Становлення і розвиток фізичної культури і спорту в СРСР

Становлення і розвиток радянської системи фізичного виховання (1917-1941 рр.). Становлення радянського фізичного виховання відбувалося на базі того, що вже було досягнуто в цій області діяльності людей. Проте в рамках нового державного устрою принципи радянської фізичної культури повинні були бути іншими, ніж у західноєвропейських країнах. Тому стали пропонуватися різні шляхи та напрямки за змістом радянської системи фізичного виховання. «Соціалістичне напрямок» зводилося до використання тільки «сприятливою і корисною ігрової діяльності». Прихильники «медичного спрямування» відкидали заняття боксом, футболом, важкою атлетикою, гімнастикою і т.д., тому що вважали їх шкідливими для ослабленого здоров'я трудящих. Їх кредо були гігієнічні вправи і лікувальна фізична культура, піший туризм. Специфічну форму радянської системи фізичного виховання пропонували прихильники «Пролеткульту» - фізична культура у них була представлена ​​наслідувальними діями робочих рухів (загрібання вугілля, стругання, пиляння і т.п.) і називалася «трудовий гімнастикою». «Скаутський напрямок» будувалося на основі вже існуючого в Англії. У 1922 р. була змінена ідеологічна основа скаутського виховання і створено «піонерський рух», що включає й фізичну підготовку учнів шкіл. В обстановці існування різних концепцій радянського фізичного виховання 1917-1923 рр.. було необхідне прийняття фундаментальної єдиної основи розвитку та змісту фізичної культури. Вона була викладена у Постанові ЦК РКП (б) «Про завдання партії в галузі фізичної культури» (1925 р.). У ньому були сформульовані: а) визначення соціалістичної системи фізичного виховання; б) визначено її завдання, в) зміст; г) організаційна структура; д) основні напрямки. Всі подальші положення та рішення комуністичної партії та радянського уряду про фізичну культуру і спорт розвивалися на цьому керівному документі. Слід також зазначити, що незважаючи на всі труднощі постреволюційного періоду, уряд молодої радянської держави почало здійснювати ефективну організаційну діяльність у сфері розвитку і піднесення фізичної культури. Були створені управлінські структури, без яких керувати радянською системою фізичного виховання було б неможливо. На початку цю функцію виконувало Головне управління загального військового навчання формування частин Червоної Армії (Всевобуч). З 1918-1920 рр.. в його складі був відділ фізичного розвитку та спорту, який відав фізичною підготовкою в армії і підготовкою допризовників. Після закінчення громадянської війни в 1920 р. створюється Вища рада фізичної культури (ВСФК), який в 1930 р. був перейменований у Всесоюзний рада фізичної культури при Уряді СРСР. Починаючи з 1936 р., вища структура управління одержала найменування Всесоюзний комітет з питань фізичної культури і спорту (ВКФКС). По суті, з тих пір структура керівництва радянською системою фізичного виховання, заснована на принципі вертикальної підпорядкованості, не мінялася аж до розпаду СРСР (1990 р.). У період з 1917 по 1940 рр.. успішно розвивалися науково-методичні основи радянської системи фізичного виховання. Вже в перші роки радянської влади почала вирішуватися проблема підготовки науково-педагогічних кадрів. У 1919-1920 рр.. приступили до роботи два перших вищих навчальних заклади: інститут фізичної освіти ім. П.Ф. Лесгафта в Петрограді і Центральний інститут фізичної культури в Москві. У цих вузах в 20-і роки почалися серйозні наукові дослідження в галузі фізичного виховання. Заслуга в розробці медико-біологічних, психологічних і педагогічних проблем фізичної культури і спорту належала великим ученим Гориневской В.В., Орбелі Л.А., Крестовнікову О.М., Рудику П.А., Бернштейн Н.А., Іваницькому М . Ф. Величезне значення, в плані розвитку науково-методичних основ радянської системи фізичного виховання, мало відкриття видавництва «Фізкультура і спорт» (1923 р.). Видавництво стало випускати збірники наукових статей, а з 1925 р. щомісячний науково-теоретичний журнал «Теорія і практика фізичної культури». Таким чином був заснований центральний орган друку, що публікується новітні вітчизняні та закордонні експериментальні досягнення вчених у сфері фізичної культури і спорту. Неоціненний внесок у становлення радянської системи фізичного виховання вніс журнал «Фізична культура в школі», що видається з 1930 р. У 1933 р. в СРСР відкривається головне (провідне) наукова установа: Центральний науково-дослідний інститут фізичної культури в Москві, потім НІІФК в Ленінграді . Величезної шкоди науково-методичному розвитку радянської системи фізичного виховання завдало Постанова ЦК ВКП (б) 1936 р. «Про педагогічні перекручення в системі Наркомпросса», у зв'язку з чим почалися гоніння на наукових корифеїв галузі фізичної культури і спорту. Багато з них були репресовані, інші змушені емігрувати. Рішення цієї Постанови були переглянуті лише через двадцять років, в 1956 р. У радянській системі фізичного виховання передвоєнного періоду була зроблена спроба використання рухових тестів для визначення рівня фізичної підготовленості населення, тобто введений Всесоюзний фізкультурний комплекс «Готовий до праці і оборони СРСР». Ініціатором комплексу ГТО виступив Ленінградський комсомол. Ініціатива комсомольців знайшла підтримку серед широкої радянської громадськості. Тому в березні 1931 р. ВСФК при ЦВК СРСР затвердив фізкультурний комплекс ГТО I ступеня, що включає нормативи з бігу, стрибків і метань, підтягування на перекладині та перенесенні патронного ящика (чоловіки), лазіння по канату (жінки), плавання, їзду на велосипеді, лижним переходах, веслування, пересування у протигазі. До вимоги відносилося вміння надати першу допомогу (санмінімуму), знання основ самоконтролю, знайомство з основами фізкультурного руху СРСР, ударну працю на виробництві. Рік з невеликим роботи по комплексу ГТО I щабля виявив необхідність встановлення більш високих вимог до всебічної фізичної підготовленості. У зв'язку з цим був введений в практику роботи комплекс ГТО II ступеня (1933 р.), що складався з 22 норм і 3 вимог. У ньому більш широко були представлені види спорту і военнопрікладние вправи: стрибки на лижах з трампліну (чоловіки), стрибки у воду, фехтування на багнетах, подолання смуги перешкод та ін У 1934 р. увійшов в практику роботи з дітьми комплекс «Будь готовий до праці і оборони СРСР ». Слід зазначити, що введення повного комплексу стало одним із засобів, що стимулюють всебічну фізичну підготовку дітей, молоді, дорослих. Досить сказати, що з 1931 по 1940 р. випробування на значок БГТО витримало близько 1,5 млн. учнів, ГТО I ступеня - більше 7 млн. людини і ГТО II ступеня - понад 134 тисяч чоловік. Фізкультурний комплекс по праву став програмно-нормативною основою радянської системи фізичного виховання. Величезною популярністю передвоєнні роки в СРСР користувалися також комплекси на значок «Ворошиловський стрілок», «Готовий до протиповітряної і хімічної оборони» (ППХО), «Альпініст СРСР», «Парашутист СРСР», «Турист СРСР» і ін Радянські фізкультурні організації наближали свою роботу до потреб оборони Батьківщини. Почалося подолання «тепличних» в процесі навчання і тренування. Особливу увагу з 1917 по 1941 р. було приділено розвитку спорту. Протягом 1922-1924 рр.. комсомолом були створені спортивні організації «Мураха» (Москва і Московська губернія), «Спартак» (Петроград, України, Закавказзя), «Комсомольський флот" (Казань), «Червоний джигіт» (Середня Азія), «Червоний молодняк» (Білорусія) та ін У 1923 р. було організовано перший добровільно-спортивне товариство «Динамо», а пізніше ДСТ «Спартак», «Локомотив» та ін З 1927 р. в країні народилася традиція проведення Всесоюзних фізкультурних свят (літніх і зимових). Найбільшим спортивним торжеством розглянутого періоду стала Всесоюзна спартакіада ​​(серпень 1928 р.). У ній взяло участь 7225 атлетів, з них 600 учасників - представники закордонних робочих спортивних організацій. Програма Спартакіади за своєю різноманітністю не знала рівною собі у світовій історії. У 30-ті роки активно створюються дитячі спортивні школи (ДСШ). Першими з них були ДСШ «Юний динамівець» та «Юний спартаківець». До кінця 1937 р. у СРСР налічувалося вже понад 200 дитячих спортивних шкіл. Відкрилися всесоюзні секції (федерації) за видами спорту. Налагоджуються з 1922 р. міжнародні спортивні зв'язки. Радянські спортсмени в довоєнний період взяли участь в зльоті спортсменів у Парижі (1934 р.), Гетеборзі (1935 р.), в III Міжнародної робочої Олімпіаді в Антверпені (1937 р.). Тільки з 1938-1940 р. в СРСР приїхало 250 іноземних спортсменів і 175 радянських атлетів виїжджали у закордонні країни. У 1935-1937 рр.. створюється в СРСР Єдина всесоюзна спортивна класифікація (евской), що включає 10 видів спорту: гімнастика, легка атлетика, плавання, ковзани, боротьба, бокс, важка атлетика, фехтування, теніс, мисливський спорт. Введення спортивної класифікації сприяло розвитку масового спорту та зростання спортивних досягнень. Майстерність займаються оцінювалася не тільки по розрядах. Було введено також почесне звання «Заслужений майстер спорту» та «Майстер спорту» (1934-1935 рр.)..