Психолінгвістика Хомського, трансформаційна модель; трансформаційна лінгвістика і сучасна психотерапія

Психолінгвістика другого покоління: Н. Хомський і Дж. Міллер

Вже у кінці 1950-х років у осгудовської ПЛ з’явився сильний опонент. Це був молодий лінгвіст Ноем Хомський, який дебютував 1955 році дисертацією про трансформаційний аналіз, а у 1957 році випустив у Гаагському міжнародному видавництві свою першу велику книгу „Синтаксичні структури”, яку скоро переклали і російською мовою (Хомський, 1962). Але відомим його зробила публікація 1959 року – розгорнута рецензія на книгу „Мовленнєва поведінка”, де Н. Хомський вперше чітко сформулював своє психолінгвістичне кредо. До Хомського та його теорії приєднався талановитий і компетентний спеціаліст – Джорж Єрмітейдж Міллер. Хомський пішов іншим від Осгуда шляхом – від лінгвістики. І від розробленої ним трансформаційної моделі.

Ідея трансформації належить вчителю Н. Хомського лінгвісту Зелігу Харрісу. Хомський реалізував цей підхід у вигляді цілісної моделі описання мови – породжуючої граматики. „Породжує” вона лише текст. У цій граматиці існують особливого роду правила або операції (трансформаційні), яку докладаються до синтаксичної конструкції речення як єдиного цілого. Так, Хомський виділяє групу найпростіших синтаксичних структур (типу: Петро читає книгу). Застосовуючи до такої ядерної структури операцію пасивізації, отримуємо речення Книга читається Петром. Якщо застосувати до неї операцію заперечення, отримуємо Петро не читає книгу. Можлива і питальна трансформація Петро читає книгу? Можна застосувати дві, три, чотири види трансформаційних операцій Книга не читається Петром?

Першу спробу застосувати цю модель у психолінгвістику Н. Хомський зробив у відомій книзі „Аспекти теорії синтаксису” (1965), де вводиться поняття глибинної структури. За Хомським, послідовність породження речення така. „База (базові граматичні відношення) породжує глибинні структури. Глибинні структура подається у семантичний компонент і отримує семантичну інтерпретацію; за допомогою трансформаційних правил вона перетворюється у поверхневу структуру, якій далі дається фонетична інтерпретація за допомогою правил фонологічного компоненту” (Хомський 1965, с. 141).

У подальшому розвитку поглядів Н. Хомського слід звернути увагу на три моменти. По-перше, він почав „вбудовувати” в структуру своєї моделі не лише граматичні, семантичні і фонетичні (фонологічні), а і так звані прагматичні правила – правила використання мови. По-друге, він розвинув ідею про принципові відмінності моделі „мовної здатності” і „мовної активності”. Перша є потенційне знання мови, і воно-то за Хомським, як раз і описується породжуючою моделлю. Друга – це процеси, які відбуваються під час застосування мовної здатності у реальній мовленнєвій діяльності. Перша – предмет лінгвістики, друга – предмет психології. Перша визначає другу.

По-третє, Н.Хомський послідовно обґрунтовував і відстоював ідею вродженості мовних структур.

Одним з найважливіших положень ПД другого покоління стала ідея універсальних вроджених правил оперування мовою. Таким чином, процес оволодіння мовою звівся до взаємодії цих вроджених правил або вмінь та матеріалу, що засвоюється, або до актуалізації цих вроджених правил.

Найважливіша відміна ПЛ другого покоління у порівнянні с осгудовською полягає в тому, що був подоланий атомізм останньої. Згідно школі Н. Хомського оволодіння мовою – це не оволодіння окремими мовними елементами (словами і т.д.), а засвоєння системи правил формування усвідомленого висловлювання. Однак, однобока психологічна орієнтація змінилася на однобоку лінгвістичну. ПЛ другого покоління по суті зводить психологічні процеси до реалізації мовних структур. Системність поведінки або діяльності людини виявляється безпосередньо виокремленною з системності мови – психіка у кращому випадку накладає певні обмеження на реалізацію мовних структур (це стосується, наприклад, об'єму пам’яті).

ПЛ Н. Хомського має недоліки і в інших відношеннях. Вона обмежується проблемами сприйняття і породження речення – лінгвістичної одиниці. Речення розглядається поза реальною ситуацією спілкування. Ігнорується місце мовлення, а також його сприйняття, в системі психічної діяльності людини – мовлення та його сприйняття розглядаються як автономні, самоцінні процеси. Ігноруються індивідуальні, а саме особистісто обумовлені особливості сприйняття і породження мовлення: сама ідея індивідуальних стратегій оперування з мовою відкидається відразу.

Більше трьох десятиліть породжуюча граматика була головною перепоною для дослідження психологічних аспектів мовної компетенції людини, оскільки прибічники цього напрямку стверджували, а багато психологів вірили, що єдиним аспектом мови, який заслуговує на увагу, є синтаксис, а синтаксична структура нібито повністю зводиться до алгоритмів і є незалежною від значення, комунікативних намірів і інших психічних процесів; однак з виникненням когнітивної лінгвістики і функціональної лінгвістики, що входила у її склад, становище змінилося – нова наукова парадигма акцентує увагу на описанні і дослідженні мовної компетенції людини з позицій фундаментальних психічних і соціальних процесів. Якщо в США Н. Хомський сприймався як єдина альтернатива біхевіористським догмам, то у Європі справи були інші – там розповсюдження ідей Хомського-Міллера від початку зіштовхнулося з сильною психологічною традицією. В європейських напрямках ПЛ другого покоління допускається інше функціональне співвідношення граматики і семантики в породженні і сприйняття речення. Психолінгвісти вийшли за межі речення у текст. {Психолінгвістика}