Проект з ОІТ та ПС Тема проекту "Пошукові системи Інтернет. Спорт"
Зміст
Дидактичні принципи в системі навчання руховим навичкам
Якщо є додайте логотип проекту
Ідея проекту
кероване засвоєння програмованого навчального матеріалу за допомогою навчальних пристроїв
Автор проекту
Матеріали проекту
Інтернет ресурси проекту
"Таблиця до проекту "Дидактичні принципи в системінавчання руховим навичкам ", ФФВ, 2016"
Результати проекту
Дидактичні принципи навчання.
Педагогічний процес навчання дітей основних рухів та розвиток рухових якостей здійснюється на основі реалізації дидактичних принципів, де виражені об’єктивні закономірності, що визначають систему вимог щодо організації, змісту та методики навчання. Змістовна сторона кожного принципу та шляхи його реалізації мають свою
специфіку.
характеру навчання, принципи свідомості та активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності та послідовності, міцності та прогресування. Ці принципи дидактики мають тісний взаємозв’язок та складають єдину систему навчання, яка реалізується у процесі фізичного виховання у дошкільному закладі.
ПРИНЦИП СВІДОМОСТІ І АКТИВНОСТІ
Провідна роль у навчанні та вихованні займаються належить педагогу. Однак ані знання, ані рухові вміння та навички передати навчаються безпосередньо не можна. Педагог маже лише стимулювати прояв у них потрібної активності і свідомості. Говорячи про принцип свідомості і активності в навчанні, мають на увазі формування: а) свідомого ставлення до цілей фізичного виховання і до своєї навчальної праці; б) свідомого і активної участі в самій навчально-тренувальної діяльності; в) самостійності у контролі та оцінці своїх рухових дій і досягнутих результатів. Не завжди все три фактора в процесі навчання виступають одночасно. Іноді займаються віддають собі звіт в тому, навіщо вони тренуються, але не осмислюють значення окремих навчальних завдань; іноді свідомо і активно вчаться, але не контролюють і не оцінюють результатів занять.
Роль педагога, таким чином, полягає перш за все в такій організації навчально-тренувального процесу, яка стимулювала б свідоме ставлення займаються до своїх дій і виховувала б у них самостійність і здатність до самооцінки. У ряді випадків позитивне ставлення до навчально-тренувальної діяльності буває викликане безпосереднім інтересом до фізичних вправ, коли займаються захоплює сам процес виконання вправ. Але таке ставлення не є стійким. Якщо будувати навчання тільки на емоціях, то це призведе до того, що учні стануть уникати труднощів і навчальний працю перетвориться в розвагу. Завдання навчання в цьому випадку будуть вирішуватися погано. Основою свідомого ставлення до навчальної праці має бути розуміння мети фізичного виховання і змісту виконуваної роботи, усвідомлення її корисності для себе і для суспільства. Однак у багатьох випадках тільки цього для формування свідомого ставлення до навчально-тренувальної діяльності недостатньо. Потрібно ще певний досвід, відомі умови діяльності, при яких навчально-тренувальні заняття стають життєво необхідною потребою. Характер навчально-тренувальної діяльності знаходиться в безпосередній залежності від того, чим ця діяльність збуджується, тобто від її мотиву. Спостереження показують, що в процесі занять мотиви «зсуваються»: суб'єктивні мотиви, що виражаються словами «хочеться», «подобається», поступаються місцем перспективно-цілеспрямованим, висловлюваним поняттями «треба», «має», «необхідно» і т. п. Протягом навчання і виховання виникають нові навчально-спортивні інтереси, нові цілі та мотиви діяльності. Встановлення спочатку близькою (наприклад, виправлення своїх фізичних вад, здача норм ГТО), а потім і більш далекій (участь у змаганнях школи, вузу, заводу, міста і т. д.) перспективи є необхідною передумовою успішного навчання, а в кінцевому результаті і політичної свідомості що займаються, коли навчально-тренувальна діяльність стає невід'ємною частиною прагнення бути корисними своїй Батьківщині і своєму народові. Свідоме ставлення до навчальної праці є і основному передумовою для активної діяльності. Творча активність учнів - це вища форма прояву свідомості. На заняттях слід широко користуватися різними завданнями, які вимагають від займаються систематичного поповнення спеціальних знань, роздумів і самостійних рішень (обгрунтоване складання вправ розминки і комплексу ранкової зарядки, спільне з педагогом участь у плануванні треную-ки та ін.) Принцип активності зобов'язує також виховувати ініціативу і самостійність займаються у трудовій та громадській діяльності. Один із шляхів вирішення цього завдання - залучення їх до суспільно корисну роботу: ремонт спортивного інвентарю, підготовка спортивного майданчика, проведення змагань і т. п. Слід також можливе ширше залучати займаються до громадської роботи в якості фізкультурних організаторів, помічників суддів, інструкторів-громадських діячів. У підвищенні активності учнів чималу роль відіграє і особистість самого педагога. Якщо він завжди бадьорий, ініціативний і щиро прагне передати свої знання учням, то це буде викликати у них активність, життєрадісність, робочий настрій. Усі довільні дії людини, у тому числі й фізичні вправи, є свідомими діями. У процесі освоєння нових дій, якщо навіть він відбувається неорганізованим шляхом, завжди має місце осмислення рухів. Однак навчання стає раціональним і призводить до належним результатами, якщо осмислення рухів є предметом спеціальної діяльності. Необхідно, щоб займаються: а) розуміли значення кожного окремого завдання; б) знали основні закономірності даного вправи (чому треба виконувати так, а не. Інакше); в) аналізували свої м'язові відчуття; г) знали і оцінювали результати своїх дій. Викладач у своїй діяльності повинен керуватися такими вимогами, що випливають із принципу свідомості і активності: 1. Пояснювати мета кожного нового навчально-тренувального завдання та значення способів його виконання. 2. Вчити самостійно знаходити причини помилок. 3. Відзначати і об'єктивно оцінювати успіхи займаються.
4. Практикувати завдання для самостійного їх виконання (на заняттях і поза занять).
ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ
Будь-яка навчально-пізнавальна діяльність на певних етапах пов'язана з активним сприйняттям конкретних предметів, явищ або їх вірних зображень нашими органами чуття. При узгодженої работе.несколькіх аналізаторів (зорового, слухового, дотиковий та ін) навчають, більш точно сприймає навчальний матеріал. Тому наочність як дидактичний принцип слід розуміти не дослівно (від дієслова «дивитися»), а тлумачити його ширше, тобто як положення, що зобов'язує будувати процес навчання так, щоб у сприйнятті брало участь якомога більшу кількість органів чуття.
Візуальне сприйняття більшою частиною є початковим ланкою в процесі навчання. На етапі ознайомлення з фізичними вправами основне завдання наочності - створення яскравого образу руху, чіткого його подання. Це завдання вирішується за допомогою живого показу, образотворчої наочності (фото, малюнки, кінограмми) і сучасними технічними засобами (навчальні фільми, кінокольцовкі). Окрім представлення про просторові характеристики руху формуються уявлення про тимчасові характеристики (темпі і ритмі рухів). Для цього використовуються звукові подразники (підрахунки, бавовна, звуколідери, музичний супровід). На етапі практичного розучування рухів з метою регулювання їх нерідко звертаються до додаткових зовнішніх орієнтирів (дістати рукою підвішений м'яч, торкнутися коліном маховою ноги будь-якого предмета при стрибку в довжину з розбігу і т. п.). Такими орієнтирами можуть бути не тільки зовнішні предмети, але й частини власного тіла. Для орієнтування в часі і фіксації моменту своєчасного виконання якого-небудь елемента руху застосовуються звукові засоби точної інформації. Щоб створити уявлення про м'язовому зусиллі, необхідному для правильного виконання руху, які навчаються або навмисне чинять опір, або безпосередню допомогу, використовуючи шкірний аналізатор (натиском, підштовхування, створенням додаткової опори). Завдяки такій системі орієнтирів учень отримує можливість керувати своїми рухами. Саме так забезпечується негайно поточна зворотний зв'язок, що дозволяє контролювати і регулювати рух не тільки за кінцевим результатом, а й по ходу виконання руху. Засобом забезпечення наочності може бути і слово. Але в цьому випадку воно повинно бути образним, тобто викликає відповідне зорово-рухове подання. Образне пояснення набуває значення засоби наочності, коли воно знаходить опору в життєвому досвіді що займаються, коли з зорової і рухової пам'яті можуть бути вилучені за словом потрібні подібні вистави. Різні засоби забезпечення наочності виконують різні функції. Тому, вдаючись до цих коштів, слід визначати їх точне педагогічне значення. У фізичному вихованні вони застосовуються досить широко, проте їх не можна переоцінювати. Забезпечуючи наочність у навчанні та вихованні, необхідно керуватися наступними правилами: 1. Визначити, яка педагогічна задача повинна бути вирішена засобами наочності. 2. Орієнтувати займаються на всебічне сприйняття рухів за допомогою різних органів чуття. 3. Використовувати засоби наочності в міру необхідності, не перетворюючи наочність на самоціль. 4. Враховувати вікові особливості та загальну підготовленість займаються: чим менше вік і слабкіше підготовка, тим ширше застосовувати засоби наочності.
ПРИНЦИП СИСТЕМАТИЧНОCТІ
Здійснювати принцип систематичності в навчально-тренувальному процесі - значить, дотримуватися раціональну послідовність у застосуванні засобів і методів фізичного виховання і в проведенні занять.
Основною умовою для дотримання цієї послідовності є завдання поступово наростаючої труднощі, певна система в розучуванні фізичних вправ. При плануванні занять вправи необхідно розподіляти так, щоб нові завдання спиралися на раніше засвоєний матеріал і разом з тим закріплювали і покращували попередні результати. Якщо у знову вивчається вправі немає елементів для перенесення упражняемос-ти, то для «економного» досягнення мети планують так звані підводять вправи або розчленовують основна дія на елементарні руху, кожне з яких сприяло б його освоєння. Наростання труднощів не повинно бути занадто повільним. Дотримуючись принципу послідовності при плануванні заняття, слід враховувати не тільки засвоєння окремих рухів, але і систему вправ в цілому (наприклад, систему гімнастичних вправ для учнів 8-х класів або систему вправ для гімнастів II і I розрядів). У цьому випадку плануються не всі елементи певної труднощі, а лише ті, не оволодівши якими не можна оволодіти основним навчальним матеріалом програми. Критерієм оцінки труднощі у вправах слід вважати таку послідовність рухових завдань, при якій рішення їх забезпечувало б займаються більше успіхів, ніж невдач. Поряд з поступовим ускладненням і примноження рухових умінь і навичок у процесі фізичного виховання повинні наростати обсяг та інтенсивність навантажень, що забезпечують розвиток рухових якостей (про різні форми підвищення навантажень див в розділі «Основи спортивного тренування»). Ця загальна тенденція в підвищенні вимог, що пред'являються до займаються в процесі фізичного виховання, іноді виділяється як особливий принцип - принцип прогресування. Систематичність у фізичному вихованні означає також регулярне багаторазове і раціонально організоване повторення вправ. Раціональна організація повторення вправ вимагає, по-перше, встановлення оптимальної частоти занять і тривалості інтервалів відпочинку між двома суміжними заняттями, по-друге, такий послідовності вправ і такого співвідношення між обсягом і інтенсивністю навантаження (протягом як одного, так і низки занять), які відповідали б сучасним вимогам методики побудови навчально-тренувального заняття. Щоб забезпечити систематичність у навчанні, варто дотримуватися наступних правил: 1. Всю навчально-тренувальну роботу планувати заздалегідь, встановлюючи завчасно послідовність вправ. 2. Регулярно враховувати результати навчально-тренувальної роботи. 3. Забезпечувати регулярність занять, не допускаючи невиправданих перерв. 4. Правильно розподіляти вправи в часі. 5. Поряд з повторенням вправ доцільно урізноманітнити засоби впливу (вправи, методи, зовнішні умови).
