Проект з ОІТ та ІУЛ: "Велесова книга" - 12 група ФФЖ, 2012
Зміст
Ідея проекту
Створюючи даний проект, я ставила собі за мету ще раз закріпити знання з ІУЛ ,підготуватися до модульної контрольної роботи та ознайомити читачів з науковим матеріалом.
Автор проекту
Матеріали проекту
Велесова Книга (Книга Велеса, Влес книга, Veles Book) — за однією з версій найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, а за іншою версією — фальсифікація XIX—XX ст. Велесова книга це збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов’янську історію. Була написана (чи то зведена воєдино з декількох менших текстів) на дерев’яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час у кінці IX — на початку X ст. (якщо є оригіналом), в Поліссі. Події, що описані у ВК охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. д. до кінця IX ст. н. д. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського бога Велеса. Останнім часом отримало розвиток неоязичництво, в якому ВК вважається святим письмом (волховником).
Історія тексту
Велесова книга була знайдена у 1919 році полковником білої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був надряпаний чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см; вони були нанизані на ремінець. У 1925 році Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов’янськими старожитностями. Подальша доля Велесової Книги тісно пов’язана саме з цією постаттю. З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов переписував текст ВК. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося зробити лише одне якісне фото та й то не з оригіналу а з прорисів 16 дощечки, яке й дало назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Окрім Миролюбова дощечок ВК ніхто не бачив. У 1940 р. в Брюссель прийшли німці, а в у 1941 р. помер Алі Ізенбек. Подальша доля дощечок невідома.
У 1954-59 рр. частина ВК була опублікована в журналі «Жар-птица» в Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням ВК почав займатись М. Ф. Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК в Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.
Наукові експертизи Велесової Книги
Перша експертиза
За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва С. Лісний в кінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов’янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лісний не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання ВК, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев’яних книг — особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов’янські форми; вражають й історичні знання авторів.
На початку 1959 року С. Лісний отримав з Москви відповідь, що ВК — підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про ВК, як підробку, був підготовлений палеографом Лідією Петрівною Жуковською. Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічні риси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов’янського мовознавства, абсурдне». Тобто в тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли в слов’янських мовах пізніше ІХ ст. На цій підставі і був зроблений висновок про підробку.
Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лісний дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам’ятка могла дійти до нас в більш пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські пам’ятки. Але і ця думка не була взята до уваги в наукових колах.
Інтернет ресурси проекту
[[1]]
Додаткові матеріали проекту
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали
Результати проекту
Звіт у вигляді презентації.
