Моє рідне місто Кіровоград!))
- На землях навколо сучасного Кіровограда до 18-го століття існували розрізнені зимівники запорізьких козаків:слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го – на початку 18-го століття.
Згодом, згідно з указом від 24 грудня 1751 р., була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на "прежние места". Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы».
Відповідно до указу від 14 травня 1754 нові воєнізовані поселення склали Слобідський козачий полк.
Центром Слобідського козачого полку повинна була стати Єлисаветинська фортеця. Вона була заснована для захисту Нової Сербії з півдня. Фортеця була головним форпостом лінії військових укріплень, створеної вздовж російсько-турецького кордону, і розташовувалася приблизно на її середині — між Дніпром і Південним Бугом.
План-схема Фортеці Святої Єлисавети
Для розвитку, а фактично освоєння цього українського степового краю російський царат мав удатись до неординарних дій — і такий спосіб було винайдено, адже на цих землях було утворено край переселенців — Новосербію. У жалуваній грамоті Іванові Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що разом із започаткуванням слобід сербських переселенців у межиріччі двох приток річки Інгулу — Сугоклії (Сугоклеї) та Балки (Біянки) має бути зведена російська фортеця. Відтак, подальший розвиток історії сучасного Кіровограда поклало спорудження фортеці Святої Єлисавети (Єлисаветинська фортеця) на відібраних в українського козацтва землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою контролю над Запорозькою Січчю (під прикриттям захисту південних кордонів Російської імперії від нападів кримських татар). Фортецю було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни в червні 1754 року.
У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року, Новокозачин отримав статус міста і назву Єлисаветград, хоча озброєння й військовий контингент майже повністю було переведено до Херсона.
Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення. Однак, через вигідне географічне становище Єлисаветграда і бурхливий розвиток аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього новостворений міський осередок переживав економічне піднесення, перетворившись наприкінці XVIII століття на важливий економічний і торгівельний центр. Зокрема, 1785 року купець Масленников збудував у місті цукровий завод, тут щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, хліборобськими знаряддями тощо. Значну роль у становленні міста відіграли переселенці, завезені Російської імперією до Єлисаветграда, а також впливова єврейська громада. Отак, вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі.
Імператорським указом від 10 (21) лютого 1784 року фортеця святої Єлисавети перетворена на місто.
У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), центр повіту в цей час був перенесений до Бобринця.
- Винниченко Володимир Кирилович — чільний діяч доби УНР, Голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ, автор правових актів УНР, літератор і публіцист. Народився у Кіровограді.
Карпенко-Карий Іван (Тобілевич) — Драматург та театральний діяч. Корифей українського професійного театру, залишив літературну спадщину (18 довершених п'єс). В м. Кіровограді у 1995 р. відкрито літературно — меморіальний музей ім. Карпенка-Карого. Народився у Кіровограді. Кропивницький Марко Лукич — Драматург, театральний діяч, композитор, актор. Фундатор українського професійного театру, організатор та керівник кількох українських труп. В м. Кіровограді у 1982 р. відкрито меморіальний музей М. Л. Кропивницького. Народився в с. Бежбайраки Кіровоградської обл. Куліш Микола Гурович — український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог. Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). Маланюк Євген Филимонович — поет, літературознавець, культуролог, історіософ української діаспори. Учасник визвольних змагань доби УНР. Сухомлинський Василь Олександрович — Батьківщина видатного педагога — село Василівка Онуфріївського району, де він народився 28 вересня 1918 року. Селянський хлопець із жадобою тягнувся до знань, усе життя вчився сам і вчив інших. Починав педагогічну діяльність у селах Онуфрігвського району, під час війни перебував на фронті, після тяжкого поранення, списаний медкомісією з армії, учителював у школах Удмуртії. Повернувшись у рідні краї, деякий час очолював райвідділ освіти, а з 1948 по 1970 рік керував педагогічним колективом Павлиської середньої школи. Ще за життя Сухомлинського школа стала меккою багатьох тисяч педагогів, вихователів, студентів, батьків, журналістів. У «Книзі гостей», яка ведеться у школі з 1955 року, є записи відвідувачів чи не з усіх міст і сіл України, багатьох районів Росії, Польщі, Болгарії, Китаю, Японії, США, Великобританії тощо. Сухомлинський і його педагогічні уроки визнані в усьому світі. Серце видатного педагога зупинилося 2 вересня 1970 року. Віддаючи данину шани своєму знаменитому земляку, 13-а сесія Кіровоградської міськоїради 22 скликання рішенням від 6 березня 1998 року присвоїла В. О. Сухомлинському звання Почесного громадянина міста.
- В роки першої світової війни Єлисаветград відчув на собі зміну ситуації, що відбулась в Російській імперії — посилення соціальної напруги на фоні економічних негараздів, розшарування суспільства. Активізація різного роду політичних рухів та партій істотно вплинули на городян, спричинили стихійні протестні виступи і соціальне незадоволення. Масові заворушення і мітинги особливо активізувалися після Жовтневого перевороту (1917).
Єлисаветградські рублі (1920)
У період визвольних змагань українців протягом 1917—19 років влада в місті неодноразово переходила від однієї політичної сили до іншої (австро-угорці, більшовики, Центральна Рада, Григор'єв, Денікін). Після Лютневої революції в березні 1917 року призначений Єлисаветградським повітовим комісаром Варун-Секрет Сергій Тимофійович. Від початку березня 1918 року і до 29 квітня того ж року, тобто лише протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ. Після поразки Української революції та утвердження по всій Україні радянської влади Єлисаветград остаточно зайняли більшовики. Вони застали зруйноване і виморене громадянською війною місто з непрацюючими підприємствами. Значна частина городян, рятуючись від голоду та епідемій, перекочувала до села́. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді (згодом Зінов'євську) виходило немало місцевих «грошових знаків», за якими нині також можна вивчати тогочасну історію.
Від 1923 року Єлисаветград — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ на честь уродженця Єлисаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г. О. Зінов'єва.
Від 1932 року Зінов'ївськ/Кіровоград у складі Одеської області, від 1939 року — обласний центр.
За роки НЕПу, і потому наприкінці 1920 — поч. 1930-х рр. у ході технічної реконструкції промисловості (індустріалізації) Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр УРСР. На базі заводу сільсько-господарських машин «Червона зірка» було побудовано металообробний, механічний та авторемонтний заводи, значного розвитку набула легка й харчова промисловість. Обличчя міста почало інтенсивно змінюватись, а кількість його мешканців подвоїлась.
У грудні 1934 року місто перейменоване на Кірове (на честь убитого 1 грудня цього ж року партійного і державного діяча СРСР С. М. Кірова). У січні 1939 року назву міста змінили на Кіровоград
- 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, під час окупації діяло 6 диверсійних загонів та 16 підпільно-диверсійних груп, якими керував підпільний обком КП(б)У на чолі з П. Василиною і М. Скирдою. Городянам випали тяжкі випробування: грабіжницька окупація, поневіряння сотень тисяч наших людей в полоні та на примусових роботах, терор і репресії. Майже 37 тисяч воїнів і цивільних громадян віддали своє життя за звільнення міста від гітлерівської окупації (імена багатьох з них викарбувані на стелах і гранітних плитах міського Меморіального кладовища на Фортечних валах). Місто звільнене від окупантів 5 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.
Забудова радянської доби на набережній
Протягом 1950-х у Кіровограді збудовано нові підприємства — завод залізобетонних виробів, завод «Металіст», швейну фабрику тощо. У 1960—80-і роки Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгула було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони.
- Каштан в Онуфріївці. Обхват 4,7 м, висота 20 м, вік 190 років. Посаджений у 1822–1825 рр. Іваном Абровицьким, службовцем у графа Д. М. Толстого. Статус ботанічної пам'ятки природи одержав в 1993 р. Один з найстаріших каштанів у Україні. Росте в м. Онуфріївка, вул. М. Скляра, 7 на території Онуфріївського вузла зв'язку, Кіровоградська область. Дерево має чотири ствола, а також дупло, яке підлягає пломбуванню.
«Каска́ди» — урочище в Маловисківському районі Кіровоградської області, геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Площа — 2,5 га.
Болото Чорний ліс — гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні, найпівденніше в Україні сфагнове болото. Розташована в межах Знам'янського району Кіровоградської області, в межах лісового масиву «Чорний ліс», що на північний захід від міста Знам'янки.
Острів Обеліск — комплексна пам'ятка природи місцевого значення, створена на однойменному острові у 1995 році. Розташовується у Світловодському районі Кіровоградської області та на території Кременчуцького водосховища. Знаходиться в підпорядкуванні Подорожненської сільської ради Світловодського району. Згідно Додатку до рішення Кіровоградської обласної ради від 18 лютого 2011 року є природно-заповідною територією, що входить до складу Світловодського регіонального ландшафтного парку, створеного у 2011 році.
Рідне місто або село на карті України Google
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1752 | створено військово-поселенську територію Нову Сербію |
| 1754 | засноване місто Єлисаветград |
| 1754 | створення Новослобідського козацького полку |
| 1869 | засноване місто Знам'янка, важливий залізничний вузол України |
| 6 січня 1921 | Єлисаветградський повіт входить до Миколаївської губернії УСРР |
| 8 липня 1924 | Єлисаветград перейменовано на Зинов'євськ, Єлисаветградський округ — на Зинов'євську округу |
| 1934 | місто Зинов'євськ перейменоване на Кірове |
| 10 січня 1939 | утворена Кіровоградська область, до якої ввійшли 30 районів: Аджамський, Бобринецький, Велико-Висківський, Витязівський, Добровеличківський, Долинський, Єлисаветградківський, Златопільський, Знам'янський, Кам'янський, Кіровоградський сільський, Компаніївський, Мало-Висківський, Новгородківський, Ново-Архангельський, Ново-Георгіївський, Ново-Миргородський, Ново-Празький, Ново-Український, Олександрівський, Олександрійський, Онуфріївський, Петрівський, Підвисоцький, Піщано-Брідський, Рівнянський, Тишківський, Устинівський, Хмелівський, Чигиринський; м. Кірове перейменоване на Кіровоград |
| 15 лютого 1954 | року до складу Кіровоградської області включені Вільшанський, Гайворонський, Голованівський та Ульяновський райони Одеської області |
| 4 січня 1965 | відновлені Гайворонський, Голованівський, Знам'янський, Компаніївський, Новгородківський, Новомиргородський райони; міста Гайворон і Новомиргород віднесені до категорії міст районного підпорядкування |
| 1967 | утворені Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський райони |
| 1969 | Кремгесівський район перейменовано на Світловодський |
Ресурси:
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
