Електрична лампа розжарювання
Зміст
ЕЛЕКТРИЧНА ЛАМПА РОЗЖАРЮВАННЯ
Розвиток електричного освітлення
Розвиток електричного освітлення йшов по двох напрямах: конструювання дугових ламп і ламп розжарювання.Електрична або «вольтова» дуга (Рис. 1.2) була в буквальному розумінні яскравим проявом електричного струму і в першій половині XIX століття вона часто демонструвалася в лабораторіях і на лекціях про електрику. Принциповими недоліками дугового джерела є: відкрите полум'я (і звідси — пожежна небезпека), величезна сила світла і необхідність регулювання дугового проміжку у міру згорання вугілля. У 1844 р. французький фізик Жан Бернар Фуко (1819—1868 рр. ), ім'ям якого названий відкритий ним вихровий струм, замінив електроди з дерев’яного вугілля електродами з вугілля реторти, що збільшило тривалість горіння лампи. Регулювання залишалося ще ручним. Такі лампи могли отримати вживання лише в тих випадках, коли було потрібне нетривале за часом, але інтенсивне освітлення, наприклад, при підсвічуванні скла мікроскопа, при пристроях сигналізації в маяках або театральних ефектах. Легко собі уявити захват (а може бути і переляк) глядацького залу, коли в Паризькому оперному театрі в 1847 р. по ходу спектаклю (а давали оперу Мейєрбера «Пророк») схід сонця імітувався за допомогою дугової лампи!
Подальша історія дугового електричного освітлення пов'язана з винаходами різних механічних і електромагнітних регулювальників. З 80-х років диференціальні дугові лампи стали єдиним типом дугових джерел світла, які застосовувалися для освітлення вулиць, площ, гаваней, а також для освітлення великих приміщень виробничого або суспільного призначення.
Електрична свічка Яблочкова
П. Н. Яблочков був військовим інженером, випускником Головного інженерного училища в Петербурзі. Бажаючи присвятити себе повністю роботам по електротехніці, Яблочков займається дослідженнями в створеній ним в Москві майстерні. Осінню 1875 р. Яблочков проводив дослід електролізу кухонної солі. Два вугільні електроди були розташовані паралельно, і одного дня, коли електроди на мить торкнулися один одного в нижніх своїх частинах, між ними виникла електрична дуга. Яблочков разом зі своїм помічником як заворожені спостерігали крізь товсте скло скляної судини яскраве в буквальному розумінні слова явище і «дали вугіллю горіти до кінця, а судині тріснути». Побачивши тривале горіння дуги між паралельними стержнями, винахідник вигукнув, звертаючись до свого колеги: «Дивися, і регулювальника жодного не потрібно!».П. Н. Яблочков став дуже відомою людиною, на знак визнання його робіт з'явилося вираження "російське світло". У тому ж 1876 р. він організував компанію по виробництву систем освітлення, в якій був технічним керівником. Першою операцією компанії було освітлення універсального магазина «Лувр» в Парижі, потім іподрому і, мабуть, найефектніше — освітлення вулиці Опери.
Подальший прогрес електричного освітлення був пов'язаний з винаходом лампи розжарювання, яка виявилася зручнішим джерелом освітлення, що має кращі економічні і світлові показники.
Перші електричні лампи розжарювання
Найпершу лампу розжарювання - ще із платиновою спіраллю - створив в 1809 році англієць Деларю. Нитка з дорогоцінного металу коштувала надзвичайно дорого, і бельгієць Жобар зробив в 1838 році набагато дешеву вугільну лампу розжарювання. Але така лампа світила недовго: вугільний стрижень швидко руйнувався від атмосферного повітря в колбі. Розвиваючи ідею про світимість розпеченого провідника, німець Генріх Гебель створив в 1854 році першу вакуумну лампу. Обвуглену бамбукову нитку він помістив у посудину з відсутнім повітрям - це в рази збільшило час світіння. Але вугільний провідник не був ідеальним джерелом світла і його не можна було б використатии в настільних лампах в Києві.
Сучасна електрична лампа розжарювання
Творець найпопулярнішого у світі освітлювального пристрою російський інженер, винахідник Олександр Лодигін .Лодигін в якості волосків розжарення використовував вольфрамові нитки, хоча теж починав з дослідів з вугільним стрижнем.
Зрозумівши, що виробництво ламп обіцяє велику вигоду, Олександр Миколайович засновує компанію «Російське товариство електричного освітлення Лодигін і К°» і в 1906 році продає патент на вольфрамову нитку американської компанії General Electric. Однак вольфрам у ті часи коштував дорого, і цей патент знайшов досить обмежене застосування. Світова популярність тим часом дістається американцю Томасу Едісону, хоча, по суті, він не винайшов лампочку, а лише вдосконалив чужі розробки. Всупереч поширеній думці, навіть патрон для лампочок придумав не Едісон, а його співробітник Стеріжер, а розетка й вилка - це знову ж заслуга Лодигіна. Сучасна лампа розжарювання — дуже зручне, безпечне і дешеве джерело світла. Однак у ній лише 7% енергії перетворюється на енергію видимого світла. Майбутнє належить зовсім іншим лампам — лампам денного світла, що більш економічні і дають світло, більш схоже на денне.
Автор проекту
Огняник Валентина Валентина Огняник
Матеріали проекту
Інтернет ресурси
Електричні явища Електрична лампа. Історія винаходу Історія розвитку електричної лампиї
Додаткові матеріали
Велика радянська енциклопедія В.В. Петров «Вісті про гальвані-вольтовські досліди» 1803р. Історія електротехніки в датах. 1600 - 1850 рр
