Екологія

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук

Еколо́гія ( будинок, дім; наука) — наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.

Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем популяцій, угруповань, екосистем,біосфери, виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.

Головні розділи

Сучасна екологія — складна багатогранна дисципліна, основою якої є біогеографічні знання, але яка поєднує сьогодні всі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки, з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально далеку перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети. Сьогодні її поділяють на: біоетику, біоекологію, геоекологію, техноекологію, соціоекологію і космічну екологію.

В структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки; загальну, спеціальну та прикладну екологію.

Загальна екологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також досліджує взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.

Спеціальна екологія досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.

Прикладна екологія з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.

Системна екологія поділяється на розділи, які досліджують окремі види екосистем (екологія лісів, боліт тощо, а також урбоекологія, агроекологія і т. ін.).

Ще одна класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну:

  1. Теоретична екологія (біоекологія) — екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології.
  2. Практична —
а) геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію.
б) соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля.
в) техноекологічна — вивчає техногенні фактори забруднення довкілля. Поділяється на екологію промисловості, с/г, транспорту.

Таким чином сьогодні є підстави говорити про складно організовану систему — екологічне знання.

Із середини ХХ століття термін «екологія» також вживається як синонім понять довкілля, «стан навколишнього середовища» тощо, зокрема у таких словосполученнях, як «екологічна криза», «екологічний стан», «екологічні проблеми».

Закони екології

  1. Закон мінімуму (закон Лібіха)
  2. Закон толерантності (закон Шелфорда)
  3. Закон біогенної міграції атомів (закон Вернадського)
  4. Закон внутрішньої динаміки рівноваги
  5. Закон оптимальності
  6. Закон односпрямованості потоку енергії
  7. Закон рівно-визначеності умов життя
  8. Закон розвитку довкілля
  9. Закон сукупної дії природних факторів
  10. Закон ґрунтостомлення (зниження родючості)
  11. Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (сформульований Вернадським)

Закони екології Комонера

Закони екології Комонера сформульований американським екологом Б. Комонером (1974). Основні положення можна викласти так:

  • «Усе пов'язане з усім»; це означає, що жива динаміка складних і розгалужених екол. ланцюжків утворює, кінець-кінцем, едину взаємопов'язану систему; в абстрактному варіанті це твердження повторює відоме діалектико-матеріалістичне твердження про всезагальний зв'язок речей і явищ;
  • «Усе повинне кудись подітися»; це неформальне перефразування фундаментального фізичного закону збереження матерії; тут Комонер ставить одну з найважчих проблем прикладної екології — проблему асиміляції біосферою відходів людської цивілізації;
  • «Природа знає краще»; цей закон викликає в літературі найбільшу критику; це положення розпадається на дві відносно незалежні тези: перша, перегукується з відомим лозунгом «Назад до природи», який нині не може бути прийнятим в силу своєї нереалістичності; друга, пов'язана з закликом до обережності при використанні природних екосистем, важливий і конструктивний;
  • «Ніщо не дається даром»; цей екол. закон об'єднує в собі три попередніх закони; на думку Комонера, «глобальна екосистема є єдиним цілим, в межах якої ніщо не може бути вигране або втрачене і яка не може бути об'єктом загального покращення; усе, що було взяте з неї людьською працею, повинне бути відшкодоване. Пла́ти за цим векселем не можна уникнути; вона може бути тільки відстрокована».

М.Ф. Реймерс (1994), класифікуючи і узагальнюючи закони, принципи, правила, аксіоми, афоризми, метафори, догми, намагається створити певний ієрархічний блок екологічних законів.

Напрямки досліджень

Основні напрямки досліджень:

  • Дослідження впливу різних чинників довкілля (зокрема й антропогенного походження) на біосистеми різного рівня інтеграції (організмового, популяційного, біоценотичного тощо).
  • З'ясування специфіки дії екологічних чинників на поширення, чисельність та еволюцію організмів на нашій планеті.
  • Розроблення проблем популяційної екології та екології екосистем — вивчення структурно-функціональної організації популяційних систем, угруповань рослин, тварин і мікроорганізмів, біотичних угруповань, дослідження структури й особливостей функціональної стійкості екосистем.
  • Вивчення закономірностей трансформації енергії та кругообігу речовин в екосистемах і біосфері, дослідження динаміки біогеоценотичного покриву, біотичних угруповань, екосистем.
  • Розроблення підходів і методів, що забезпечують системні екологічні дослідження, моделювання сукцесійних та еволюційних процесів в екосистемах.
  • Вивчення дії екологічних чинників на продуктивність популяцій окремих видів рослин і тварин, біотичних угруповань і екосистем, з'ясування механізмів взаємодії компонентів екосистем, що забезпечують їх цілісність і стійкість.
  • Розроблення і впровадження методів екологічного моніторингу та систем біоіндикації, моніторингові дослідження стану довкілля й біоти екосистем.
  • Розробка методів нормування антропогенного навантаження на екосистеми, прогнозування стану природних комплексів і екосистем під впливом екологічних чинників.
  • Розв'язання проблем збереження природних комплексів і біорізноманіття в сучасних умовах та опрацювання наукових основ заповідної справи.
  • Математична екологія, моделювання екологічних та соціальних процесів.

Див. також

Література

  • Тлумачний словник із сільськогосподарської екології/ Укладачі: Л. Л. Товажнянський, Г. І. Гринь, А. А. Лісняк та інші. — Харків: НТУ «ХПІ». — 2009. — 220 с.
  • Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, доп. — Львів, Афіша, 2000 — 272 с.
  • Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. — К.: «Знання», 2002.-203 с.
  • Ганна Васюкова, Олександра Грошева. Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Кондор, 2009. - 524 с.
  • В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. Екологія довкілля. Охорона природи : навчальний посібник для студентів вузів - К. : Кондор, 2009. - 290 с.
  • Микола Клименко, Алла Прищепа, Наталія Вознюк. Моніторинг довкілля : Підручник - К. : Академвидав, 2006. - 359 с. : табл. - (Сер. "Альма-матер")
  • Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева. Основи екології та охорони довкілля : Навчальний посібник. Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с. : табл.
Англомовні видання
Отримано з https://wiki.cusu.edu.ua/index.php?title=Екологія&oldid=63426