Проект з інформатики: "Освіта в Україні" - 17 група ФМФ, 2015
Зміст
Освіта в Україні
Ідея проекту
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.
Автор проекту
Повєткіна Олена Володимирівна Повєткіна Олена
Матеріали проекту
Освіта це дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах «педагогічного аудиту», «психолого-педагогічної експертизи», «комплексної гуманітарної експертизи» тощо.
У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.
Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб'єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб'єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб'єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей.
Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності.
Право на освіту в Україні гарантоване Конституцією. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а також незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах передбачають кримінальну відповідальність.
Право на освіту в наш час підтверджено національними та міжнародними правовими актами, наприклад, Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод і Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, прийнятим ООН в 1966 році.
Усвідомлення можливостей використання обов'язкової освіти як засобу знеособлення людини викликало в демократичному суспільстві розвиток руху за недержавний і навіть сімейна освіта, за велику частку курсів з відповідального вибором учня (за участю батьків і педагогів) в програмі середніх загальноосвітніх шкіл (тобто після закінчення початкової школи), підтримку самоосвіти, безперервної освіти протягом всієї діяльної життя людини (у міру виникнення освітньої потреби), позашкільної, дистанційної та додаткової освіти тощо.
Початкова освіта покриває перші кілька років навчання. У різних країнах воно починається у віці від п'яти до семи років і займає до семи років. Нині не менше 70% дітей у світі отримують початкову освіту. Зусиллями ЮНЕСКО передбачається запровадити загальне початкову освіту в більшості країн світу до 2015 року. Вік закінчення початкової освіти в різних країнах різний, але в середньому це 11-12 років. У деяких країнах заклади початкової та середньої освіти розділені.
У розвинених країнах середня освіта, починаючи з XX століття, є обов'язковою та загальною. Вік закінчення середньої освіти зазвичай наближений до настання повноліття, після чого освіта або завершується, або продовжується у вищій школі, установах професійної освіти та інших освітніх установах, навчання в яких не є обов'язковим для всіх. Зазвичай середню освіту отримують в підлітковому віці, і її основною метою є підготовка до продовження освіти.
На відміну від початкового і середнього, вища освіта навіть у розвинених країнах не є загальною. У найбільш розвинених країнах через систему вищої освіти проходить до половини населення. Вона сама по собі є значущою галуззю економіки, як джерело наукових знань і освічених працівників для інших галузей. Традиційно вищу освіту поділяють на два етапи: бакалаврат та магістратура/аспірантура, але в Україні (до приєднання до Болонського процесу) такий поділ стосувався лише аспірантури, а замість бакалаврів і магістрів радянські виші готували фахівців. Основними закладами вищої освіти є університети і коледжі. Випускники вишів зазвичай отримують диплом, а аспірантам за підсумками захисту кандидатської дисертації може бути присуджений вчений ступінь. На останньому етапі навчання студенти і аспіранти зобов'язані не тільки здобувати освіту у звичайному розумінні цього слова, але й брати безпосередню участь у наукових дослідженнях, а отримання диплома або наукового ступеня залежить від результатів наукової роботи.
За роки незалежності в Україні суттєво змінилося співвідношення кількості ВНЗ вищої акредитації (університети, академії тощо) та навчальних закладів I-II рівня акредитації. Якщо у 1990/1991 навчальному році в країні було 742 професійно-технічних навчальних заклади і 149 закладів III-IV рівнів акредитації, то в 2013/2014 навчальному році їх співвідношення змінилися до 478 на 325. Тобто, кількість ВНЗ вищої акредитації виросла більше ніж вдвічі.
Великий попит на престижну університетську освіту створив парадоксальну ситуацію, коли на тлі економічної кризи 90-х років, зменшення кількості наявного населення та закриття підприємств, що потребували кваліфікованих кадрів кількість студентів в Україні збільшилася майже втричі (!), від 881 тисячі у 1990/1991 роках до 2 млн. 373 тис. у 2007/2008 рр.:
Подальше зменшення кількості студентів (а за ними – повільне скорочення кількості самих навчальних закладів) пов’язане виключно з демографічною ситуацією. Починаючи з 1991-го року в Україні різко скоротилася народжуваність (від 657 тис. дітей 1990 року до 377 тис. у 2001-му, після чого почалося збільшення народжуваності). Тобто, в 2008-му закінчили школу ті, хто народилися у 1991-му, і починаючи від цього року у ВНЗ (спочатку у менш престижних, а потім геть у всіх) почали виникати проблеми з нестачею студентів, низьким конкурсом. Відтак – ще нижчими вимогами до студентів. Результатом цього стало те, що вища освіта в Україні нині є просто обов’язковим атрибутом, а наявність диплому не свідчить про наявність фахових знань.
Ситуація виглядає просто абсурдно. Починаючи з 2006/07 навчального року кількість зарахованих студентів майже щороку перевищує кількість тих, хто в тому ж році закінчив загальноосвітню школу. Тобто, вже дев’ятий рік поспіль як університетська освіта в Україні де факто перетворилася на продовження школи.
Освітяни самі не розглядають цю ситуацію під таким кутом зору, тому що це означатиме поставити під загрозу власне робоче місце та робоче місце своїх колег. Адже недобір студентів загрожує закриттям кафедр і звільненням викладачів. Це фактично заморожує ситуацію в поточному стані.
