Образ Ярославни в контексті долі жінки за тривалих міжкнязівських воєн
Вступ
Що може бути краще за кохання, за вірність? Нічого. Тому і від образу Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім» віє внутрішньою красою, яка зачудовує нас своєю цілісністю та глибиною. У цій жінці поєдналося велике почуття до коханого з великою любов’ю до рідної землі. І здається, що Ярославна — уся руська земля, яка плаче за своїми синами.
Відомості про твір «Слово о полку Ігоревім»
Як і в Гомеровій «Іліаді», основний задум твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря — «від свавільного гніву до розуміння об'єднавчої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради» — «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва — образ України) і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити» — «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році об'єднані дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долюРуської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за те що ставили особисте над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна[2], який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави — славяни). Після описів готування до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної Богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич. "Слово о полку Ігоревім" оповідає про військові події, точніше — про похід князя Ігоря на половців. Чи може бути введений жіночий образ у поему про військові події? Неуважний читач може сказати, що він ні до чого... Але при першому уважному прочитанні "Слова..." ми одразу ж розуміємо, що образ Ярославни не тільки доречний у цьому творі, але без нього й не можна обійтися. Образ Ярославни, дружини князя Ігоря, є його справжньою окрасою.
Образ Ярославни
Ярославна уособлює жіночність, вірність і красу, як зовнішню, так і духовну. Ярославна чекає свого чоловіка з походу, вона переймається його долею і сумує за ним. Вона звертається до вітру, сонця, природи, щоб вони допомогли йому. Дорікає вітрові, який носить полем бою ворожі стріли...; І відбувається диво! Сила кохання підкоряє собі сили природи, і птахи, ліси і води допомагають Ігореві повернутися з ворожого половецького полону... Мені здається, що описані у "Слові..." події — не тільки красива казка, але й повчальна метафора, що вчить нас вірити у силу справжнього почуття, бо за умови віри кохання і насправді ладне творити дива...
Читаючи "Слово о полку Ігоревім", епізод плачу Ярославни, я зауважила, що Ярославна переймається не тільки долею свого лада, але й долею його війська, своєї землі. В цьому справжня сила духу, справжній патріотизм — у найтяжчі хвилини життя турбуватися не тільки про себе, але й про свою країну... Хоча, напевно, це не важко для людини, яка не усвідомлює свого щастя без щастя своєї країни. Нам, сучасним людям, егоїстичним та зануреним у власні справи, варто було б повчитися в Ярославни такого почуття, патріотизму, що йде від серця, що такий далекий від того награного патріотизму багатьох наших сучасників, який не йде далі слів...
Так, Ярославна — полум'яна патріотка, але вона насамперед закохана жінка, вірна, чуйна і водночас сильна духом, рішуча. Мабуть, так само, як її чоловік Ігор?
Образ Ярославни не може лишити байдужим. Він зачіпає читача, кожного чимось своїм — красою, вірністю, палкістю, любов'ю до своєї землі... Можливо, саме тому образ Ярославни багато разів був оспіваний і переосмислений у творах української літератури. Т. Шевченко створив відомий нам поетичний шедевр — "Плач Ярославни", який неможливо читати без сліз, принаймні коли читаєш його вперше. Письменники XX століття також зверталися до цього образу. Ярославна дивиться на нас зі сторінок творів П. Тичини, А. Малишка. Мабуть, поети-учасники Другої світової війни (маю на увазі насамперед А. Малишка та багатьох інших) не могли оминути цей образ, бо і їхні жінки та матері уподібнювалися Ярославні, чекаючи на своїх коханих чоловіків, синів, батьків. І їхнє кохання так само творило дива, примушуючи війну випустити близьку людину зі своїх вогняних лещат.
Образ Ярославни має цілком реальний історичний прототип. Проте з усього сказаного робимо висновок, що Ярославна жива і за межами свого історичного часу, вона оживає в багатьох творах української і навіть світової літератури, а насамперед — оживає свого часу в кожній закоханій жінці... Жіноча доля... Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Свфросинія Ярославна — дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!
Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.
З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.
Взагалі, автор «Слова...» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу.
Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:
О Донець-ріко! Не мало тобі слави, Що носив ти князя на хвилях, Стелив йому траву зелену На берегах срібних...
Донець вступає в діалог з Ігорем:
Княже Ігорю! Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів!
Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону.
Автор із величезною любов'ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку-страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважається за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричністю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні вирази: чайка-жалібниця, зозуля, плаче-тужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:
Як та чайка-жалібниця Стогне вона вранці-рано.
Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли-ріки, яка може зцілити рани князя:
Омочу бобровий рукав У Каялі-ріці, Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому!
В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрічаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Автор «Слова...» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозулею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря.
Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запитань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:
О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш? Чому мечеш ворожі стріли На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого?
До Дніпра-Славутича вона звертається як до могутньої стихії:
Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого, А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку!
Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпачливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до наймогутнішої сили — Сонця:
Чому ж, сонце-господарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному, Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило!
І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:
Опівночі море заграло, Мла іде стовпами-вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.
Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хочеться побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цього подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь-половчанок і багатство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку.
Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто використовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ'надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни».
Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і просить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров'я, аби їхнім чоловікам-ладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину Ярославну.
І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей образ став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні, вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярославни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі!
Література
1. Образ Ярославни – еталон жіночності й вірності на всі часи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/sochin/printout.php?bookid=167&id=0
2. Образ Ярославни у творі «Слово о полку Ігоревім» [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://wkola.at.ua/publ/ukrajinska_literatura/obraz_jaroslavni_v_poemi_slovo_o_polku_igorevim_4/1-1-0-1488
3. Слово о полку Ігоревім [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/
