Проект з "ОІ та ІКТ" і "ІДПЗК": "Характеристика Конституції Франції 1946 р." - ПР18Б1, 2018.

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук

Характеристика Конституції Франції 1946 р.

Ідея проекту

Дослідити Конституцію Франції 1946 р.

Автор проекту

Слєпініна Марина Олегівна

Матеріали проекту

Конституції 1946 р відбила посилення впливу демократичних сил в післявоєнній Франції. Преамбула конституції урочисто підтвердила права і свободи, проголошені Декларацією прав людини і громадянина 1789 р Крім того, отримали закріплення рівних прав усіх громадян незалежно від статі; право політичного притулку для осіб, які борються за свободу; обов'язок працювати і право на отримання роботи незалежно від походження, поглядів, віросповідання; право па організацію профспілок і проведення страйків, але в рамках законів, які їх регламентують; право на укладення колективних договорів. Декларувалися соціальна допомога дітям, матерям, "старим трудівникам", інвалідам; зобов'язання республіки не вести завойовницьких воєн, "не вживати сили проти свободи будь-якого народу". Оголошувалося, що "будь-яке підприємство, експлуатація якого має або набуває національне суспільне значення або характер фактичної монополії, має стати власністю товариства".

Конституція передбачала установа парламентської республіки. Парламент повинен був складатися з двох палат: Національних зборів і Ради республіки. Національні збори обиралося на п'ять років на основі загального і прямого виборчого права. Тільки Національні збори мають право приймати закони, делегувати ці повноваження будь-кому ще заборонялося. Законодавчою ініціативою наділялися члени парламенту і голова Ради міністрів. Національні збори стверджувало бюджет, ратифікувала міжнародні угоди, вирішувало питання про війну і мир, стверджувало склад нового уряду і могло винести йому вотум недовіри.

Рада республіки обирався непрямим голосуванням по департаментам та комунам. Відповідно до ст. 20 конституції Рада республіки отримав право розглядати законопроекти, прийняті Національними зборами. Свій висновок по ним Рада республіки повинен був представляти в двомісячний термін. Якщо висновок не відповідає тексту законопроекту, прийнятого Національними зборами, останнім розглядало проект або пропозицію закону в другому читанні. Воно виносило остаточне рішення тільки з приводу запропонованих Радою республіки поправок, приймаючи або відхиляючи їх повністю або частково. У разі повного або часткового відхилення поправок голосування закону у другому читанні відбувалося відкритою подачею голосів, причому для його прийняття потрібно абсолютна більшість голосів всього складу Національних зборів, але за умови, якщо в Раді республіки голосування закону в цілому було проведено аналогічним чином.

Вищим представником державної влади конституція оголосила президента республіки, який обирався парламентом на сім років і міг бути переобраний ще на один термін. Президент підписував договори з іноземними державами, оприлюднив закони, міг зажадати від обох палат нового обговорення прийнятого парламентом закону, але повторне рішення парламенту було остаточним. Президент стверджував також найважливіші урядові декрети, але кожен з актів Президента повинен був скріплюватися підписами голови Ради міністрів і одного з міністрів, у військовому відомстві якого йшло здійснення відповідного нормативного акту.

Органом, який очолює безпосереднє управління країною, був Рада міністрів на чолі з головою, який призначався президентом після консультацій з лідерами політичних фракцій в парламенті. Кандидат на пост голови представляв на розгляд Національних зборів програму майбутнього кабінету. Якщо він отримував вотум довіри при відкритому голосуванні абсолютною більшістю голосів, то декретом президента проводилося призначення його, а також міністрів сформованого ним кабінету.

Голова Ради міністрів забезпечував виконання законів. Під його безпосереднім керівництвом знаходився весь державний апарат. Він здійснював загальне керівництво збройними силами.

Конституція поклала на міністрів колективну відповідальність перед Національними зборами за загальну політику кабінету і індивідуальну відповідальність за їх особисту діяльність. Урядом (головою Ради міністрів) міг бути поставлено питання про довіру перед Національними зборами. Відмовити кабінету в довірі могло тільки абсолютна більшість депутатів Національних зборів. Така відмова приводив до колективної відставки кабінету. Прийняття Національними зборами резолюції про осудження кабінету також тягло його колективну відставку.

Разом з тим конституція передбачала систему протидії можливому зловживанню з боку Національних зборів правом осуду, якщо протягом 18 місяців відбувалося два міністерських кризи. Рада міністрів міг прийняти рішення про розпуск Національних зборів. Розпуск в Відповідно до цього рішення оголошувався декретом президента. Після розпуску не раніше 20 і не пізніше 30 днів повинні були проводитися нові вибори до Національних зборів.

Конституція фактично зберегла колишню систему місцевого управління, так само як і колишній порядок контролю уряду за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Спеціальна глава конституції присвячувалася Французькому союзу, який повинен був юридично оформити колоніальну імперію. В цьому розділі проголошувалася рівність усіх частин колоніальної імперії, які утворювали Французький союз. Для вирішення спільних питань засновувалася асамблея Французького союзу. Однак багато положень цієї глави носили формальний характер і не реалізовувалися на практиці.

У наступні роки відбувалися певні зміни в системі державної влади Франції. Зростала роль Ради республіки в законодавчому процесі, в 1954 р законодавчо було закріплено майже повну рівноправність палат. Підвищувалася роль і самостійність виконавчої влади.

Закладки для проекту

Таблиця до проекту "Характеристика Конституції Франції 1946 р." - ПР18Б1, 2018.

Інтернет ресурси проекту

https://urlid.ru/bi0z

https://urlid.ru/bi10

Додаткові матеріали проекту

837-3.jpg

Afc841d1-0227-4c00-9bba-f7d9cfa03e89 850.jpg

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.

Конституція Франції 1946.pdf