Відмінності між версіями «Стаття "ПСИХОДІАГНОСТИКА ГІПЕРАКТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ",Номировська Юлія»
1348104 (обговорення • внесок) |
1348104 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | =ПСИХОДІАГНОСТИКА ГІПЕРАКТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ= | |
Номировська Ю.А | Номировська Ю.А | ||
[[Файл:B84bfed75a7971733f5283a40e9312c4.jpg|мах]] | [[Файл:B84bfed75a7971733f5283a40e9312c4.jpg|мах]] | ||
Поточна версія на 12:13, 23 березня 2016
ПСИХОДІАГНОСТИКА ГІПЕРАКТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Номировська Ю.А
Актуальність дослідження. Проблема гіперактивності в даний час набуває особливої актуальності, оскільки число гіперактивних дітей з кожним роком збільшується.
Проблема поширеності синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю актуальна не тільки тому, що є однією з сучасних характеристик стану здоров'я дитячого організму. Це найважливіша психологічна проблема цивілізованого світу.
Допомога гіперактивній дитині – це дуже складний процес, і існує багато підводних каменів на шляху до повної корекції.
Про проблему гіперактивності зараз говорять все більше і педагоги, і вихователі, і працівники соціальних служб, і психологи, адже проблема гіперактивності, як і всі наші психологічні труднощі в дорослому житті – родом з дитинства.
Мета дослідження: виявити специфіку психодіагностики гіперактивності у дітей дошкільного віку.
Ознайомившись із науковою літературою, ми з’ясували, що гіперактивність – це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностується у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Вона частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.
Виявлено, що наприкінці XIX століття в роботі Ф. Шольца «Недоліки в характері дитини. Друга золота книжка» було виділено й описано групу дітей, які отримали назву «неспокійних, важких».
За словами автора, подібна дитина від інших відрізняється тим, що її рухливість поширюється здебільшого на весь організм. Руки й ноги перебувають у неспокійному довільному русі, але ці рухи діти виконують не твердо й упевнено, а, навпаки, вони «метушаться» в усі сторони й своєю незграбністю лише ускладнюють справу. Таких дітей, пише автор, можна назвати «балакучими», а це ніщо інше, як перенесення надмірного м’язового збудження на сферу мовлення [1].
Останнім часом дослідники, що відзначали головною характеристикою гіперактивності підвищену активність поведінки, підкреслюють важливість такого симптому як ускладнення внаслідок порушення уваги, тим самим переносять акцент на особливості уваги й настрою дитини.
У дослідженнях В. Петрунек, В.П. Таран, спрямованих на вивчення темпераменту, дається характеристика холеричного темпераменту, близького до характеристики досліджуваного нами гіперактивного типу поведінки: дитина активна, непосидюча, легко вступає в контакт із незнайомими людьми, але якщо спілкування не цікаве, відразу байдужіє увага, відволікається. Вона непосидюча і неспокійна, хапається за багато справ, але при зниженні до них інтересу швидко відволікається, міняє гру [ 2].
На думку інших дослідників, гіперактивність проявляється в надлишку рухової активності, не залежить від віку й статі. Виявлено, що вона проявляється надлишковою неспокійністю, метушливістю, непосидючістю, великою кількістю постійних рухів, яких дитина часто взагалі не помічає та не усвідомлює. У руховій сфері зазвичай виявляється порушення координації, не сформованість дрібної моторики [4].
Також, гіперактивні діти страждають від дефіциту уваги. Це проявляється у труднощах її утримання, у постійних відволіканнях, різких переключеннях уваги з одного предмету на інший, з одного виду роботи на інший. Для них характерна непослідовність у поведінці, забудькуватість, невміння слухати та ін., до того ж вони уникають завдань, які потребують довгих розумових зусиль. Гіперактивна дитина часто діє, не думаючи, перебиває інших, може без дозволу встати та вийти із групи. Крім того, вона не вміє регулювати свої дії та підпорядковуватися правилам, не вміє чекати, часто підвищує голос, емоційно лабільна (часто змінюється настрій). [2].
Досліджено, що гіперактивність у дітей призводить до виникнення труднощів у освоєнні читання, письма, рахунку. Спостерігається затримка в психічному розвитку на 1,5 – 2 роки. Недостатньо розвинуте внутрішнє мовлення, яке повинно контролювати соціальну поведінку. У них слабка психоемоційна стійкість при невдачах, низька самооцінка, впертість, брехливість, агресивність. Через нерозуміння з боку інших людей, у дітей формується агресивна модель поведінки, яка є вигідною для них, і на жаль, важко корегуюча.
Аналіз вікової динаміки показав два сплески прояву активності. Перший відмічається у 5 – 7 років і припадає на період підготовки до школи, другий період – 12 – 15 років – період статевого дозрівання.
Аналізуючи теоретичну базу, необхідно відмітити, що на сучасному етапі позначають дві основні групи факторів, що детермінують розвиток синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю: 1) раннє ушкодження центральної нервової системи, що пов'язане з негативним впливом на мозок різних форм патології плину вагітності й пологів; 2) генетичні фактори.
Проблему гіперактивності дошкільників неможливо вирішити вольовими умовами, активними наказами та переконаннями. Гіперактивний дошкільник має нейрофізіологічні проблеми, вирішити які він самостійно не в змозі. [3].
Важливим напрямком у роботі з гіперактивними дітьми є підтримка здорового психологічного мікроклімату в сім'ї. Слід захищати дитину від можливих конфліктів між дорослими: навіть якщо назріває сварка, він не повинен її бачити, а тим більше бути її учасником. Батькам треба якомога більше часу проводити з малюком, грати, їздити усім разом за місто, придумувати загальні розваги. Якщо є можливість, краще виділити для дитини кімнату або її частину для занять, ігор чи, навіть самоти, тобто, відвести для неї власну «територію».
Таким чином, виходячи із вищесказаного, можна виділити наступне - дослідження даної теми у наші дні набуває більшої значущості так, як проблема раннього виявлення синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю, його медико-психолого-педагогічна корекція та профілактика значно зменшують ризик загострення хвороби. Адже, саме це є найчастішою причиною порушень поведінки і труднощів у навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Отже, підводячи підсумки , можна сказати, що психодіагностика гіперактивності у дітей дошкільного віку є необхідною. Але, слід зауважити, що це достатньо складний процес, адже він поєднує в собі декілька етапів : субʼєктивний (за загально прийнятими діагностичними критеріями дається оцінка поведінки дитини), обʼєктивний та психологічний ( за допомогою тестування). Для цього можна скористатися такими методами : спостереження за дітьми у дитячому садку, використання методик для визначення об’єму, стійкості та продуктивності уваги , визначення об’єму короткочасної зорової памʼяті та визначення рівня розвитку образно-логічного мислення у дошкільників ( низькі показники по цим методикам можуть бути свідченням схильності до гіперактивності). 
Література
1. Ілляшенко Т.Д. Чому їм важко вчитися? – К.: Почат. Навч. №2 – 2006.
2. Кошелева А.Д., Алексеева Л.С. Диагностика и коррекция гиперактивности ребенка. – М.:НИИ семьи, 1997. – 64 с.
3. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых: Псикоррекционная работа с гиперактивным, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. – М.: Генезис, 2000. – 192 с.
4. Психология детства. Практикум. Тести, методики для психологов, педагогов, родителей / Под ред. А.А. Реана. – СПб.: Прайм – Єврознак, 2003. ]]
