символіки
Срібна вузька балка є символом річки Інгулець, що протікає територією Петрівщини і має велике значення у формуванні району
Зображення сонця у верхній частині щита символізує життя, тепло і світло. У даному випадку цей символ опосередковано походить від поховальних могил (курганів), що височать на території району. Археологи стверджують, що за віком вони ровесниці єгипетських пірамід, також пов'язують їх семантично, підкреслюючи солярну символіку цих двох культур.
Перехрещені булава та колос характеризують Петрівщину як козацький край, землі якого входили до вольностей Війська Запорозького, з чим і пов'язаний початок їх заселення. Козацька (отаманська) шапка в оздобленні гербового щита та булава в гербі нагадують про роль кошового отамана Петра Калнишевського та козацького руху в історії Петрівщини.
Автор символіки В. Є. Кривенко. Символіку Петрівського району затверджено рішенням сьомої сесії Петрівської районної ради 24-го скликання 28 березня 2003 року.
Історія
Найдавніші населені пункти району - село Зелене (розташоване на місці запорозького зимівника, заснованого в другій половині XVII ст.), село Новий Стародуб (згадується в письмових документах початку XVIII ст.) та сучасний районний центр - селище міського типу Петрове. Щодо заснування останнього існують суперечливі версії. З усних переказів, Петрове виникло в кінці XVII століття як хутір козака Петрика - Петра Івановича Іваненка, який у 1696 році загинув у бою з російсько-гетьманським військом під час татарсько-козацького набігу на Лівобережжя. За іншим варіантом, селище засноване запорозьким козаком Петром Глобою в 17б0-х роках.
Інші населені пункти району виникли переважно у другій половині XVIII століття.
У період Нової Січі (1734-1775) Петрове було великою запорозькою слободою, де налічувалося близько 300 дворів і розвивалося ковальське, швецьке, кравецьке та інші ремесла. Тут був чималий церковний прихід, до якого належали навколишні села й хутори.
У 1775 році ненаситна цариця Катерина II вирішила знищити фортецю української вольності - Запорозьку Січ. Після ліквідації останнього коша запорозького слобода Петрове була виділена в державні маєтності. В адміністративному підпорядкуванні була віднесена в 1784 році до Олександрійського повіту Херсонської області.
Під час створення на Півдні України «Південних військових поселень» (1821-1822) Петрівська волость увійшла до її кавалерійської округи. Тяжкою повинністю на плечі петрівчан ліг тягар військових поселень. Крім несення служби, яку відбувало все чоловіче населення віком від 18 до 45 років, жителям Петрівської волості, в якій налічувалося 7 000 чоловік (з них 4 000 працездатних), доводилося сіяти і збирати 140 десятин пшениці, 800 десятин жита, 900 десятин вівса і 600 десятин ячменю. Косити на сіно 1 800 десятин сіножатей.
З ліквідацією військових поселень (1863) Петрове було перетворене на цивільне село. До складу Петрівської волості тоді входили села Петрове, Мар'янівка, Новоселівка, Ґрафитівка, Ново-Григорівка, Іванівка (Сабадашеве), хутори Шапошникова, Торти, Тартаковського, Шпаково, Шуйського, Форсе - лесь та інші.
В основному населення займалося хліборобством, але зустрічалися торговці й ремісники. Земля в той час оброблялася ралами та дерев'яними плугами.
Тяжка праця на казну, експлуатація селян глитаями і панами будила до боротьби. Першим відомим виступом було заворушення влітку 1876 року.
Приводом до виступу стало збільшення орендної плати за казенні землі. Це повстання було швидко ліквідовано.
Широкого розмаху набув революційний рух селян у 1905 році. Навесні 1906 року організувались революційні гуртки, члени яких вели політичну агітацію серед селян, завозили з Олександрії, Катеринослава, Кривого Рогу зброю, нелегальну літературу для розповсюдження серед населення.
У перші два десятиріччя XX століття село Петрове швидко зростає. Його вулиці розтягайся вздовж Інгульця не менш ніж на 12 кілометрів. У селі налічувалося понад 12 тисяч жителів. У 1905 році тут побудовано 3 початкові і одну ремісничу школи, земську лікарню. Розвивалась місцева промисловість з переробки сільськогосподарських продуктів. На гористих вигонах працювало понад півсотні вітряків. На околиці села в 70-х роках XIX ст. жив один із перших дослідників Криворізького залізорудного басейну О. М. Поль, який у 1872 році виявив поклади графіту і розпочав їх розробку.
На початку XX століття було налагоджено видобуток каоліну, парафіну, велося розвідування залізних руд.
Однією з найскладніших сторінок в історії селища були 1917-1921 роки. У цей час Петрівська волость увійшла до складу Криворізького округу і всі події того часу пов'язані з діяльністю більшовиків Криворіжжя. Відгомін лютневої буржуазно-демократичної революції долинув до села в березні 1917 року.
У лютому 1918 року почався розподіл поміщицьких і церковних земель. Наділи одержали насамперед безземельні й малоземельні селяни, мирну працю яких порушив прихід в Україну німців. 6 березня 1918 року Раднарком Донецько-Криворізької республіки звернувся до трудящих із закликом встати на захист соціалістичної революції. Було введено військовий стан. Створювалися червоногвардійські загони. У Петровому налічувалося 50 бійців. Під натиском німців загін відступив з частинами Червоної Армії, яка в січні 1919 року нанесла поразку петлюрівцям під Лозовою.
У липні 1919 року під натиском денікінців червоні частини вимушені тимчасово залишити Криворіжжя. Більшовики пішли в підпілля, звідки керували боротьбою проти денікінців. Організували партизанські загони в селах Петровому, Зеленому та інших.
На початку 1920 року почалося повстання проти денікінщини. У березні в Петровому відновлюють свою роботу Ради та Комітет незаможних селян (КНС). Але жорстокі сутички із залишками банд не припиняються. Для допомоги загонам криворізької міліції з боротьби з бандитизмом у Петровому створюється загін із членів КНС.
Навесні 1921 року в Петровому організовується перша комуна, в яку вступили колишні партизани і бідняки. Тієї ж весни вперше було засіяно 30 гектарів колективної землі.
З 1922 р. до 1926 р. майже 1 000 сімей вийшли із селянських общин і заснували нові села: Червонокостянтинівку, Виночаївку, Петропіль, Мишоловки, Вершиновласівку та інші.
До революції в Петровому було організовано ощадне та кредитне товариства. На їх основі в 1925 році було створено сільськогосподарський банк, який допомагав селянам з кредитами для придбання сільськогосподарських машин та інвентарю.
У лютому 1927 року на Петрівській графітній копальні створено шахтний комітет профспілки, первинна парторганізація, комсомольська організація. Комуністи очолили організацію лікнепів та культосвітніх установ. Перший клуб було створено на графітній копальні. У 1929 році у складі Криворізької округи з'явився Петрівський район. У 1930 році, після ліквідації округів, Петрове входить до складу П'ятихатського району. У1935 році знову організовано Петрівський район з П'ятихатського, Новгородківського та Новопразького. У нього ввійшли 16 сільських рад, 66 колгоспів, 2 радгоспи, 2 МТС і м'ясорадгосп, а площа земель становила 92 756 га.
У тому ж році почала виходити районна газета «За більшовицькі колгоспи». У селі Петровому функціонували середня і неповна середня школи, районна лікарня та бібліотека. Нові реалії сприяють тому, що з колишніх батраків і незаможних селян виростають передовики соціалістичного виробництва.
Гітлерівська навала перервала мирну працю народу. З перших днів Великої Вітчизняної війни 4 219 мешканців Петрівського району пішли захищати Батьківщину, з них майже 400 петрівців.
Коли в село вдерлися німці, почалася боротьба проти окупантів, однією з форм якої був саботаж у проведенні сільськогосподарських робіт, приховування виробленої продукції, перешкоджання вивезенню молоді на німецьку каторгу тощо.
У 1942 році виникли підпільні групи в селах Богданівці, Петровому, Рядовому.
Частина вчителів та молоді організували групу опору в Петровому, учасники якої налагодили приймання зведень інформбюро, а потім розповсюджували їх серед населення.
21 жовтня 1943 року війська 2-го Українського фронту визволили від німецько-фашистських загарбників Петрове - перший районний центр Кіровоградщини, а двома днями раніше (19 жовтня) - село Зелене. Жорстокі бої за кожен населений пункт на землях Петрівщини тривали до 6 березня 1944 року.
Дорогою ціною заплачено за визволення району. Загинуло близько 10 000 воїнів. Світла пам'ять про радянських людей та наших односельчан, які полягли у боях на підступах до Петрового, буде жити у віках.
Поряд з героїзмом воїнів стоїть самовіддана звитяга працівників тилу: робітників, колгоспників, інтелігенції. Перемогу над ворогом у тилу кували працівники 108 районних організацій і установ, у тому числі 66 колгоспів. Понад 1 370 петрівчан були удостоєні урядової нагороди «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»
У мирні часи розгортається відбудова народного господарства. Відтворюється громадське тваринництво. На кінець 1947 року зростає врожайність зернових і збільшується поголів'я великої рогатої худоби. У 1950 році сім колгоспів Петрового об'єдналися у три великі господарства - імені Леніна, імені Калініна та імені 20-річчя Жовтня.
17 грудня 1962 року було створено Петрівське колгоспно-радгоспне управління, вякому 28 господарств (з них 25 колгоспів і 3 радгоспи) мали 155,5 тис. га угідь, у тому числі орної землі 134,3 тис. га. На території управління налічувалося 66 населених пунктів.
На річці Інгулець трудівники села спорудили колгоспну гідроелектростанцію, що дало можливість механізувати трудомісткі роботи на токах і фермах. У хати колгоспників прийшла електрика.
Починаючи з 1950 року, в господарствах району першочергова увага в галузі будівництва приділялася зміцненню матеріально-технічної бази культури та освіти. В усіх населених пунктах побудовано клуби, Будинки культури та школи.
Найвизначніші новобудови 50-х років - це Петрівський маслозавод (1952) та Іскрівське водосховище (1956).
Важкими виявилися післявоєнні роки. Та прагнення людей зробити життя
кращим перемогли розруху. Труднощі були позаду. Надійшов час світлих надій.
З квітня 1963 року Петрове набуло статусу селища міського типу. У 1970 році в райцентрі побудовано стадіон. У районі прокладено 258 км автомобільних шляхів, у тому числі 211 км з твердим покриттям.
Наприкінці 70-х років створюється база з видобутку залізної руди.
За якихось 5-Ю років у Петровому виросли два мікрорайони - Сонячний та Артемівський з п'ятитисячним населенням.
У сімдесятих роках прийшло блакитне паливо в села Володимирівку, Петрівське, Луганку та Іскрівку, а в 1996 році розпочалася газифікація районного центру.
Відомі люди Петрівщини
- Святий Миколай Іскрівський — священомученик, настоятель місцевого храму, був розстріляний у 1919 році. У 2001 році його було прославлено у лику святих. Мощі святого зберігаються у сільському храмі Іскрівки.
- Колісник Микола Дмитрович — депутат Верховної Ради України.
- Онищенко Григорій Харлампійович — Герой Радянського Союзу.
- Пестушко Костянтин Юрійович — військовий діяч, отаман Степової дивізії, Головний отаман Холодного Яру.
- Тюленєв Микола Олександрович — агромеліоратор, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Академії наук України.
- Хруль Олександр Григорович — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014–2015 років.
- Дригін Василь Михайлович
(8.03.1921, с. Чечеліївка) Учасник Великої Вітчизняної війни. Герой РадянськогоСоюзу (1945). У дитинстві залишився сиротою, виховувався у Дніпродзсржинському дитячому будинку. У 1939 р. закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум, Качинське військове авіаційне училище (1941). У роки війни служив у 4-й повітряній армії. Капітан, командир ланки винищувачів. Здійснив 260 бойових вильотів, збив 17 ворожих літаків. Був двічі тяжко поранений. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (трьома), Вітчизняної війни (трьома), Олександра Невського та іншими орденами й медалями. Після війни закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил та Інститут народного господарства.
- Косолапов Віктор Григорович
Віктор Григорович
(1922,с. Богданівка) Учасник Великої Вітчизняної війни, повний кавалер ордена Слави. Перед війною працював у Ленінградській області, звідки і був призваний до лав Червоної Армії ( 1941). На фронті був розвідником. Кавалер ордена Слави І, ІІ та ІІІ ступенів (1944, 1945, 1966). Працював головою виконкому Чечеліївської сільради. На мирному фронті удостоївся орденів Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани».
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1734-1775 | Період інування Петрівської слободи |
| 1784 | Петрове належало до Олександрійського повіту Херсонської області |
| 1905 | Побудовано 3 початкові і одну ремісничу школи, земську лікарню |
| 21 жовтня 1943 | Війська 2-го Українського фронту визволили від німецько-фашистських загарбників Петрове |
| 1952 | Побудовано Петрівський маслозавод |
| 1956 | Побудовано Іскрівське водосховище |
Посилання
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
