Єлисаветград - Кропивницький
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких я беру участь.
Проект " Моє рідне місто "
[[1]]
- Рідний край - дорога серцю земля батьків, дідів і прадідів наших. Кожна людина кім би не став, де б йому доводилося працювати, тягнеться серцем до рідного краю.
- Кіровоградщина - географічний центр України, розташований між Дніпром і Бугом. Край машинобудівників, хліборобів і унікальних чорноземів. Місто Кропивницький веде свій початок від фортеці святої Єлизавети, яку побудували в 1754 році.
Звання почесного жителя міста надані місцевим органами державної влади окремим особам в честь їх громадської чи політичної діяльності або за особисті заслуги перед певним містом. Почесному жителю міста виплачується довічна пенсія. Почесні жителі міста :
- Ануфрієв Миколай Іванович
- Бахмач Євгеній Степанович
- Гуляцький Трифон Маркович
- Жадов Олексій Семенович
- та інші
Зміст
Історичні події
| Дата | Події |
|---|---|
| 1924 | Місто перейменоване на Зінов'євськ на честь уродженця Єлисаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г. О. Зінов'єва. |
| 1934 | У грудні місто перейменоване на Кірово (на честь убитого 1 грудня цього ж року партійного і державного діяча СРСР С. М. Кірова). |
| 1939 | У січні назву міста змінили на Кіровоград. |
| з 1989 | Міська інтелігенція та широка громадськість Кропивницького активно брала участь у дискусії про перейменування міста.
|
| 14 липня 2016 | Місто перейменовано на Кропивницький на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. |
| Лиха | Дата |
|---|---|
| Повінь | 1841 |
| Пожежа | 1798, 1812, 1819, 1823, 1833, 1834, 1844, 1871 |
| Холера | 1830, 1848 |
| Чума | 1770, 1783, 1784, 1813 |
Виникнення та становлення міста
Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання сербського полковника Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота Іванові Хорвату та інструкціяІванові Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї.
- План Єлисаветинської фортеці
Зручне розташування (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі) визначило долю майбутнього міста. Міщанська слобода, навколо якої розрослось місто, з'явилась у 1753 році ще до початку будівництва фортеці на лівому протилежному від фортеці березі Інгулу. Поява міщанської слободи біля фортеці стала наслідком створення Слобідського козацького полку. Стимулював заселення слободи дозвіл сената на проведення у міщанській слободі 4 ярмарків на рік та приїзд іноземців на ярмарки. Перший петропавлівський ярмарок пройшов на території новоствореної міщанської слободи (на території сучасного центрального ринку) 29 червня 1754 року невдовзі після урочистого закладання фортеці.
Розвиток слободи триває попри призупинене у 1755 році будівництво фортеці святої Єлисавети. У 1755 році Міщанська слобода отримує атрибути міста (магдебурзьке право, магістрат та бургомістра) і назву. Документи Нової Січі фіксують паралельно із згадками фортеці святої Єлисавети згадки міста з назвою Єлисавет (город Єлисавет).
З дня заснування розвиток міста відбувався паралельно з побудовою та розвитком фортеці, адже місто розташовувалось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до появи Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселенням на півдні України. На ярмарки до Єлисавета приїздили купці з Запоріжжя, Центральної Росії, Речі Посполитої і підпольських українських територій, Молдови, Криму, Туреччини. На ярмарках торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином.
Мешканцями Єлисавета були торгові люди та ремісники. Частина українського населення міста займалась візницьким промислом (чумакуванням). Серед населення новоствореного міста переважали українці, друга за чисельністю група — старообрядці (не чисті росіяни, а асимільовані, які більше 50 років проживали на українській території), третя група — греки.
З початку забудови Міщанської слободи (з 1753 року) у місті завдяки грекам з'явились правильні вулиці за європейським зразком. Вони були прямими, досить широкими і довгими. Розташовувалися вздовж Інгулу та перпендикулярно до нього. У той же час військові поселення, які не враховувались у склад міста (Пермська та Биківська слободи) забудовувалися практично стихійно, без будь-яких проектів.
Таким чином місто завдячує фортеці виникненням та назвою. Подальший розвиток міста відбувався паралельно з фортецею та залежав від розвитку торгівлі, а не від розвитку фортеці. Місто Єлисавет було економічним центром, а фортеця — військовим та адміністративним. Адже крім комендатури фортеці, у фортеці розміщувалась канцелярія Слобідського козацького полку, а згодом і провінціальна канцелярія. Фортеця Св. Єлисавети цілий рік, з 22 березня 1764 року до 26 березня 1765 року, була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром.
Після ліквідації Запорізької Січі розпочався процес заміни козацьких топонімів імперськими. З 1775 року поряд з назвою Єлисавет почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград. Роком офіційного затвердження назви Єлисаветград вважається 1784 рік. Також у 1784 році фортеця разом з форштадтами (Пермською та Биківською слободами) була приєднана до міста.
У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.
Пам’ятки архітектури
У Кропивницькому, зокрема в історичному центрі, частково (у порівнянні з іншими обласними центрами країни доволі непогано) збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо. Особливістю Кропивницького є застосування в архітектурі окремих стилів (доволі великого числа), а не пануючого еклектизму, як скажімо в Києві.
- Фортеця Святої Єлисавети
Фортеця св. Єлисавети була споруджена в 1752 році з метою оборони Півдня України від набігів татар і турків. Спорудження носить ім`я небесної покровительки імператриці Єлисавети, яка підписала указ про зведення фортеці. Оборонні вали поклали початок місту Єлисаветграду, який згодом був перейменований в Кіровоград . Фортеця складається з безлічі валів, бастіонів, сторожових веж і цілої системи ровів, вона була вельми добре оснащена артилерійським озброєнням. За всю свою історію фортеця всього один раз була ареною бойових дій, сталося це під час російсько-турецької війни 1768-1774 років. Потужна споруда зіграло вирішальну роль у перемозі над ворогом. Фортеця була учасницею ще багатьох легендарних подій в історії України, і в світовій історії. Наприклад, в її казармах колись розташовувалися полки Кутузова. Тут був штаб боротьби з гайдамаками і багато іншого. Зараз фортеця роззброєна і є музеєм під відкритим небом. Туристів зустрічають старовинні гармати - свідки колишньої слави і могутності. Також на території фортеці є кладовище героїчно загиблих солдат в боях Другої світової війни, в центрі якого розташований пам`ятник «Вічний вогонь».
- Пам'ятник Ангелу-охоронцю України
На площі Незалежності у місті Кіровоград знаходиться унікальний пам’ятник Ангелу-охоронцю України. Монумент був встановлений у 2004 році до святкування 250-річчя Кіровограду та на честь 2000-річчя з дня народження Хреста. Автори пам’ятника – скульптор Анатолій Гончар і архітектор Віталій Кривенко використали 2000 м² бруківки і 350 м² архітектурних виробів. Для створення цього шедевру були використані граніти Войновського, Капустинського й Крупського родовищ. Установка пам’ятника здійснювалась завдяки зусиллям організацій, підприємств й самих городян міста. Монумент Ангелу-охоронцю України являє собою бронзову триметрову статую ангела, яка піднімається на дев’ятиметровій колоні над площею Незалежності.
- Пам'ятник жертвам Чорнобиля
1996 року на лівому березі річки Інгул у Кропивницькому було встановлено пам’ятник жертвам катастрофи на Чорнобильській АЕС та її ліквідаторам. Композиція унікальна в своєму роді: схожа на людську постать скульптура втримує куб, не даючи йому впасти.
- Художній музей (Будинок Шполянського)
Будівля, де зараз розташовується Кіровоградський Художній музей, побудовано імовірно 1897 за розпорядженням комерсанта Ізраїлю Шполянського. Його архітектурне рішення і внутрішні інтер`єри були показовим прикладом початкового періоду модерністського напряму. Воно являло собою один з примірників споруди нового типу - так почали в той час будувати прибутково-торгові доми. Будинок відразу стали називати Пасажем, що характеризує специфічний архітектурний зразок - магазини та ділові контори ярусами розташовуються по обидва боки широкого проходу посередині. Достовірно невідомо ні точний час його будівництва, ні призначення. Одна з варіацій - це пишний кам`яний особняк з значними підвальними приміщеннями, з`єднаними між собою арками. Інша - характеризує його як колишню розкішний готель «Пасаж» з розташованими на першому поверсі магазинами, ресторанами і т. Д., У дворі якої розташовувався прекрасний фонтан зі зростаючими навколо клумбами і екзотичними туями. Пізніше власником витонченого палацу стає городничий А. Пашутін. Документи свідчать: тут в той час функціонувала живописно-художня майстерня «Мистецтво».
- Головна синагога
Синагогу у Кропивницькому збудували на місці старої, яку 1893 року через аварійний стан закрили. У 1895–1897 роках на гроші місцевої єврейської громади спорудили двоповерхову цегляну синагогу з підвалом. Тоді ж вона отримала статус хоральної, тобто, головної. Проектував сакральну споруду відомий майстер Олександр Лишневський, який працював в Єлисаветграді (стара назва Кропивницького) архітектором.
Головна синагога – це чудовий зразок еклектики кінця 19 століття з елементами мавританського стилю. Фасад прикрашений ризалітами (частинами, які виступають) із невеликими вежами. У радянський період приміщення синагоги зайняв клуб Калініна, згодом тут проводили кіносеанси. 1991 року будівлю повернули єврейській громаді. В «нульових» синагога перетворилася на великий культурний та благодійницький центр. Також у приміщенні працює Народний єврейський театр та музей «Євреї Єлисаветграда».
.jpg)
- Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького
Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кропивницький) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. Постановою колегії Міністерства культури і туризму України від 22 лютого 2006 року № 2 / 11- г Кіровоградському обласному українському музично-драматичному театру ім. М. Л. Кропивницького надано статус академічного. У 2007 р. урочисто відзначено 125-річчя театру. Театр відкрили після реконструкції в жовтні 2012 року.
- та інші
Фотогалерея міста
Ще у школі на географії ми вивчали економіку України, де найменш розвинутим регіоном вважалась Кіровградщина. Взагалі, що за назва така, Кіровоград, це совок, напевно, “станкі-станкі” усюди. Пил, сірість і брєжнєвські будівлі. Але все виявилося навпаки. Тодішній Єлісаветград вважався майже не столицею півдня імперії (до заснування Одеси, Миколаїва та Херсону то було найбільше місто у регіоні). Місто знаходилось на перетині багатьох шляхів серед родючих земель, через нього була побудована залізнична гілка Харків-Одеса, відкрився величезний завод з виробництва с/г техніки, тож у XIX сторіччі Єлісаветград переживав свою золоту еру.
Для української культури місто взагалі знакове, бо саме тут з’явився перший український професійний театр – Театр коріфеїв, який очолював Марко Кропивницький. З цим театром також пов’язані імена Миколи Карповича Садовського, Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського та інших видатних українських митців. Саме на честь Кропивницького місто цього літа було перейменоване з Кіровограду. Тож, хай живе український Кропивницький – місто українського театру та культури, місто чудової архітектури та затишних парків.
- Відео про Кропивницький
Сніданок з 1+1 : [[2]]
Географія і клімат
Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини
- Геологічна будова території Кропивницького зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.
Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру. Корисні копалини на території і в околицях Кропивницького представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кропивницькі родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі річки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.
- Рельєф і гідрографія
Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кропивницький розташований у межах Придніпровської височини. Кропивницький лежить на рівнинах, обабіч річки Інгул. Місто також перетинають притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кропивницького розподіляється таким чином: березень—травень — 70 %; червень—серпень — 9 %; вересень—листопад — 6 %; грудень—лютий — 15 %. Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.
- Клімат
Клімат Кропивницького обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.
Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року.
За останні 100—120 років температура повітря в Кропивницькому, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року[9]. Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.
- Природно-заповідний фонд
Ландшафтний заказник: Зелений сосновий масив в районі вулиці Лісопаркової. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Дендропарк, Парк Космонавтів, Ковалівський парк, Козачий Острів, Парк Перемоги.
