Проект "Проблема забруднення навколишнього середовища", Єфремов Д.О., ПГФ, 11 група
"Проблема забруднення навколишнього середовища"
Під забрудненням навколишнього середовища слід розуміти «зміна властивостей середовища (хімічних, механічних, фізичних, біологічних і пов'язаних з ними інформаційних), що відбуваються в результаті природних або штучних процесів і призводять до погіршення функцій середовища по відношенню до будь-якого біологічного або технологічного об'єкту». Використовуючи різні елементи навколишнього середовища у своїй діяльності, людина змінює її якість. Часто ці зміни виражаються в несприятливій формі забруднення.
Забруднення навколишнього середовища - це надходження в неї шкідливих речовин, що можуть завдати шкоди здоров'ю людини, неорганічної природи, рослинному і тваринному світу чи стати перешкодою у тієї чи іншої людської діяльності. Звичайно, забруднення, викликані діяльністю людей (їх називають антропогенними), треба відрізняти від природних забруднень. Зазвичай, кажучи про забруднення, мають на увазі саме антропогенне забруднення і оцінюють його, порівнюючи потужності природних і антропогенних джерел забруднення. Із-за великих кількостей надходять в середу відходів людської діяльності здатність навколишнього середовища до самоочищення знаходиться на межі. Значна частина цих відходів чужа природному середовищу: вони або отруйні для мікроорганізмів, що руйнують складні органічні речовини і перетворюють їх на прості неорганічні сполуки, або взагалі не руйнуються і тому накопичуються в різних частинах навколишнього середовища. Навіть ті речовини, які звичні для навколишнього середовища, вступаючи до неї в дуже великих кількостях, можуть змінювати її якості і впливати на екологічні системи. Вплив людини на природу відчувається практично скрізь. У Додатку 1 показаний список основних забруднювачів біосфери за даними ЮНЕСКО. Далі розглянемо більш детально природні забруднення, які надають вкрай негативний вплив на біосферу.
1.1 Забруднення атмосфери Існує два головних джерела забруднення атмосфери: природний і антропогенний. Природний джерело - це вулкани, пилові бурі, вивітрювання, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин. Антропогенні, в основному ділять на три основних джерела забруднення атмосфери: промисловість, побутові котельні, транспорт. Частка кожного з цих джерел у загальному, забрудненні повітря сильно різниться залежно від місця. Зараз загальновизнано, що найбільш сильно забруднює повітря промислове виробництво. Джерела забруднення - теплоелектростанції, які разом з димом викидають у повітря сірчистий і вуглекислий газ; металургійні підприємства, особливо кольорової металургії, які викидають у повітря оксиди азоту, сірководень, хлор, фтор, аміак, сполуки фосфору, частинки й сполуки ртуті й миш'яку; хімічні і цементні заводи. Шкідливі гази потрапляють в повітря в результаті спалювання палива для потреб промисловості, опалення осель, роботи транспорту, спалювання і переробки побутових і промислових відходів. За даними вчених (1990 р.), щорічно у світі в результаті діяльності людини в атмосферу надходить 25,5 млрд. т оксидів вуглецю, 190 млн. т. оксидів сірки, 65 млн. т. оксидів азоту, 1,4 млн. т . хлорфторвуглеців (фреонів), органічні сполуки свинцю, вуглеводні, в тому числі канцерогенні (викликають захворювання на рак). Найбільш поширені забруднювачі атмосфери поступають в неї в основному у двох видах: або у вигляді зважених частинок (аерозолів), або у вигляді газів. По масі левову частку - 80-90 відсотків - всіх викидів в атмосферу через діяльність людини складають газоподібні викиди. Існують 3 основних джерела освіти газоподібних забруднень: спалювання горючих матеріалів, промислові виробничі процеси і природні джерела. Розглянемо основні шкідливі домішки антропогенного походження.
- - Оксид вуглецю. Виходить при неповному згорянні вуглецевих речовин. У повітря він попадає в результаті спалювання твердих відходів, з вихлопними газами й викидами промислових підприємств. Щорічно цього газу надходить в атмосферу не менш 1250 млн. т. Оксид вуглецю є з'єднанням, що активно реагує зі складовими частинами атмосфери й сприяє підвищенню температури на планеті, і створенню парникового ефекту.
- - Сірчистий ангідрид. Виділяється в процесі згоряння серосодержащего палива або переробки сірчистих руд (до 170 млн. т. на рік). Частина сполук сірки виділяється при горінні органічних залишків у гірничорудних відвалах. Тільки в США загальну кількість викинутого в атмосферу сірчистого ангідриду склало 65% від загальносвітового викиду.
- - Сірководень і сірковуглець. Надходять в атмосферу окремо або разом з іншими сполуками сірки. Основними джерелами викиду є підприємства по виготовленню штучного волокна, цукру, коксохімічні, нафтопереробні, а також нафтопромисли. В атмосфері при взаємодії з іншими забруднювачами піддаються повільному окислюванню до сірчаного ангідриду.
- - Оксиди азоту. Основними джерелами викиду є підприємства, що виробляють азотні добрива, азотну кислоту і нітрати, анілінові барвники, нітросполуки, віскозний шовк, целулоїд. Кількість оксиди азоту, що надходять в атмосферу, становить 20 млн. т. на рік.
- - З'єднання фтору. Джерелами забруднення є підприємства з виробництва алюмінію, емалей, скла, кераміки, сталі, фосфорних добрив. Фторосодержащіе речовини надходять в атмосферу у вигляді газоподібних сполук - фтороводню або пилу фториду натрію і кальцію. З'єднання характеризуються токсичним ефектом. Похідні фтору є сильними інсектицидами.
- - Сполуки хлору. Надходять в атмосферу від хімічних підприємств, що виробляють соляну кислоту, хлоросодержащіе пестициди, органічні барвники, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду. В атмосфері зустрічаються як домішка молекули хлору й пар соляної кислоти. Токсичність хлору визначається видом сполук і їхньою концентрацією.
Крім газоподібних забруднюючих речовин, в атмосферу надходить велика кількість твердих частинок. Це пил, кіптява та сажа. Велику небезпеку таїть забруднення природного середовища важкими металами. Свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром, ванадій стали практично постійними компонентами повітря промислових центрів. Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали - штучні насипи з перевідкладеного матеріалу, переважно розкривних порід, утворених при видобутку корисних копалин або ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС. Джерелом пилу й отруйних газів служать масові підривні роботи. Виробництво цементу та інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом. Основні технологічні процеси цих виробництв - здрібнювання і хімічна обробка напівфабрикатів і одержуваних продуктів у потоках гарячих газів завжди супроводжується викидами пилу й інших шкідливих речовин в атмосферу. Основними забруднювачами атмосфери на сьогоднішній день є окис вуглецю та сірчистий газ.
1.2 Забруднення води Кожному ясно, як велика роль води в житті нашої планети і особливо в існуванні біосфери. Біологічна потреба людини і тварин у воді за рік у 10 разів перевищує їх власну масу. Ще більш значні побутові, промислові та сільськогосподарські потреби людини. Так, «для виробництва тонни мила потрібно 2 тонни води, цукру - 9, виробів з бавовни - 200, стали 250, азотних добрив або синтетичного волокна - 600, зерна - близько 1000, паперу - 1000, синтетичного каучуку - 2500 тонн води». Використана людиною вода в кінцевому рахунку повертається в природне середовище. Але, крім випарувалася, це вже не чиста вода, а побутові, промислові та сільськогосподарські стічні води, зазвичай не очищені або очищені недостатньо. Таким чином відбувається забруднення прісноводних водоймищ - річок, озер, суші і прибережних ділянок морів. Сучасні методи очищення вод, механічної та біологічної, далекі від досконалості. «Навіть після біологічної очистки у стічних водах залишається 10 відсотків органічних і 60-90 відсотків неорганічних речовин, в тому числі до 60 відсотків азоту, 70 - фосфору, 80 - калію і майже 100 відсотків солей отруйних важких металів». Розрізняють три види забруднення вод - біологічний, хімічний та фізичний. Біологічне забруднення створюється мікроорганізмами, в тому числі хвороботворними, а також органічними речовинами, здатними до бродіння. Головними джерелами біологічного забруднення вод суші і прибережних вод морів є побутові стоки, які містять фекалії, харчові покидьки, стічні води підприємств харчової промисловості (бойні і м'ясокомбінати, молочні та сироварні заводи, цукрові заводи тощо), целюлозно-паперової та хімічної промисловості, а в сільській місцевості - стоки великих тваринницьких комплексів. Біологічне забруднення може стати причиною епідемій холери, черевного тифу, паратифів та інших кишкових інфекцій та різних вірусних інфекцій, наприклад гепатиту. Хімічне забруднення створюється надходженням у воду різних отруйних речовин. Основні джерела хімічного забруднення - це доменне і сталеплавильне виробництво, підприємства кольорової металургії, гірничодобувна, хімічна промисловість і великою мірою екстенсивне сільське господарство. Крім прямих скидів стічних вод у водойми і поверхневого стоку, треба враховувати також потрапляння забруднювачів на поверхню води безпосередньо з повітря. Фізичне забруднення вод створюється скиданням у них тепла або радіоактивних речовин. Теплове забруднення пов'язане головним чином з тим, що використовується для охолодження на теплових і атомних електростанціях вода (і відповідно близько 1 / 3 і 1 / 2 виробленої енергії) скидається в той же водойму. Внесок у теплове забруднення вносять також деякі промислові підприємства Забруднення океанів і морів відбувається внаслідок надходження забруднюючих речовин з річковим стоком, їх випадання з атмосфери і, нарешті, завдяки господарській діяльності людини безпосередньо на морях і океанах. Особливе місце займає забруднення океану нафтою і нафтопродуктами. Природне забруднення відбувається в результаті просочування нафти з нафтоносних шарів, головним чином, на шельфі. Багато країн, що мають вихід до моря, роблять морське поховання різних матеріалів і речовин (дампінг), зокрема грунту, вийнятого при днопоглиблювальних роботах, бурового шлаку, відходів промисловості, будівельного сміття, твердих відходів, вибухових і хімічних речовин, радіоактивних відходів. Обсяг поховань склав близько 10% від всієї маси забруднюючих речовин, що надходять у Світовий океан. При організації системи контролю над скиданнями відходів у море вирішальне значення має визначення районів дампінгу, визначення динаміки забруднення морської води і донних відкладень. Для виявлення можливих обсягів скидання в море необхідно проводити розрахунки всіх забруднюючих речовин у складі матеріалу скидання.
2. Екологічна криза та її наслідки У глобальній системі «людина - природа» можна виділити п'ять систем, що знаходяться у взаємодії. Це природа, яка об'єднує атмосферу, гідросферу, літосферу та біосферу; осіб (етносфера), техносфера і соціосфера як плоди людської діяльності; інформаційна сфера - загальне інформаційний простір. Всі ці системи є об'єктами і суб'єктами безпеки і відчувають взаємодія, яке може бути як позитивним, так і негативним. Глобальним об'єктом безпеки, на зберігання якого заснована безпека всіх інших систем, кожної людини на землі, є біосфера, функціонування і збереження якої тільки й робить можливим існування на Землі всіх форм життя, включаючи людину. Тим не менш, головним об'єктом і суб'єктом безпеки людське суспільство проголошує людини - найцінніше і вразливе, але й найбільш небезпечне для себе й усього навколишнього істота. Безпека - стан захищеності окремих осіб, суспільства і природного середовища від надмірної небезпеки. Безпека є найважливішою потребою людини поряд з його фізіологічними, соціальними та духовними потребами. Основним критерієм для безпеки є відчуття небезпеки або здатність визначати соціальні і природні явища, які можу завдати шкоди в сьогоденні і майбутньому. Розглянемо визначення і зміст деяких складових екологічної безпеки. Екологічна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства, природи і держави від реальних і потенційних загроз, що створюються антропогенним або природним впливом на навколишнє середовище. Система екологічної безпеки - сукупність законодавчих, технічних, медичних та біологічних заходів, спрямованих на підтримку рівноваги між біосферою і антропогенними, а також природними зовнішніми навантаженнями. Суб'єкти екологічної безпеки - особистість, суспільство, держава, біосфера. Об'єкти екологічної безпеки - життєво важливі інтереси суб'єктів безпеки: права, матеріальні і духовні потреби особистості, природні ресурси і природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не просто відсутність захворювань. Показники, що характеризують здоров'я людини і стан навколишнього середовища, пропонується використовувати в якості одиниць виміру безпеки. Головним показником здоров'я в першу чергу є середня очікувана тривалість життя. Для людини-європеоїда цей норматив складає 89 ± 5 років. Тривалість життя в різних країнах залежить не тільки від рівня розвитку медицини, а й від рівня соціально-економічного розвитку суспільства і стану природного середовища. Оскільки метою безпеки є не тільки захист здоров'я населення, а й захист навколишнього середовища, то необхідно визначити і показники, які кількісно оцінюють її стан і якість. До таких показників відносять ступінь близькості стану екосистеми до кордону її стійкості. Для оцінки стійкості користуються такими градаціями показників самовідновлення природних систем:
- § Природний стан - спостерігається лише фонове антропогенний вплив; біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна;
- § Рівноважний стан - швидкість відбудовних процесів вище або дорівнює темпу порушення; продуктивність більше природної, біомаса починає знижуватися;
- § Кризовий стан - антропогенні порушення перевищують по швидкості природно-відновлювальні процеси, але зберігається природний характер екосистем; біомаса знижується, продуктивність різко підвищена;
- § Критичний стан - під антропогенним впливом відбувається оборотна заміна продуктивних систем на малопродуктивні (часткове опустелювання); біомаса мала і знижується;
- § Катастрофічний стан - труднообратімий процес закріплення малопродуктивної екосистеми (сильне опустелювання); біомаса і біологічна продуктивність мінімальні;
- § Стан колапсу - необоротна втрата біологічної продуктивності, прагнення біомаси до нуля.
Крім природно-екологічної класифікації вгасання природи використовується і медико-соціальна шкала, яка класифікується за такими градаціях: § Благополучна зона - відбувається зростання тривалості життя, захворюваність населення знижується; § Зона напруженої екологічної ситуації - ареал, в межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного; § Зона критичної обстановки; § Зона надзвичайної екологічної ситуації; § Зона екологічного лиха. У самому недалекому минулому в нашій країні взагалі була відсутня концепція екологічної безпеки (про це свідчать плановані екологічні катастрофи на кшталт повороту сибірських і північних річок і знищення Аральського моря, а також створення та накопичення ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї). Становище з розробкою концепції екологічної безпеки почало змінюватися тільки з кінця 1991 року з висуванням Держрадою Росії її основ і з розробкою Мінприроди програми «Екологічна безпека Росії». Стрижнем концепції екологічної безпеки в світі є теорія екологічного ризику і прикладна її частина - визначення рівня прийнятного ризику. Концепція ж сталого розвитку передбачає систему заходів для забезпечення екологічної безпеки. Екологічна безпека, як вже говорилося вище - стан захищеності біосфери і людського суспільства, а на державному рівні - держави від загроз, що виникають у результаті антропогенних і природних впливів на навколишнє середовище. У поняття екологічної безпеки входить система регулювання та керування, що дозволяє прогнозувати, не допускати, а в разі виникнення - ліквідувати розвиток надзвичайних ситуацій. [Ігнатов та ін, 1997] Екологічна безпека реалізується на глобальному, регіональному і локальному рівнях. Глобальний рівень управління екологічною безпекою передбачає прогнозування і відстеження процесів в стані біосфери в цілому і складових її сфер. У другій половині ХХ століття ці процеси виражаються в глобальних змінах клімату, виникнення «парникового ефекту», руйнуванні озонового екрану, опустелювання планети і забрудненні Світового океану. Суть глобального контролю і управління - у збереженні та відновленні природного механізму відтворення навколишнього середовища біосферою, який направляється сукупністю входять до складу біосфери живих організмів. Регіональний рівень включає великі географічні або економічні зони, а іноді території декількох держав. Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави. Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави і на рівні міждержавних зв'язків (об'єднана Європа, СНД, союз африканських держав і т.д.) На цьому рівні система управління екологічною безпекою включає: Екологізацію економіки; Нові екологічно безпечні технології; Витримка темпів економічного розвитку, не перешкоджають відновленню якості навколишнього середовища і сприяють раціональному використанню природних ресурсів. Локальний рівень включає міста, райони, підприємства металургії, хімічної, нафтопереробної, гірничодобувної промисловості та оборонного комплексу, а також контроль викидів, стоків і ін Управління екологічною безпекою здійснюється на рівні адміністрації окремих міст, районів, підприємств із залученням відповідних служб, відповідальних за санітарний стан і природоохоронну діяльність. Рішення конкретних локальних проблем визначає можливість досягнення мети управління екологічною безпекою регіонального та глобального рівнів. Мета управління досягається при дотриманні принципу передачі інформації про стан навколишнього середовища від локального до регіонального і глобального рівнів. Незалежно від рівня управління екологічною безпекою об'єктами управління обов'язково є навколишнє природне середовище, тобто комплекс природних екосистем, і соціоприродних екосистеми. Саме тому в схемі управління екологічною безпекою будь-якого рівня обов'язково присутній аналіз економіки, фінансів, ресурсів, правових питань, адміністративних заходів, освіти і культури. 2.1 Фактори, джерела та наслідки екологічної небезпеки Під терміном «небезпека» розуміється така ситуація в навколишньому середовищі, коли за певних умов можливе виникнення небажаних подій, явищ і процесів (небезпечних факторів), вплив яких на людину і навколишнє середовище може призвести до одного з таких наслідків або їх сукупності: Відхиленню здоров'я людини від середньостатистичного значення; Погіршення стану навколишнього середовища. Екологічні фактори небезпеки - обумовлені причинами природного характеру (несприятливими для життя людини, рослин і тварин кліматичними умовами, фізико-хімічними характеристиками води, атмосфери, грунтів, природними лихами і катастрофами). Соціально-економічні фактори небезпеки - обумовлені причинами соціального, економічного та психологічного характеру (недостатнім рівнем харчування, охорони здоров'я, освіти, забезпечення матеріальними благами; порушеними суспільними відносинами, недостатньо розвиненими соціальними структурами). Техногенні фактори небезпеки - обумовлені господарською діяльністю людей (надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності; необгрунтованими відчуження територій під господарську діяльність; надмірним залученням в господарський оборот природних ресурсів і т.д.) Військові фактори небезпеки - обумовлені роботою військової промисловості (транспортуванням військових матеріалів і устаткування, випробуванням і знищенням зразків зброї, функціонуванням всього комплексу військових засобів у випадку воєнних дій). При вивченні проблеми безпеки людини і природного середовища всі ці фактори необхідно розглядати у комплексі, з урахуванням їх взаємного впливу і зв'язків. Причинами екологічної небезпеки є технологічний та екологічний кризи. Розглянемо джерела і наслідки цих криз. Техногенний криза. Зі вступом людства в епоху науково-технічного прогресу, стрімкого зростання техносфери частота і масштаби збитку від технологічних катастроф стали співставними з аналогічними показниками стихійних лих. Потенційно найбільш небезпечними вважаються атомні об'єкти, хімічна і нафтопереробна промисловість, трубопроводи, транспорт. Щодня відбуваються і «тихі» технологічні катастрофи, породжувані викидами в атмосферу та водойми, захороненням в землю шкідливих відходів. Їх підступність полягає в поступовому і непомітному накопиченні шкідливих речовин, які неминуче загрожують природі і людині в майбутньому. Про згубний вплив техногенних забруднень на здоров'я людини неодноразово попереджали вчені. Припущення про вплив мутагенних чинників, таких як радіація і хімічні сполуки, на генетичну інформацію людини підтвердилося тим фактом, що за останні 30 років у розвинених країнах різко збільшилася кількість дітей з вродженими патологіями. Розмір ризику захворювання нервової системи в зонах екологічного неблагополуччя перевищує 60%. Провідне місце в структурі причин дитячої інвалідності займають ураження центральної нервової системи, хвороби мозку (розумова відсталість) - у 30%, хвороби нервово-м'язової системи, у тому числі церебральний параліч, - у 20% від загальної кількості дітей-інвалідів. Особливу небезпеку становлять викиди свинцю. Навіть малі його дози впливають на розвиток мозку у дітей. Такий же вплив надає ртуть. Доросле населення страждає захворюваннями печінки, нирок, легенів. Забруднена вода викликає хвороби сечовивідної системи та органів травлення. Продукти харчування, забруднені важкими металами і пестицидами, призводять до астми, туберкульозу, захворювань органів травлення, дисфункції мозку. Дослідження показали, що близько 100 речовин, з якими людина стикається в умовах виробництва, є канцерогенними. Все це таїть загрозу для генофонду країни. Наслідком військового протистояння і науково-технічного прогресу, розвитку технології військового та базових галузей промисловості стало утворення нового класу військових і промислових об'єктів - екологічно небезпечних. Розташування їх поблизу великих промислових центрів збільшує потенційну небезпеку для населення, оскільки у разі аварії з'являються вторинні вражаючі чинники у вигляді пожеж, вибухів, зон хімічного чи радіоактивного зараження. Для ліквідації загрози технологічних катастроф потрібно якнайшвидша організація системи технологічної безпеки. Але перш за все необхідні якісні зрушення в самому виробництві, які зробили б його екологічно безпечним для природи і людини. Технологічний криза породжує екологічний. Екологічна криза. Екологічна криза - це напружений стан взаємин між суспільством і природою, що характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери. У результаті біосфера починає загрожувати самому життю на Землі. Рішення проблеми - у відновленні балансу, що являє собою складну, глобального масштабу завдання. І чим раніше людство усвідомлює її, тим імовірніше буде його виживання на Землі. Росія, на жаль, переживає не кращі часи з точки зору безпеки населення і навколишнього середовища. З одного боку, в країні велика кількість великих підприємств, потенційно небезпечних для населення і природи, з іншого - рівень технологій, контроль і дисципліна на них знизилися до критичної межі. Тому в середньому по Росії щодня відзначаються дві серйозні аварії на трубопроводах, один раз на тиждень - на транспорті, щомісяця - у промисловості. До того ж 20% території країни - сейсмонебезпечні зони. Щорічно в аваріях та катастрофах гине понад 50 тис. чоловік і 250 тис. чоловік отримує поранення. За оцінками Російської академії наук, з кожним роком число жертв буде зростати, оскільки на території Росії розміщено понад 4,5 тис. потенційно небезпечних об'єктів. У їх числі 800 радіаційно і 1500 хімічно і біологічно небезпечних, адже створювалися вони свого часу без обліку всіх складових екологічної та технологічної безпеки з використанням екологічно недосконалих технологій. Через плутанину, розвалу, корупції йде процес розкрадання природних багатств, хижацького винищення природи, наслідок якого - виснаження природних ресурсів країни. Екологічна небезпека перешкоджає виходу України із соціально-економічної кризи, її відродженню, породжує зростання соціальної напруженості.
3. Законодавче забезпечення екологічної безпеки Основні документи - конституції РФ. Конституція РФ: Ст. 42 «Про право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище і на інформацію про стан навколишнього середовища» Аналогічна ст. 49 (приховування інформації посадовими особами, яка може представляти собою загрозу для життя і здоров'я, тягне за собою відповідальність відповідно до закону, йдеться про право громадян на відшкодування шкоди, про обов'язок громадян зберігати навколишнє середовище, про заохочення діяльності з охорони навколишнього середовища.) «Закон про охорону навколишнього природного середовища» 1. загальне положення (принципи і об'єкти охорони); 2. права громадян; 3. ек. механізм охорони навколишнього середовища; 4. ек. забезпечення екологічної безпеки; 5. нормування якості навколишнього середовища; 6. врахування екологічних вимог при розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в експлуатацію, реконструкції об'єктів нар-го господарства. Екологічний кодекс РБ - Загальні положення; - Гарантії; - Ек. забезпечення екологічної безпеки; - Екологічні вимоги ... Говориться: про надзвичайні екологічні ситуації, екологічний контроль, про відповідальність за екологічні правопорушення, про відшкодування шкоди, про міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища. У 1-му розділі визначаються об'єкти охорони. Охороні від забруднення, псування, пошкодження, виснаження, руйнування підлягають: - Природні екологічні системи, озоновий шар, земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ, мікроорганізми, генетичний фонд і природні ландшафти. Особливій охороні підлягають державні природні заповідники, природні заказники, національні природні парки (особливо охоронювані природні території, існує «Закон про охорону особливо охоронюваних природних територій») Екологічний кодекс містить «положення про екологічну експертизу»: це система комплексної оцінки все можливих екологічних і соціально-економічних наслідків здійснення проектів і реконструкцій, спрямована на запобігання їх негативного впливу на навколишнє середовище. В обов'язковому порядку екологічну експертизу піддаються всі проекти господарської та іншої діяльності, які можуть надавати негативні вплив на стан навколишнього середовища: проекти на будівництво, реконструкцію міста, на створення рекреаційної зони, парку, скверу і т.д. (Розміщення промислових підприємств, будівництво великих енергетичних об'єктів). Екологічна експертиза проводиться з урахуванням екологічної ємності і стану навколишнього середовища в місці планованого розміщення, з урахуванням перспектив соціально-економічного розвитку регіонів та видів можливих впливів на навколишнє середовище. Екологічна ємність - межа впливу, яке навколишнє середовище може витримати; несуча здатність навколишнього середовища. Екологічна експертиза проводиться державними органами: Госкомпроіроди (Госкомекологіі); враховується наявність в регіоні інших джерел забруднення, рослинність т. д. (місце розташування) Екологічний паспорт підприємства - інститут забезпечення екологічної безпеки (має 19 додатків; має структуру): 1. наводиться карта-схема з нанесенням на неї джерелами забруднення атмосфери і поверхні вод (саме підприємство і найближчі джерела забруднення) 2. місця забору води 3. складування відходів 4. межа санітарно-захисних зон (площа території від її кордону до найближчої живої забудови) 5. кордону житлових масивів 6. межі лісів і с / г угідь 7. транспортні магістралі 8. зони відпочинку, території заповідників, пам'ятники архітектури, музеї. Вказуються пости спостереження за забрудненням атмосферного повітря та стічних вод; дається коротка природно-кліматична характеристика місцевості; коефіцієнти визначають умови розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері. Ці відомості записуються в екологічний паспорт, по них встановлюються ПД викиди і скиди ПД (для стічних вод)
Висновок Підіб'ємо підсумок викладеного вище матеріалу. Отже, найбільш масштабним і значним є хімічне забруднення середовища невластивими їй речовинами хімічної природи. Прогресує і накопичення вуглекислого газу в атмосфері. Подальший розвиток цього процесу буде підсилювати небажану тенденцію убік підвищення середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу і триваюче забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами, що досягло вже, за підрахунками екологів, 1 / 10 його загальної поверхні [6]. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо-і водообміну між гідросферою і атмосферою. Формально поки не можна говорити, що ми переживаємо глобальну екологічну катастрофу, оскільки на Землі ще є райони, де немає серйозних слідів антропогенного забруднення. Але таких районів стає все менше, а деякі види забруднень відзначаються навіть у найвіддаленіших від їх джерел місцях, наприклад в Антарктиді. Останнім часом все частіше в пресі, на радіо, телебаченні однією з головних тем стає екологічна. Широка громадськість, знаючи про критичний стан навколишнього середовища, має активно діяти. «Екологізація» законодавчої і виконавчої влади зараз особливо важлива, оскільки першочергове завдання - зробити екологічно чисті виробництва вигідними і, навпаки, економічно невигідним будь нехтування екологічними нормами. Без цього заклики до пересічних громадян берегти природу будуть виглядати демагогічними і навряд чи досягнуть мети. Разом з тим необхідна і сама широка просвітницька робота серед громадян різного віку.
