Моє місто - Кропивницький

Моє рідне місто - Кропивницький Кропивни́цький (до 1924 року — Єлисаветград[3], у 1924–1934 роках — Зінов'євськ[4], у 1934–1939 роках — Кірово[5], у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області і Кропивницького району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.

Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалася промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.

Зміст 1 Назва 2 Географія і клімат 2.1 Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини 2.2 Рельєф і гідрографія 2.3 Клімат 2.4 Природно-заповідний фонд 3 Історія 3.1 Виникнення та становлення міста 3.2 Період «золотої доби» міста 3.3 Період визвольних змагань 1917—1920 років 3.4 Радянський час 3.5 Незалежна Україна 4 Вулиці та місцевості Кропивницького 5 Адміністрація 6 Населення 6.1 Єврейська громада 6.2 Грецька громада 7 Економіка 7.1 Промисловість 7.2 Торгівля та побутове обслуговування 7.3 Пошта, зв'язок, банківська сфера і страхування 8 Транспорт 9 Соціальна інфраструктура: комунальне господарство, медицина і освіта 9.1 Комунальне господарство 9.2 Медицина 9.3 Освіта 10 Медіа 11 Політичне та громадське життя 12 Культура, дозвілля і спорт 12.1 Театри, музика, кіно 12.2 Музеї та бібліотеки 12.3 Культурні, національні і релігійні товариства 12.4 Парки і сквери 12.5 Спорт 13 Релігія 14 Архітектура, пам'ятки і пам'ятники 14.1 Архітектурний вигляд міста 14.2 Історико-культурні та культові пам'ятки 14.3 Пам'ятники 15 Особистості 16 Краєвиди 17 Примітки 18 Джерела та література 19 Посилання Назва

Марко Кропивницький Докладніше: Назви Кропивницького Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року[6] на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. Місто було перейменоване, оскільки попередня назва Кіровоград (на честь радянського політичного діяча С. М. Кірова) підпадала під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки».

У попередні роки Кропивницький мав такі назви:

10 (21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 — Єлисаветград; 5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 — Зінов'євськ; 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 — Кірово; 10 січня 1939 — 14 липня 2016 — Кіровоград. Оскільки від 1926 року Зінов'єва стали вважати «ворогом народу», у радянських джерелах часто назва «Зінов'євськ» не згадувалася. У них писали, що місто називалося Єлисаветградом до 1934 року[7][8].

Географія і клімат Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини Геологічна будова території Кропивницького зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.

Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру.

Корисні копалини на території і в околицях Кропивницького представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кропивницькі родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі річки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.

Рельєф і гідрографія

Річка Інгул у Кропивницькому

Річка Сугоклія в околицях Кропивницького Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кропивницький розташований у межах Придніпровської височини. Кропивницький лежить на рівнинах, обабіч річки Інгул. Місто також перетинають притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кропивницького розподіляється таким чином:

березень—травень — 70 %; червень—серпень — 9 %; вересень—листопад — 6 %; грудень—лютий — 15 %. Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.

Клімат Кліматограма Кропивницького С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г

 32  -2-8	
 31  -1-6	
 27  3-2	
 36  135	
 45  2010	
 66  2313	
 72  2515	
 48  2414	
 38  1910	
 27  124	
 35  50	
 42  0-4

Температура в °C • Сума опадів у мм Джерело: [9] Клімат Кропивницького обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм[10] (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року[9].

За останні 100—120 років температура повітря в Кропивницькому, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року[9].

Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.

Природно-заповідний фонд Ландшафтний заказник: Зелений сосновий масив в районі вулиці Лісопаркової.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Дендропарк, Парк Космонавтів, Ковалівський парк, Парк Перемоги.

Історія Докладніше: Історія Кропивницького У межах та околицях сучасного Кропивницького є значна кількість пам'яток археології. На території сучасного міста знаходилась велика кількість курганів, поховань. Розкопувати кургани починає перший очільник Новоросійської губернії Олексій Петрович Мельгунов. Наприкінці 19-го на початку 20-го століть дослідженнями займається краєзнавець Павло Рябков. Цікаві знахідки виявлено наприкінці 20-го на початку 21-го століть. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кропивницького з часів середнього палеоліту (доба мустьє). Також знайдено пам'ятки середньостогівської культури, пізньоямної культури, катакомбної культури, пам'ятки епохи бронзи[11]. Так, у 2004 році був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний човен у ході розкопок на кропивницькій вулиці Космонавта Попова[12].

На території, до якої входила територія сучасного міста, в різні часи перебували кімерійці, скіфи, сармати. Згодом на зміну прийшли тюркомовні племена гунів, аварів, хозарів, угрів та печенігів, слов'янське плем'я уличів (угличів)[11].

У XVI — 1-й половині XVIII століття землі сучасного Кропивницького і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі. Тут існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття[13].

До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка[14] (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка[15], Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями[16].

Виникнення та становлення міста Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання[17] сербського полковника Івана Хорвата видає указ[18] про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний[19] Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота[20] Іванові Хорвату та інструкція[21] Іванові Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[22].

План Єлисаветинської фортеці Зручне розташування (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі) визначило долю майбутнього міста. Міщанська слобода, навколо якої розрослось місто, з'явилась у 1753 році ще до початку будівництва фортеці на лівому протилежному від фортеці березі Інгулу. Поява міщанської слободи біля фортеці стала наслідком створення Слобідського козацького полку[23]. Стимулював заселення слободи дозвіл сената на проведення у міщанській слободі 4 ярмарків на рік та приїзд іноземців на ярмарки[24]. Перший петропавлівський ярмарок пройшов на території новоствореної міщанської слободи (на території сучасного центрального ринку) 29 червня 1754 року невдовзі після урочистого закладання фортеці[24].

Розвиток слободи триває попри призупинене у 1755 році будівництво фортеці святої Єлисавети. У 1755 році Міщанська слобода отримує атрибути міста (магдебурзьке право, магістрат та бургомістра)[25][26][27] і назву. Документи Нової Січі фіксують паралельно із згадками фортеці святої Єлисавети згадки міста з назвою Єлисавет (город Єлисавет)[28].

З дня заснування розвиток міста відбувався паралельно з побудовою та розвитком фортеці, адже місто розташовувалось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до появи Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселенням на півдні України. На ярмарки до Єлисавета приїздили купці з Запоріжжя, Центральної Росії, Речі Посполитої і підпольських українських територій, Молдови, Криму, Туреччини. На ярмарках торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином[24].

Мешканцями Єлисавета були торгові люди та ремісники. Частина українського населення міста займалась візницьким промислом (чумакуванням). Серед населення новоствореного міста переважали українці, друга за чисельністю група — старообрядці (не чисті росіяни, а асимільовані, які більше 50 років проживали на українській території), третя група — греки[29].

З початку забудови Міщанської слободи (з 1753 року) у місті завдяки грекам з'явились правильні вулиці за європейським зразком. Вони були прямими, досить широкими і довгими. Розташовувалися вздовж Інгулу та перпендикулярно до нього. У той же час військові поселення, які не враховувались у склад міста (Пермська та Биківська слободи) забудовувалися практично стихійно, без будь-яких проектів[30].

Таким чином місто завдячує фортеці виникненням та назвою. Подальший розвиток міста відбувався паралельно з фортецею та залежав від розвитку торгівлі, а не від розвитку фортеці. Місто Єлисавет було економічним центром, а фортеця — військовим та адміністративним. Адже крім комендатури фортеці, у фортеці розміщувалась канцелярія Слобідського козацького полку, а згодом і провінціальна канцелярія. Фортеця Св. Єлисавети цілий рік, з 22 березня 1764 року до 26 березня 1765 року, була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром[26].

Після ліквідації Запорізької Січі розпочався процес заміни козацьких топонімів імперськими. З 1775 року поряд з назвою Єлисавет почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград. Роком офіційного затвердження назви Єлисаветград вважається 1784 рік[31]. Також у 1784 році фортеця разом з форштадтами (Пермською та Биківською слободами) була приєднана до міста[32].

У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

Період «золотої доби» міста Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць[33].

Пам´ятник першому трамваю у Кропивницькому (колиш. Єлизаветград). У другій половині 19 століття у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ПАТ «Ельворті».

Єлисаветградський електричний трамвай. В часи головування Олександра Пашутіна (міський голова з 1878 до 1905) у місті з'явились: водогін (1893 рік), електричний трамвай (1897 рік), телефонна станція, телеграф, інші елементи інфраструктури, публічна бібліотека. На кінець XIX століття у місті діяло близько 20 закладів освіти, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.

Період визвольних змагань 1917—1920 років У період 1917–1920 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші.

Міська дума визнала Центральну Раду УНР лише з третьої спроби 19 грудня 1917 року вже після Жовтневого перевороту[34].

На початку 1918 року у місті відбуваються вуличні бої загонів анархістки Маруськи Никифорової з єлисаветським куренем вільного козацтва та мешканцями міста, внаслідок яких загинуло 86 мешканців міста, 147 дістали поранення.

Штамп часів УНР «Єлисаветська Керовнича Рада» У 1918 році Мала рада УНР видала Закон про поділ України на землі від 6 березня 1918 року, в якому місто Єлисаветград назване Єлизавет. Ця назва активно вживалась в офіційних документах, на печатках, в пресі[35]. До 29 квітня 1918 року Єлизавет був адмінцентром Землі УНР Низ.

7 травня 1919 року в місті Єлизаветі начдив Никифор Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з Універсалом «До Українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продовольчих загонів, що діяли на Херсонщині, та комісарів ЧК, а також створення Рад без більшовиків.

Під час заколоту на території, підконтрольній повстанцям, мали місце насильство по відношенню до мирного населення, численні вбивства та погроми єврейського населення (що в цілому, в період громадянської війни 1917—1921 років, не було винятковим явищем). За свідченням Юрія Тютюнника, сам отаман Григор'єв не був організатором погромів, але під час повстання, в умовах безладдя, не присікав антисемітську агітацію, що сприяло насильству. В результаті, загинуло близько 3 тисяч євреїв міста[36].

У січні 1920 р. Єлисавет був звільнений від денікінців спільними зусиллями більшовицького 535-го полку та повстанських загонів армії УНР, які очолював отаман Гулий-Гуленко. По звільненню в місті була встановлена більшовицька влада[37].

Протягом 1919—1922 років у Єлизаветі діяв Єлисаветградсько-Олександрійський повстанком, під керівництвом Герасима Нестеренка, який підпорядковувався Холодноярській республіці.

У 1922 року Холодноярська організація складалася з двох підрозділів. Першою Холодноярською округою (Єлисаветградсько-Олександрійською) керував Герасим Нестеренко-Орел, Другою (Чигиринсько-Звенигородською плюс Чорний ліс на Єлисаветградщині) — Ларіон Завгородній.

Отаман Нестеренко-Орел був останнім із Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді.

Після поразки Української революції та утвердження по всій Україні радянської влади у 1920 році Єлизавет остаточно зайняли більшовики. З приходом більшовиків повернулась назва Єлизаветград. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлизаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

Радянський час Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.

У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ).

1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.

У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане німецькими військами, а з 15 листопада 1941 стало центром Кіровоградської округи. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.

1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. З 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації.

У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка.

У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка» (нині ПАТ «Ельворті»), гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів.

За радянських часів у Кіровограді працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».

Протягом 1960—1980-их років Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгулу було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони. У той же час були знищені деякі пам'ятки архітектури міста. Наприклад, при ремонті приміщення театру було знищене все внутрішнє оздоблення. При розширенні вулиці Великої Перспективної (тоді Карла Маркса) був підірваний будинок Заславського.

Ювілейна монета присвячена 250-річчю міста Незалежна Україна

Монумент Кірова під час Революції Гідності На початку 90-х років промисловість у місті занепадає, частково ж відбувається переорієнтація міської економіки. Так, припинила діяльність низка виробництв, зокрема — «Друкмаш», завод ім. Таратути, кондитерська фабрика, молокозавод. Фактично припинив роботу міський аеропорт. І хоча ці підприємства були приватизовані, нові власники не спромоглися налагодити їхню роботу за нових економічних умов та збанкрутували. Наприкінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель.

У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, доброустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.

Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили зокрема й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування.

Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Нарешті у жовтні 2008 року Кіровоградська міськрада вирішила провести одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради України місцевий референдум про повернення місту назви Єлисаветград (1754—1924 рр.). На той час ідею такого референдуму та перейменування підтримували депутати впливових фракцій БЮТ, «Нашої України» та Партії регіонів. Однак рішення про проведення дочасних парламентських виборів одночасно з Президентськими виборами 2010 року в межах країни ухвалено не було.[38] У 2015 в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилося опитування про вибір назви міста серед запропонованих варіантів: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький.

14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.[39]

Вулиці та місцевості Кропивницького Сучасний Кропивницький поділяється на два адміністративні райони — Фортечний і Подільський[40]. Кропивницькій міськраді також підпорядковується селище Нове.

Центральною площею міста є площа Героїв Майдану.

Головними міськими магістралями є вулиці Велика Перспективна (вісь центральної частини міста), вулиця 40-річчя Перемоги (шлях на Миколаїв), Полтавська (шлях на Кременчук), Університетський проспект (шляхи на Умань та Кишинів). Важливе значення для протиповеневого захисту має набережна.

Докладніше: Вулиці Кропивницького Кропивницький має низку мікрорайонів:

Ковалівка; Велика Балка; Кущівка; Завадівка; Катранівка; Гірниче селище; Лелеківка Некрасівка; Балашівка; Стара Балашівка; Новомиколаївка; Озерна Балка; Масляниківка; Арнаутово; Черемушки; Никанорівка; Бєляєва; Новоолексіївка; Солодка Балка. Окрім того, традиційно район центральної площі Героїв Майдану є місцевим Центром, а за районом біля Єлисаветинської фортеці на початку вулиці Ушакова (з боку Інгулу) закріпилась назва Вали, а ділянку самої фортеці (нині Першої міської лікарні) і далі називають Військовим містечком, нерідко мікрорайон вулиці Великої Пермської іменують Пермським.

Адміністрація Докладніше: Міська рада міста Кропивницького та Міські голови Кропивницького

Будівля міської ради Кропивницького До складу міської ради міста Кропивницького[41] входять 42 депутати, що обираються громадою міста строком на 5 років.

Виконавчу владу в місті очолює міський голова[42] та Виконавчий комітет, який складається з 15 членів[43]. Йому підпорядковані 5 департаментів, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: економіки та фінансів; житлово-комунального господарства; розвитку торгівлі, побутового обслуговування, транспорту та зв'язку; містобудування та капітального будівництва; адміністративний; 8 управлінь, 10 відділів, 2 служби (контрольна й у справах дітей), реєстраційна палата та міський Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

З 27 листопада 2015 року міським головою є Андрій Райкович.

Населення Докладніше: Населення Кропивницького

Рідна мова населення Кропивницького за даними перепису 2001 року У етнічному складі населення Кропивницького більшість складають українці — за даними останнього Перепису населення України (2001) їхня питома частка склала 85,8 %, таким чином, збільшившись в порівнянні із 1989 роком на 9 %[44].

Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кропивницького, крім українців та росіян, припадає лише трохи більш як 2 %[45].

Більшість вірян належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, ПЦУ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та ПЦУ, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ[10].

Динаміку зміни чисельності міського населення демонструє таблиця, наведена нижче (дані ґрунтуються як на переписах населення Російської імперії, СРСР та перепису населення України 2001 року, так і на оцінюваннях чисельності населення та ін. даних):

Рік/Роки Населення, мешканців Рік Населення, мешканців Рік Населення, мешканців 1770-ті 2400[10] 1910 76 000 1979 236 652[46] 1784 4170[10] 1926 65 000 1989 269 803[47] 1787 4746[10] 1939 100 300 1995 278 300 1858 23 700 1943 63 403[48] 2001 254 103 1873 38 100 1959 128 207[49] 2009 245 700 1897 61 500[10] 1970 188 795[50] 2016 231 089 Історична динаміка національного складу за даними переписів:

1897[51][52] 1926[53] 1939[54] 1959[55] 1989[56] 2001[56] українці 23,6 % 44,6 % 72,0 % 75,0 % 76,9 % 85,8 % росіяни 34,6 % 25,0 % 10,9 % 18,6 % 19,5 % 12,0 % білоруси 0,1 % 0,2 % 0,4 % 0,8 % 0,8 % 0,5 % молдовани 0,03 % 0,2 % 0,7 % 0,4 % 0,5 % 0,3 % євреї 37,8 % 27,7 % 14,6 % 4,4 % 1,9 % 0,1 % Єврейська громада Історія єврейської громади міста розпочалася з кінця 60-х, початку 70-х років 18 століття. Про динаміку зростання кількісного складу єврейського населення у місті Єлисаветграді говорить той факт, що у 1796 році тут проживали 423 євреї, а за результатами перепису 1859 року — 2 323 представники цієї національності, що становило понад третину міського населення.

У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[57].

Євреї Єлисаветграда в кінці XIX століття були зайняті у торгівлі, у промисловості, на транспорті та охороні здоров'я[57].Одна з перших в російській імперії міська трамвайна мережа — за складом працівників майже цілком була єврейською.

Приватна лікарня секретаря Медичного Товариства невропатолога Ісака Гольденберга (нині лікарня № 3) стала першою лікарнею в місті і лишилася такою при радянській владі. Її будинок на розі сучасних вулиць Пашутінська та Дворцова під № 45/35 є пам'яткою архітектури в мавританському стилі.[58]

Увійшли в історію імена композитора Юлія Мейтуса, драматурга Якова Гордіна, лікаря Натана Ширмана, письменника Ісака Шкловського, поета Аминодава Шполянського (Дона Амінадо), фізико-хіміка Давида Талмуда та багатьох інших, які зробили величезний внесок у розвиток не лише вітчизняної, а й світових науки, культури, літератури тощо. Відродження релігійної єврейської громади у Кропивницькому розпочалося з 1991 року після прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Тоді ж громаді було передано приміщення синагоги та споруджено перший в Україні пам'ятник «Євреям — жертвам нацизму» на місці їхнього розстрілу. З 1996 року релігійна громада прогресивного юдаїзму була перереєстрована і отримала назву «Атіква» («Надія»).

За словами керівника організації Емми Спектор зараз членами єврейської громади міста є понад 200 осіб. В основному це люди пенсійного віку. При громаді успішно діють бібліотека та музей «Євреї Єлисаветграда». Книгозбірня нині налічує понад 3000 примірників, які зібрали члени громади. Тут проводились фестивалі єврейської книги, заняття з вивчення національних традицій, історії, івриту, відбувалися зустрічі у літературній вітальні. Волонтери готують цікаві розповіді на зазначену тематику, приходить багато цікавих людей —земляків, яких доля розкидала по світі, нащадки колишніх мешканців міста, які хочуть достеменно вивчити власні родові корені. У читальному залі бібліотеки можна почитати свіжу періодику — місцеві та єврейські газети «ВЕК», «Еврейский обозреватель», «Хадашот».

У всесвітній день Голокосту покладають до пам'ятного знака квіти, вшановують пам'ять безневинно загиблих. А загалом, уся експозиція музею висвітлює понад 30 тем. Саме цей заклад виявився першим єврейським музеєм в Україні і став прикладом для громад інших міст[59].

Грецька громада У 1753 році Греки почали селитись на правому березі Інгулу біля місця, де мала бути побудована фортеця Святої Єлисавети. Поселення греків отримало назву Грецька слобода.

Найбільше їх переселилося з Македонії, інші з Константинополя та з островів, двоє вийшли з Січі Запорізької, були вихідці також з Австро-Угорщини, Бесарабії, з Ніжина, а також із Венеції. А втім чисельність грецької колонії у місті ніколи не була великою. В останні роки царювання імператриці Єлисавети Петрівни греків тут нараховувалось (без робітників) трохи більше як 50 душ з дружинами та дітьми.

У 1755 році Грецька слобода увійшла до складу новоствореного міста Єлисавет. Поселення греків також було підпорядковане магістратові, який розміщувався на розі сучасних вулиць Пашутинської та Преображенської.

У 1760 році під керівництвом ще одного вихідця з Венеції — Єфима Темелія — Єлисаветградські греки виступили з клопотанням про спорудження свого храму у місті та про відкриття при храмі «страннокримнаго дома» для «убогих безязичних» «із їх братії». Стосовно останнього ми ніяких відомостей не маємо, а щодо храму, то вже у наступному році греки — майстри з Ніжина розпочали роботу. Спорудження тривало близько семи років. Середній престол церкви було освячено 1766 року у ім'я Володимирської Божої Матері, хоча боковий вівтар не було закінчено ще і в цей час. Отже, єлисаветградські греки мали у місті свою церкву та завідували через титарів її справами, збільшуючи церковну казну лихварством. Крім того, вони мали вибраного та домовленого священика, який здійснював богослужіння грецькою мовою.

Наприкінці XVIII століття у Єлисаветграді нараховувалось вже більш як сто греків. У середині 70-х років переважна більшість їх переселилась до Маріуполя. В єлисаветградському ревізькому реєстрі 1811 року вже показані лише дві родини, що залишилися від грецької колонії міста XVIII століття: Фундуклеї та Петрови. Про родину Фундуклеїв у Кропивницькому і досі нагадує центральна міська площа. Адже цю ділянку землі 1-го вересня 1839 року було подаровано місту статським радником сенатором Ю. І. Фундуклеєм.[60]

Економіка Промисловість За інформацією головного управління статистики в Кіровоградській області, за січень-серпень 2012 року підприємствами Кропивницького реалізовано промислової продукції, виконано робіт та надано послуг на суму 7551575,2 тис. грн.[61].

Промисловий комплекс міста налічує у 2017 році 131 підприємство облікового кола і охоплює 12 галузей[10][62][63].

ПАТ «Ельворті» Адміністративний корпус ПАТ «Ельворті»

Завод «Цукрогідромаш» Провідні галузі промисловості міста — машинобудування та харчова промисловість[64].

Основні підприємства кропивницького машинобудування:

ПАТ НВП «Радій» — провідне підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій України[10]. ПАТ «Ельворті» — є флагманом і одним із найстаріших підприємств галузі, було засноване англійськими підприємцями братами Ельворті ще 1874 року. Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу. ПАТ «Гідросила» — виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин. У машинобудуванні випуск промислової продукції у 2011 році, як порівняти з 2010 роком, збільшився на 13,4 % , зокрема на підприємствах з виробництва машин та устаткування для сільського та лісового господарства — в 1,7 рази, машин та устаткування загального призначення — на 29,8 %, електророзподільної та контрольної апаратури — на 1,8 %[65].

Галузь виробництва будівельних матеріалів у місті представлена ЗАТ «Кіровоградграніт».

У структурі промисловості особливе місце посідає галузь виробництва харчових продуктів, до якої належить 18 підприємств, зорієнтованих переважно на виготовлення хлібобулочних, м'ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції. Провідні з них:

ПАТ «Кіровоградолія» — спеціалізується на виробництві олії. Питома вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні становить близько 10 %. ТДВ "М'ясокомбінат "Ятрань" — одне з провідних підприємств харчової промисловості України, виробляє близько 200 найменувань продукції (ковбаси і копченості, м'ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники). На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000. Підприємство об"єднання громадян «Фірма Ласка» громадського об'єднання «Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника» — провідний виробник морозива у країні (понад 100 видів), має розгалужену дилерську мережу у багатьох регіонах України та експортує свою продукцію до низки країн СНД та США[10]. ТОВ «Кіровоградхліб 2014» — місцевий виробник хлібобулочної продукції. Легка промисловість у Кропивницькому представлена ВАТ Кіровоградська швейна фабрика «Зорянка», що співпрацює з провідними закордонними фірмами «Монтана», «Реггі Дизайн» та «Ленор Кардьє». Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини[10].

Торгівля та побутове обслуговування

Центральний ринок міста (вхід з боку вул. Преображенської, харчовий ринок)

Торговельний центр в одному з корпусів колишнього заводу «Друкмаш». Кропивницький має давні торговельні традиції. 29 червня 1754 року біля фортеці, що будувалася, відбувся перший ярмарок, а від 1788 року згідно з царським указом ярмарки в місті стали щорічними. Всього їх проводилось протягом року 4 — найбільшим за торговими оборотами був Георгіївський, що відбувався 23 квітня[66].

На території міста Кропивницького функціонують Кіровоградська регіональна торгово-промислова палата, 24 ринки, 4069 об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, зокрема 2 705 підприємств роздрібної торгівлі (з них: 2 000 крамниць та відділів, 6 супермаркетів, 30 торгових комплексів та центрів, 12 автосалонів, 4 торгові доми, 175 аптек, 150 підприємств оптової та оптово-роздрібної торгівлі, 42 АЗС (з них 4 — АГЗС), 384 заклади харчування (зокрема 5 ресторанів, 82 їдальні, 168 кафе, 5 барів, 28 закусочних, 17 пивних барів) та 627 побутового обслуговування (зокрема 99 перукарень, 8 пралень, 107 СТО, 110 майстерень, 29 ательє, 11 більярдних та саун), які повністю задовольняють потреби населення у товарах народного споживання і наданні послуг[10].

У місті представлені (дані на кінець 2012 року) мережі супермаркетів як продовольчих і господарських товарів — «Фуршет», «Сільпо», «Велика Кишеня», «АТБ», «Наш Край», так і побутової та професійної техніки, аудіо- та відеоелектроніки — «Фокстрот», «Технополіс», «АБВ-Техніка», «Техноярмарок», Comfy. Діє місцева продуктова мережа «Копилка».

Кропивницький має декілька готелів, розташованих у центральній частині міста[67] — тризірковий готельний комплекс «Європа»[68], чотирьохзірковий готель Reikartz[69] і двозіркові «Турист», «Київ» та «Інгул»[70]. У 2000-х роках у центрі міста після ретельної реставрації історичної будівлі було відкрито готель «Каталунья», перший чотиризірковий готель у місті[71]. Інші готелі — «Україна» і відомчий «Сервіс-Радій», за містом також є декілька придорожніх готельних комплексів і мотелів («Орлине гніздо» і «Ліана»).

У місті працює понад півтора десятка автосалонів[72].

Близько 40 АЗС у Кропивницькому є власністю, як великих операторів ринку («Укртатнафта», «Лукойл» тощо), так і місцевих — ТОВ «Кіровоградське паливо», «Славнафта-Кіровоград» тощо[73].

Пошта, зв'язок, банківська сфера і страхування

Поштамт (стиль модерн, кін. XIX ст.) У 1869 році в Єлисаветграді відкрито телеграф, а 1884 року — нову поштову контору[10].

У теперішній час головним оператором надання населенню і бізнесу поштових послуг у Кропивницькому (і області) є філія національного оператора підприємства УДППЗ «Укрпошта» — Кіровоградська дирекція УДППЗ «Укрпошта», яка у своєму складі має відособлені структурні підрозділи: 7 центрів поштового зв'язку, 12 цехів обслуговування споживачів, чимало відділень у місті та області[74].

У Кропивницькому працює управління НБУ в Кіровоградській області і діють регіональні представництва і філії понад 40 українських банків існує розгалужена мережа банкоматів[75].

Ринок страхування в місті представляють понад 30 компаній, численні страхові компанії-відгалуження комерційних банків[76].

Транспорт Докладніше: Транспорт Кропивницького

Кропивницький залізничний вокзал Через місто проходять автошляхи європейського значення: Ужгород — Тернопіль — Кропивницький — Донецьк — Довжанське (E50), Полтава — Кропивницький — Кишинів — Галац — Слобозія (E584); регіональні автошляхи: Кропивницький — Миколаїв, Кропивницький — Олександрівка; залізниця Котовськ — Помічна — Знам'янка.

У місті працює 2 автостанції і залізничний вокзал, функціонує аеропорт «Кіровоград» (2 злітно-посадкові смуги, одна з яких є чинною), що відповідає 3-й категорії ІКАО, перебуває державне підприємство авіакомпанія «Авіалінії України», авіакомпанія «УРГА», що працює на міжнародних авіалініях. Урга є членом Європейської асоціації регіональних авіакомпаній (ERA).

До 1941 року в Кропивницькому працювали 2 трамвайні лінії.

У 1941 році при відступі радянських військ було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано господарство. Німці при відступі розібрали колії та вивезли їх. Після закінчення війни були невдалі (через брак коштів) спроби відновити трамвай.[77]

Нині міський громадський транспорт представлений тролейбусами, автобусами і маршрутними таксі.

Автобусні пасажирські перевезення в Кропивницькому здійснюються машинами «Автобусного парку 13527» — належить ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія». Це ж напівдержавне підприємство наряду з декількома приватними операторами представлене і на ринку перевезень маршрутними таксі міста (загалом понад 20 маршрутів), що становить основу внутрішньоміського пасажиропотоку[78][79].

Значну роль у місті відіграє тролейбусне сполучення. Тролейбусний рух у Кропивницькому було відкрито 2 листопада 1967 року. Переживши кризовий стан на початку 2000-х, у середині десятиліття галузь було реанімовано. Станом на березень 2019 року в місті працює 6 тролейбусних маршрути (№ 1, 4, 5, 9, 10, 10А)[80]. Тролейбусне перевезення здійснює Комунальне підприємство «ЕЛЕКТРОТРАНС» Міської Ради міста Кропивницького. Рухомий склад: тролейбуси ЗіУ-682, ЮМЗ Т2 і ElectroLAZ-12. Також вказане підприємство виконує перевезення автобусами по маршрутах: 46, 103, 104A, 111А, 111Б, 116, 118, 123, 130A, 274

Соціальна інфраструктура: комунальне господарство, медицина і освіта Комунальне господарство

Залізничний міст Більшість міських комунікацій у Кропивницькому збудовані ще за СРСР, а в 1990-ті на них не вистачало фінансування, тому в місті схожі для решти українських міст проблеми з комунальним господарством. Серед позитиву відмічається відносне вирішення проблеми з водопостачанням (водогін у тоді ще Єлисаветграді взялися будувати ще в 70-х роках XIX століття, а завершили спорудження 1893 року — місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води, стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок, втім вода була платною[10]).

Газопостачання в Кропивницькому здійснюється ВАТ «Кіровоградгаз». Постачання електричної енергії в область здійснює оператор ВАТ «Кіровоградобленерго», який є монополістом, до основних видів ліцензованої діяльності якого належать виробництво, передача та постачання електроенергії споживачам Кропивницького (та Кіровоградської області) за тарифами, що регулюються згідно з чинним законодавством.

Кіровоградський краєзнавчий музей (Будинок Барського) Для водозабезпечення Кропивницького (і низки інших населених пунктів області) в 1973 році було введено в експлуатацію водогін «Дніпро — Кіровоград» проектною потужністю споруд 168 тисяч м³ питної води на добу — станом на 2005 рік централізованим водопостачанням охоплено 88,6 % міста.

Орган, відповідальний за водопостачання в місті, перебуває натепер у комунальній власності — комунальне підприємство «Кропивницьке водопровідно-каналізаційне господарство Кропивницької міської ради». Також до системи комунального господарства Кропивницького належать житлово-експлутаційні організації («ЖЕО № 1,2,3,4»), житлово-експлуатаційна контора № 9, ДКП «Аварійно-диспетчерська служба». На комунальне підприємство «Теплоенергетик» покладено функцію контролю за міськими тепловими мережами.

У місті створені також спеціальні служби-комунальні підприємства — з утримання міських шляхів (і мостів); «Міськсвітло», що відповідає за станом електричних мереж і зовнішнім освітленням міста; «Трест зеленого господарства», що здійснює функцію озеленення тощо[81].

Медицина

Перша міська лікарня розміщена у приміщеннях колишньої Єлисаветинської фортеці Міську лікарню в Кропивницькому (тоді Єлисаветграді) було відкрито в 1823 році — вона була на 54 ліжка, за лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 — для приїжджих[10].

Нині охорону здоров'я в Кропивницькому здійснюють 17 закладів лікувального і профілактичного спрямування. Серед них:

Перша міська лікарня; КЗ «Поліклінічне об'єднання м. Кропивницького»; Центральна міська лікарня; Кропивницька міська лікарня швидкої медичної допомоги і станція ШМД; 5-та міська поліклініка; 2 пологові будинки; дитяча поліклініка № 1 і дитяча міська лікарня; декілька стоматологічних поліклінік, зокрема дитяча, міськтубдиспансер і деякі інші спеціалізовані медзаклади[82]. Освіта

Головний корпус ЦДПУ ім. В. Винниченка (приміщення колишньої жіночої гімназії)

Головний корпус Державної льотної академії Докладніше: Освіта в Кропивницькому Першу школу (для дітей офіцерів) в Єлисаветграді було відкрито в 1763 році. Наприкінці XVIII ст. в ній навчалося 53 учні. У 1861 році в місті вже налічувалося 8 навчальних закладів, і це не враховуючи приватних пансіонів[10].

Велике значення для Кропивницького та й України в цілому мали Єлисаветградська чоловіча гімназія та Єлисаветградське земське реальне училище, ставши альма-матер для цілої плеяди діячів культури і громадського життя.

У Кропивницькому діє розгалужена мережа закладів дошкільної освіти і закладів середньої освіти. В 43 школах навчається і виховується 39145 учнів. Особливою популярністю користуються навчальні заклади нового типу: школи-гімназії, кібернетико-технічний коледж та ліцей. У місті 46 дитячих дошкільних закладів. Утримується в дитсадках 9900 дітей дошкільного віку[83]. Також у місті талановитим учням декілька комунальних закладів надають позашкільну, мистецьку (4 музичні школи) і спортивну освіту[84].

Вищу освіту в Кропивницькому можна отримати в 14 вищих навчальних закладах різного профілю, з яких 5 мають ІІІ-IV рівні акредитації (3 державних і 3 приватних), решта 8 — І-ІІ рівні акредитації (лише один з них є приватним), а також у численних філіях (структурних підрозділах) вищих навчальних закладів України, розташованих у інших містах держави[85].

Провідними державними вишами міста є Центральноукраїнський національний технічний університет[86], Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка[87] та Державна льотна академія Національного авіаційного університету України.

Традиційно популярним лишається навчання у професійних профільних державних вишах (І-ІІ рівнів акредитації): машинобудівному коледжі ЦНТУ, медичному коледжі ім. Є. Й. Мухіна, Кіровоградському музичному училищі, Кропивницькому будівельному технікумі, Кіровоградському коледжі статистики НАСОА тощо.

Як структурні підрозділи (відокремлені) вишів з інших міст України, що діють у Кропивницькому, надають освітні послуги філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», філія Міжрегіональної академії управління персоналом, Факультет менеджменту туризму Київського інституту туризму, економіки і права, факультет КНУКіМ.

Медіа Докладніше: Засоби масової інформації в Кропивницькому

Підбірка основних кропивницьких регіональних видань, червень 2009 року У Кропивницькому розвиваються як друковані, так і електронні ЗМІ, зокрема й у мережі Інтернет. Головні регіональні суспільно-політичні періодичні видання — газети «Кіровоградська правда»[88], «Україна-Центр»[89], «Вечірня газета», «21-й канал», «Народне слово». Інтернет-видання Fotoinform[90]

Місцеве телемовлення здійснює обласна держтелерадіокомпанія[91] і оператор кабельного телебачення ТОВ Телерадіоінформаційна компанія «КАБС»[92].

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 18 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: «1-й канал НРУ» / «Радіо „Скіфія-Центр“» (91.2 MHz), «NRJ» (99.3 MHz), «Радіо П'ятниця» (100.0 MHz), «Країна ФМ» (100.5 MHz), «Ретро FM» (101.5 MHz), «Радіо РОКС Україна» (101.9 MHz), «Радіо TTV» / «Авторадіо-Україна» (102.6 MHz), «Kiss FM» (103.4 MHz), «Радіо Максимум» (104.2 MHz), «Ера FM» (104.6 MHz), «Хіт FM» (105.3 MHz), «Радіо Релакс» (105.8 MHz), «Перець FM» (106.2 MHz), «Шансон» (106.7 MHz), «Люкс FM» (107.2 MHz) та «Наше радіо» (107.9 MHz).

У регіоні активно розвивається Інтернет:

головні центральні регіональні державні органи і більшість установ та закладів різних галузей міста станом на 2012 рік мають власні веб-сторінки. Політичне та громадське життя У місті (станом на початок 2008 року) діє 298 громадських організацій, з числа яких 11 — жіночі, 11 — ветеранські, і 49 молодіжних. Молодіжне життя Кропивницького активізується завдяки ряду громадських організацій, що об'єднують своє членство для провадження різноманітної діяльності за інтересами. До найдієвіших молодіжних організацій можна віднести молодіжне крило Народного Руху України — «Молодий Народний Рух» та партії ВО «Батьківщина» — обласну організацію ВМГО «Батьківщина молода». У Кропивницькому діють також міські осередки Пласту-Національної Скаутської Організації України та Українського дитячо-юнацького товариства «Січ», що проводять виховні програми для української молоді міста; міську організацію Кіровоградської обласної ліги інтелектуального розвитку «КОЛІР», що займається організацією і проведенням інтелектуальних ігор, та низку організацій-юнацьких відгалужень партійних організацій (Українська Народна Молодь, Комсомол, «Спілка молодих соціалістів», Інститут соціокультурного менеджменту тощо)[10].

Культура, дозвілля і спорт Докладніше: Культура Кропивницького Кропивницький є значним культурним осередком центру України — тут працюють театри і кінотеатри, обласна філармонія, численні музеї, 30 бібліотек, 9 будинків культури і центрів дозвілля, 4 дитячих музичних школи, по одній — мистецькій і художній дитячій школі, чимало музичних і фольклорних колективів тощо[93][94].

Функції з додержання державної політики в галузі культури й культурного розвитку громадян міста, як українців, так і представників національних меншин, здійснює Відділ культури і туризму Кропивницької міськради[95].

Єдине місто-побратим, з яким у Кропивницького встановлені партнерські стосунки — Добрич, у Болгарії.[96]

У 2011 році Кропивницький здобув звання танцювальної столиці України.

У 2017 році місто стало центром проведення започаткованого Національного мистецького фестивалю.

Театри, музика, кіно

Театр імені Марка Кропивницького

Кінотеатр «Зоряний» у центрі міста Кропивницький (Єлисаветград) відомий тим, що тут розпочав роботу перший український професійний театральний колектив — наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Михайло Старицький, Марія Заньковецька. У приміщенні єлисаветградських театрів виступали вітчизняні та зарубіжні композитори і музиканти Ференц Ліст, Модест Мусоргський, Олександр Скрябін, Антон Рубінштейн, Микола Лисенко та співаки Федір Шаляпін, Леонід Собінов.

Сучасні кропивницькі театри:

академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького; обласний академічний театр ляльок; академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни»; студентський театр-студія «Резонанс»; театр-студія «Мода». У місті діє обласна філармонія, при якій працюють Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», Ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», камерний оркестр «Концертіно», діє дитяча філармонія[97].

Інші професіональні творчі (музичні і хореографічні) колективи міста: заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань», муніципальний камерний хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дитячі колективи «Пролісок», «Росинка» та інші[98]. Сучасні діячі культури Кропивницького: народні артисти України А. Кривохижа й А. Червінська, заслужені артисти України В. Стратьєв, Р. Валькевич, Б. Попов.

Станом на кінець 2014 року в Кропивницькому є 1 кінотеатр:

кінотеатр «Портал». Музеї та бібліотеки

Кіровоградський обласний художній музей (кол. Пасаж, 1887)

Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна У Кропивницькому (та його околицях) діють 11 музеїв:

обласний краєзнавчий музей; на правах відділів краєзнавчого музею: заповідник-музей «Хутір Надія»; меморіальний музей М. Л. Кропивницького; музей історії українського хореографічного мистецтва; обласний художній музей; художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна; музей Генріха Нейгауза; літературно-меморіальний музей Івана Карпенка-Карого; музей музичної культури імені Кароля Шимановського; народний меморіальний музей Юлія Мейтуса; історичний музей «Євреї Єлисаветграда». Окрім фінансованих з міського бюджету, є низка відомчих музеїв, деякі з яких відкриті для загального огляду, — серед них Музей історії заводу «Червона зірка» та Музей Кіровоградської обласної лікарні[99]. Велике й цінне зібрання стародруків зберігається у відділі краєзнавства та рідкісної книги обласної універсальної бібліотеки ім. Д. I. Чижевського.

Серед сучасних кропивницьких краєзнавців та істориків — Юрій Матівос, Сергій Шевченко, Анатолій Авдєєв, Василь Бондар, Костянтин Шляховий[100], Юрій Тютюшкін[101], Павло Босий тощо.

У Кропивницькому діє розгалужена мережа бібліотечних закладів. Головні бібліотеки міста і регіону[102]:

Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського (вул. Велика Перспективна, 24)[103]; Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка (вул. Декабристів, 6/15); Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. Т. Г. Шевченка[104] (вул. Шевченка 5/22; з 1958 по 14 липня 2015 року бібліотека носила ім'я дитячого письменника А. П. Гайдара). Культурні, національні і релігійні товариства Зі здобуттям незалежності України (1991), національно-культурні потреби українців та інших етнічних груп держави, представники яких проживають у Кропивницькому, реалізуються у значному числі офіційних державних структур — у місті плідно функціонують обласні осередки загальноукраїнських культурницьких організацій — Спілки письменників України[105], Спілки журналістів України[106], Спілки художників України[107] та інших.

Культурницькою організацією в місті є Кіровоградська обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, яка постала як ініціативна група у складі місцевих науковців ще в червні 1989 року (власне діяльність Товариства в місті була відновлена після великої перерви, спричиненої поразкою у національно-визвольних змаганнях початку ХХ ст.)[108], і є натепер провідним осередком української культури міста. Українське козацтво (його новітня форма) представлено в місті Кіровоградським крайовим козацьким товариством Буго-Гардівської паланки Українського козацтва[109].

У Кропивницькому діє низка національних і релігійних громад:

Велика хоральна синагога євреї — у вересні 1991 року міська влада повернула єврейській релігійній общині будинок Великої хоральної синагоги, а 1994 року зареєстрована Кіровоградська єврейська община, у лютому 1996 року релігійна громада прогресивного юдаїзму «Атиква», у 1997 році почала свою роботу Кіровоградська Служба милосердя єврейської общини (у 2002 реорганізовано в Кіровоградський обласний Благодійний єврейський общинний центр «Хесед Шломо»); у вересні 1998 року відбулись прем'єрні вистави єврейського музично-драматичного театру «Тхія». Понад тисячу членів єврейської громади міста мають змогу відвідувати щотижневі общинні збори, інші заходи, а також перший у країні (на час відкриття 1998 року) історичний єврейський общинний музей «Євреї Єлисаветграда»[110][111]; поляки — у Кропивницькому працює засноване 1997 року Об'єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» ім. Кароля Шимановського[112] (входить до складу Спілки поляків України). Щорічно об'єднання організовує відзначення польських національних свят, музичні фестивалі ім. К. Шимановського, вечори польської поезії, танцю тощо; опікується популяризацією польської культури, зокрема, шляхом запровадження відділень польської мови в навчальних закладах міста, поширенням відомостей про славного земляка Кароля Шимановського, встановленням контактів з культурно-освітніми установами та державними органами Польщі тощо. Значну роль у польському і духовному русі в місті відіграє римо-католицький костел Святого Духа, збудований у 1990-х замість храму, зруйнованого в добу сталінізму[110]; росіяни — діє відділення Всеукраїнської громадської організації «Російський рух України» Російська община ім. О. С. Пушкіна (виникла 2001 року), в рамках діяльності якої постійно проводяться різноманітні культурницькі заходи, підтримуються контакти з Росзарубіжцентром, Посольством Російської Федерації в Україні, іншими українськими та російськими державними і громадськими установами, окремими діячами тощо, зокрема російськими товариствами в інших містах України, представниками кіровоградського земляцтва в Росії тощо[113][114]. Парки і сквери

Центральний вхід до парку культури та відпочинку «Ковалівський»

Вид на парк «Перемоги», річку Сугоклію, телевізійну вежу Кропивницький є доволі зеленим містом — окрім великої кількості парків («Ковалівський», «Дендропарк») і скверів («Молодіжний», «Центральний», «Трудової слави», «Шибанова», «Шевченка» тощо), в місті існують значні зелені масиви, наприклад, на Валах Єлисаветинської фортеці.

Головні міські парки[115]:

парк «Ковалівський» — розташований у самому середмісті Кропивницького; площа — 8,3 га; є місцем відпочинку і дозвілля мешканців і гостей Кропивницького. парк «Перемоги»[116] — історичний парк (перша назва — міський сад) на березі річки Сугоклеї площею близько 25 га. «Дендропарк» — найбільший за площею парк міста (42,7 га), є популярним місцем для відпочинку населення. парк «Козачий острів» — на острові на Інгулі. парк Космонавтів. Улюбленим заміським парком кропивничан, є розташований у Долинському районі на відстані 65 км від обласного центру дендропарк «Веселі Боковеньки», де понад 100 років тому було закладено великий парк із затишними галявинами і тінистими алеями, великим дендрарієм (налічує бл. 1000 видів)[117].

Спорт

Стадіон «Зірка»

Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву «Надія» Докладніше: Спорт у Кропивницькому У Кропивницькому розвивається як професіональний, так і аматорський спорт, для чого створено і діє відповідна спортивна інфраструктура.

Спортивні споруди Кропивницького (станом на кінець 2000-х років): 4 стадіони; 202 спортивних майданчики; 1 водноспортивна база; 4 тенісних корти; 8 футбольних полів; 20 стрілецьких тирів; 66 спортивних залів; 93 приміщення для занять фізкультурно-оздоровчою роботою, серед яких 48 обладнані тренажерами; плавальний басейн; атлетичне містечко з тренажерним обладнанням; 4 футбольних поля зі штучним покриттям[10] У вказаний період у місті працювало 13 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 1 — ШВСМ, в яких займається 6,6 тис. дітей. Залученню дітей до занять спортом сприяє робота фізкультурно-спортивних товариств, спортивних клубів та громадських об'єднань.

Центральною спортивною ареною Кропивницького є футбольний стадіон «Зірка» місткістю в 14 628 глядачів[118], що є домашнім полем для футбольного клубу прем'єр-ліги «Зірка».

Розвиток професіонального спорту в Кропивницькому відбувається здебільшого на базі СДЮШОР «Надія», що має у своєму розпорядженні велику багатофункціональну спортивну споруду.

У Кропивницькому є давні бейсбольні традиції. Кропивничани є багаторазовими чемпіонами України та володарями Кубку України[119].

Релігія Докладніше: Релігія в Кропивницькому та Православ'я на Кіровоградщині

Кафедральний собор Різдва Богородиці (Грецька церква), УПЦ МП

Покровська церква

Церква Святого Володимира (Свято-Володимирська церква), ПЦУ Релігія у Кропивницькому представлена різними конфесіями, найпоширенішими серед яких є православ'я та протестантизм, також присутні католицькі та юдейські громади. Станом на 2007 рік у Кропивницькому було зареєстровано 63 релігійні громади[120].

Перший храм з'явився із заснуванням фортеці у 1755 році — це була православна Свято-Троїцька церква, того ж року в поселенні поряд з фортецею була збудована Успенська церква. В околицях фортеці, що згодом стала містом Єлисаветград, почали селитися старообрядці. У 1880 році був заснований Єлисаветградський вікаріат при Херсонській єпархії РПЦ, першим єпископом якого став Неофіт (Неводчиков). Вікаріат проіснував до 1931 року, коли, вже як Зінов'євський, був ліквідований під час гонінь на Церкву. У 1947 році вікаріат, уже як Кіровоградський, відновили, а згодом було створено єпархію з центром у місті.

Найвпливовішим у церковно-релігійному житті міста є православ'я. У теперішній час, як і в Україні в цілому, єдиного організаційного оформлення і представлення українська православна церква не має — у місті (станом на 2018 рік) співіснують громади 2 православних Церков — УПЦ МП (9 громад), ПЦУ (9 громад). Нині Кропивницьку кафедру в Українській православній церкві (Московського патріархату) обіймає Іоасаф (Губень), а в Православній церкві України — єпископ Марк (Левків).

Від 1992 року діє кропивницька римо-католицька парафія Святого Духа[121], яка має власний храм — костел Святого Духа на вулиці Архітектора Паученка. Віряни УГКЦ парафії Різдва Святого Івана Хрестителя збудували храм за адресою вул. Героїв України, 32-г.

До різних напрямків протестантизму належать 34 релігійні організації міста. Серед них вагоме місце посідають євангельські християни-баптисти (7 громад), п'ятидесятники (6 громад), адвентисти сьомого дня (4 громади).

Почергово проводять богослужіння у приміщенні синагоги представники юдейських релігійних громад прогресивного[122] та ортодоксального напрямку.

Для задоволення духовних потреб кропивничан-вірян релігійні організації використовували 13 культових споруд, 5 з яких є пам'ятками архітектури (3 належать УПЦ МП, по одній — ПЦУ та юдейській громаді). Ще низку храмів продовжують або планують звести у місті, зокрема нарешті кафедральний собор ПЦУ.

Архітектура, пам'ятки і пам'ятники Архітектурний вигляд міста Докладніше: Архітектура Кропивницького

Центральна міська площа Героїв Майдану

Площа перед міськрадою (скріншот з трансляції вебкамери) У Кропивницькому значною мірою збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), зокрема низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо.

Уже з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму), однак притаманною са́ме Єлисаветграду стало панування наприкінці XIX — початку ХХ століть стилю модерн, як у житловій, так і громадській архітектурі. Значною мірою архітектурне обличчя Кропивницького визначали робочі квартали.

Видне місце у композиційній будові центру міста займала Успенська церква, що була знищена комуністами після Другої світової війни. Зараз на її місці знаходиться мерія.

За СРСР Кропивницький був забудований багатоповерховими адміністративними, громадськими та житловими будинками. У 1970-х роках успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул[123].

У 2000-х, після тривалої економічної кризи, в місті відновилась сфера капітального будівництва.

Історико-культурні та культові пам'ятки Див. також: Пам'ятки історії Кропивницького До історико-культурних та культових споруд і пам'яток Кропивницького належать:

Спасо-Преображенський собор Кафедральний собор Різдва Богородиці (Грецька церква), 1805—12 роки; залишки Єлисаветинської фортеці; комплекс будівель військового містечка (кін. 1840-х — поч. 1850-х років). Спасо-Преображенський собор (пам'ятка архітектури XVIII—XIX ст.ст.); Свято-Покровська церква, 1850—75 роки. Велика хоральна синагога, 1853 рік. Пам'ятники Докладніше: Пам'ятники Кропивницького

Пам'ятник воїнам-визволителям «Скорботна Батьківщина-мати»

Пам'ятник Воїнам-інтернаціоналістам У місті було встановлено низку пам'ятників — як за радянської доби (Меморіал Слави, Кірову — демонтований, Шевченку тощо), так і в часи незалежності України (братам Ельворті, жертвам Чорнобильської трагедії, Володимирові Винниченку тощо).

Загалом у Кропивницькому близько 40 пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів і бюстів.

Значним зосередженням пам'ятників і пам'ятних знаків у місті є Меморіальний комплекс «Фортечні вали» (місце розташування Єлисаветинської фортеці) — тут міститься Меморіал Слави, низка інших монументів і знаків, присвячених подіям і учасникам Німецько-радянської війни, пам'ятні хрести Голодомору і першому православному храму міста.

Одним з найновіших в Кропивницькому є пам'ятник міському голові Єлисаветграда Олександру Пашутіну, урочисто відкритий під час святкування Дня міста-2009 19 вересня 2009 року на площі перед міською радою.

Восени 2010 року, на площі перед Центральноукраїнським національним педагогічним університетом відкрито пам'ятник Володимирові Винниченку.

У Кропивницькому в монументальній формі вшановано персоналії, чиї життя і творчість пов'язані з містом, — М. Л. Кропивницького, В. І. Григоровича, братів Ельворті.

Відразу декілька пам'ятників з'явилось у Кропивницькому до 250-річчя міста в 2004 році, серед них — монументальний «Янгол-охоронець України», та пам'ятник братам Ельворті на вшанування засновників заводу «Ельворті», що розмістився неподалік від підприємства.

На день міста, 22 вересня 2012 року, перед адміністративним корпусом ВО «Радій» було встановлено бронзовий пам'ятник всесвітньо відомому фізику, Нобелівському лауреату Ігореві Тамму[124].

Особистості Докладніше: Люди, пов'язані з Кропивницьким Із Кропивницьким (Єлисаветградом, Кіровоградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.

Володимир Винниченко Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кропивницького.

У Кропивницькому (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники й драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У 1894 році в місті народився український філолог, науковець, педагог, літературний критик, дослідник творчості М. Драгоманова Іван Романченко. У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський, 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У навчальних закладах міста навчалися відомі в майбутньому політики та діячі культури:

у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Центральноукраїнському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. у Кіровоградському державному педагогічному інституті 1983—1987 роках Ігор Шаров, майбутній народний депутат України 5-х скликань, голова фракції у ВРУ, радник Президента України, голосував 1996 року за ухвалення Основного Закону України — Конституції. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. Рудик Григорій Опанасович (1912—1943) — радянський військовий діяч. Андрій Гуричев (1991—2015) — чемпіон світу з пауерліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО[125]. Тельнов Євгеній Львович (1961—2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). Кропивницький як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

Див. також: Архітектори Кропивницького; Відомі спортсмени-кропивничани; Почесні громадяни міста Кропивницького та про діячів культури, пов'язаних з Кропивницьким.

Марко Кропивницький

Іван Карпенко-Карий

Генріх Нейгауз

Андрій П'ятов

Євген Коноплянка Краєвиди

Дворцова, 15 дріб 6. Нині — обласна бібліотека для юнацтва

Свято-Покровська церква, 1824–1849

Кіровоградське обласне управління СБУ (модерн)

Реконструйований Кіровоградський театр

Пам´ятник військовослужбовцям 3-го полку спецпризначення, що загибли в зоні АТО у 2014-2018 р.

Міська рада міста Кропивницького, вересень 2005 року, у 2009 році були здійснені роботи з впорядкування майдану перед будівлею

На набережній Інгулу (забудова радянської доби)

Готель «Інгул» на березі Інгулу (вулиця Велика Перспективна, 55)

Супермаркет «Копилка» (місцева мережа), ТЦ і кінотеатр «Портал» (вул. Соборна, 1-а)

Примітки ↓ Показувати повністю

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
http://kr-rada.gov.ua/files/content/files/kirovograd-20151125154245.pdf
Також використовувалися назви Єлизаветград, Єлісаветград, Лисаветград (Постанова ВУЦВК «Про перейменування м. Лисаветграду в м. Зінов'євськ і Лисаветградської округи в Зінов'євську округу»), Лизавет
Постанова Президії ЦВК СРСР «Про переназвання м. Єлісаветграду на м. Зінов'євськ і Єлісаветградської округи на Зінов'євську»
Про заходи до увічнення пам'яті тов. Кірова С. М. на Україні // Пролетарська правда. — 1934. — № 298 (3900). — 28 грудня. — С. 1. Архівовано з першоджерела 17 листопада 2013.
Постанова Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII «Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки"»
Стаття «Кіровоград» в УРЕ
Стаття «Кіровоград» у ВРЕ
Клімат Кіровограда (підготовлено Вишневським В. І.) (рос.)
Інформація про місто Кіровоград Архівовано 15 December 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
Кизименко П., Тупчієнко М., Босий П. Єлисаветград. Історія. Науково-популярний нарис історії Кіровограда
Тетяна ЮЛЬСЬКА А тепер — човен // «Вечірня газета», 16 серпня 2004 р.
Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини ХVІІІ століття / А. В. Пивовар. — К. : Академперіодика, 2003. — 336 с.
Матівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 17
Сергій Шевченко ("Вечірня газета" 7 березня 2014р.). Козацьке коріння нашого міста.
Матівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград: ТОВ «Діаграма», 2004. — С. 36
Указ № 9919 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 13 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 552-558. (рос.)
Указ № 9921 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 13 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 570-577. (рос.)
на доповіді Сената «Генваря 4 дня 1752 года подписано Ея императорского Величества рукою тако: быть по сему, а данную генерал майору Глебову инструкцию велено оной крепости учинить наперед план и для рассмотрения прислать в военную коллегию». Центральний державний військово-історичний архів Росії Ф.349, інв.№ 9, спр.1445, стор.2-4
Указ № 9924 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 13 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 581–585. (рос.)
Указ № 9935 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 13 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 598-605. (рос.)
Матівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 26
ДІДИК С. С. НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК (1753—1764 рр.): дис. я. канд. іст. наук: 07.00.01 / Дідик Сергій Сергійович ; Запорізький національний ун-т. Запоріжжя, 2009. С. 49
ДІДИК С. С. НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК (1753—1764 рр.): дис. я. канд. іст. наук: 07.00.01 / Дідик Сергій Сергійович ; Запорізький національний ун-т. Запоріжжя, 2009. С. 184
Пашутин А. Н., Исторический очерк г. Елисаветграда / А. Н. Пашутин. — Елисаветград: Лито-типография Кр. Шполинских, 1897[недоступне посилання з квітень 2019]. — с.27
К.В.Шляховий. До історії найменування перейменування міста Єлисаветграда.
Матівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 72
Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734—1775: Том 4.корпус документів / ред. кол. П. С. Сохань [та ін.] ; Центр. держ. істор. арх. України, НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К. : [б.и.], 2006, с.-64, 67, 73, 102
Максим Сінченко. Козацьке місто Єлисавет. газета «День», №177, 30 вересня 2015.
Матівос Ю. М. Вулицями рідного міста. — Кіровоград: Імекс ЛТД, 2008. — 104 с
Указ № 15910 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 22 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 11-12. (рос.)
Указ № 15929 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 22 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 21-22. (рос.)
Пашутин А. Н., Исторический очерк г. Елисаветграда / А. Н. Пашутин. — Елисаветград: Лито-типография Кр. Шполинских, 1897[недоступне посилання з квітень 2019]. — с.90
Сергій Шевченко, Єлисаветградськими волами за українським паровозом, Вечірня газета, 7 травня 1993 р.
За часів Грушевського і Винниченка наше місто називалося Єлисавет. Завірено круглою печаткою. — Володимир Босько — газета «Народне слово», № 126, — 1992 р.
Микола Правда — Отаман Григор'єв, яким він був насправді — «Молодіжне перехрестя», 23.10.2008
Доценко Олександер — Зимовий похід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — К.: Видавництво ім. О.Теліги, 2001.- с. 132
Рішення про перейменування Кіровограда ухвалюватимуть депутати міськради // повідомлення за 2 червня 2009 року від УНІАН
Кіровоград перейменовано в Кропивницький. ukranews.com. Українські новини. 2016-07-14.
Розпорядження міського голови від 19.02.2016 № 24
Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
Міський голова Архівовано 26 June 2009[Дата не збігається] у Wayback Machine. на Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
http://www.kr-rada.gov.ua/sklad-vikonkomu.html Архівовано 2 April 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine. Склад виконавчого комітету Кіровоградської міської ради
ukrcensus.gov.ua (Дані Всеукраїнського перепису населення України 2001 року)
Про кількість та склад населення Кіровоградської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
Перепись населения 1979 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район Архівовано 3 May 2009[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу.(рос.)
Дані по Райхскомісаріату Україна станом на 1 січня 1943 року за: Karel Cornelis Berkhoff, Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine Under Nazi Rule, Harvard University Press, 2004, стор. 318
Перепись населения 1959 года: Украинская ССР Архівовано 20 November 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
Перепись населения 1970 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район Архівовано 11 December 2007[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
за рідною мовою
Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку
Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР
Кабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006.
кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
Кировоград // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
Людмила Френчко. Мова душі.- Кіровоград, 2001.- (Фрагмент статті)
http://kr-rada.gov.ua/evrei.html
http://www.uahistory.kiev.ua/kirov/grek.html
http://www.kirstat.kr.ua/stat_inf_oper_prom.htm
Провідні підприємства Кіровоградської області на who-is-who.com.ua (інф. ОДА Кіровоградської області)
Провідні підприємства Кіровоградської області на who-is-who.com.ua
Підприємства міста — Міська рада міста Кропивницького. Архів оригіналу за 23 червень 2011. Процитовано 12 листопад 2011.
http://www.kr.ukrstat.gov.ua/soc_econ_promysl.htm
Місто і люди, 2004, с. 151
Готелі міста Кіровограда і області на www.prostir.museum «Музейний простір України» (рос.)
тризірковий готель у Кіровограді на www.oteli.net.ua (Готелі України)
чотирьохзірковий готель Reikartz в Кіровограді
двозіркові готелі у Кіровограді на www.oteli.net.ua (Готелі України)
Готель «Каталунья» на www.reservation.com.ua
Автосалони Кіровограда на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради
Автозаправні станції міста Кіровограда
Загальна інформація про Кіровоградську дирекцію УДППЗ «Укрпошта»[недоступне посилання з квітень 2019] на офіційному сайті Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта»[недоступне посилання з квітень 2019]
Банки Кіровограда на www.creditdeposit.com.ua
Страхові компанії в розділі «Фінансові установи». Архів оригіналу за 28 грудень 2008. Процитовано 14 липень 2009.
«Україна молода». «Поки металобрухт їздить…»
Мер Кіровограда Пузаков через маршрутки звільнив в.о. начальника управління транспорту Білобородова // інф. за 18 лютого 2009 року на Кіровоград.proUA.com («Весь Кіровоград в одному порталі»)
Транспортна війна у Кіровограді: «маршрутки» проти автобусів на www.kirovograd.rks.kr.ua («Новини Кіровограда»), інф. за 2 липня 2009
https://elektrotrans.kr.ua/timetable
Список керівних працівників підприємств та організацій, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
Система лікувально-профілактичних закладів м. Кіровограда на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
http://library.kr.ua/ktoday.html
розділ освіта на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради
Навчання у вищих навчальних закладах Кіровоградської області
Офіційна веб-сторінка Центральноукраїнського національного технічного університету. Архів оригіналу за 28 квітень 2007. Процитовано 12 липень 2009.
Офіційна веб-сторінка Центральноукраїнського національного педагогічного університету імені Володимира Винниченка
Електронна версія газети «Кіровоградська правда». Архів оригіналу за 10 березень 2013. Процитовано 16 липень 2009.
Електронна версія всеукраїнського щотижневика «Україна-Центр»
Кропивницькі новини із фоторепортажами
Офіційна веб-сторінка Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії. Архів оригіналу за 27 червень 2009. Процитовано 14 липень 2009.
Місто і люди, 2004, с. 264–265
Загальні відомості про місто Кіровоград (станом на 01.01.2009 рік)
Мистецтво та культура (Кіровограда) на www.region.in.ua/elisavet/ (Веб-ресурс, присвячений Єлисаветграду-Кіровограду-Кропивницькому)
Відділ культури і туризму Кіровоградської міської ради на Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
Виноградов, Александр (2007-12-13). Какъв твой начин на живот, Добрич?. Украина-Центр (російською). Процитовано 18 серпня 2012.
Офіційний веб-сайт Кіровоградської обласної філармонії
Кіровоград сьогодні на Веб-сторінка Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського
Місто і люди, 2004, с. 260
Сторінка краєзнавця К. В. Шляхового на Офіційна веб-сторінка Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Архівовано 9 January 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.
Сторінка краєзнавця Ю. В. Тютюшкіна на Офіційна веб-сторінка Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Архівовано 9 January 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.
Бібліотеки області
Веб-сторінка Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського
Веб-сторінка Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка.
Місто і люди, 2004, с. 281
Місто і люди, 2004, с. 282
Місто і люди, 2004, с. 284–285
Місто і люди, 2004, с. 283
Місто і люди, 2004, с. 286–287
Місто і люди, 2004, с. 289
Місто і люди, 2004, с. 290
Сайт об'єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» імені Кароля Шимановського
Місто і люди, 2004, с. 288
Верстюк Оксана Росіяни у Кіровограді // «Вечірня газета» № 26 (1110) за 26 червня 2009 року
Заповідники України. Кіровоградська область. на www.nashkray.kiev.ua (туристичний сайт) (рос.)
Парк Перемоги—Міський сад—Річка Сугоклія на www.biz.kr.ua (Кіровоградський інтернет-бізнес-ресурс) (рос.)
35. Центр України серед Дикого Поля. // Автомобільна прогулянка Україною. Путівник., К.: Балтія-Друк, стор. 371
World Stadiums — Stadiums in Ukraine(англ.)
http://www.kgbaseball.com.ua/o_sebe/nasha_istoriya/
Релігійне життя Кіровоградщини // «Вечірня газета» за 29 жовтня 2007 року
Місто і люди, 2004, с. 296–297
Координати релігійної громади прогресивного юдаїзму «Тхія» міста Кропивницький на www.discount.ua
Місто і люди, 2004, с. 195
http://www.ugorod.kr.ua/news/2012-09-22-17123.html
У зоні АТО загинув чемпіон світу з пауерліфтингу

Джерела та література Бажан О. Кіровоград // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 329—330. — ISBN 978-966-00-0692-8. Волков І. Кіровоград // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X. Історія в особистостях. Кіровоградський інститут агропромислового виробництва НААН України (1912—2012) / За редакцією Володимира Вікторовича Савранчука. — 2—ге, доповнене до 100—річчя створення установи. — Кіровоград : «КОД», 2012. — 160 с. — 250 прим. — ISBN 978-966-1508-80-3. Кіровоград // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1980.. — С. 202—203. Мативос Юрий Николаевич, Сандул Валентин Алексеевич. Кировоград. Путеводитель-справочник. — Днепропетровск : «Промінь», 1976. — 72 с. — 45 000 прим. (рос.) Мативос Юрий Николаевич, Сандул Валентин Алексеевич. Кировоград. Путеводитель. — 2-е, дополненное. — Днепропетровск : «Промінь», 1980. — 80 с. — 17 000 прим. (рос.) Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754—2004. Ілюстрована енциклопедія. — Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2004. — 303 с. 35. Центр України серед Дикого Поля. // Автомобільна прогулянка Україною. Путівник. — К.: Балтія-Друк. — С. 366—371. Домаранський А. Кропивницький. П'ять і ще 1000 світів Кро // Український тиждень 11 липня 2017 Посилання Кропивницький у сестринських Вікіпроектах wikt: Означення у Вікісловнику? voy: Кропивницький у Вікімандрах? CMNS: Кропивницький у Вікісховищі? Офіційний веб-сайт Кіровоградської міської ради Інформація про місто Кропивницький на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради Матеріали щодо краєзнавства Кіровоградської області на Веб-сторінка Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського Кіровоград, вересень 2007 року на приватному сайті подорожей Україною Сергія Клименка (укр.) (рос.) (англ.) Фото Кропивницького Молодіжний онлайн-журнал «Гречка». Новини про культурне життя молоді Кропивницького та Кіровоградської області. «Канал Кіровоград», веб-сторінка Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії (веб-портал міських новин) Тематичний каталог сайтів Кропивницького (рос.) Новини Кропивницького та Кіровоградщини www.region.in.ua/elisavet/ (Веб-ресурс, присвячений Єлисаветграду-Кіровограду) www.kirovograd.net («Весь Кіровоград», інтернет-портал, присвячений місту) Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 року «Про утворення Сумської, Кіровоградської та Запорізької областей у складі Української РСР» Фотогалерея Кропивницького (вулиці 20-річчя міліції — Гоголя) Фотогалерея Кропивницького (вулиці Дворцова — Карабінерна) Фотогалерея Кропивницького (вулиці Київська — Тімірязєва) Фотогалерея Кропивницького (вулиці Тобілевича — Ганни Дмитрян) Кропивницький. Пряникові будинки «степової столиці» // Український тиждень 12 червня 2017