Образ князя Ігоря. Особливість у трактуванні мотиву походу на половців
ВСТУП
Події, відображені у «Слові о полку Ігоревім», відбуваються у період феодального роздрібнення, коли безліч невеликих князівств неохоче об'єднувались у державну спільність. Київська Русь у XII сторіччі втратила колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Велика, але слабка в економічному та військовому стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть XII сторіччя припадає найбільша кількість кочових вторгнень на Київську Русь. Були випадки, коли самі князі, зводячи рахунки один з одним, запрошували для цього ворогів. З кожним роком половці все глибше проникали у межі слов'янської держави. Це змусило князів вжити термінових заходів у боротьбі зі степовиками. Київському князю Святославу вдалося у 1183 році створити коаліцію князів, які взяли участь у поході проти половців. У 1184 році половці були розбиті, а хан Кобяк страчений у Києві. Актуальність теми: дослідження образу Ігоря, як головного героя, визначення мотиву походу на половців 1183 року.
ОСОБЛИВІСТЬ У ТРАКТУВАННІ МОТИВУ ПОХОДУ НА ПОЛОВЦІВ
На слов'янські землі з покон віку нападали половці, татари, монголи, поляки та інші. А князі, потім гетьмани, захищали зі своїми військами землю та її народ. Одним з таких походів був похід Ігоря на половців у 1185 році. Битва між кочовими народами відбувалася на річці Каялі. Протягом трьох страшних днів лилась кров на Руській землі, жваво дружина Ігоря захищала Русь. Але, на превеликий жаль, похід закінчився поразкою. Ігоря, а також багато воїнів забрали у полон. Чимало жінок у цей день стало вдовами, діти - сиротами. Настав фатальний кінець. Та згодом Ігор та інші русичі за допомогою Овлура втекли з неволі. Нелегкий шлях вони пройшли, щоб дістатися до Новгорода-Сіверського.
Такий сумний зміст розповіді літописця, але історична основа "Слова о полку Ігоревім" значно ширша. Він описав тільки один епізод тривалої боротьби. Проте ці походи повторювалися один за одним, та ще за таких несприятливих умов - під час постійних війн руських князів один з одним. Егоїстичні змагання князів за землю призводили Київську Русь до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, навіть вбивств ближніх родичів. З князівських міжусобиць скористалися половці. Починаючи з 1061 року до середини ХІІІ ст. вони постійно нападають на села, грабують людей, вбивають дітей, беруть у полон наших жінок та мужів. Щоб якось забезпечити спокій зі сторони половців, князі видавали своїх дочок або синів за половецьких дітей, утворюючи родинні зв'язки.
Так, у 1185 році великий київський князь Святослав за допомогою ще кількох князів переміг половців, узявши хана Хоб'яка у полон. Дізнавшись про це, князь Новгорода-Сіверського Ігор вирішив завоювати і собі славу, пішовши на половців. Спочатку йому це вдалося. Та другий похід став для Ігоря невдалим, завершився поразкою русичів у боротьбі на р. Хаялі. Тобто ця поема "Слово о полку Ігоревім" - історична хронологія, де виступають патріотичні образи захисників рідної землі.
Так, напр., близькі аналогії між «Словом» і літописними оповіданнями про похід Ігоря 1185 р. впадають в око. Оповідання Київського літопису розпочинається теж затмїнням, з приводу котрого Ігор держить мову: «Братья и дружино! тайны божия никтоже не вЂсть... а намъ... что створитъ Богъ, или на добро или на наше зло, а тоже намъ видЂти» — і потім при першій стрічі з половцями заохочує братію: «Оже ны будеть не бивши ся возвратити ся, то соромъ ны будеть пуще и смерти». Оповідання Суздальського літопису підчеркує легкодушність «Олегових внуків», як вона їх зве, що не пішли торік з Святославом, а тепер величались, що той не важивсь іти в глибину степів, а «нынЂ поидемъ за Дон, и до конца избьемъ ихъ, лже ны будеть ту побЂда, идемъ по нихъ у луку моря, гдЂ же не ходили ни дЂди наши, а возьмемъ до конца свою славу и честь». В оповіданнях про головну битву підчеркується відвага Всеволода: «посреди ихъ Всеволодъ не мало мужьство показа»; згадується пригода з Ігоревою раною («уязвиша Игоря в руку и умртвиша шюйцю єго») і тяжка згага, яка зломила військо («биша ся 3 дни стрЂлци, изнемоглися бяху безводьємь, и кони и сами, в знои и в тузЂ»). Подібними рисами, як і в «Слові», малюється постать Святослава. Довідавшися про погром Ігоревого війська, він, «вельми воздохнувъ, утеръ слезъ своихъ и рече: «О люба моя братья и сыно†и мужЂ земли РускоЂ! дал ми бяше Богъ притомити поганыя, но не воздержавше уности отвориша ворота на Русьскую землю» і т. д. На пограниччі «бысть скорбь и туга люта, якоже николи не бывала, мятяхуться яко в мотви, городы воставахуть и немило бяшеть тогда комуждо своє ближнеє, но мнозЂ тогда отрЂкахуся душь своихъ, жалующе по князихъ своихъ...».
Єсть тут дійсно певна подібність тому і деякі стилістичні, буквальні навіть подібності, хоча загальний характер сих оповідань ґрунтовно відмінний: далеко сухіший, напущений побожними міркуваннями од писанія, притім детальніший, повний реальних даних і фактів, котрих бракує «Слову». Се дало навіть декому привід понижати вартість «Слова» — так, наче б його автор мав завдання історичної інформації!
Приймаючи, що «Слово» було написане вже після повороту Ігоря, деякі дослідники готові були добачати тут залежність «Слова» від літописних оповідань. Та супроти сказаного вище, приймаючи, що все «Слово», крім XII пісні, зложене під безпосередніми враженнями погрому і по всякій імовірності тоді ж співалося в двірських кругах, треба справу обернути навпаки і говорити про вплив «Слова» на літописне оповідання, яке прийняло дане ним (чи дане в київських дружинних кругах взагалі) освітлення сього інциденту і різні подробиці його, як вони малювалися в піснях «Слова».
ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ
Одним з перших таких захисників виступає Ігор - руський князь, який любить свою батьківщину, готовий віддати життя заради неї. Ігор Святославич чесний, гордий і відважний. Одним словом, лицар, що зневажає смерть. Свою мужність та рішучість він не раз засвідчує в бою, а також нехтування лиховісними віщуваннями природи, як затемнення сонця: Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його воїв покрило, І сказав Ігор до дружини своєї: "Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути. Тож всядьмо, браття, на свої борзії коні та на Дін синій поглянем".
Цю його військову хоробрість відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом.
Ігор - це вольова натура. Він один зміг повернути відступаюче військо на допомогу Всеволодові. Ігор поважає і свою дружину і хоче бути з нею в дружніх стосунках:
- Хочу-бо, - сказав, - списа приломити кінець поля Половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!
За його мужній характер, його властивості він до всіх викликає симпатію. Але все ж таки Ігоря засуджують за його самовпевненість, необачність, за надміру запальний характер. За свою поспішність він отримав від долі покарання трагедія українського народу тому, що поразка на р. Каялі. Цим він відкрив ворота на Руську землю. А також Ігор потрапив у полон. Але у неволі
Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця.
Князь Ігор докладно продумує план втечі, щоб якось спокутувати вину перед своїм краєм. За допомогою Овлура йому вдається втекти з полону. Ігорю допомагає навіть природа:
Тоді ворони не каркали, галки позамовкали, сороки не скрекотали, полози повзали тільки. Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ провіщають...
Тяжкий був шлях втечі, але Ігор його подолав. І висловилися про Ігоря так:
Сказав Боян про походи Святослава, піснетворець часу давнього - Ярослава, Олега, княжого: "Хоть і тяжко тій голові бути без пліч - зле тілу без голови", - Руській землі без Ігоря.
У поемі "Слово о полку Ігоревім" Святослав виступає грізним київським князем, про якого говорять і поляки, і німці, і венеційці та ін. Автор виражає свою захопленість від великого полководця, перебільшуючи у поемі, називаючи його "Даждьбожим внуком". Він зображений піклувальником долі своєї землі, свого народу, спустошення Русі через міжусобні війни князів відгукуються у його серці болем. Святослав - видатний державний діяч, благородний патріот своєї Батьківщини. Картаючи Ігоря і Всеволода за свавілля, яке вони причинили землі Руській:
О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одолілі, без честі - бо кров поганую ви пролляли. Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості згартовані,
він все одно закликав князів об'єднатися і помститися за Ігоря:
Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!
Цим він хоче зміцнити Київську Русь, об'єднавши князів, знищивши міжусобні бої, зробити державу могутньою, славною і незламною духом. Святослав був не лише об'єднувачем князів, а й хоробрим воїном. Його запам'ятали також як і захисника, мужнього завойовника половецьких земель.
Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим Ігоря за необачність, недалекоглядність, славолюбство. Він над¬міру запальний, тому неспроможний твердо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, сотні жінок стали вдовами, сотні дітей - сиротами, князі "пересіли із сідла золотого га в сідло невольниче", а головне - відкрилися навстіж ворота для нових нападав половецьких орд. Тому "тоска розійшлася по Руській землі", печаль буйна тече серед землі Русь¬кої", навіть "никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі при¬клонилося".