Вовк

      Вовк (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основною здобиччю вовків є копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, дикий собака або дикий пес.
       Етимологія слова «вовк»

Слово «вовк» походить від прасл. *vьl̥kъ. Схоже звучать назви цієї тварини в інших слов'янських мовах: давньорус. вълкъ, біл. воўк, стцерк.-слов. влькъ, болг. вълк, серб. ву̑к/vuk, словен. vȏɫk, чеськ. і словац. vlk, пол. wilk, полаб. våuk, в.-луж. wjelk, н.-луж. wel'k[1][2].

Праслов'янське слово *vьlkъ походить від пра-і.є. *wĺ̥kʷos (*ulkos)[1], похідними від якого є назви цього звіра майже у всіх індоєвропейських мовах: лит. vil̃kas, латис. vìlks, давньоіндійське vŕ̥kas, авестійське vǝhrka-, осетинське Уӕрхӕг (ім'я одного з героїв осетинського епосу), перс. گرگ ‎, گرگان‎ ‎горг, горган, тадж. гург, гот. wulfs, нім. Wolf, нід. і англ. wolf, албанське ujk (з ранішого ulk), тохарське Б walkwe, грец. λύκος (вимова дуже змінилася під впливом слова αλωπός — «лис»)[1][2]. Латинське lupus, очевидно, запозичене зі спорідненої сабінської мови, питомо латинське «вовк» мало бути *volquus[1] або *vulcus, *volcus[2] (можливо, звідси й ім'я римського бога Вулкана[2]). З латинського lupus також походять італ. lupo, ісп. і порт. lobo, провансальське lop, фр. loup, рум. lup.

Індоєвропейська назва вовка *wĺ̥kʷos за походженням пов'язана з дієсловами *wel- («рвати») чи *welk- («тягти», «цупити»), або утворене від прикметника *wl̥kʷós («небезпечний»)[1]. Назва звіра відбиває всю небезпеку, яку вовк являв для скотарських індоєвропейських племен. Непереконливою є точка зору, яка виводить індоєвропейську назву з кореня *vel- («буланий», «сіро-жовтий»)[2]. Зовнішня будова

Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай більший за вівчарку: довжина тіла з головою, але без хвоста досягає 135—160 см, хвоста —40—52 см. Висота в плечах 80—95 см. Вага зазвичай 45—60 кг. В літературі згадуються вовки вагою, начебто, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північної Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини.

Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості. Тільки на території Євразії нараховується 10—15 підвидів, і десь стільки ж в Північній Америці. Найбільші вовки трапляються в крайній півночі ареалу, в лісотундровій та тундровій зонах, найменші — на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а взимку практично зовсім біліють. В лісовій зоні мешкають вовки найбільш інтенсивно забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-жовтого кольору.