Проект з ОІТ та ЗЛ: "Конфлікт людини і долі у трагедії “Цар-Едіп" - 101 групи ФІМ, 2016
Зміст
Конфлікт людини і долі у трагедії "Цар-Едіп"
Ідея проекту
З’ясувати та проаналізувати, яким є образ ідеальної людини у трагедії Софокла.
Автор проекту
https://uchil.net/?cm=52390 https://uk.wikipedia.org/wiki/Цар_Едіп
Героі трагедії "Цар-Едіп"
Едіп — цар Фів, котрий довго і щасливо правив містом, однак раптом на Фіви боги наслали численні лиха. Жрець — очільник процесії жителів Фів, які прийшли прохати Едіпа про допомогу. Креонт — брат Іокасти, дружини Едіпа. Хор фіванських старійшин. Тіресій — старий віщун, який знає правду про минуле Едіпа, однак не бажає її розповідати. Іокаста (Йокаста) — дружина Едіпа, вдова Лая, на якій Едіп одружився після вбивства Лая невідомим. Гонець — гонець з Коринфа, який знає, що Едіп був усиновлений. Пастух Лая — старий пастух, який колись врятував Едіпа від смерті. Челядинець Едіпа.
Інтернет ресурси проекту
https://uchil.net/?cm=52390 https://uk.wikipedia.org/wiki/Цар_Едіп
Результати проекту
Давня грецька трагедія являє собою неповторне й специфічне породження еллінської культури, що відіграло свого часу велику роль у морально-ідейному вихованні людей. Глибока життєва правда творів Есхіла, Софокла та Евріпіда виходить далеко за межі того історичного періоду, в якому вони виникли, і за межі самої Еллади. Трагедії цих визначних поетів стали надбанням усього людства.
Гострі конфлікти й проблеми, драматичні колізії, щпре співчуття до страждань людини, могутні й благородні поривання людської душі, врешті, глибокий гуманізм, що їх знаходимо в давньогрецькій трагедії, привертали увагу й хвилювали людей всіх часів.
Образи Прометея, Антігони, Едіпа, Ореста, Іфігенії, Медеї та багатьох інших продовжують захоплювати уяву людини своїми пристрастями, думками й переживаннями і протягом довгих часів бути неповторним зразком для поколінь поетів і митців усіх країн. Феномен Есхіла, Софокла і Евріпіда полягає в тому, що незважаючи на докорінну відміну соціальної системи Еллади від систем пізніших європейських держав, вони продовжують жити, захоплювати своїм оптимізмом, нестримним прагненням до правди і палким протиборством злу, життєвою силою і гуманним ставленням до людини.
Нових якостей набуває конфлікт у трагедії, що перестає бути протиборством двох героїв, а стає внутрішнім конфліктом одного персонажа. Боротьба між обов'язком і пристрастю, між двома почуттями персонажа є вже тим, що в нові часи буде названо психологічним конфліктом. Цілком зрозуміло, образи героїв від цього вигравали, вони поглиблювались, ставали драматичнішими. Не випадково Арістотель назвав через це Евріпіда "найтрагічнішим із поетів". Висновки
Крізь віки незмінно приваблює в Софоклові здогад про складність людської натури, неоднозначність її. Саме здогад, паросток цього знання, ніби несміливе, ніби з певним ваганням ускладнення монументально-суворих характеристик раптовим проблиском чуття - заворожує, викликає відрухове співчуття, може, дужче навіть, ніж пароксизми справжньої внутрішньої боротьби, як в Евріпіда. Так Едіп, що в розпачі припадає, - ні, тільки схиляється на мить! - до рукава Іокасти, цим єдиним синівським жестом "знімає" і товщу віків, і умовність жанру: перед нами просто людина, приголомшена несвідомою своєю, до цієї миті навіть невідомою провиною - страшною і непоправною. Енергійне розслідування причини гніву богів на місто привело його до власної таємниці, до самовикриття як убивці незнаного батька і чоловіка власної матері...
Софокл цінує могутність людини, багатство її можливостей. Чи не тому на зміну трагедії роду в його попередників - у нього приходить трагедія індивіда. Але Софокл передбачає, які небезпеки чатують на людину: засліплення відчуттям цієї могутності може бути не менш жахливим за Едіпове осліплення; у багатстві можливостей криються і пастки: можливості застрашливих падінь, підступів, зрад. Тому Софокл так боїться руйнації духовних підвалин поліса - найкоштовніших здобутків стародавньої демократії, що не просто регулюють поведінку громадян, а формують їх таким чином, щоб додержання цих - людських - норм було органічним, було моральною потребою. То спитаймо себе у нашому криміналізованому і корумпованому сьогоденні, чи актуальний Софокл?
Третє тисячоліття звучать зі сцени трагедії Софокла. В епоху комп'ютеризації та роботизації по-новому сприймається його гімн: "Дивних багато в світі див, та най-дивніше з них - людина".
