ПАВУКИ-КАЖАНОЇДИ

ПАВУКИ-КАЖАНОЇДИ

Нефіла Пилипа та її жертва - кажан Рінолоп рогатий. Світлина із острова Амамі-Ошіма, Японія. Джерело ілюстрації: Nyffeler and Knörnschild, 2013

Павуки є одними із найдревніших наземних тварин, історія яких губиться на межі девону та карбону, а найдревніші їх палеонтологічні знахідки датуються віком щонайменше у 300 мільйонів років. Ці істоти є досконалими хижаками, які розвинули безліч тактик пасивного і активного полювання. Їхні жертви – це безхребетні, здебільшого комахи, однак, низка видів полює на птахів та ящірок, як от велетенські павуки-птахоїди. Останні не плетуть класичних ловильних тенет, а нападають на необачну жертву із засідки. Тому говорити про втрапляння птахів у павутиння не доводиться, а тим паче й стосовно таких прудких істот як кажани…

Кажан Ринхониктерис носатий впольований Арґіопою Савіньє, Коста-Рика. Джерело ілюстрації: Nyffeler and Knörnschild, 2013

Проте, що б не говорили, а Теодор Кантор був акуратним у своїх твердженнях, і його повідомлення про павуків, які полюють на кажанів виявилися правдивими. Підтвердження цього з’явилось зовсім недавно у міжнародному науковому журналі Громадської Наукової Бібліотеки (“PLOS ONE”), де двоє науковців зі Швейцарії та Німеччини дали огляд усіх відомих випадків загибелі кажанів у ловильних тенетах павуків. Мова йде саме про загибель, оскільки більшість з таких оказій носить геть випадковий характер. І лише у невеликій кількості випадків павуки вбивали і поїдали своїх жертв.

Полювання на кажанів найбільш характерне для тропічних павуків Нефіл (Nephila Leach, 1815), які плетуть одні з найбільших і найміцніших павутин. Їх тенета складаються з кількох ловильних павутин по півтора метра у діаметрі, які з’єднані між собою сиґнальними нитками. Таким чином, самка Нефіли вибудовує комплекс, що покриває площу десятка квадратних метрів над лісовими галявинами, дорогами, просіками, струмками… Цікаво, що з 15-ти відомих на сьогодні видів, лише 2 полюють на кажанів. Це зокрема південноамериканська Нефіла рогата (Nephila clavipes (Linnaeus, 1767) та азійська Нефіла Пилипа (Nephila pilipes (Fabricius, 1793). У тропічних реґіонах, Нефіли дуже часто розкидають свої велетенські тенета при виході із печер, де днюють кажани. Проте, вченим так і залишається невідомим чи зв’язано це із полюванням павуків на кажанів, чи є звичайним збігом…

Кажан впольований Нефілою Пилипа на пагорбах Кокату, Квінсленд, Австралія. Поруч велетенської самки знаходиться мініатюрний самець. Джерело ілюстрації: Nyffeler and Knörnschild, 2013

Окрім Нефіл, кажанів знаходять також павутинні інших тропічних павуків, зокрема Еріофор (Eriophora Simon, 1864). Їх павутиння у діаметрі сягає півтора метра і відзначається надзвичайною міцністю, хоча й призначене для комах, проте, туди, час до часу, втрапляють кажани, якими павук не гребує. Наприклад, неодноразово відзначалось втрапляння кажанів у тенета австралійського павука Еріофори заморської (Eriophora transmarina (Keyserling, 1865).

Загалом, на павуків, котрі плетуть ловильні тенета, припадає 73% усіх відомих випадків полювання на кажанів. У той же час, у 15% вченим не вдалось ідентифікувати павуків, у павутинні яких було знайдено кажанів, а решта – 12% випадків припадає на павуків-меґаломорф, відомих більше під назвами тарантулів та птахоїдів – найбільших із павуків, розмах лап яких сягає 25-30 см. Ці павуки не плетуть ловильних тенет, а нападають із засідки. У них наявна низка пристосувань – сильнодіючі токсини та екзоферменти, що дозволяють швидко вбити і перетравити дрібних хребетних тварин. Зокрема, вчені виявили, що індійський павук-птахоїд Пецилотерія жовтосмуга (Poecilotheria rufilata Pocock, 1899) з легкістю справляється із невеликими кажанами. Аналогічно поводяться і бразилійський птахоїд Лязіодора велетенська (Lasiodora parahybana Mello-Leitão, 1917), й індійський печерний павук-спаразид Різноніг посмугований (Heteropoda venatoria (Linnaeus, 1767).

Сучасні знання екології харчування тенетних павуків не дозволяють вченим дати однозначну відповідь на запитання про те, чи полювання на кажанів є цілеспрямованим. Достеменно відомо, що ці павуки полюють на здатних до польоту комах, а виявлення кажанів у їх павутинні є доволі рідкісним явищем. Дослідження харчування Нефіли Пилипа на Папуа-Новій Ґвінеї показали, що один павук (виключно дорослі самки – авт.) впродовж дня споживає 0,19 грам комах, що у перерахунку на суху масу становить всього 0,015 г. У випадку, коли у тенета такого павука втрапляє кажан масою 2 г, то павук отримує десятиденну порцію їжі. У зв’язку з цим, вчені розвинули гіпотезу “поодинокої великої жертви”. Ця гіпотеза стверджує, що харчування дрібними істотами не здатне покрити репродуктивні потреби павуків, у той час, коли поодинока велика жертва забезпечує повноцінне визрівання яєць у самок. Такими жертвами є як великі тропічні комахи (цикади, коники, богомоли тощо), так і дрібні хребетні (птахи і кажани). Таким чином, вчені припускають, що полювання на кажанів може носити цілковито цілеспрямований характер, однак, лише в межах гіпотези “поодинокої великої жертви”, що також підтверджується рідкісністю випадків втрапляння кажанів у тенета павуків.