Проект "Моє рідне місто або село" Скрипник Ірини

Село Митрофанівка Новгородківського району Кіровоградської області

Перше, що бачиш, коли під'їжджаєш до села

Загальні відомості

Митрофанівська сільська рада

Митрофанівка - село Новгородківського району, Кіровоградської області.
Орган місцевого самоврядування — Митрофанівська сільська рада.
Поштовий індекс 28210
Телефонний код +380 5241
Географічні координати 48°29′57″ пн. ш. 32°42′43″ сх. д.

Географічне положення

Село Митрофанівка розташоване у сорока кілометрах на схід від обласного центру (Кірограду), за 18 км на північ від районного центру (Новгородки) і за 6 км від залізничної станції Шарівка. Якщо поглянути на цю місцевість згори, то витік Кам’янки (річки, на якій розташоване село) нагадує розчепірену людську п’ятірню. Річка Кам’янка дістала назву від великих виходів скельних порід (в основному кварців).

Історія

Заснування села

Виникло як військове поселення в середині ХVIII століття. В кінці XVII – початку XVIII століть наші предки, знесилені нескінченними спустошливими наскоками кримських татар і турків, почали серйозно замислюватися, як захистити від них свої землі. Створення окремих оборонних укріплень бажаного результату не дало. Тому з 1710 року російські воєначальники (а ця територія тоді входила до складу Росії) почали створювати тут військові поселення. Метою було відрізання шляху ордам і остаточно закріпити ці землі за Росією. Це були напіввійськові, напівгосподарські формування.

Одного дня в літню пору в верхів’ях Кам’янки, на пустих похмурих пагорбах з’явились озброєні люди. Було їх зовсім мало, десь біля двох десятків. Деякі були з сім’ями. Весь їх скарб вміщався на кількох возах, запряжених круторогими волами. Старшиною одного з десятків переселенців був козак Митрофан (прізвищ у переважній більшості козаки в ті часи ще не мали). Пам'ять предків донесла його образ як людини міцної статури, сильної, розсудливої і сміливої. Вважають, що саме від його імені село й одержало свою назву.

Митрофанівка кінці XVIII ст. - поч. ХХ ст.

Так як 1754 року у тридцяти верстах західніше Митрофанівки на Інгулі почалося спорудження фортеці Святої Єлисавети, де пізніше і виникло місто Єлисаветград (Зінов’євськ, Кіров, Кіровоград), під прикриттям фортеці заселення краю почало прискорюватись. Села швидко росли – колишні десятки, розростаючись, простягалися на довгі версти. Незабаром Митрофанівка переступила через Кам’янку, утворивши третій і четвертий десятки. В той же час, фортеця не могла гарантувати стовідсоткової безпеки.
Однин із найбільш спустошливих набігів кримські татари здійснили разом з турками в 1769 році. Не наважившись штурмувати досить неприступну фортецю, варвари зупинилися табором в Аджамці (село поблизу Митрофанівки). Було розграбовано і знищено не лише це поселення, а й довколишні. Не оминула лиха доля і Митрофанівку – потяглися звідти гурти худоби та міцно зв’язані мотузками невільники.

Незважаючи на це, село поступово відродилося. Рятуючись від кріпаччини та інших бід сюди прибували поселенці з північної частини України та Росії, із західних районів і навіть з інших країн. Та найбільше поселилося тут запорозьких козаків.
У формування етносу Митрофанівки внесли свою частинку представники багатьох національностей: українці (Полоз, Сидоренко), росіяни (Попов, Григор’єв), поляки (Петецький, Зеленгур), молдовани (Кондрескул, Даскал), євреї (Мендель, Тартаковський), цигани (Габаза, Мунтян), серби (Нотич, Бабич). І, незважаючи на свою різнобарвність, вони навчилися уживатися разом і змогли побудувати процвітаюче село.
Ось які давні писемні згадки маємо про Митрофанівку:

• «Географическо-статистический Словарь Россійской имперіи.» Составитель П. Семеновъ. Томъ III. Санктпетербургъ.:1867.: «Митрофановка, село(козац.), Херсонской губернии, Александрийского уезда, при речке Каменке, въ 37 верстах отъ уезднаго города. Число жителей 1725 общ. нас. (887 муж. пол.) Малоросіянъ и Молдаванъ, дворовъ 308, православ. Молитов. Домъ.»
• «Енциклопедический Словарь.» Томъ ХIX Мекекель-Мифу-Боня . Санктпетербургъ. Издание Ф. А. Брокгаузъ. 1896г.: «Дворов 960, жителей около3000»

Село у 20-30-ті рр. ХХ ст.

Радянська влада прийшла в Митрофанівку в 1918 р. Протягом 1918 – 1919 рр .тут діяв партизанський загін у складі 200 чоловік під керівництвом М. П. Сидоренка.
Не оминули села і денікінці та махновці. Т. Андрійкович згадує, що десь у 19-му році через село відступав, переслідуваний червоними, загін батька Махна. Махновці забрали у них хорошого коня, а взамін дали загнаного.
Пам’ятним для митрофанівців був 1927 р.: розкуркулення (тільки на одній вулиці теперішньої вулиці Гагаріна було розкуркулено більше 10 хазяїв: Зіновія Тура, Никифора Гнідка, Дмитра Тікулу, Назара Губського та ще кількох); організація першого ТСОЗу (1923р., який одержав назву « Іскра»).

Перші трактористи

Саме в цей період з’явився в селі і перший трактор «Фурдзон» - американський, за ним «Катеркіллер», а потім і вітчизняний «Запорожець». Першими трактористами у селі були Устим Захарченко, Гнат Андрійкович, Григорій Тимошенко, Григорій Логвин та Гнат Сумароко. Уродженець митрофанівки, письменник Тимофій Андрійкович в своїй книзі «Село моє - біль мій» згадує появу машин у селі: косилок, жаток, сівалок, молотарок. Сівалки купували місцеві, єлисаветградські - дуже славились. На ній ще тоді стояла стара марка «Завод Ельворті» - від імені власника.
Першого трактора пригнав до села Устим Захарченко. Усі йому дуже дивувалися, хрестилися, а жінки називали «трахтуром». Взимку в хаті Устима відкрилися курси трактористів, на яких він сам був і вчителем.
Почалась колективізація. Проходила вона, як писали газети, з революційним розмахом. А насправді – з нечуваним насильством. Одна з найстаріших жительок села Косенко (Петрова) Ольга Борисівна згадує: її батько – Петров Борис Дмитрович, 1886р.н. був теслею, господарював сам, мав десять десятин землі (7,5 га). Мати – Килина Давидівна, була домогосподаркою. В сім'ї було шестеро дітей: Марія (1909р.н.), Павло (1912р.н.), Іван (1914р.н.), Ольга (1920р.н.), Прокіп (1923р.н.), Дмитро (1926рн.,). В 1929 р. сім'ю розкуркулили, бо батько не хотів іти в колгосп. Забрали корову, теля, телицю, коня, спалили клуню, щоб змусити іти в колгосп.

Голодомор 1932-1933 рр.

Чорною смугою залишились в пам’яті митрофанівців страшний голод та сталінські репресії, які одних знищили (декого цілими сім’ями – наприклад, Павалатія Григорія), а інших безжально розкидали по всіх усюдах. Багато сімей в роки голоду виїхали до Єнакієвого. Серед них сім 'я письменника Т. Андрійковича, Двічі Героя Радянського Союзу Петра Варнавовича Полоза. В своїй книзі «Село моє-біль мій» Т. Андрійкович пише: «В Єнакієвому митрофанівці міцно трималися один другого. Сім ї прибулих земляків на перших порах зупинялися в тих, хто оселився тут раніше. Мешкали хто де, хто і як зміг влаштуватися: в бараках,сараях, в крихітних кімнатках на приватних квартирах. Коли почали виділяти на околицях міста землі під забудови, митрофанівці, змовившись, взяли наділи всі в одному місці.»

Сім'я Мунтян

Сидоренко Віра Іванівна, 1921 р.н. згадує про голод: «В сім' ї було четверо дітей, двоє померли. Батько пішов у Знам' янку, щоб щось вимінять і не повернувся, не дійшов до села - помер на Медеровському переїзді... Було дуже тяжко».
Забродня Марія Сергіївна, 1924 р.н.: «Дітей було четверо. Батьки робили в колгоспі.Техніки не було. Грошей не платили, записували трудодні.Люди називали їх «дурний день».Батько, все що можна продать, повіз в Білорусію. Їхали товарняками. Купив пуд кукурудзи, дерли і варили. Так пережили голод.»
Тимко Варвара Іванівна згадує, що голод пережили завдяки батькові - він працював на шарівській МТС, отримував пайок. Мама працювала в колгоспі, теж мала пайок. В школі варили їсти і два рази давали дітям.»
Так вистояло село. Митрофанівка поступово підіймалась на ноги: колгоспи почали багатіти, обзаводитись сільськогосподарською технікою, реманентом, худобою. Поліпшувався і матеріальний добробут селян. Важкі часи недоїдання, постійних злиднів стали настільки звичними для сільського трудівника, що навіть цей короткий проблиск благополуччя в його житті почав здаватися йому справжнім раєм.

Митрофанівка у період Другої Світової війни

Уже через тиждень після початку війни голова колгоспу імені Ілліча Павло Косенко зранку зібрав збори і оголосив: у зв'язку з наближенням ворога надійшов наказ негайно евакуювати колгоспну худобу на схід. Тут же було визначено кількісний склад – всіх тих, хто мав її гнати.
Наступного дня в напрямі Нової Праги потяглися величезні табуни коней, череди корів, стада свиней, отари овець. Навколишні дороги були захаращені відступаючими військовими частинами.
Важкою і довгою була та дорога. Добралися аж на територію Росії і тут, в Богучарському районі Воронезької області, нарешті здали всю наявну живність в один з місцевих колгоспів.

5 серпня 1941 року німецькі війська разом із союзниками окупували Митрофанівку, а через три дні і всю Кіровоградську область. Перші тижні в селі стояли італійські війська. Вони в основному лише співали неаполітанських пісень та голосно захоплювали природою краю. Та їм на зміну у село вступили німецькі частини і відразу встановили «новий порядок». Покарання за першу провину – побиття різками, а далі – вислання в концтабір або розстріл. Багато молоді було вивезено до Німеччини на примусові роботи. Незважаючи ні на що, в селі діяли партизанські загони. Багато людей переховували в себе поранених в боях бійців радянської армії (Федора Сумарокова, Борис Микитюк, Секрета Данасієнко, Лукерка Петецька та багато інших).
За роки окупації село поринуло в злидні, але всі знали, що невдовзі цей жах закінчиться. І ось, цей день настав – 8 грудня 1943 року село було звільнене радянськими військами.
Близько 320 жителів села брали участь у боях проти гітлерівців в період Великої Вітчизняної війни, 269 з них загинули, 98 - нагороджені орденами і медалями. Чимало воїнів з інших місцевостей знайшли спокій на цій землі, захищаючи нас від ворога. В пам’ять про них стоїть у селі обеліск та стела пам’яті, де навіки викарбуване кожне прізвище та ім’я.

Село у 50-90-ті роки ХХ століття

Будівництво адміністрації тракторної бригади

В роки колективізації на території села було організовано чотири колгоспи: «Блюхера», «Сиваш»(пізніше «40-річчя Жовтня»), «2-річчя Сталінської Конституції» (пізніше «Шевченка»), «Ілліча». В результаті реорганізації та укрупнення в 1957 р. колгоспів залишилось три: «40-річчя Жовтня», «Шевченка», «Ілліча», а в 1967 р. один - «Ілліча». Колгосп був нагороджений ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
В зв'язку із кризою 90-х років ХХ ст., колгосп перества існувати. Йому на зміну прийшла приватна агрофірма "Митрофанівська", а також чимало людей почали самі обробляти власну землю.

Митрофанівка сучасна

Гордість села - його люди

На 01.01.2015 населення Митрофанівки складає близько 650 осіб. Функціонує сільська рада, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа+садочок), приватна агрофірма. Чимало господарів власноруч обробляють землю. Є своя футбольна команда. Кожного року в Митрофанівці напередодні Дня перемоги відбувається спортивне свято для всіх сіл району.
Село повільно, але впевнено відроджується.
Може, багато хто і стверджує, що село вимирає, занепадає, але кінець однієї історії - це початок нової. І лише нам вирішувати, якою буде ця нова історія!

Школа

Школа займає особливе місце у житті села. Недарма вона знаходиться у серці Митрофанівки. Це гарна двоповерхова цегляна будівля. Збудована ще в 1912 році, вона і сьогодні притягує ніби магнітом усіх, хто тут навчався. Спочатку будівля складалася з п’яти класних кімнат, учительської та невеликої квартири для вчителів.

Спочатку школа була чоритирічною, з 1929 року – стала семирічкою, а з 1936 року – середньою. В зв’язку з тим, що учнів ставало дедалі більше і їх складніше було розміщуватися в п’яти класних кімнатах, в 1978 році до одного крила була зроблена двоповерхова прибудова. Додалося шість класних кімнат, спортивний зал, шкільна бібліотека.
Гордістю школи є історико-краєзнавчий музей села відкритий при школі у 2003 р. зусиллями вчителів та учнів. Тут є повідомлення про заснування села, основні етапи його розвитку, побут. Радує око різнобарв’я кольорів вишивки місцевих майстринь різних років. А ще зібрано твори, вирізки з газет, фотографії, картини, предмети побуту, які допомагають глибше дізнатися хто ми і де наше коріння.
В 2010 році через невелику кількість дітей у класі постала загроза закриття школи. Щоб цього уникнути, було вирішено перевести до приміщення школи дитячий садок. І школа почала називатися Навчально-виховним комплексом.

Є ще одна дуже важлива деталь, яка не може залашитися поза увагою. В 50-х рр. ХХ ст. тогочасним директором школи Щербиною Людмилою Федорівною було запроваджено щорічне святкування зустрічі випускників школи. Від інших шкіл ці зустрічі відрізняються тим, що все організовує адміністрація школи, персонально надсилаються запрошення. На випускному балу для цих людей приділяється особлива увага. Це неймовірне відчуття, адже у кожного є нагода знову і знову відчути себе простим школярем-випускником, побачити усіх вчителів, однокласників, посидіти за партою, яку залишив багато років тому. Кожного року в червні село наповнюється радісним щебетом - це з усіх усюд злітаються до гнізда діти-пташенята під крило школи, де колись було їм так добре і затишно.

Визначні постаті

Митрофанівка дала світу багатьох знаних людей. Ось найвідоміші з них з них:

• 
  Андрійкович Тимофій Павлович (1917р.) – прозаїк, пише російською мовою. У 1932 р. закінчив сільську семирічку в с. Митрофанівка та вступив до Єнакіївського педтехнікуму. Перші вірші опублікував у 1938 р. в альманасі «Літературний Донбас». Учасник Великої Вітчизняної війни: військовий журналіст, політпрацівник. Автор численних нарисів, оповідань, повістей, книги вибраного «Сердце солдата» (1960), документальних повістей про рідне село «Подвиг села» («Кіровоградська правда», 1968), «Село моє - біль мій» (1995).

• 
  Сидоренко Петро Іванович – заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, який докладає багато зусиль для удосконалення навчально-виховного процесу та якісної підготовки конкурентноспроможних спеціалістів. Петро Іванович – автор численних досліджень, підручників , має понад 80 наукових праць.

• 
  Продайвода Георгій Трохимович (27.07.1937) – доктор фізико-математичних наук (1991), професор (1993), академік АН ВШ України. В 1966 р. закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка — геологічний факультет, кафедру геофізичних методів пошуків та розвідки родовищ корисних копалин З 1966 р. працює в університеті на посадах: інженер, старший науковий співробітник, асистент, доцент, завідувач кафедри геофізики (1992–2002 рр.), професор кафедри геофізики.

• 
  Янев Анатолій Микитович (15.12.1945) – член Національної спілки художників України з 1989 року. Закінчив Київський державний художній інститут (1974), учасник обласних, республіканських і міжнародних виставок. Лауреат обласної премії ім.. О.Осьмьоркіна (2005). Роботи зберігаються в музеях України та приватних колекціях України, США, Польщі, Німеччини, Чехії. В 2013 році присвоєно звання «Заслуженого художника України».

• 
  Полоз Петро Варнавович – льотчик, Герой Радянського Союзу, справжній ас своєї справи, мав понад 254 бойових вильоти, 7 збитих ворожих літаки за період Другої Світової війни. Але в 1962 році його було засуджено до вищої міри покарання і позбавлено звання Героя.

Митрофанівка на карті України Google

Митрофанівка. Фото із супутника

Село на карті України (із ресурсу Google)

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю

Дата	Історична подія
Середина ХVIII ст.	Заснування села Митрофанівка
1769 р.	Один із найбільших набігів кримських татар і турків, внаслідок якого Митрофанівка була знищена майже дотла
1912 р.	Побудована чотирирічна школа
1927 р.	Початок колективізації та "розкуркулення" селян Митрофанівки
1929 р.	Митрофанівська школа стає семирічною
1932-1933 р.р.	Період голодомору
1936р.	Школа села стає середньою
5 серпня 1941 року	Окупація Митрофанівки німецько-фашистськими загарбниками
8 грудня 1943 року	Звільнення села радянськими військами
1978 р.	До будівлі школи із 5 шкільних кімнат добудовано ще 6, спортивний зал, бібліотеку
2010 р.	До приміщення школи переведено дитячий садок. Створення Навчально-виховного комплексу

Ресурси

• Андрійкович Т.П. «Село моє – біль мій»: Док. повість – К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1994. – 88 стор.
• «Географическо-статистический Словарь Российской империи.» Составитель П. Семеновь. Томь III. Санктпетербургь.:1867
• «Енциклопедический Словарь.» Томь ХIX Мекекель-Мифу-Боня . Санктпетербургь. Издание Ф. А. Брокгаузь. 1896г.
• Митрофанівка на сайті Верховної Ради України
• Wikipedia про Митрофанівку
• Андрійкович Тимофій Павлович
• Сидоренко Петро Іванович
• Продайвода Георгій Трохимович
• Янев Анатолій Микитович
• Янев Анатолій Микитович. Творчість
• Полоз Петро Варнавович
• Посилання на презентацію у Google Диск
• Посилання на власний блог у Blogger
• Посилання на опитування або анкету у Google Форми
• Посилання на фотоальбом до проекту "Моє рідне місто або село" у Google Диск
• Посилання на груповий постер