Моє рідне місто (Бодюл)

Кіровоград на карті

Історія Кіровограду

Коротко про історію

Згідно з записами Й.А. Гільденштедта у книзі “Подорож по Росії”(1774 р.) на території українських степів, що у 16 – перш. пол. 18 ст. належала до земель Запорозької Січі, існувала ціла низка населених пунктів Новокозачин (Поділ, Кущівка, Інгульське, Піски (Лелеківка), Завадівка, Млинки (Криничувата Балка, Велика Балка), Соколівські хутори, хутір Глоби (Глиняне, Писарівка, Бережинка), заснованих в своїй більшості сербськими поселенцями, що дало регіону назву Нова Сербія. Саме поруч з цими поселеннями у 1754 р. за наказом імператриці Єлизавети ІІ під пильним наглядом сербського генерал-лейтенанта Івана Хорвата-Куртиці розпочалося будівництво фортеці Св. Єлизавети для захисту країни від нападів турків та кримських татар. До системи фортечних укрiплень входили головна цитадель та шанець. Навколо цитаделi була широка вiльна зона – еспланада. Поселення або так званий форштадт (мiсто при фортецi) захищав укрiплений вал – ретраншемент. Основним захисним елементом був 14-метровий зямляний вал. Цитадель фортецi Св. Єлисавети складалася з 6 бастiонiв й зверху нагадувала шестипроменеву зiрку. Кожен бастіон мав назву – Св.Петра, Св. Катерини, Св. Олексія, Архістратига Михаїла, Св.Ап.Андрія Первозванного, Св. Олександра Невського. Мiж бастiонами розташовувалися невеликi автономнi укрiплення – равелiни. В 6-ти бастіонах та 6-ти равелінах розміщалося близько тисячі гармат. До наших днів збереглися дві гармати, що стоять при в’їзді на територію фортеці. В’їзних воріт було троє: Троїцькі, Всесвятські та Воздвиженські. Загальна територія складала 57 гектарів.

Автором креслень та внутрішнього планування був архітектор Віст, спорудженням укріплень керував інженер-полковник Менцеліус, загальне керівництво здійснював генерал-майор Глєбов. Одночасно з будівництвом укріплень зводилися казарми для солдатів, будинки для офіцерів, соборна церква, кузня та різні господарські будівлі, які частково збереглася до наших днів. Перемога у російсько-татарській війні 1768-1774 рр., ліквідація Запорізької Січі в 1775 р., викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), приєднання Криму у 1783 р. обумовили поступову ліквідацію фортеці Св. Єлисавети як військової одиниці. З 1784 р. вона стає внутрішнім містом та разом з передмістями отримала назву Єлизаветград (від Елисаветградъ). Фортеця була роззброєна (гармати та іншу зброю передали до Херсонської фортеці, будівництво якої завершилося у 1787 р.), а у 1805 р. остаточно ліквідована. Нині на території фортеці знаходиться міська лікарня №1 у будівлях 18 ст. та Меморіал Слави на військовому цвинтарі.

У середині 19 – на початку 20 ст. Єлизаветград пережив пік розвитку. Було введено в експлуатацію залізницю Харків – Єлизаветград – Одеса (1868-1869), запущено підприємство англійців братів Ельворті(1874 р.), що функціонує і нині як ВАТ “Червона зірка” (вул. Орджонікідзе, №1), запущено електричний трамвай (1897 р.), телефонну станцію, телеграф, водогін, діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, поштова контора (вул. Гоголя, №72), 1884 р.

Визначною подією не лише для Кіровограду, але і для України стало відкриття першого українського професійного театру, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський та ін. Початок 20 ст. був для Єлизаветграда досить складним періодом, оскільки влада неодноразово переходила від однієї політсили до іншої. Лише в липні 1924 р. було остаточно встановлено радянську владу, а місто перейменували на Зинов’євськ на честь радянського державного діяча Григорія Зинов’єва.

В грудні 1934 р. після вбивства секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) та члена Політбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кострикова (Кірова) ВЦВК ухвалив постанову про перейменування Зинов’євська на місто Кірове. По всій території радянського союзу пройшла хвиля аналогічних перейменувань, а Григорій Зинов’єв був заарештований за звинуваченням у підготовці та здійсненні замаху на С. М. Кірова, за що був згодом розстріляний. 10 січня 1939 р. місто отримало назву Кіровоград та стало центром Кіровоградської області. Питання про перейменування міста гостро стоїть і сьогодні. Вже двічі проводився міський референдум по перейменуванню міста, однак остаточного рішення , щодо назви та бюджету на ці заходи прийняти не вдавалось. У роки Великої Вітчизняної війни з 5 серпня 1941 р. до 5 січня 1944 р. місто було окуповане гітлерівськими військами та зазнало значних руйнувань. У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості.

Основні події в історії рідного міста:

• фортецю було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни в червні 1754 року
• 1775 року фортеця отримала статус міста і назву Єлисаветград
• 1785 року купець Масленников збудував у місті цукровий завод, тут щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, хліборобськими знаряддями тощо
• від 1829 до 1865 років Єлисаветград став центром військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко)
• 1893 року в місті запрацював водогін
• 1882 року у місті почала роботу перша українська професійна театральна трупа (Театр корифеїв) під керівництвом М. Л. Кропивницького, а пізніше — М. П. Старицького

• 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ на честь уродженця Єлисаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г. О. Зінов'єва
• У грудні 1934 року місто перейменоване на Кірове (на честь убитого 1 грудня цього ж року партійного і державного діяча СРСР С. М. Кірова)
• 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами
• місто звільнене від окупантів 5 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.
• протягом 1950-х у Кіровограді збудовано нові підприємства — завод залізобетонних виробів, завод «Металіст», швейну фабрику тощо
• У 1960—80-і роки Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста подвоїлося
• у 1970-х роках було збудовано набережну Інгула
• У 1990-ті роки місто отримало свій герб і прапор

Географія і клімат

Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини

Геологічна будова території Кіровограда зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами. Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру. Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.

Рельєф і гідрографія

Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином: березень—травень — 70 %; червень—серпень — 9 %; вересень—листопад — 6 %; грудень—лютий — 15 %. Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.

Клімат

Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить ?5,6?C, липня +20,2?C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні. Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (?15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (?35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року. За останні 100—120 років температура повітря в Кіровограді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року. Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.

Історико-культурні споруди сучасного Кіровограду

Сучасний Кіровоград поділяється на два адміністративні райони – Кіровський і Ленінський, селище Нове, а також низку мікрорайонів, що склались історично. Центральною вулицею міста є вулиця Леніна, площею – площа Кірова. Крім залишків Фортеці Святої Єлизавети та Меморіалу Слави (вул. Ушакова) у місті варто оглянути ряд історико-культурних споруд та пам’яток:

• Повітовий суд (вул. Велика Пермська, №2)- будівля зведена у 1845 р., але лише в 1847 р. в Єлисаветграді засновується повітовий суд, для якого і викупили цей будинок та зробили необхідні прибудови. Будівля розширювалася і в 20 ст. Нині тут розташовано Апеляційний суд Кіровоградської області.

• Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці (Грецька церква) (вул. Карла Маркса, №74) – єдиний храм міста, який жодного разу не припиняв своєї діяльності. Історія храму сягає 1766 р., коли грецькими купцями було побудовано дерев’яну Костянтинівську церкву. У 1812 р. на її місці постала нова кам’яна одноглава церква в неокласичному стилі з трьома престолами: Володимирської ікони Божої Матері, Св. Іоана Предтечі і Св. великомучениці Катерини, триярусна дзвіниця та одноповерховий будинок настоятеля. У 1898 р. споруда храму була суттєво розширена із західного боку. Після звільнення міста від німецьких загарбників у 1944 р., храму було надано статус Собору, а головний престол перейменовано на честь Різдва Пресвятої Богородиці, оскільки міський Успенський храм було зруйновано. У 1981-1985 рр. та наприк. 1990 – на поч. 2000-х рр. проведено капітальний ремонт та реставрацію всередині храму. З 2001 р. при соборі діє благодійний фонд “Самарянин”. Тут зберігаються мощі святих Києво-Печерської лаври та мощі інших святих, є ікони 17 ст. Біля стін собору поховано багато визначних людей.

• Кінно-поштова станція (вул. Пушкіна,№ 40/9). Тут в 1924р. зупинявся О.С. Пушкін, а в 1825 р. – Адам Міцкевич.

• Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого ( вул. Тобілевича, №16) відкрито в 1995 р. у будинку, де видатний драматург мешкав з 1872 по 1883 рр. У музеї діють три експозиційні зали.

• Будинок, в якому з 1993 року знаходиться Обласний художній музей (вул. Карла Маркса, №60), побудовано у 1903-1906 рр. на замовлення І.Ш. Школянського. Будівля використовувалася як торговий дім (головний корпус) і готель “Пасаж” (два бокових крила). З 1992 по 2001 р. проводилась реставрація будівлі.

• Кіровоградський обласний академічний театр ляльок (вул. Преображенська, № 3) заснований у вересні 1939 р. З 1976 р. театр знаходиться за сучасною адресою в середмісті Кіровограда – на площі Богдана Хмельницького.

• Історія Спасо-Преображенського собору (вул. Преображенська, №22) пов’язана зі старообрядцями, які з’явилися у цих краях в сер. 18 ст. після облаштування фортеці Св. Єлизавети. У 1850 – 1860-х роках основна маса старообрядців перейшла в православ’я та почали передавати до нових храмів свої церковні цінності. На місці, де тепер знаходиться собор, спочатку було побудовано невеличку дерев’яну церкву, що згоріла у 1798 р. з невідомих причин. У 1799 р. на її місці за проектом К. Парфенова було збудовано кам’яну п’ятиглаву двоповерхову церкву. На жаль, у зв’язку з неналежним дотриманням технічних умов при будівництві через деякий час церква зруйнувалася. На початку 1810-х рр. було розпочато будівництво нової кам’яної одноповерхової трьохглавої церкви в неокласичному стилі. У 1813р. будівництво храму було закінчено і відбулося його освячення. На повторне освячення з нагоди 100-ліття у 1913 р. приїхав російський імператор з родиною. У радянський час собор припинив свою культову діяльність, а у 1965 р. в його приміщенні було відкрито міську картинну галерею, що допомогло зберегти будівлю від руйнації. Перші богослужіння після великої перерви пройшли в соборі в 1991 р. У соборі зберігаються часточки мощей святих Києво-Печерської лаври, а також Миколи Чудотворця та ікона Божої Матері “Єлисаветградська”, яка є покровителькою і заступницею міста. На території собору встановлено пам’ятник на честь 2000-ліття Різдва Христового. Територія храму оздоблена квітковими клумбами, фонтанами, скульптурами.

• Літературно-меморіальний музей ім. Л.Г. Кропивницького (вул. Кропивницького, №172/42) створено в будинку, де жив корифей українського театру, драматург та актор.

• Кіровоградський міський художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна (вул. Леніна, №89) відкрито у 1994 р. в будинку, де провів дитячі та юнацькі роки видатний художник першої половини 20 ст. О.О. Осмьоркін. Експозиція музею розміщена в 3-х залах.

• Особняк Барського, 1883р. – невеликий, але водночас монументальний та величний будинок прикрашений банями з кованими гребнями, складним ліпленням, зооморфним та рослинним орнаментом у стилі модерн, масками у вигляді жіночих облич. Внутрішні інтер’єри тКіровоград. Будинок Барського Кіровоград. Будинок Барськогоакож вражають різноманітністю.

• Синагога (вул. Дзержинського, №90 ) побудована на місці старої синагоги (1853 р.), що була зруйнована в 1895 р. через аварійність конструкцій. Будівлю зведено в 1895-1897 рр. за проектом архітектора О. Лішневського на кошти єврейської громади та належить до видатної спадщини архітектурної школи еклектики в Україні. В 1991р. приміщення було повернуто єврейській общині.

• Театр ім. Кропивницького (Зимовий театр) (вул. Леніна, № 4) побудований у 1867 р. інженером Г.Трамбіцьким на власні кошти. В 1882 р. тут зародився професійний український національний театр під керівництвом М.Л. Кропивницького.