Реферат на тему: Драматургія ХVІІ ст.

                                     Драматургія ХVІІ ст.
                                    

Зміст

1. Вступ
2. Історія виникнення та призначення драми у школі на Україні.
3. Автори шкільних драм, особливості написання цих творів.
4. Жанрове розмаїття шкільних драм.
5. Інтермедії та інтерлюдії.
6. Значення української шкільної драми.

У другій половині XVII ст. поряд з віршовою значного розвитку набула також драматична література. Після перших спроб української драматургії, що виникла на початку XVII ст. у вигляді віршів-діалогів та інтермедій, поширюються вже драматичні твори. Це були п'єси, тісно пов'язані з тогочасними школами та залежні деякою мірою від шкільного курсу поетики. Викладачі теорії літератури поділяли драматичні твори на трагедію, комедію і трагідокомедію. Трагедією називали твір, в якому зображувалось нещастя в знатній родині, у представників «знаменитих людей». Зміст комедії становили картини з життя народних мас. Трагідокомедії поєднували в своєму складі сцени, характерні для трагедії та комедії. Отже, до класифікації жанрових видозмін підходили з класових позицій. Шкільна драма складалася з трьох частин: прологу, основної частини, що мала від 2 до 5 дій, та епілогу. Кожна дія містила кілька сцен. Найбільше їх могло бути десять. Кількість дійових осіб була обмежена, в одній сцені їх не повинно було виступати більше, ніж три; крім того, передбачались ще й хори. Драматичні твори рекомендувалося писати 13-складовим віршем старослов'янською мовою для трагедій і трагідокомедій, а народна мова допускалась лише у комедіях. Однак цих теоретичних положень шкільного курсу поетики українські драматурги не завжди дотримувалися у своїй практиці.

Історія виникнення та призначення драми у школі на Україні. Уже в первісному мистецтві були елементи драми. У хороводах, у весільних обрядах теж є певні драматичні дії. Проте розвиток цих зародків драматичного мистецтва стримувала християнська церква, яка завжди виступала проти народних ігрищ, співів і танців. У ХVІІ ст. православне духовенство на противагу католицькому, яке запровадило з агітаційною метою релігійні сценічні вистави, само взялося писати драматичні твори. Це були так звані шкільні драми. Створення їх мало на меті дати відсіч намаганням католицького духовенства поширювати на Україні вплив римської (тобто католицької) церкви і польську шляхетську культуру. Найдавнішу згадку про українські драматичні вистави маємо в посланнях І. Вишенського. У посланні до стариці Домники полеміст нарікав, що православні, замість працювати для церкви, «тільки комедії строять і грають». Історія української літератури засвідчує, що вже десь у 30–40-х рр. ХVІІ ст. у Києві виставлялися шкільні драми. А один з колишніх учнів Київської колегії, Лазар Баранович, у листі до товариша в 1676 р. згадує, як вони колись, будучи учнями колегії, виступали в трагедії про Йосифа

Автори шкільних драм, особливості написання цих творів. Перші українські драми ХVІІ ст. були віршованими діалогами й називалися шкільними, бо їх створювали й виконували в навчальних закладах . Авторами шкільних драм були учні та викладачі Києво-Могилянської академії. Драми виконували вихованці навчальних закладів під час свят, наприкінці року або прийому високопоставлених осіб. Українські драматурги, зокрема у тих творах, які дійшли до нас, залежно від обдарування, ерудиції, самостійності мислення все ж мали змогу продемонструвати певну винахідливість в організації художнього матеріалу. Шкільні драми писалися за певними правилами поетики. Викладачі поетики колегіумів, Київської академії зобов’язані були практично показувати, як треба складати вірші, драми, орації тощо. Теорія шкільної драми базувалася на канонах класицизму.

Жанрове розмаїття шкільних драм. До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри: 1.Містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»; 2.Міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»); 3.Мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV–ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.; 4.Історичні драми («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя.

Інтермедії та інтерлюдії. До шкільних драм звичайно додавались інтермедії або інтерлюдії, побутові гумористичні сценки, які виставлялись в антрактах. Сюжетами їх були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін. Сюжетна основа інтермедії, звичайно, фольклорна (народні жарти, анекдоти, прислів'я, побутові подробиці). Завданням інтермедій було розвеселити, розважити глядача, втомленого від напруженої дії "серйозного" драматичного твору. І яка іронія долі: автори надавали найбільшої уваги шкільним драмам, а їх слухали неохоче (тому життя цих п'єс було короткочасним), інтермедії ж були для авторів чимось другорядним, а глядач йшов на виставу не раз саме заради них. Саме з інтермедії бере свій початок український театр.

Інтермедія — від лат. слів inter — між і media — середина. Інтерлюдія — від лат. слів inter — між і ludus — гра.

Позитивними персонажами цих п’єсок були запорожець, козак, солдат, чесні трудівники. Вони протиставлялися жорстоким, пихатим шляхтичам, торгашам-крамарям, злодійкуватим циганам, недоумкуватим рабинам та ксьондзам. Кожний з персонажів мав одяг, відповідний своєму стану і нації, говорив рідною мовою з великою домішкою слів усно-розмовної української мови. Подія розвивалася динамічно й напружено. Дійові особи виголошували комічні монологи, співали, сварилися, билися, танцювали під гру цимбалів або скрипки. Такі сценки дуже подобалися глядачам. Такі сценки дуже подобалися глядачам. За своїм змістом та ідейним спрямуванням інтермедії ділилися на побутові й соціальні. Писалися інтермедії, очевидно, студентами, які добре знали фольклор, важке становище трудящих, співчували їм, самі зазнали утисків та злиднів. Кращі традиції інтермедії (демократизм, гуманізм, викриття пороків самодержавного ладу, співчуття поневоленим, захист їхніх прав, успадкували письменники-комедіографи нової української літератури.

Значення української шкільної драми. Українські шкільні драми справили великий вплив на розвиток цього жанру в Росії. Туди їх перенесли вихованці Київської академії, які ставали викладачами різних наук у Слов’яно-греколатинській академії в Москві та інших російських навчальних закладах. Великою популярністю в глядачів користувалися такі талановиті п’єси, як «Комическое действіе» (1736) М. Довгалевського, «Воскресеніе мервих» (1747) Г. Кониського, «Трагедія о смерти Уроша Пятого» (1744) М. Козачинського. Кращі традиції шкільної драми успадкували й розвинули письменники нової літератури — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко та ін. Нова українська література активно використовувала окремі теми, трактовку образів, особливості поетики давньої української драматургії. Аналогічне до інтермедійних і вертепних зображення персонажів помічаємо у п’єсах «Простак» М. Гоголя, «Москаль-чарівник», «Наталка Полтавка» І. Котляревського та в інших творах. Під впливом українського вертепу утворився російський вертеп, білоруська «бетлейка». Сліди нашого вертепу віднайдено аж у Сибіру. Саме до цього цікавого явища і сьогодні спрямована увага літературознавців, фольклористів, театрознавців, музикознавців, етнографів.