"Таблиця до проекту "Особливості суспільного ладу Китаю", ФІП, 2014"

Шан-Інь	Чжоу	Чуньцю
XVI-XII ст. до н. е.	XI-III ст до н.е	VII ст. до н. е.
Найдавніший період історії Китаю. Царська влада зберігала патріархальні риси. Вона була обмежена радою родових (чи племінних) старійшин, а також народними зборами. Цар називався ван (за життя) або ді (після смерті). З функціями воєначальника він поєднував функції верховного жерця, а в окремих випадках - організатора виробництва. В руках родової знаті зосереджувалися землі і раби. Рабство також мало патріархальний характер. У похованнях цієї доби трапляються могили, де разом з рабовласником поховані кілька рабів (отже, раби могли перебувати не лише у державній, але й у приватній власності). Основну масу населення становили селяни-общинники. У XII ст. до н. е. починається тривала боротьба держави Шан-Інь з племенами чжоу, які згодом захоплюють столицю Шан (1124 р. до н. е.) і створюють власну Чжоуську державу.	Виникає централізована китайська держава. Держава завойовників була порівняно велика, але внутрішньо неміцна, її спадкові правителі починають обожнюватися (титул царів Тяньщи - син неба, заступник неба). Вважалося, що такий ван отримував владу від самого Неба шляхом спослання йому Небесного Повеління на царювання (Тянь мінь). Разом з тим царська влада не набула деспотичного характеру. Вона обмежувалася радою сановників. В екстрених випадках скликалися зібрання представників вищої титулованої чжоуської аристократії -чжухоу. Цареві були підпорядковані т. зв. три старці, тобто три керівники головних управлінь у державі: фінансового, військового та суспільних робіт. Поступово число управлінь зростає, створюється особливе управління царського палацу та скарбниці, судове відомство, відомство культу царських предків. Посилення експлуатації в умовах слабкості державної влади та постійної загрози вторгнень не могли не викликати широких народних рухів. У результаті переможного селянського повстання 842 р. до н. е. царська влада була скинута, а держава Чжоу незабаром розпалася на ряд самостійних царств.	На території Китаю співіснують п'ять держав, які постійно воюють між собою. Державний лад цих утворень характеризувався сильними позиціями родової аристократії. В свою чергу, правителі намагалися спертися на особисто їм відданих людей незнатного походження, вводячи принципово нову систему посадової винагороди - «жалування», яке виплачувалося зерном. У великих царствах поступово вводилася централізована політико-адміністративна система. Основними виробниками в сільському господарстві цього періоду залишаються вільні селяни-общинники. Наприкінці першої половини І тис. до н. е. повсюдно припиняються общинні переділи, земля переходить у володіння окремих великих сімей. З'являється боргове рабство, спершу під виглядом «усиновлення» та «застави дітей» (характерно, що для означення усіх рабів: військовополонених, куплених і кабальних затверджується єдиний термін нубей).