Стаття до проекту "Інформаційне суспільство" Хомутенко Ірини
Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) вже зайняли відповідне місце у навчально-виховному проце сі як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Зви чайно, можна допустити, що замість слова «відповідне» краще було б використати слово «належне», проте, з цим автор погодитись поки що не може. Подальший аналіз цієї ще не зовсім розв'язаної проблеми буде осно ваний на багаторічному вчительському досвіді автора, двадцятирічному досвіді роботи у системі післядипломної педагогічної освіти й у вищих навчальних закладах як педагогічного, так і іншого спрямування. За цей час автору вдалось бути свідком багатьох нововведень, а то й реформ, які відбувались у нашій системі освіти. Кож не з них подавалось як щось надзвичайно корисне, та ке, що підніме рівень освіти на новий щабель, внаслідок чого нашу державу будуть сприймати в усьому світі як таку, що має розвинуті науку й виробництво, високий рівень життя її населення. Не хочеться оминути цікаву деталь: впровадження у навчально-виховний процес усіх інновацій здійсню валось під досить значним тиском і супроводжувалось високим рівнем контролю. За виконане педагоги звітувались перед контролюючими органами (заступника ми директора навчальних закладів, методистами й ін спекторами відділів освіти та ін.). Наприклад, під час тотального впровадження у навчальний процес техні чних засобів навчання (ТЗН) учитель робив відповід ний запис про використання на конкретному уроці графопроектора, діапроектора, програвача, кіноапара та тощо у класному журналі (у тій графі, де записується тема уроку). Додатково це ще робилось в окремому журналі використання ТЗН. І лише через декілька де сятків років прийшли до висновку стосовно необхідно сті оптимального їх використання.
Повертаючись до означеної в заголовку статті про блеми, хочеться сказати, щодо цього часу ще не існує чіткого розуміння ні дидактичних можливостей ІКТ, ні їх ролі в навчально-виховному процесі. За відсут ності цієї чіткості ІКТ досить часто безпідставно ста влять до одного ряду з широко розрекламованими методичними прийомами типу «Ажурна пилка», «Кубування», «Акваріум», «Мікрофон» та ін.
