Змістовий модуль №3. Тенденції розвитку сучасної української літератури кінця ХХ– початку ХХІ століття(8 семестр). Практичні заняття

Змістовий модуль №3. Тенденції розвитку сучасної української літератури кінця ХХ– початку ХХІ століття (8 семестр)

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №19

Поетичний неоавангард кінця ХХ ст. (2 год.) 1. Постмодернізм як світоглядно-мистецький напрям кінця ХХ–початку ХХІ ст.. 2. Поетичний неоавангард: кардинальне оновлення поетики на проблемно-тематичному, мовно-стильовому, жанровому рівнях. 3. Літературне угрупування Бу-Ба-Бу (Бурлеск–Балаган–Буфонада) (1985): Юрій Андрухович – Патріарх (нар.1960), Віктор Неборак – Прокуратор (нар. 1961), Олександр Ірванець (нар. 1961) – Підскарбій. Епатажність, карнавальна рефлексія як своєрідний захист художньої свідомості від суспільних катаклізмів переходової доби. Гра зі словом, образом, «чужим» текстом тощо. 4. Літературне об’єднання ЛуГоСад (Іван Лучук (нар. 1965), Назар Гончар (1964–2009), Роман Садловський (нар. 1964): концепція ар'єргарду. Поєднання високого і низького, одухотвореного і приземленого, істотного й безглуздого в поезії. Іронічно-філософське осягнення світу.

Завдання: 	

1. Законспектуйте: Харчук Р. Б. Український варіант постмодернізму // Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К., 2008. – С. 5–27. 2. Чому Ю. Шевельов назвав об'єднання Бу-Ба-Бу «кумедно-бунтівливо-шукально-випендрастим»? 3. Чому «бубабісти» активно співпрацюють із музикантами рок-гуртів «Плач Єремії» (лідер Тарас Чубай) та «Мертвий півень» (Мисько Барбара), а Назар Гончар – засновник поетичного «Театру Ледачої Істоти» та студії перформенсу PERHAPS? 3. Ю. Андрухович, характеризуючи літературне угрупування «Нова дегенерація», висловив парадоксальну думку: ««Деґенерація» по-вкраїнськи «виродження». Бо наша культура сьогодні балансує. Вона на грані поміж виродженням і відродженням. Тотальне відродження на тлі виродження». Розтлумачте це твердження. Підготуйте повідомлення: • Поезоопера Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал». • Бурлескно-травестійний стиль «Нової дегенерації». • Творчі експерименти літоб’єднання «Пропала грамота». • Жанрові метаморфози постмодерністської поезії. Література 1. Андрухович Ю. Поезії // Укр. мова та літ. – 2008. – №13–16 (квітень). – С. 92–94. 2. Анісімова Н.П. Український поетичний неоавангард кінця ХХ ст. // Дивослово. – 2003. – № 6. – С. 2–6. 3. Антологія альтернативної української поезії зміни епох. – X.: Майдан, 2001. – 183 с. 4. Білоцерківець Н. Бу-Ба-Бу та ін. Український літературний авангард: портрет одного року // Слово і час. – 1991. – №1. 5. Габор В. Юрій Андрухович – поет, прозаїк, есеїст, перекладач // Бу-Ба-Бу: Вибрані твори. – Львів, 2007. 6. Гундорова Т. «Бу-Ба-Бу» postmodern // Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека: Український літератур¬ний постмодерн. – К., 2005. – С. 193–115. 7. Іванишин П. Заручники нігілізму та творці буття: роздуми про постмодерн і літературу // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – №6–7. С. 6–12. 8. ЛуГоСад. Поетичний ар’єргард. – Львів, 1996. 9. Логвиненко Ю. Трансформація античних міфів у творчості поетів-постмодерністів // Слово і час. – 2011. – №6. – С. 54–61. 10. Мережинська Г. «Східноєвропейська» модифікація постмодернізму // Слово і час. – 2002. – №4. – С. 67–68. 11. Нахлік Є. Карнавально-іронічний сонетарій Івана Лучука // Суча¬с¬ність. – 1997. – С.140–147. 12. Неборак В. Введення до Бу-Ба-Бу // Березіль. – 1995. – №11. – С. 3–35. 13. Неборак В. Займенники або виданий ЛуГоСад // Сучасність. – 1997. – №12. – С. 12–18. 14. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму // Павлишин М. Канон та іконостас. – К., 1997. – С. 213–222. 15. Пахаренко Н. Світоглядово-естетичні грані по¬стмодернізму // Укр. мова та л-ра. – 2005. – №15. – С. 9–13. 16. Позаяк Ю., Недоступ В., Либонь С. Пропала грамота. – К, 1991. 17. Тарнашинська Л. Візія України у постмодерному фокусі, або Що на обрії? Спроба звіту з асоціативними відступами й літературними перегуками // Літ. Україна. – 1998. – 12 квітня. – С. 8. 18. Фасоля А., Фасоля Т. Вивчення постмодерної поезії: Ю. Андрухович // Українська мова і література в школі. – 2010. – №5. – С. 10–18. 19. Фасоля А.Як читати постмодерну поезію // Дивослово. – 2010. – №9. – С. 24–28. 20. Фасоля А., Фасоля Т. Олександр Ірванець – ліричний… іронічний (Аналіз поетичної творчості на заняттях спецкурсу) // Дивослово. – 2011. – №3. – С. 2–13. 21. Філоненко С. Масова література: влада жанрів і жанрових канонів // Слово і час. – 2010. – №8. – С. 81–93. 22. Черниш Г. «…Семенко брате я теж кудлатий …» // Прапор. – 1990. – №7. – С. 22–26. 23. Штонь Г. Художня реальність і постмодерн // Слово і час. – 2002. – №4. – С. 63–64. 24. Яровий О. Постмодернізм – це антибуття // Слово і час. – 2002. – №4. – С. 69–70. 25. www/aup.iatp.org.ua

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №20 Белетристика Юрія Андруховича (нар. 1960) (2 год.) 1. Пошуковість та експериментаторство Андруховича-прозаїка. Риси художнього стилю. 2. Карнавальна модель світу в романі «Рекреації» (1992): а) дволикість дійства (божественне і диявольське начала); б) особливості часопростору; в) іронічно-філософське осмислення буття митця і нації в добу «переоцінки цінностей»; г) художні особливості: гра з текстом і читачем, містифікаторство, колажність та ін.. Завдання: 1. Ю. Андрухович убивчо охарактеризував постмодернізм в есеї «Час і Місце, або Моя остання терито¬рія», подаючи його властивості за алфавітом: «агностич¬ний, агонізуючий, амбівалентний.., анемічно-немічний…, безплідний…, імітативний, імпотентний…, ситий.., фейлетонний…, цинічний…, яловий». Головна ознака пост¬модернізму, за Ю. Андруховичем, полягає в тому, що він ніякий. Чому тоді митець пише у виразно постмодерністському стилі? 2. М. Павлишин вважає, що поява «Рекреацій» означала «кінець парадигми національної культури як засобу боротьби за виживання нації і початок парадигми національної куль¬тури як нормального відображення багатоманітності суча¬сного життя». Чи погоджуєтеся Ви із цим висновком? Чому? 3. На думку Л. Стефанівської, основним аспектом творчості Андруховича є саме мова. А яку рису творчого почерку митця Ви вважаєте ключовою? Підготуйте доповідь: • Інтертекстуальність прози Ю.Андруховича (І. Котляревський, Т. Шев¬ченко, Г. Гейне, М. Гоголь, Дж. Джойс, В. Єрофєєв, М. Булгаков, Е. Хемінгуей, Г. Гессе, Т. Вулф, Б.-І. Антонич). • Есеїстика Ю. Андрухови¬ча («Дезорієнтація на місцевості: Спро¬би» (1999), «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (2001), «Диявол ховається в сирі: Вибрані спроби 1999–2005 років» (2006)). • Моти¬в диявола у «Дванадцяти обручах» Ю. Андруховича. Література 1. Андрухович Ю. Автобіографія // Ю. Андрухович. Рекреації. – К., 1997. 2. Андрухович Ю. Для мене література – це перш за все спілкування // Березіль. – 2007. – №7–8. – С. 134–141. 3. Андрухович Ю. Рекреації: Романи. – К., 1997. 4. Баліна К. Постмодерністська естетика Юрія Андруховича // Зарубіжна література. – 2007. – №9. – С. 40–44. 5. Бербенець Л. Текст-пастиш у творчості Юрія Андруховича // Слово і час. – 2007. – №2. – С. 49–59. 6. Бойчук Б. «Перелом» Юрія Андруховича // Кур’єр Кривбасу. – 2003. – №169 (грудень). 7. Вега М. Карнавальне необароко Юрія Андруховича // Освіта. – 2005. – №12. – С. 12–13. 8. Гаврилюк Ю. У чому феномен Андруховича // День. – 2007. – 27 чер¬вня. 9. Галич А. Асоціонімний світ романів Юрія Андруховича початку ХХІ століття // Слово і час. – 2008. – №8. – С. 48–54. 10. Голобородько Я. Шоу Юрія Андруховича / Я. Голо¬бо¬родько. Артеґраунд. Український літературний істеблішмент: Збірка статей. – К., 2006. – С. 7–31. 11. Гундорова Т. Постмодерністська функція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. – 1993. — №9. – С. 79–83. 12. Запорожченко Ю. Концепт подорожі в сучасному постмодерністському тексті (Ю. Андрухович, А. Стасюк) // Слово і час. – 2009. – №7. – С. 11–18. 13. Зборовська Н. Завершальний карнавал Юрія Андруховича // Українська мова та література. – 2001. – №48. – С. 2–5. 14. Калинська Л. Синтез масового й елітарного (на ма¬теріалі прози Ю.Андруховича) // Слово і час. – 1998. – №2. – С. 18–21. 15. Ключковська Я. На «святі воскресаючого духа» // Сло¬во і час. – 1997. – №11–12. – С. 107–108. 16. Масенко Л. Мовна гра в літературній антропонімії роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів» // Урок Української. – 2007. – №6. – С. 18–21. 17. Міщук В. І прийде свято Воскресаючого Духа // Слово і час. – 1993. – №6. – С. 86–87. 18. Несисюк О. «Енеїда» І. Котляревського та «Рекреації» Ю.Андруховича як знакові твори української літератури // Укр. мова та л-ра. – 2000. – №42. – С. 1–2. 19. Осипенко С. «Я не навчу вас жити на землі...». Творчість Ю. Андруховича // Укр. мова та л-ра. – 2001. – №48. – С. 5. 20. Павлишин М. Що перетворюється в «Рекреаціях» Юрія Андруховича? // Сучасність. – 1993. – №12. – С. 115–127. 21. Перепадя В. Нові ролі Юрія Андруховича // Всесвіт. – 2003. – №7–8. – С. 170–174, 176. 22. 24. Поліщук О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі // Слово і час. – 2003. – №2. – С. 70–74. 23. Сулима М. Роман-учта // Слово і час. – 1993. – №10. – С. 51–54. 24.Севрук О. Урбаністичний простір у романах Юрія Андруховича // Слово і час. – 2010. – №3. – С. 70–80. 25. Харчук Р. Б. Юрій Андрухович – «Орфей хронічний» / Р.Б. Харчук. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К., 2008. – С. 127–153. 26. Шерех Ю. Го-Гай-Го. Про прозу Андруховича і з приводу // Сучасність. – 1996. – №10. – С. 123–129.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №21 Проза Оксани Забужко (нар. 1960) (2 год.) 1. Творчість Оксани Забужко в контексті феміністичної прози. 2. «Казка про калинову сопілку» (2000) – феміністична інтер¬пре¬тація міфу про Каїна і Авеля: а) жанрова природа твору; б) фольклорно-міфологічна поетика; художнє переосмислення антитетичних казкових образів «дідова дочка» – «бабина дочка»; в) мотиви гріха і спокути, злочину і покарання на тлі біблійного сюжету; філософська проблематика (життя і смерть, добро і зло, любов і ненависть); г) драма нереалізованої неординарної особистості крізь призму «історії однієї гордині» (О. Забужко). 3. Психоаналітичний етюд «Сестро, сестро» (1992) як поєднання асоціативних відчуттів, рефлексій, спогадів. Психологічні колізії у творі. Завдання: 1. Оксана Забужко визначає «фентезійну» природу «Казки про калинову сопілку», наголошуючи, що – «це, певною мірою, сімейна історія (ще моя бабуся вміла «узнавать воду під землею»!). Дослідники визначають жанр твору як повість-притчу, повість-міф, повість-метафору, виконану у «профольклорному» руслі. Які Ваші думки про жанрову природу твору? 2. Т. Гундорова, як і Г. Грабович, фіксує в «Казці про калинову сопілку» основний мотив творчості О. За¬бужко: «відкритість до демонічного, відьмацтво – така єдина альтернатива жіночої долі, що не вкладається в рамки узвичаєного життя жінки в патріярхальному суспільстві». Чи погоджуєтеся Ви з таким визначенням лейтмотиву цього твору? 3. Витлумачте тезу Т. Гундорової: казковий сюжет про «дідову» й «бабину» доньку набуває під пером авторки «новочасного катастрофічного змісту». Підготуйте повідомлення: ● Фольклорно-міфологічні ремінісценції в повісті «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко. • Роман О. Забужко «Польові дослідження з українського сексу» (1996) – перший український бестселер. • Особистісний вимір національної історії в романі О. Забужко «Музей покинутих секретів» (2009):. Література 1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. – К., 2003. – С. 296–302. 2. Башкирова О. Туга за діалогом (Повість О. Забужко «Казка про калинову сопілку») // Укр. мова та літ. – 2002. – №20. – С. 31–32. 3. Бойко Д. Інтелектуальний бестселер від Оксани Забужко // Культура і життя. – 2007. – 10 жовтня. – С. 4. 4. Болюк О. Покращити наш світ: урок-психологічне дослідження за повістю Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку» в 11 класі // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. – №4. – С. 46–50. 5. Голобородько Я. Психологічні натюрморти Оксани Забужко: Про збірку «Сестро, сестро» // Українська мова та література. – 2005. №15 (квітень). – С. 19–20. 6. Гундорова Т. Феміністичний постмодерн // Т. Гундорова. Післячор¬но¬бильська бібліотека: Український літературний постмодерн. – К., 2005. 7. Забужко О. Сестро, сестро // Приватна колекція: Вибра¬на українська проза та есеїстика кінця XX століття. – Л., 2002. 8. Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжжі віків (Леся Українка, Оксана Забужко) // Слово і час. – 2004. – №2. – С. 32–38. 9. Зборовська Н. Фемінізм як сестровбивство // Н. Зборовська. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. – К., 2006. – С. 457–462. 10. Павлюк П. «Мене сестриця з світу згубила...»: Фольклорна основа «Казки про калинову сопілку» Оксани Забужко // Українська мова та література. – 2007. – №2–4. – С. 68–70. 11. Рижкова Г. Жанрова природа прозопису Оксани Забужко // Укр. літ. в загальноосвітній шк. – 2008. – №3. – С. 28–32. 12. Савченко О. Міфологічне прочитання повісті Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку» // Вивчаємо Українську мову та літературу. – №32. – С. 33–39. 24. Тебешевська-Качак Т. Автобіографізм як принцип нарації та характеротворення у прозі Оксани Забужко // Слово і час. – 2004. – №2. – С. 39–47. 25. Ткач Л. Творчість О. Забужко у трьох контекстах // Урок української. – 2001. – №4. – С. 10–16. 26. Харчук Р. Оксана Забужко – авторка першого українського бестселера // Р. Харчук. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посібн. – К., 2008. – С. 182–198.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №22–23 Проза Марії Матіос (нар. 1959) (4 год.) 1. Творчість Марії Матіос у контексті сучасної української літератури. Специфіка творчої манери письменниці. 2. Історичний, філософський, психологічний роман-драма «Солодка Даруся» (2004): а) жанрово-композиційні особливості: риси роману і драми у творі; б) зв’язок долі героїні з історією народу: «історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях» (М. Матіос); в) екзистенційні виміри твору (абсурдність світу, відчуженість людини від суспільства, межові ситуації, проблема вибору, почуття страху, самотності, внутрішнього болю). 3. Сімейна сага в новелах «Майже ніколи не навпаки» (2007): жанр, композиція, система образів. 4. Художнє осмислення теми людського переступу, емоційних мотивів злочину. Проблематика, багатовимірність ідеї твору. Завдання: 1. Чому критика називає Марію Матіос «Стефаником у спідниці»? 2. Р. Харчук стверджує «роздвоєність» Марії Матіос між «високою» і масовою літературою». Дослідниця доводить, що письменниця «стилізує свою прозу під класичну, внаслідок чого з-під її пера з’являються псевдокласичні твори». Аргументовано доведіть або заперечте ці твердження. 3. За визначенням Дмитра Павличка, «Солодка Даруся» – «повість, за сюжетом – новела, за шириною охоплення історичних подій – роман, за насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п'єса».

4. Д. Павличко назвав «Солодку Дарусю» «найзагадковішим, найпечальнішим і найправдивішим творінням з усієї сучасної української літератури».

Які твори можна поставити в один ряд із цим романом? 5. Яку роль у розумінні авторського задуму відіграє мотто, котрим розпочинається роман «Майже ніколи не навпаки»: «Важить не час, коли відбуваються події, а людина в подіях часу». 6. За словами самої авторки, її книга про те, «що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю». Сформулюйте ідею роману на рівні авторського задуму. Чи вдалося М. Матіос втілити його у творі?

       Підготуйте повідомлення:

• Кінематографічні прийоми в романі М. Матіос «Солодка Даруся». • Функціональна роль художньої деталі в романах М. Матіос • Проблема відчуження людини в романах М. Матіос «Солодка Даруся» і «Майже ніколи не навпаки». • Збірка новел «Нація» М. Матіос: ідейно-тематичні домінанти. Література 1. Голобородько Я. Соціумний інтер’єр чи психологічний дизайн? (Художні дилеми Марії Матіос) // Слово і час. – 2008. – №12. – С. 81–85; // Дивослово. – 1999. – №5. – С. 34–39. 3. Дроздовський Д. Загибель українського Макондо, або «Майже ніколи не навпаки» // http://www/dt/ua/3000/3680/61302/ 4. Клочко Д. Пані Марія, отут і вже // Книжник-review. – 2002. – №9. – С. 4. 5. Марія Матіос: «Я не Стефаник у спідниці, я – Марія Матіос у спідниці» // Книжник-review. – 2003. – №7. – С. 3. 6. Матіос М. Від «Білого птаха…» до «Солодкої Дарусі». Інтерв’ю записав Грабович І. // Кіно-коло: www/kinokolo.ua. 7. Матіос М. Солодка Даруся. – Л., 2005. 8. Павличко Д. Безодня, куди страшно заглянути (Матіос М. Солодка Даруся. – Львів: ЛА «Піраміда», 2004) // Літ. Україна. – 2005. – 20 січня. – С. 2. 9. Родик К. Історія без токсикозу // Книжник-review. – 2005. – №9. – С. 8–9. 10. Сущенко Н. Про феномен прози Марії Матіос // Літ. Україна. – 2002. – 31 січня. – С. 3. 11. Фасоля, А. Наближення... Вивчення творчості Марії Матіос на уроках української літератури в профільній школі // Українська мова і література в школі. – 2009. – №7. – С. 23–28. 12. Фоміна Н. Марія Матіос «Солодка Даруся» // Бібліосвіт. – 1(17) 2006. – С. 59–61. 13. Харчук Р. Б. Марія Матіос: між традицією і стилізацією // Р.Б. Харчук. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К., 2008. – С. 68–73. 14. Червак Б. Феномен «Дарусі» Марії Матіос // Літ. Україна. – 2004. – 2 вересня. – С. 6. 15. Якубовська М. Міфологія буття українства у прозі Марії Матіос (Літературний портрет Марії Матіос). – Львів, 2005.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №24–25 Постмодерна драма (Світлана Новицька (нар. 1966), Неда Неждана (Надія Мірошниченко) (нар. 1971) (4 год.) 1. Тенденції розвитку сучасної драматургії. Жанрово- стильові різновиди драми. 2. Драматичний етюд з фантазіями «Крейзі» Світлани Новицької: а) жанрово-композиційні особливості твору. Поєднання реального та уявного; елементи «театру свідомості»; б) проблема соціального відчуження особистості. Морально- психологічні колізії; в) функції символів, деталей, ремарок у творі. 3. Творчий внесок Надії Мірошниченко в розвиток сучасної української драматургії. 4. Драма «І все-таки я тебе зраджу» як сюрреалістична версія біографії Лесі Українки. Авторська філософська концепція життя поетеси. 5. Роль алюзій у творі. Завдання: 1. Надія Мірошниченко визначає сучасну українську драму як «химерну драму»: «Химера – створіння, яке мутує від реальних форм до парадоксальних гібридів, це мутант від реалізму з елементами постмодерну й абсурду, в основі якого узви¬чаєне сприйняття жорстокості, цинізму, виродження. Цій драмі притаманне поєднання масковості, карнавалізації з безжальною сповідальністю, іронія на межі з чорним гумором і водночас тотальний фатальний трагізм». Чи погоджуєтеся Ви з таким визначенням? Наведіть свої аргументи й приклади. Підготуйте повідомлення: • Жанрові різновиди сучасної української драми. • Хронотоп сучасної української драми. • П'єса-парабола в сучасному драматургічному контексті Література 1. Бондарева О. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання. – К., 2006. – С. 339–341. 2. Даниленко В. Театр у шухляді: Чи існує сучасна українська драма? // Кур'єр Кривбасу. – 2006. – №199. – С. 173–179. 3. Когут О. Риси психологізму в постмодерній драмі // Слово і час. – 2010. – №4. – С. 94–101. 4. Когут О. Міфологізація урбаністичного часопростору в сюжетах сучасної української драматургії // Слово і час. – 2011. – №2. – С. 67–74. 5. Мафтин Н. У пошуках новітньої Мельпомени: «Міфоепічний маньєризм» сучасної української драматургії: рецензія // Слово і час. – 2007. – №2. – С. 84–88. 6. Мірошниченко Н. Сучасна українська драматургія: деструкція міфів та пошук нових територій // Дніпро. – 2009. – №1. – С. 116–119. 7. Шаповал М. У пошуку героя, або як побачити різницю // У пошуку театру. Антологія молодої драматургії. – К., 2003. – С. 535–54.