Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" А.В. Гомонець 2017
Кропивницький — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.
Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.
Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалася промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького.
Місто знавало багато перейменувань: У попередні роки Кропивницький мав такі назви:
- 10 (21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 — Єлисаветград;
- 5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 — Зінов'євськ;
- 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 — Кірово;
- 10 січня 1939 — 14 липня 2016 — Кіровоград;
- Від 14 липня 2016 - Кропивницький.
Відомі земляки
Володимир Кирилович Винниченко (16 [28] липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Франція) - один з найвідоміших уродженеців нашого міста, Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кропивницького.
Іван Карпенко-Карий (17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — † 2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
Ю́рій Яно́вський (14 (27) серпня 1902, Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.
Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — російський і радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи.
Юлій Сергійович Мейтус (28 січня 1903, Єлисаветград — 2 квітня 1997, Київ) — український радянський композитор, народний артист України (1973), Заслужений діяч мистецтв Туркменської РСР (1944) та Української РСР (1948), лауреат Шевченківської премії. В 1919 році закінчив музичну школу по класу фортепіано в Генріха Нейгауза.
Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки, тепер Кіровоградської області — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін (26 листопада 1846, Єлисаветград — †1 листопада 1906, Єлисаветград) — колезький радник, єлисаветградський міський голова (1878—1905), почесний громадянин міста. О.М. Пашутін відомий, перш за все, як автор оглядової монографії «Історичний нарис Єлисаветграда»
Історія
1754 рік - початок будівництва фортеці святої Єлисаве́ти.
22 березня 1764 - 26 березня 1765 рр. - була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром.
У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні.
1874 року став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Ельворті») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках.
1897 рік - поява трамваю.
Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.
1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.
5 серпня 1941 - 8 січня 1944 рр. - період окупаціїї військами Вермахту.
14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький
Пам’ятками археології, історії та архітектури
Фортеця була споруджена за наказом Єлизавети Петрівни Романової та названа на її честь – «Фортеця Святої Єлизавети» або просто – «Єлизаветинська». Навколо фортеці з’являлися нові споруди, і з часом, приблизно через двадцять років, тут виникло ціле місто – Єлисаветград, яке швидко стало важливим торговельним центром. Пізніше воно буде неодноразово перейменоване – на Зінов’євськ, Кірове, а після 1939 року – Кіровоград.
Фортеця служила для захисту південних кордонів від турків і татар. Сьогодні можна побачити лиш залишки давньої споруди, що формують правильний шестикутник. А ще – залишки казарм, в яких перебував полк відомого Михайла Кутузова. Тут розмістилися гармати, ніби нагадуючи про давні бої і відомих історичних персон, які тут жили.
Нажаль фортеця з часом втратила своє стратегічне значення (остаточно – після скасування Запорзької Січі). До 1784 року її майже повністю розібрали.
На території фортеці горить вічний вогонь як данина пам’яті воїнам, що полягли у Другій світовій війні.
Кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці
Кропивницький кафедральний Собор є єдиним не лише православним, але і взагалі єдиним храмом міста, який за всю за всю історію жодного разу не припиняв своєї діяльності. Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці розташований у середмісті Кропивницького за адресою: вул. Велика Перспективна, буд. 74, Кропивницький—25006, Україна.
Храм збудовано в неокласичному архітектурному стилі. У Кафедральному соборі зберігаються мощі святих Києво-Печерської лаври та мощі інших святих. Для молитовного поклоніння у храмі є ікони XVII століття. Біля стін собору прийняли вічний спочинок багато визначних людей різних часів, серед них і єдиний син російського полководця Михайла Кутузова
Пам'ятник трамваю Пам'ятник було встановлено 1997 року, в честь 100-річчя кіровоградського трамвая.
Перший проект побудови кінного трамвая у Єлисаветграді з'явився у 1887 році. Вдруге подібний проект надійшов до міської управи від московського купця П. А. Алексєєва в 1890 році. Втретє, у квітні 1895 року, інженер залізничних шляхів І. А. Ліхачов, виконавчий директор Бельгійського трамвайного товариства в Москві, подав прохання до міської управи про дозвіл прокласти вулицями Єлисаветграда лінії електричного трамвая. У травні того ж року управа дала згоду і підписала угоду з Ліхачовим на побудову та експлуатацію трамвая на 50 років. Укладати колії почали у квітні 1897 року. Лінія будувалася одноколійною з роз'їздами. На заводі в Кельні були замовлені 5 закритих і 3 відкритих вагони, електрообладнання було змонтоване німецькою фірмою АЕГ. Регулярний рух вагонів електричного трамвая розпочався 13 липня 1897 року від вокзалу нинішніми вулицями Фрунзе, Дворцовою, Великою Перспективною і Великою Пермською до пивзаводу Зельцера, офіційно електричний трамвай у місті було відкрито 26 липня 1897 року.
24 вересня 1899 року збудовано лінію вулицями Безпопівською, Успенською та Преображенською від з-ду Шкловськго на Кущівку завдовжки 3,6 км, а у листопаді того ж року нею вже курсувало чотири вагони Укладати колії почали у квітні 1897 року. Лінія будувалася одноколійною з роз'їздами. На заводі в Кельні були замовлені 5 закритих і 3 відкритих вагони, електрообладнання було змонтоване німецькою фірмою АЕГ. Регулярний рух вагонів електричного трамвая розпочався 13 липня 1897 року від вокзалу нинішніми вулицями Фрунзе, Дворцовою, Великою Перспективною і Великою Пермською до пивзаводу Зельцера, офіційно електричний трамвай у місті було відкрито 26 липня 1897 року.
24 вересня 1899 року збудовано лінію вулицями Безпопівською, Успенською та Преображенською від з-ду Шкловськго на Кущівку завдовжки 3,6 км, а у листопаді того ж року нею вже курсувало чотири вагони. Загальна довжина всіх ліній Єлисаветградського трамвая становила 9,7 км. У [1901] році в депо було 22 моторних і 3 причіпних вагони, які до того часу вже перевезли 2045,8 тисячі пасажирів. Під час подій Української революції рух трамваїв припинився 8 січня 1918 року, а відновився 1 травня 1922 року. У цьому ж році на вулиці Гоголя зношених відрізків на головній лінії були замінені на нові. Станом на 1922 рік депо налічувало 10 вагонів, які курсували двома маршрутами: «Вокзал — Пивзавод Зальцера» (№1) та «Центр — Кущівка» (№2).
У 1929 році побудовано 3,5 км ліній з центру до Новомиколаївки. Цього ж року в Харкові було придбано 11 вагонів, що дозволило списати найстаріші німецькі вагони фірми «Гербрант».
У 1940 році довжина колій становила 16,2 км, у депо налічувалося 29 вагонів, діяла одна тягова підстанція та один трамвайний парк, існував також допоміжний трамвайний парк. Діяли чотири маршрути: «Вокзал — Пивзавод Зальцера», «Центр — Кущівка», «Вулиця Леніна — Новомиколаївка», «Пивзавод Зальцера — Міський сад». Три з них мали лише одну колію — діяло 8 роз'їздів. Поворотна петля знаходилася біля вокзалу. У 1940 році був складений проект розширення трамвайної мережі.
У 1941 році при відступі радянських військ було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано господарство. Однак за окупації все-таки було відновлено рух для підвезення робітників на заводи. Втім, німці при відступі розібрали колії та вивезли їх. Після закінчення війни були невдалі (через брак коштів) спроби відновити кіровоградський трамвай. В 1945 році цілі трамвайні вагони вирішили передати до Вінниці, але туди вони не потрапили через дорожнечу транспортування. Подальша їхня доля невідома.
Трамвайне депо
Електричний трамвай в Єлисаветграді
Працівники кіровоградського трамвая
Посилання
заголовок посиланняна блог
