Гуцало 8.6. Особливості спілкування у ранній юності. Міжособистісні взаємини юнаків та дівчат

Особливості спілкування у ранній юності

Можна виділити основні психологічні функції спілкування з однолітками в юності. Таке спілкування стає:

• найважливішим джерелом інформації;

• умовою формування ціннісних орієнтації;

• специфічним видом емоційного контакту.

Цей контакт необхідний для розвитку емоційно-почуттєвої сфери особистості. У юнацькому віці починає домінувати потреба у визнанні. Якщо для підлітків характерна перевага значимості товариства і взаємодопомоги, то в старшому шкільному віці цінується насамперед взаєморозуміння.

Спілкування в юнацькому віці будується на суперечливому переплетінні двох потреб: уособлення і потреби у приналежності, входженні до певної групи. У юнацькому спілкуванні спостерігаються дві протилежні тенденції: розширення його сфери (проявляється у зростанні часу, який витрачають на нього, у розширенні його соціального простору (серед найближчих друзів старшокласників – учнів інших шкіл), феномені “очікування спілкування”, який полягає у пошуку його, постійній готовності до контактів) і індивідуалізацію (суворе розмежування природи взаємин з іншими людьми, вибірковість у виборі товаришів, інколи максимальна вимогливість у спілкуванні в діаді).

Ці дві спрямованості “обслуговують” різні потреби старшокласників: у пошуку спілкування втілюється потреба пережити новий досвід, випробувати себе у новій ролі, а у вибірковості – потреба у самовиявленні і зустрічному розумінні. Ці потреби постійні, і від того, чи задовольняють їх, у старших школярів залежать переживання. Неформальне спілкування не лише в діадах, а й у групах підпорядковане таким мотивам, як пошук найсприятливіших умов для спілкування, очікування співпереживання, прагнення щирості та єдності у поглядах, потреба самоствердитися [3, с. 122].

Відомо, що у молодшому шкільному віці спілкування між дітьми часто визначають зовнішні чинники (місце проживання дітей, сусідство за партою тощо). Спілкування у підлітковому віці характеризується значною інтенсивністю та вибірковістю. Це спілкування у межах певної групи, на ґрунті певних інтересів підлітків. У юнацькому віці коло суб’єктів спілкування звужується, спілкування стає довірливим, більш інтимним.

Спілкування старшокласників з ровесниками насамперед необхідне для сповіді, інтимно-особистісного контакту, дружніх, любовних переживань. Вони використовують групу як полігону для самоствердження і самовираження.

Для ранньої юності є типовою ідеалізація друзів і самої дружби. Маючи потребу у сильних емоційних зв’язках, молоді люди часто не помічають реальних властивостей партнера. Юнацька потреба у саморозкритті часто переважує інтерес до розкриття внутрішнього світу іншого. Це призводить до того, що юнаки не стільки обирають друга, скільки придумують його (І. Кон).

Юнацький вік, як вважає Е.С. Абрамова, – це вік зростання сили “Я”, здатності виявити і не втратити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби. Дійсно, така загроза існує, коли самореалізація старшокласника підміняється юнацькою субкультурою [5, с. 225]. У юнацькому віці стрімко зростає кількість референтних груп, до яких входить старшокласник, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Важливе значення у старшому шкільному віці мають взаємини юнаків і дівчат. Захопленість протилежною статтю є природним явищем у ранній юності, яке передує періоду дорослості. Стан постійної захопленості властивий багатьом старшокласникам, тому кожну зустріч вони сприймають як можливість нових змін у житті; недовготривале спілкування доповнюють фантазуванням; зауважують, домислюють усе, що може бути витлумачене як знак уваги. Поява нової людини у колективі може змінити поведінку усіх її членів: наповненість розмов, ставлення до інших.

Метою цього є привернення уваги нової людини У деяких юнаків захопленість не фіксована на конкретній людині, тому для них важливі е стільки реальні відносини, скільки переживання з цього приводу. Часто захопленість, доки не втілилась у безпосередньому спілкуванні, переживають як дуже важливу, проте якщо розпочинається спілкування, воно швидко завершується. Виявляється, що надуманий образ не відповідає реальному. Це зумовлює розчарування в людині, з'являється нове захоплення.

Деякі особи юнацького віку можуть не мати бажання розпочинати спілкування з протилежною статтю, однак у їхньому середовищі таке спілкування вважають престижним. Хлопці і дівчата прагнуть відповідати “нормі”, навіть якщо їм вистачає спілкування з ровесниками своєї статі, але якщо друзі зустрічаються з особами протилежної статі, вони також прагнуть такого спілкування.

Воно значно підвищує їх у власних очах і в очах друзів. Тому в ранній юності друзі стають ніби “співучасниками” особистих взаємин, вони беруть участь в їх обговоренні, підтримують, дають поради, утішають, допомагають чим можуть. Спілкування з протилежною статтю є способом самоствердження у цьому віці, а романтичні бажання, підштовхуючи до спілкування, одночасно стримують [3, с. 115].

Емоційна напруженість дружби зменшується з появою кохання. Чим гірше, складніше будуються стосунки з дорослими, тим більш інтенсивним буде спілкування з однолітками, друзями. У юнацькому віці зростає вибірковість спілкування, відповідно зменшується кількість друзів.

Старшокласники і дорослі

У ранній юності продовжується окремий, відносно незалежний розвиток взаємовідносин з однолітками і дорослими. Контакти з однолітками поділяються на товариські та дружні, а відносини з дорослими – на особисті та ділові. Стиль спілкування старшокласників наближується до стилю спілкування дорослих. Їх основою є взаємна увага та рівноправність. Старшокласники ревниво захищають своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опікування з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. Для них є неприйнятними прямі спонукання та вказівки педагогів.

Взаємини юних і дорослих інколи виявляються дуже суперечливими. Юнацтво з почуттям дорослості не приймає минулі норми взаємин зі старшими через залежність від них. Проте для дорослих (батьків, учителів) ці відносини перетворюються на проблему, оскільки йдеться про заміну минулих, звичних способів і форм взаємодії, зокрема про способи зміцнення влади і утвердження авторитету старшого покоління.

Для старшокласників найоптимальнішим буде авторитет, якщо дорослий заслужить референтну владу, тобто стане не тільки радником, а й еталоном. Це відбувається через підвищену потребу юності до ідеалу, зразка для наслідування дорослої людини, на яку можна рівнятися [3, с.121]. Максимальну роль у формуванні особистості і моделей взаємодії юнака з іншими людьми відіграє рівень освіченості і загальна культура батьків.

Взаємини з учителями стають більш складними і диференційованими. Якщо підлітки в оцінці викладача на перше місце ставлять його людські якості, на друге – професійну компетентність, рівень знань і якість викладання, а на третє – вміння справедливо розпоряджатися владою, то юнаки вище за все цінять професійно-педагогічні якості викладача. Водночас на друге місце вони ставлять його людські якості, приписуючи часто улюбленим викладачам вищий рівень емпатії, розуміння, навіть порівняно з батьками [21, с. 295]. Юнаки прагнуть бути з дорослими на рівних, і хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників.

Зміст спілкування з дорослими включає в себе проблеми пошуку смислу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємин між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого. Спілкування з дорослими протікає нерівномірно, стрімка інтенсифікація спілкування, обговорення проблем і питань змінюється періодом спаду інтенсивності спілкування, поки не будуть накопичені нові нагальні проблеми [21, с. 297].

Отже, специфікою спілкування з дорослими є: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей – поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем.

далі п.8.7. Проблеми сенсу життя в ранній юності  

або

  Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"