Актуальні проблеми психолінгвістики.
Актуальні проблеми психолінгвістики.
Причини появи психолінгвістики, її міждисциплінарний характер. Різноманітність функцій мови у суспільстві і тісний характер її зв’язку з мисленням та з психічною діяльністю людини робить досить гнучкою взаємодію мовознавства з відповідними соціальними та психологічними науками. Особливо тісними є зв’язки мовознавства з психологією, що вже у ХІХ столітті викликало застосування психологічних методів та ідей у мовознавстві. Так з’явився психологічний напрямок у науці про мову. У 50-х роках ХХ століття утворилася нова наука, яка межує з мовознавством – психолінгвістика.
У своїй книзі "Вступ до психолінгвістики" А.А. Залевська (с. 9) зазначає, що у багатьох публікаціях формування ПЛ співвідноситься із загальною тенденцією виникнення нових наук "на стику" раніше існуючих традиційних підходів, які не повністю відповідали задачам сучасності. Дійсно ПЛ з’явилася паралельно з низкою інших наук, що отримали складені назви з двох, а іноді і трьох компонентів, що відповідало актуальності розробки комплексного підходу до пояснення фактів, які не підлягали інтерпретації у межах однієї з контактуючих дисциплін.
За словами Олексія Олексійовича Леонтьева ПЛ виникла у зв’язку з необхідністю надати теоретичне осмислення низці практичних завдань, для рішення яких вже був недостатнім суто лінгвістичний підхід, який був пов’язаний перш за все з аналізом тексту, а не людини, що говорить. Наприклад, у навчанні рідній, а особливо – іноземній мові; у сфері мовленнєвого виховання дошкільнят та у логопедії; у проблемах мовленнєвого впливу (особливо у пропаганді і діяльності засобів масової інформації); у судовій психології та криміналістиці. Крім того, психолінгвістика необхідна, наприклад, для розпізнавання людей за особливостями їх мовлення, для вирішення проблем машинного перекладу, мовленнєвого вводу інформації у комп’ютер, і відповідно ця наука тісно пов’язана з інформатикою (Леонтьев А.А, 1990а, 404).
Саме такі прикладні завдання слугували безпосереднім поштовхом до виникнення психолінгвістики і до виокремлення її у самостійну науку. Дещо інакше бачить причину виникнення ПЛ Ревекка Марківна Фрумкіна (1996, с. 57). Вона зазначає, що ПЛ за визначенням була задумала з метою подолання недоліку, пов’язаного з тим, що лінгвісти багато років відкрито відмовлялися від спроб описувати мову як психічний феномен. Тут слід зазначити, що недостатнім виявився і суто психологічний підхід до рішення схожих практичних і теоретичних завдань, а саме висунення питань, пошуки нових шляхів їх вирішення та інтерпретації отриманих результатів вимагали узагальнень на більш високому рівні. Разом з тим акцентування уваги на "стиковому" характері нової науки затемнило основну мету утворення ПЛ: не просте "складання" можливостей двох контактуючих наук або епізодичне залучення теоретичних положень і результатів досліджень із суміжної сфери знань, а саме розробку нового наукового підходу, який здатний подолати обмеженість "вузьковідомчого" вивчення фактів і тим самим забезпечити нові ракурси їх бачення і пояснення (Залевская, с. 10). Для реалізації такої мети повинні були скластися певні умови у загальному розвитку світової науки, які сьогодні переконливо показують необхідність інтегрування не лише лінгвістики і психології, але і низки інших наук про людину. Це пояснює той факт, що поки що ПЛ весь час характеризується з позицій різної галузевої приналежності залежно від акцентування уваги на тій або іншій складовій "стику", який був на початку задуманий. Так, деякі автори розуміють ПЛ як "варіант" лінгвістики (Сахарний 1989), кваліфікують теорію мовленнєвої діяльності як специфічний ракурс теоретичного мовознавства (Супрун 1996) або уточнюють, що ПЛ – це експериментальна лінгвістика (Prideaux 1984) і т.д. На думку О.О. Леонтьева, ПЛ "на сучасному етапі її розвитку органічно входить у систему психологічних наук" (Леонтьев 1997а, 20). Це узгоджується із зарубіжним трактуванням ПЛ переважно у якості розділу психології (в останні роки мова зазвичай йде про когнітивну психологію) або ширше – розділу когнітивної науки в цілому.
Нерідко під ПЛ розуміють певний напрямок досліджень, супроводжуючи цей загальний термін уточненням імені основного представника такого напрямку або просто маючи його на увазі (наприклад "ПЛ Осгуда", "ПЛ Хомського"). На жаль з часом те, що мається на увазі, втрачається і специфічну трактовку розповсюджують на ПЛ в цілому. Так у словнику (Баранов, Добровольський 1996, 481) ПЛ визначена як "лінгвістична дисципліна, яка досліджує психологічну реальність лінгвістичних моделей та теорій", що віддзеркалює лише популярну у 70-ті роки трактовку ПЛ з позицій ідей Н. Хомського і Дж. Міллера. Досить широко розповсюджено також спрощене, помилкове розуміння ПЛ як чогось пов’язаного з експериментом і такого, що не вимагає особливої фундаментальної теоретичної підготовки в галузі лінгвістики і/або психології. Така помилковість призводить до дискредитації ПЛ та затьмарює цінність дійсно наукових досліджень, які можливі за умови глибокого розуміння закономірностей встановлених у зазначених науках (Фрумкіна 1996). У будь-якому разі Е.Ф. Тарасов справедливо вказує, що ПЛ сьогодні – "це сукупна назва для наукових теорій, які часто орієнтуються на методологічні уявлення, що не лише не співпадають, а іноді є прямо протилежними; психолінгвістичні школи та напрямки виникали на різній національній і культурній основі, пов’язані з різними психологічними і лінгвістичними школами" (Тарасов 1991, 3).
Актуальні проблеми ПЛ на сучасному етапі
Однією з розповсюджених сфер дослідження є зараз вивчення того, як люди розуміють, запам'ятовують та продукують дискурс. Другою популярною проблемою є лексикон, або ментальний словник. Вивчення слів стало значно більш популярним в останні десятиліття. Обидві названі сфери поруч з їх теоретичною важливістю мають також практичне застосування: дослідження дискурсу допомагають глибше заглянути у процеси з позицій психотерапії, а вивчення лексикону допомагає зрозуміти, як діти вчаться читати. Ще одна проблема пов’язана з трактовкою того, як дитина оволодіває мовою. Цікавість до вроджених мовних механізмів доповнюється відродженням досліджень мовного оточення дитини. Дорослі говорять з дітьми інакше, ніж з дорослими, з погляду фонології, семантики, синтаксису і прагматики, і багато дослідників вивчають роль "мовних уроків" в оволодінні мовою. Відчутний прогрес досягнутий у вивченні читання, білінгвізму та мовних порушень. Успіх досягнутий завдяки інтегруванню підходів з позицій різних дисциплін у межах когнітивної науки.
Детальну інформацію про популярні нині проблеми у зарубіжній ПЛ можна отримати з колективної монографії "Handbook of psycholinguistics" [Gernsbacher 1994]. В це фундаментальне видання увійшли глави, пов’язані з методологією ПЛ досліджень, різницею у розумінні мовлення зі слуху та під час читання, сприйняттям мовлення, що звучить, впізнаванням слів під час читання, роллю контексту під час переробки неоднозначних слів, переробкою речень, розумінням фігуральної мови (метафор, ідіом та ін.), процесами отримання вихідного знання різних видів, рівнями репрезентації у пам’яті текстів і дискурсу, побудовою ментальних моделей змісту тексту, оволодінням мовою дітьми та дорослими, індивідуальними відмінностями у розумінні тексту дітьми, особливостями оволодіння читанням, продукуванням мовлення, мозковими механізмами і нейропсихологічними проблемами та ін.
Дещо інші акценти розставлені у російських та вітчизняних дослідженнях останніх років, про що можна судити за проблематикою симпозіумів з психолінгвістики та теорії комунікації. У надрукованих у 90-ті роки підручниках та посібниках з ПЛ у залежності від дослідницьких інтересів авторів акцент відповідно робиться на невербальні компоненти комунікації, взаємозв’язок мовлення та мислення, співвідношення "мова – людина – суспільство", висвітлюються теоретичні і методологічні питання ПЛ, визначаються тенденції у сучасній ПЛ, пов’язані з акцентуванням уваги на образі світу та особистості, більш детально розглядаються проблеми природи і структури мовної здібності людини і питання психолінгвістики розвитку. У деяких публікаціях особливо підкреслюється актуальність дослідження міжкультурного спілкування, етнокультурної специфіки мовної свідомості, різноманітних аспектів взаємодії мов та культур, мовних картин світу і т.д.
