Користувач:Маша Пархоменко2015
Виховання в спорті
Спорт представляє собою власне змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, а також міжлюдські відносини і норми, що їй притаманні. Характерною особливістю спорту є змагальна діяльність, специфічною формою якої є змагання, що дозволяють виявляти, порівнювати і зіставляти людські можливості на основі чіткої регламентації взаємодій змагаються, уніфікації складу дій (вага снаряда, суперника, дистанція тощо), умов їх виконання і способів оцінки досягнень за встановленими правилами.
Спеціальна підготовка до змагальної діяльності у спорті, що здійснюється у формі спортивного тренування. У змісті спорту як педагогічної діяльності умовно виділяють три взаємопов'язаних компоненти, кожен з яких включає в себе однорідні за функціональною спрямованістю більш дрібні елементи цього змісту:
- Навчальний матеріал, представлений конкретним складом фізичних вправ і пов'язаних з ними знань. Будучи об'єктом вивчення, фізичні вправи висловлюють специфіку освітньої сутності уроку фізичного виховання, його предметний зміст.
- Організаційно-управлінська і контролює діяльність педагога: постановка завдань уроку, пояснення навчальних завдань, показ зразків практичних дій, надання допомоги і страховки, зауваження і вказівки коригуючого характеру; дії з підготовки і прибирання місць занять, роздачі та збору інвентаря; керівництво займаються на місці виконання навчальних завдань (розташування, порядок виконання, переміщення); організація взаємоконтролю і взаимоанализа дій учнів; спостереження, оцінка і облік успішності; виклад домашнього завдання та підбиття підсумків уроку. Реалізація кожного з елементів діяльності педагога супроводжується виховними впливами на особистість займаються і рішенням оздоровчих завдань.
- Навчально-пізнавальна діяльність учнів: сприйняття і осмислення дидактичних завдань; уявне складання і подальша реалізація проекту рішення конкретних завдань; саморегуляція навчально-пізнавальної діяльності на основі коригувальних вказівок вчителя і самооцінки виконання навчальних завдань.
Результати навчально-пізнавальної діяльності що займаються служать головним критерієм оцінки якості проведення уроку.
Одним з основних елементів спортивно-педагогічної діяльності є грамотна побудова уроку фізичного виховання. Підкоряючись загальним положенням про уроці фізичного виховання, шкільний урок має особливостями, зумовленими віковими можливостями учнів різних класів, змістом навчальних програм і комплексністю вирішення педагогічних завдань, місцем уроку в ряду інших загальноосвітніх уроків і в режимі навчального дня. Все це вимагає дотримання низки вимог до методики шкільного уроку.[1]
Структура уроку фізичного виховання - це дидактично обґрунтоване співвідношення і послідовність розташування в часових рамках уроку елементів його змісту. Структура забезпечує внутрішню функціональну зв'язок всіх елементів, а, отже, і найбільшу продуктивність їх взаємодії у вирішенні поставлених завдань. Основними структурними одиницями уроку є елементи його змісту у вигляді взаємообумовлених дій педагога і учнів. Ці дії виражаються в двох проявах: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні прояви відображають змістовно-організаційну сутність навчально-виховного процесу і візуально наблюдаемы: пред'явлення педагогом різних видів навчальної інформації у мовному вираженні, наочному об'єкті, моторному дії; застосування вчителем методів і методичних прийомів навчання, виховання та організації займаються і ін. Однією з відмінних рис уроку фізкультури є варіативність його структури. Вона обумовлена необхідністю врахування дидактичних завдань і специфіки змісту, вікових можливостей та рівня готовності займаються до засвоєння навчального матеріалу.
Оволодіння фізичними вправами вимагає організації активної рухової діяльності учнів у відповідності з певними психологічними і фізіологічними закономірностями. Врахування цих закономірностей зумовлює виділення в структурі уроку трьох функціонально пов'язаних складових частин (ввідно-підготовчої, основної, заключної), які є найбільшими його структурними одиницями. Послідовність розташування цих частин відображає закономірності зміни працездатності організму під впливом фізичного навантаження, а тому стабільна для будь-якого типу уроку. Тривалість кожної частини можна варіювати в залежності від віку що займаються, рівня їх підготовленості і конкретних завдань уроку. Особливість феномена спорту на відміну від інших її сфер полягає, насамперед, у тому, що вона природним чином поєднує в єдине ціле соціальне і біологічне в людині. Процес фізичного розвитку людини виражається у вдосконаленні форм і функцій організму, реалізації його фізичних можливостей. Але було б невірним вважати, що біологічні процеси розвитку людини відбуваються ізольовано від його соціальних функцій, поза істотного впливу суспільних відносин. Вплив природних факторів на розвиток фізичного потенціалу людини має об'єктивний характер, але його специфіка полягає в тому, що воно може посилюватися або слабшати в залежності від активності людини, який може свідомо впливати на хід цього об'єктивного процесу, спираючись на пізнання його законів і сутності.
У недавньому минулому при обґрунтуванні впливу соціальних факторів на фізичне вдосконалення людини часто мали на увазі виробничі відносини, на чолі яких стоїть праця, виступає в якості активного впливу людини на природу. Ці стихійні дії часто існують незалежно від волі людини, хоча і піддаються зміні в процесі розвитку суспільства. Інший ряд соціальних факторів, хоча також визначається об'єктивним ходом діяльності товариства і реальної суспільної обстановкою, діючи на людину і на його фізичний розвиток і підготовленість, залежить від свідомості й волі окремих людей. Фізична культура і спорт у цьому відношенні являють собою соціальний фактор доцільного впливу на процес фізичного вдосконалення людини, що дозволяє забезпечити спрямоване розвиток його життєво важливих фізичних якостей і здібностей. Однією з форм її спрямованого функціонування в суспільстві, а саме педагогічно організованим процесом передачі і засвоєння її цінностей, фізичне виховання. На думку багатьох вчених, відмінні риси фізичного виховання визначаються в основному тим, що це є процес, що забезпечує спрямоване формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей людини, сукупність яких вирішальною мірою визначає його фізичну дієздатність. У цьому аспекті фізичне виховання є формою соціального впливу на біологічне за своєю природою розвиток організму людини.
Але було б дуже недалекоглядно вважати фізичну культуру і спорт які беруть участь лише у відтворенні фізичної сутності суспільного людини або лише як фактор, що модифікувальний спосіб життя індивідуума. Саме тому, необхідно підкреслити унікальність можливостей спорту і фізичної культури для формування особистості індивіда. Спорт представляє собою не тільки специфічне середовище життєдіяльності, але й середовище формування різнобічної особистості. Причому, розглядаючи процес формування, необхідно відзначити унікальність і самого процесу, і планованого результату, так як спорт має можливість розвитку не тільки фізичного, але й морального, акмеологічного, естетичного та ін.
