Монодійна пісенна лірика та її найвизначніші представники: поезія Сапфо та Анакреонта

Поряд із декламаційною лірикою у Стародавній Греції популярною була і пісенна лірика. Як ви гадаєте, чому пісенну лірику називали мелікою? Меліка — мелодія. Музика і тек сти зливалися воєдино, тобто вірші співалися. На жаль, стародавні грецькі мелодії втрачені для людства. Сьогодні ми ознайомимось з пісенною лірикою Анакреонта і Сапфо та спробуємо дібрати із сучасних мелодій ті, які найкраще відповідають характеру віршІЕ античних поетів. Для цього у нас працюють «музичні оформлювачі», які добре знаються на класичній і сучасній інструментальній музиці.

Тож запрошую відвідати наступні зали віртуального музею античної поезії, в яких представлені експонати, присвячені пісенній ліриці Анакреонта і Сапфо. Чи любите ви співати? А про що найчастіше співається у сучасних піснях? Про кохання. Очевидно, більше сумних, бо світле почуття кохання часто захмарюється стражданням, переживанням, об разами тощо. Сьогодні на вас чекає зустріч з всесвітньо відомим поетом Анакреонтом, який оспівав кохання як почуття легке, грайливе, не пов’язане з якимись потрясіннями. Відомо, що Анакреонт прожив життя довге і щасливе жив при дворах багатих володарів на острові Самос, в Афінах, у Фессалії. Помер він у поважному віці, при близно у 85 років.

Анакреонта захоплювали веселі бенкети, придворні розваги, вино і кохання. Він часто закохувався, але суперечки і розлучення з коханими жінками не наносили йому душевних травм. Анакреонт насолоджувався радощами, які дарує життя. Він оптимістично дивився на світ, просто радів кожній миттєвості життя! Анакреонт вшановував у своїх віршах трьох богів: Ерота, Афродіту та Діоніса. Що ми знаємо про цих богів? Афродіта — богиня вроди, краси і кохання. За міфом, вона народилася із морської піни. Ерот — син Афродіти, бог кохання, який має владу над серцями людей. Як правило, він зображувався малим, примхливим і пустотливим хлопчиком з крильцями, луком та стрілами. Діоніс — бог рослинності, родючості, покровитель виноградарства й виноробства. До нас дійшло небагато віршів Анакреонта, але всі вони захоплюють своїм світлим оптимістичним сприйняттям світу.

Анакреонт не пропагує пияцтво, він закликає веселитися, радіти життю. Він застерігає: «пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо». Вино для нього — символ життєвих насолод. Кольори квітів: червоні, жовті, голубі, зелені тощо. Духмяні пахощі квітів, тонкий аромат вина, лірична, ніжна мелодія. Все це свідчить про радісний, піднесений настрій героя. Вино, духмяні квіти, Ерот, пісня. Ліричний герой закоханий. Про це свідчить згадування Ерота в перших рядках вірша. Знаходячись у піднесеному душевному стані, він просить принести води і вина (стародавні греки зазвичай пили вино, розбавлене водою) та вінок із квітів. Вживання вина і споглядання квітів народжують пісню «серцю милу». У пісні оспівується бог кохання Ерот, який приносить не лише людям, але і богам, радість кохання.

Сам Анакреонт пояснював свою популярність серед людей так: «За слова свои, за песни Вам я буду вечно близок: Я умею петь приятно, Говорить умею сладко». Мабуть, і справді — зображення в поезіях Анакреонта світлого, радісного кохання, безтурботного життя, сповненого насолод і приємних вражень, завжди приваблюватиме людей, у який би час і де б вони не жили. Після смерті Анакреонта з’явилися його наслідувачі. У своїх віршах вони зображували насолоди життя, закликали жити весело, легко, безтурботно. Такі вірші почали називати «анакреонтичною поезією» або «анакреонтикою».

Я запрошую вас відвідати останній зал уявного музею античної поезії. Я гадаю, що в цьому залі має лунати інша мелодія. Але це справа наших «музичних оформлювачів» — підібрати мелодію до пісень відомої античної поетеси Сапфо. Народилася Сапфо на легендарному острові Лесбосі. Саме з цього острова ми і розпочнемо знайомство з уславленою античною поетесою.

Острів Лесбос у Стародавній Греції вважався священним поетичним місцем і був пов’язаний з ім’ям легендарного співця Орфєя. За міфом, бог Діоніс жорстоко помстився Орфею за те, що той не визнавав його свят. Діоніс підговорив менад (сп’янілих розлючених жінок), щоб ті вбили Орфея. Менади здійснили жорстоке вбивство. Голову і ліру Орфея, які вони викинули в море, віднесло до берегів Лесбосу. Лесбійці шанобливо розмістили ліру Орфея в храмі Аполлона. Звідти, на прохання муз, Зевс узяв ліру на небо, де вона перетворилася на сузір’я Ліри. Голову ж Орфея жителі острова залишили в печері, де вона продовжувала співати і виголошувати пророцтва. Це розлютило Аполлона, тому що його пророцтва у Дельфах прийшли в занепад. Ось чому Аполлон з’явився в печері і грізно закричав: «Припини вмішуватися в мої справи! Досить я терпів тебе і твої пісні!» Після цього Орфей замовк назавжди. Та його дар не вмер разом з ним. Після того, як до берегів Лесбосу прибило ліру Орфея, острів здобув велику поетичну славу.

І цю славу острову в першу чергу прине, сла найвідоміша його жителька Сапфо. Сапфо організувала своєрідну школу — літературний гурток молодих жінок, який вона сама назвала «будинком муз». Там вона навчала своїх подруг складати і співати пісні, танцювати, розуміти і цінувати прекрасне. За часів Сапфо таке об’єднання людей у гуртки за інтересами не було чимось незвичайним. Існували гуртки, в яких люди спільно займалися спортом, поезією, вивчали красномовство, філософію тощо. Багато пізніше, після смерті Сапфо, навколо цього жіночого товариства виникло багато домислів. Звідси і таке поняття як «лесбійське кохання». Хоча насправді сучасні науковці доводять, що Сапфо вела бездоганний спосіб життя. Але вона була настільки популярною, що, звичайно, про неї створювали багато неймовірних вигадок, насмішок, легенд. Серед них — легенда про її кохання до юнака Фаона, красеня, що знехтував поетесу, через що вона кинулась у море з високої скелі.

Стародавні греки дуже цінували поезію Сапфо, вважали поетесу «рівною богам». її профіль карбували на монетах, з неї писали картини, створювали статуї, а знаменитий філософ Платон називав Сапфо десятою музою. За що сучасники так шанували поетесу? Сучасні літературознавці стверджують, що Сапфо стала засновницею «жіночої поезії». Вона розповіла про кохання так, як це могла зробити лише жінка, причому надзвичайно талановита. Сапфо вдивлялася у світ людської душі і бачила там щастя, пристрасть, муки нещасливого кохання, про що і розповіла в своїх віршах з надзвичайною щирістю. Читання вчителем вірша «До богів подібний…»

Жереб мені Випав такий: Серцем палким Любити Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне Проміння.