Карпати (Львів)

Історія

[ред.]Створення клубу

«Карпати» Історична смугаста форма. Характерна для 1960-х років Докладніше у статті Сільмаш (футбольний клуб, Львів) Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 1963 Офіційна дата створення команди «Карпати» — 18 січня 1963 року, так вказано у програмці до першого офіційного матчу з «Локомотивом» Гомель (21 квітня 1963). У сезоні 1962 львівська команда «Сільмаш», вигравши чемпіонат і Кубок Львівської області, здобула право грати у класі «Б». Проте перед початком сезону 1963 Федерація футболу СРСР провела чергову реорганізацію радянського футболу — створено другу групу класу «А» (перехідну лігу між класом «Б» і класом «А»), де було передбачено місце для команди зі Львова. На той час у місті була лише армійська команда СКА (Львів), де гравці довго не затримувалися, бо покидали клуб після закінчення військової служби, а найсильніших брав до себе головний армійський клуб країни — ЦСКА (Москва). Тому керівництво міста вирішило створити незалежний від війська цивільний колектив, де можна було б збирати найсильніших гравців Львова. У грудні 1962 року в будівлі обласної ради профспілок на проспекті Шевченка в кабінеті тодішнього голови профспілок Львівської області та екс-голови обласної федерації футболу[1] Гліба Васильовича Климова зібралися тренери «Сільмаша» Юрій Зубач та Василь Соломонко, а також директор заводу «Львівсільмаш» Іван Калиниченко, щоб обговорити назву нового клубу. Назву «Сільмаш» визнали непідходящою для змагань такого високого рангу. Розглядали варіанти «Спартак» чи «Динамо», бо такі клуби існували наприкінці 1940-х у Львові, і назву «Галичина», яку визнали надто патріотичною, адже комуністичне керівництво не затвердило б її. Топонім «Карпати» запропонували Гліб Климов і Юрій Зубач, обґрунтувавши це тим, що за географічним принципом названий, наприклад, дніпропетровський «Дніпро»[2]. Усі колективи в радянський час були «прив'язані» до певних виробничих об'єднань чи спортивних товариств, тому «Карпати» ввійшли до товариства «Авангард», а патроном і спонсором клубу став Львівський телевізійний завод «Електрон». Із «Сільмаша» в новоствореній команді опинилося тільки двоє: Ігор Кульчицький (майбутній капітан у кінці 1960-х) і Йосип Фалес, зате новостворений клуб перебрав смугасті зелено-білі кольори «Сільмаша». Команду підсилили гравцями львівського СКА і приїжджими футболістами. Перед львівськими вболівальниками колектив вперше постав 14 квітня 1963 року, коли у товариській грі на стадіоні «Динамо» (зараз на його місці височить будівля львівської обласної ДПА[3]) «Карпати» приймали «Зеніт» (Іжевськ) — перемога 1:0. Єдиний м'яч забив капітан команди Олександр Філяєв[4]. Офіційний дебют «Карпат» відбувся 21 квітня 1963 року проти гомельського «Локомотива» (перемога 1:0, гол на рахунку Анатолія Крощенка). Перший свій сезон клуб завершив на 7 місці серед 18 команд. [ред.]Перші сезони У середині 60-х львів'яни закінчували чемпіонати у другій групі класу «Б» переважно у першій десятці — для вищих досягнень бракувало стабільності виступів. Серед гравців виділялись захисник Володимир Валіонта, півзахисник Ігор Кульчицький, нападники Анатолій Крощенко і Валентин Гусєв. В 1965 році колектив був за крок від пониження у класі через недолугий регламент чемпіонатів СРСР. Посівши пристойне, 9-те місце серед 32 клубів, «Карпати» мусіли по завершенні першості у перехідних іграх боротися із переможцем української зони класу «Б» — СКА (Львів), а згідно з регламентом мусів залишитися лише один представник від міста. СКА (Львів) — тогорічний переможець української зони класу «Б» і чвертьфіналіст Кубка СРСР, клуб досвідченіший та старший, переміг 2:0 і 3:0. Але керівництво радянського футболу в останній момент вкотре змінило структуру першостей СРСР і до другої групи класу «А» потрапили обидві команди. Після закінчення сезону 1965 і перехідних ігор Карпати покинуло кілька досвідчених гравців, на місце яких важко було знайти гідних замінників. У чемпіонаті 1966 р. відбулося значне оновлення складу, дебютувало багато молодих футболістів, які згодом прославляться на всесоюзній арені перемогою у Кубку СРСР 1969 та виходом до вищої ліги. Це, зокрема, Ростислав Поточняк і Володимир Данилюк. Юні гравці були недосвідченими — зміна поколінь негативно позначилась на результатах — у 1966 та 1967 роках «зелено-білі» фінішували, відповідно, на 14 і 7 позиції. Ці два сезони відзначилися багатьма кадровими переміщеннями — курс на омолодження послідовно і жорстко проводив головний тренер Євген Лемешко. Потроху гра налагодилась — якщо на початку сезону 1967 перемоги давались важко, то у другій половині чемпіонату Карпати були серед лідерів і тільки дві поспіль поразки на фініші відкинули колектив на 7-е місце. Також 22 серпня 1967 р. в грі проти «Труда» у Воронежі свій перший м'яч за «Карпати» забив Володимир Данилюк. Протягом 1960-х і 1970-х років цей футболіст стане найкращим бомбардиром в історії клубу, а його рекорд, 88 голів, не побито і до сьогодні. 12 серпня 1968 року «Карпати» зафіксували найбільшу лігову перемогу за всі часи — у Львові «Неман» (Гродно) програв з рахунком 0:8. Загалом протягом першості 1968 «Карпати» забили 80 голів у 40 матчах і отримали престижний приз українського журналу «Старт» за найкращу різницю забитих і пропущених м'ячів (+46). Цей випадок залишився єдиним в історії вручення призу, коли його отримала команда не з вищої ліги. «Карпати» виграли змагання у своїй підгрупі, випередивши київський та одеський СКА, і здобули право змагатися за вихід до вищої ліги з переможцями інших підгруп. У фінальній групі суперниками були «Уралмаш» (Свердловськ), «Іртиш» (Омськ) та «Суднобудівник» (Миколаїв). Ігри відбувалися у Сочі в одне коло. Протягом першої гри проти «Суднобудівника» «Карпати» володіли перевагою, але пропустили гол на останніх хвилинах поєдинку і поступились. Омський «Іртиш» було розгромлено 4:0. Отож перед вирішальним матчем з «Уралмашем» львів'яни мали на очко менше від росіян, тому лише перемога виводила «зелено-білих» до найвищого дивізіону. Гра завершилась з рахунком 1:1 — гол росіяни забили з офсайду, який не помітив боковий арбітр Хярмс, і у «вишку» вийшли свердловці. Наступного року той самий лайнсмен судитиме гру «Карпат» у фіналі Кубка СРСР, після якої визнає, що упереджене ставлення до українців у фінальному турнірі в Сочі було наслідком вказівок «зверху» — до вищої ліги мусів потрапити «Уралмаш». Український клуб остаточно пройшов стадію зігравання молодих гравців між собою — сформувався колектив, який вважали одним з найкращих у другому дивізіоні. У сезоні 1968 в складі «Карпат» було тільки два гравці, які мали понад 28 років. Основу колективу становили футболісти 20-25-річного віку. Як виявилося згодом, найбільші досягнення були попереду. [ред.]Кубок СРСР 1969

ДанилюкЛихачовГабовдаБроварськийБулгаковКульчицький (к)ГерегСировПоточнякДанильчукТурпак Склад у фіналі Кубка СРСР 1969. Головний тренер: Ернест Юст. Начальник команди: Карло Мікльош. 1969 рік знову був перехідним у радянському футболі — наступного сезону стартувала перша ліга. До неї виходило 3 найкращі команди підгрупи. Керівництво «Карпат» поставило завдання потрапити у цю трійку. Новим головним тренером став Ернест Юст. У чемпіонаті до трійки потрапити не вдалося — всі сили команда кинула на кубкову боротьбу. У Кубку СРСР «Карпати» в домашніх матчах здолали одеський СКА, єреванський «Арарат», одеський «Чорноморець» і у 1/4 фіналу мали грати з воронезьким «Трудом». Але якщо попередні три гри волею жереба львів'яни проводили вдома, то проти воронежців, які несподівано вибили московський «Спартак» повинні були грати на виїзді. Важка перемога 1:0 вивела «Карпати» до півфіналу — на миколаївський «Суднобудівник». 50 тисяч уболівальників на трибунах чекали своєрідного реваншу — минулого року саме миколаївці завдали «зелено-білим» єдиної поразки у фінальній групі в Сочі і тих очок забракло львів'янам для виходу у вищу лігу. Цього разу «Карпати» перемогли — 2:0. Влада Львова замовила спеціальний потяг «Львів-Москва», який напряму доставив до столиці СРСР сотні львівських уболівальників, переважно робітників підприємств міста (заводів «Електрон», «Львівсільмаш», ЛАЗ, швейної фірми «Маяк» та ін.) Тож 17 серпня 1969 року «зелено-білі» вийшли на поле московського стадіону в Лужниках на поєдинок проти фаворита — вищолігового СКА (Ростов). Перед початком гри капітан «Карпат» Ігор Кульчицький відповідно до протоколу потиснув руки всім суддям, окрім бокового Еугена Хярмса — саме естонець зарахував гол з явного положення поза грою у минулорічній грі з російським «Уралмашем», що залишило українців за бортом вищої ліги. Львів'яни пропустили гол уже на 20-й хвилині. У першому таймі «Карпати» не змогли відігратись. Але тисячі вболівальників із Галичини гнали улюбленців уперед.

Банер уболівальників «Карпат» під час фіналу Кубка СРСР 1969 « Коли ми виходили на розминку, сидів сектор львівських уболівальників, тисяч із чотири осіб. І під акордеон лунала «Черемшина».[5]  » (Петро Данильчук, захисник «Карпат») « …Ота пісня «Знову буйно квітне черемшина…», яка лунала над стадіоном, зробила з нами щось неймовірне — у мене від хвилювання аж сльози виступили…  » (Ігор Кульчицький, капітан «Карпат») У другій половині українці переломили хід гри — голи Лихачова і Булгакова вивели львів'ян уперед. Наприкінці гри ростовці забили гол із офсайду — головний суддя Карло Круашвілі, навіть не подивившись на бокового, гол зарахував, а росіяни побігли радіти до центра поля. Лише потім помітив сигналізацію Хярмса. Той чітко зафіксував — офсайд. Українці довели матч до перемоги. « На трибунах стадіону запалюються факели. Далеко яскріє транспарант: «Кубок — Львову!» На ньому — традиційний львівський лев тримає найвищу з нагород вітчизняного футболу. І ось після вручення Кубка довкола зеленого поля Лужників крокують переможці…  » («Львівський залізничник», 21 серпня 1969) «Карпати», вигравши Кубок СРСР з футболу, вибороли право представляти країну в Кубку володарів кубків сезону 1970/71. На першому етапі, 1/16 фіналу, українці грали проти румунської «Стяуа». Тоді бухарестців тренував відомий спеціаліст Штефан Ковач, який згодом прославився роботою у голландському «Аяксі». Перший матч у Львові проходив за переваги «Карпат», але свої моменти вони не використали, ще й пропустили гол на 88-й хвилині — поразка 0:1. Спеціалісти відзначали хорошу гру господарів, зазначивши, що певна нервозність і брак досвіду виступів на найвищому рівні зіграли свою роль. Бойова нічия 3:3 у Бухаресті вивела в 1/8 румунів. [ред.]У вищій лізі (1971–1977)

Пам'ятний знак із рельєфними зображеннями володарів Кубка СРСР 1969 року на стадіоні «Україна» (Львів) Попри те, що до новоствореної першої ліги входило по 3 команди з підгрупи (а клуб зайняв 6 місце) для володаря Кубка зробили виняток і дозволили грати у першій лізі 1970 р. «Зелено-білі» виграли чемпіонат, випередивши «Кайрат» Алма-Ата, «Дніпро» (який тоді тренував Валерій Лобановський) і московський «Локомотив» і вийшли до вищої ліги чемпіонату СРСР. Всіх цих успіхів досяг з клубом наставник Ернест Юст — з вихованців галицького і закарпатського футболу він зумів створити колектив, який прославився командною грою і зумів втриматися у вищій радянській лізі. Перша для «Карпат» гра у найвищому дивізіоні відбулася 8 квітня 1971 р. в Єревані проти «Арарата». Вірмени відкрили рахунок, але Ігор Кульчицький вирівняв становище з пенальті — 1:1. Штатний пенальтист «левів» Кульчицький того року використав всі 7 пенальті і став найкращим бомбардиром команди у сезоні. Перший сезон у найвищому дивізіоні клуб завершив на 10 позиції серед 16 команд. Саме у цьому чемпіонаті, 27 червня 1971 року, на стадіоні «Дружба» зібралася найбільша аудиторія за всю історію арени — 51 тисяча глядачів. Львів'яни приймали майбутнього чемпіона СРСР, київське «Динамо». «Карпати» виграли 3:1, а цю гру досі вважають однією з найкращих в історії клубу. У наступні роки кияни значно додали у грі і більшість ігор у столиці Галичини закінчувалися нічиєю — «Карпатам» так і не вдалося повторити успіху 1971 року. Попри непогане, десяте місце серед 16 команд, напередодні старту нової першості, в лютому 1972 року Ернеста Юста було звільнено з посади головного тренера. Працівники обкому партії перевіряли роботу начальника команди Карла Мікльоша, який, зокрема, мав дбати про те, щоб команда відвідувала музей ім. Леніна та проводити виховну роботу. Зрештою влітку 1972 року з посад усунено начальника клубу Карла Мікльоша і тренера Анатолія Поліна за «слабку політико-виховну роботу у колективі». У місті та команді ходило багато чуток щодо незрозумілих дій керівництва клубу — у 1970-х роках «Карпати» (Львів) були єдиною командою вищої ліги СРСР, у якій розмовляли українською мовою, що могло зачіпати інтереси партійних чиновників.

Значок радянських часів із логотипом львівського заводу «Електрон» — тодішнього спонсора команди Трансферна політика клубу не підсилила команду — перед чемпіонатом львівський клуб покинули відразу три форварди «основи»: Янош Габовда, Володимир Булгаков і Роман Хижак. Натомість, прийшов Едвард Козинкевич — гравець збірної СРСР, який у її складі здобуде «срібло» на чемпіонаті Європи 1972. У сезоні 1972 «зелено-білі» вийшли до півфіналу Кубка СРСР, де у двоматчі поступилися московському «Спартаку». У такий спосіб проблем вирішити не вдалося і Юст повернувся на посаду головного тренера у 1974 році вже на довго. У сезоні 1975 року клуб нарешті вибився із зони вильоту і показав сильну гру, наприклад, дві нічиї 2:2 з тогорічним чемпіоном «Динамо» (Київ). Підсумок — найвище місце за весь час виступів у найвищій лізі, шосте. Сезон 1976 року радянські чиновники розділили на 2 окремі чемпіонати, в кожному з яких розігрували медалі: 1976 (весна) і 1976 (осінь). Навесні львів'яни виступили дуже добре і набрали порівну очок з тбіліським «Динамо». Долю бронзових нагород вирішила різниця забитих і пропущених м'ячів, яка виявилась кращою у грузинів — «Карпати» посіли 4 місце. В осінній першості «зелено-білі» до останнього туру боролися за найвищі місця. Перед останньою грою ситуація на вершині турнірної таблиці була такою: Місце Команда Очок З ким грає 1. «Торпедо» (Москва) 20 «Арарат» (Єреван) (на виїзді) 2. «Карпати» (Львів) 17 «Зеніт» (Ленінград) (удома) 3. «Динамо» (Москва) 16 «Динамо» (Тбілісі) 4. «Динамо» (Київ) 16 «Спартак» (Москва) 5. «Динамо» (Тбілісі) 15 «Динамо» (Москва) «Торпедо» вже забезпечило собі «золото», а на «срібло» реально претендували «Карпати», які не лише мали очко переваги над конкурентами, а й вирішальну гру проводили вдома — проти ленінградського «Зеніта». Місто було впевнене в успіху клубу — у Львові вже навіть почали виготовляти значки з написом «Карпати» — срібло.[6] Росіяни швидко забили 2 голи, а шанс переломити гру отримав захисник Федір Чорба завдяки пенальті. Чорба був штатним пенальтистом команди — того чемпіонату він виконував 7 пенальті й усі забив. Але на львівській «Дружбі» воротар взяв удар. Це психологічно надломило господарів і наприкінці ленінградці забили ще й третій м'яч — 0:3. Таким чином «Карпати» дуже погіршили свою різницю забитих і пропущених м'ячів, тому не лише не здобули срібні медалі, а й втратили «бронзу» через гіршу різницю голів: «Динамо» (Тбілісі) — «+4», «Карпати» — лише «+3». Подібного шансу на медалі у вищій лізі СРСР клуб вже ніколи не отримав. Ця невдача негативно вплинула на ставлення до клубу керівництва міста та спричинила невдалий старт у першості-1977. Головний тренер Ернест Юст під тиском начальства почав омолодження складу, що погано позначилось на стабільності команди. «Карпати» посіли передостаннє, 15-те, місце і вилетіли до першої ліги. Натомість у команді дебютувало багато молодих виконавців, які в наступні роки визначатимуть стиль гри команди: Андрій Баль, Олег Родін, Ярослав Думанський, а у 1978 році — Степан Юрчишин. [ред.]1978–1982

Трофей за перемогу в першій лізі 1979 У першій лізі «зелено-білі» були серед лідерів і перед останнім туром на 1 очко випереджали «Динамо» (Мінськ), яке і було конкурентом у боротьбі за 3 місце, що давало перепустку до вищої ліги. Саме у Мінську «Карпати» проводили останню гру першості 1978 року. Матч відзначився суддівським скандалом: на 10-й хвилині у ворота львів'ян призначено пенальті, а суддя вилучив найкращого голеадора гостей Степана Юрчишина, хоча той узагалі стояв осторонь епізоду. «Динамо» перемогло і в підсумку випередило «Карпати» на 1 очко, що стало путівкою до «вишки». У середині сезону 1978 за власним бажанням залишив команду багаторічний наставник Ернест Ервінович Юст. Він працював у клубі ще з часу його заснування у 1963 році, тому вирішив зняти цей багатолітній психологічний тягар і змінити працю та обстановку. 1979 рік став бенефісом нападника Степана Юрчишина — він встановив рекорд першої ліги, забивши за сезон 42 голи (у 42 проведених поєдинках). Завдяки такій результативності форварда навіть запросили до національної збірної СРСР, де серед інших футболістів він був єдиним представником з нижчої ліги. «Карпати» того року забили у чемпіонаті 89 голів, упевнено посіли 1 місце і аж на 8 очок випередили найближчого переслідувача. Травма Степана Юрчишина, конфлікт в команді між основними гравцями, зміна тренера, рекордна за всі роки кількість гравців, які виходили у матчах чемпіонату — аж 25, не дозволили в сезоні 1980 закріпитися у найвищому дивізіоні й «Карпати» знову опустилися до першої ліги. У чемпіонаті 1981 року в першій лізі карпатівці посіли лише 10 сходинку. Перед сезоном до київського «Динамо» перейшли лідери колективу Андрій Баль і Ярослав Думанський. Також перед чемпіонатом 1981 завершив кар'єру ветеран, останній у команді володар Кубка-1969 Лев Броварський. Його досягнення — 412 ігор у барвах «Карпат» — ніхто не побив і дотепер. Ще до закінчення чемпіонату по Львову ходили чутки про можливість об'єднання двох міських команд: «Карпати» і СКА (Львів) заради створення сильного і конкурентноздатного колективу. [ред.]Об'єднання зі СКА (Львів) Докладніше: СКА (Львів)

СКА «Карпати» Армійську команду СКА «Карпати» створено замість «Карпат» у 1982 році. Клуб проіснував до 1989 року. Кольорами команди були червоно-білі. У перших числах січня 1982 року керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати» створена на основі друголігового клубу СКА (Львів), що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна. « Ліквідація команди «Карпати» — це катастрофа футболу у всьому західному регіоні республіки. Мине не одне десятиліття, перш ніж зрозуміють увесь трагізм такого об'єднання…  » (Валерій Лобановський) Спочатку команда виступала непогано, у 1984–1985 роках під орудою колишнього карпатівця Володимира Булгакова навіть два роки поспіль посідала третє місце у першій лізі, але новий клуб не став популярним серед уболівальників. Традиційні зелено-білі кольори тепер не майоріли на трибунах, бо міліція суворо стежила, щоб нічого зеленого на стадіон не проносили. Якщо на ігри «Карпат» у вищій лізі у 1980 році на домашніх іграх збиралося в середньому по 20-25 тисяч осіб, то у першому об'єднаному сезоні СКА «Карпат» у першій лізі 1982 року відвідування склало 4-5 тисяч глядачів. Збільшилась і плинність кадрів — приїжджі футболісти, відслуживши певний термін, залишали армійський клуб. У 1987 році СКА «Карпати» посів п'яте місце у першій лізі, а через рік — сьоме. У 1989 році клуб узагалі виступив катастрофічно і посів останнє, 22-е, місце. СКА не міг перемогти перші 16 матчів, а на виїзді команда програла 18 з 21 ігор. Матч з «Котайком» на львівському стадіоні «Дружба» 11 липня 1989 року встановив абсолютний антирекорд сезону. На цю гру прийшло подивитися 54 глядачі. Того ж року відроджено цивільну команду «Карпати», яка розпочала виступи із другої ліги. Її ігри збирали у Львові в середньому 12 тисяч глядачів. [ред.]1989 — відродження «Карпат» Перші важливі кроки для відновлення народної команди «Карпати» було зроблено 28 липня 1987 року, коли львівська газета «Ленінська молодь» опублікувала критичну статтю Івана Сала «Футбол… поза грою», де автор вимагав розділити СКА «Карпати» на дві команди, як було ще з 1960-х років і таким чином повернути Львову колишню футбольну славу та традиції. Цю статтю було написано ще у 1983, але через цензуру влади її надруковано лише через 4 роки. В листопаді-грудні 1988 року на сторінках всеукраїнського видання «Спортивна газета» було проведено акцію «Я, мама, тато — за команду „Карпати“», яка зібрала 70 тисяч підписів по всьому УРСР. У кінці 1988 року делегація зі Львова їздила до республіканської федерації футболу в Києві, також було проведено переговори з представниками Держкомспорту в Москві. Оскільки місце у першій лізі було заброньоване за СКА «Карпати», відроджений цивільний клуб мав починати виступи з нижчої, другої ліги. Це задовольнило обидві сторони і 5 січня 1989 року в Москві було підписано свідоцтво про відновлення команди «Карпати». До Львова з колективів інших міст відразу повернулось багато вихованців «Карпат», які бажали захищати честь рідної команди: Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші. «Зелено-білі» з перших ігор показали, що переростають рівень більшості команд другої ліги. У 1989 та 1990 роках клуб виборював «бронзу», а у 1991 році, в останньому чемпіонаті СРСР завоював «золото». [ред.]Чемпіонати незалежної України

Приз за 2-е місце в першій лізі сезону 2005/06 Після здобуття незалежності «Карпати» виступали у вищій лізі України починаючи з першого ж сезону (1992). У сезоні 1997-98 «Карпати» посіли 3-є місце, що поки є найкращим результатом за історію клубу. Також клуб двічі дійшов до фіналу Кубка України: у сезонах 1992/93 і 1998/99. Ті результати «Карпати» показували під керівництвом головного тренера Мирона Маркевича, який очолив клуб у 1992-му і працював там до 1999 року. «Карпати» підтвердили історичне реноме кубкової команди: в сезоні 1992/93 стали фіналістами Кубка України, отримавши у наступному сезоні право грати в Кубку володарів кубків, а у сезоні 1993/94 були близькі до того, щоб повторити цей успіх. У півфіналі львів'яни змагалися з одеським «Чорноморцем». Гра у Львові завершилась унічию (0:0), а в Одесі рахунок довгий час був 1:1 (що виводило гостей у фінал за рахунок м'яча, забитого на виїзді) і лише на останній хвилині «Чорноморець» забив переможний гол. У першостях 1992/93 та 1993/94 клуб посідав високі місця: 6-те і 5-те, відповідно. Наступний чемпіонат «Карпати» закінчили дещо нижче — на 8-му місці. Також протягом сезону змінився президент клубу, яким став Роман Гірник. Головний тренер Мирон Маркевич не зійшовся з новим президентом щодо ряду питань і після закінчення першості 1994/95 покинув «Карпати». Наставником став помічник Маркевича Володимир Журавчак. Але якість гри команди не покращилась і в сезоні 1995/96 зафіксовано досі найбільшу поразку львівського клубу в чемпіонатах України: «Кремінь» (Кременчук) — «Карпати» — 6:1. Перед початком нової першості до команди вдалося повернути Мирона Маркевича, який вивів «зелено-білих» на 5 місце в 1997 році, а наступного року здобув з «Карпатами» бронзові медалі вищої ліги чемпіонату України. Це третє місце стало найбільшим успіхом клубу до і після того. Ворота команди тоді захищав досвідчений Богдан Стронціцький, в обороні виступали Юрій Беньо, Олександр Чижевський та Володимир Єзерський, у середині поля — Євген Назаров, Сергій Ковалець і Сергій Мізін, а найкращим бомбардиром став Олександр Паляниця. Також «Карпати» в сезоні 1998/99 вдруге вийшли до фіналу Кубка України, де не мали жодних шансів проти київського «Динамо», яке очолював Валерій Лобановський — 0:3. Але таке досягнення дозволило львів'янам втретє зіграти у єврокубках. Літо 1999 року ознаменувалось частковою реконструкцією домашньої арени — замість дерев'яних лавок на стадіоні «Україна» було встановлено пластикові сидіння. Львів готувався приймати ігри «Карпат» у Кубку УЄФА. Через це кілька перших домашніх матчів клубу у чемпіонаті України 1999/2000 відбулося на стадіоні СКА, де «Карпати» не приймали суперників ще з 1960-х років. Тимчасове повернення виявилось вдалим: 1 серпня 1999 року зафіксовано найбільшу перемогу «Карпат» у вищій лізі чемпіонату країни, коли одеський «Чорноморець» поступився у Львові з рахунком 0:5. Отож історичний успіх здобуто не на стадіоні «Україна», де «зелено-білі» провели 99% всіх домашніх ігор першості України, а на стадіоні СКА. Досягнення «левів» у 1990-х (два виходи до фіналу Кубка України, бронзові медалі чемпіонату) не вимагали великого бюджету і матеріальних витрат, які в українському футболу почали різко рости на початку 2000-х років. Унаслідок цього збільшилась плинність кадрів, адже хороші гравці дістали можливість отримувати у клубах-грандах дуже високі гонорари. «Карпати» намагались запрошувати іноземних футболістів, у деяких випадках переборщивши з цим. В чемпіонаті 2001/02 років у барвах клубу виступило аж 37 гравців (серед них 9 іноземців) — найбільша кількість в історії команди. Команда перетворилась на середняка вищої ліги, а тренери змінювалися що кілька місяців. Безпрецедентним став випадок з Мироном Маркевичем — у 2001 році він очолив «Карпати» вже втретє у кар'єрі, а в 2003 навіть учетверте, але врятувати команду не зміг.

«Карпати» приймають «Металург» (Запоріжжя). 2008 рік Весна 2004 стала для «Карпат» катастрофічною — за цілу весну львів'яни здобули лише дві перемоги і набрали лише 6 очок — абсолютний антирекорд клубу. Команда посіла передостаннє, 15-е місце у чемпіонаті і вилетіла до першої ліги (чим шокувала багатьох вболівальників), де виступала протягом двох сезонів. Після пониження у класі команду залишив ряд сильних і амбіційних футболістів (Сергій Мізін, Сергій Даниловський, Тарас Кабанов, Сергій Ковальчук та інші). У сезоні 2005/06 команда досягла унікального, як для клубу з першої ліги, успіху в Кубку України, діставшись півфіналу і здолавши на шляху три команди вищої ліги. Всі 3 голи у домашніх перемогах над «Чорноморцем» (1:0), «Шахтарем» (1:0) і «Ворсклою» (1:0) здобув бразильський нападник Вільям Роша Батіста — одне з найкращих придбань клубу за останні роки. Особливо сенсаційним був результат гри із «Шахтарем», тогочасним чемпіоном України. Господарі витримали шквал атак гостей і забили вирішальний гол у другому таймі. А після матчу керівництво донецького клубу було настільки вражене надійною грою львівського воротаря Богдана Шуста, що купило футболіста відразу ж у перше можливе трансферне вікно — вже через 3 місяці. За результатами сезону «Карпати» посіли 2-е місце у першій лізі і вибороли право знов виступати у найвищому дивізіоні. Першість 2006/07 клуб провів сильно, посівши 8-е місце. Найкращим бомбардиром став Батіста, який забив 10 голів. У наступні роки «Карпати» потерпали від т. зв. «синдрому другого сезону» — після повернення до «вишки» і хорошого виступу у першому сезоні в наступній першості часто наступає спад. У чемпіонаті 2007/08 львів'яни продовжили список значних кадрових втрат — із львівської команди після виходу до вищої ліги пішов ряд старших, досвідчених гравців, лідерів колективу (Распопов, Тимчишин, Тлумак, Сучков, Батіста), яких замінила місцева молодь — вихованці західноукраїнського футболу. Омолоджений склад показував нестабільну гру, про що свідчить, наприклад, розгром у Києві влітку 2007 р.: «Динамо»—"Карпати" — 3:7 чи поразка у жовтні того ж року в Одесі від «Чорноморця» з рахунком 0:4. У підсумку — 10-е місце у чемпіонаті.

Всеволод Романенко відбиває пенальті в матчі останнього туру сезону 2008/09 проти ФК «Львів» У 2008 році, після виходу до вищої ліги футбольного клубу «Львів», уперше в історії вищої ліги там виступало 2 львівські команди. Ще раніше перша офіційна зустріч цих клубів завершилась несподівано — у вересні 2006 року тоді ще першолігові «міщани» вибили вищолігові «Карпати» з Кубка України в поєдинку 1/16 фіналу.[7] Реванш було взято 15 листопада 2008 року, коли в першому в історії української вищої ліги (теперішньої Прем'єр-ліги) дербі «зелено-білі» обіграли «Львів» 4:2, поступаючись протягом гри 0:2. Врешті-решт, Олег Кононов зумів підібрати виконавців, які творять на полі єдиний колектив. Взимку сезону 2008/09 років клуб залишили колишні основні футболісти (Володимир Федорів, Самсон Ґодвін, Максим Фещук), але команда заграла краще і блискуче почала весняну частину першості: домашні перемоги 3:0 над «Чорноморцем», «Кривбасом» і виїзний розгром «Іллічівця» 5:1, який став найбільшою виїзною перемогою «Карпат» за всю історію виступів у вищій лізі України. Львівське дербі другого кола відбулося 26 травня 2009 року і припало на останній тур чемпіонату. Матч був дуже важливим для «Львова», оскільки навіть нічия дозволила б команді залишитись у Прем'єр-лізі. Проте «Карпати» перемогли 2:1, а «міщани» вилетіли до першої ліги. Той сезон «Карпати» завершили на 9 місці. [ред.]Під керівництвом Олега Кононова Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2008—2009 Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2009—2010 Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2010—2011 Перед сезоном 2008/09 головним тренером клубу призначено молодого білоруського фахівця Олега Кононова. У середині серпня 2009 року клуб святкував 40-річний ювілей здобуття Кубка СРСР 1969 року. Було презентовано точну копію кубка, виготовлену на замовлення «Карпат». Розгром із рахунком 5:0 київської «Оболоні» 30 серпня 2009 року став повторенням найбільшої перемоги за часів виступів «Карпат» у вищій лізі. Прекрасно розпочав першість молодіжний склад «Карпат» — 11 перемог поспіль на старті сезону стали рекордною переможною серією за всю історію змагань молодіжних (дублюючих) команд у вищій лізі України[8]. У підсумку молодіжна команда «Карпат» виграла першість України серед молодіжних складів, вперше перервавши гегемонію «Динамо» та «Шахтаря». Навесні команда показала ряд сенсаційних результатів, перемігши вдома «Металіст», «Дніпро» та «Динамо», й ще за 2 тури до кінця чемпіонату забезпечила собі 5-е місце, завоювавши право грати в Лізі Європи. П'яте місце стало найвищим досягненням львів'ян за останні 12 років, а вихід у єврокубки став тільки четвертим виходом туди за всю історію команди. Улітку 2010 року «Карпати» за підсумками двох ігор пройшли у вирішальному раунді плей-оф Ліги Європи турецький «Галатасарай» (2:2 у Стамбулі, 1:1 у Львові), при чому вирішальний м'яч Артем Федецький після передачі Ігоря Худоб'яка провів уже в доданий час. «Карпатам» випала «група смерті» у груповому етапі турніру: «Боруссія» (Дортмунд), «Севілья» та ПСЖ. Львів'яни тільки вдома демонстрували футбол на рівні з сильними суперниками: 3:4 з німецькою командою (єдиний матч у сезоні 2010/11, коли майбутній чемпіон Німеччини «Боруссія» пропустила аж 3 м'ячі), 0:1 з іспанцями та 1:1 з французами. На виїзді «Карпати» не забили жодного м'яча (0:2 у Парижі, 0:4 у Севільї та 0:3 у Дортмунді).

Банер фанів «Карпат» для Олега Кононова у травні 2011 У жовтні 2010 року трансфер-директором «Карпат» призначено колишнього гравця «Карпат» і «Реала Мадрид» хорвата Ігоря Йовічевича[9], тому серед придбань клубу 2011 року переважали футболісти з Іспанії та Балкан. Більшість новоприбулих футболістів не підійшли команді, у стартовому складі зуміли закріпитися тільки словенець Грегор Балажиц і іспанець Лукас Перес Мартінес. У лютому 2011 «Карпати» перемогли на міжнародному турнірі «Copa del Sol» (ісп. Кубок Сонця) в Іспанії, у фіналі здолавши «Шахтар» (Донецьк) з рахунком 1:0. Сезон 2010/11 команда знову завершила на 5-му місці, вдруге поспіль здобувши можливість грати в Лізі Європи. [ред.]Сезон 2011–2012 Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2011—2012 Влітку 2011 «Карпати» не змогли дійти згоди щодо викупу в «Шахтаря» прав на одного зі своїх ключових граців Дениса Кожанова, в якого завершився термін оренди, тому Кожанов залишив «Карпати». Керівництво львівського клубу відмовилося виплачувати зарплатню та оплачувати лікування нападникові Сергію Кузнецову, тому футболіст подав скаргу в Апеляційний комітет ФФУ, який задовольнив скаргу, надавши гравцеві статус вільного агента й зобов'язавши клуб виплатити заборговану суму[10]. Деякі нові футболісти, що прийшли впродовж 2011 року, не підсилили гру «Карпат». 1 вересня з тренерського штабу звільнено працівників, що відповідали за фізичну підготовку гравців[11]. Перед початком сезону 2011/12 клуб відмовився продовжувати контракт[12] з головним тренером молодіжного складу Романом Толочком, який з «Карпатами» став чемпіоном у першості України серед молодіжних команд 2009/10. У перших 13 турах прем'єр-ліги команда набрала тільки 10 очок і йшла на 14-му місці. Після домашньої поразки 16 жовтня 2011 від київського «Арсенала» (0:3) керівництво «Карпат» і Олег Кононов розірвали контракт за обопільною згодою сторін[13]. За період тренерства Олега Кононова команда двічі поспіль посідала 5-е місце в прем'єр-лізі України та виступала у єврокубках. До складу національної збірної України викликали відразу кількох гравців «Карпат»: захисника Ігоря Ощипка, півзахисників Дениса Кожанова та Ігоря Худоб'яка, а правий захисник Артем Федецький став гравцем основного складу збірної. Виконувачем обов'язків тренера призначено асистента Кононова, росіянина Павла Кучерова. Ігрова криза продовжувалася і 27 листопада 2011 року «Карпати» зазнали найбільшої домашньої поразки в історії клубу — 0:5 від «Шахтаря» (Донецьк).[14] Наприкінці листопада 2011 клуб підписав угоду про оренду новозбудованого до чемпіонату Європи 2012 стадіону «Арена Львів». Перший матч на стадіоні «Арена Львів» Карпати провели з «Динамо» (0:1) 10 грудня. Відтоді головна команда «Карпат» проводила домашні ігри прем'єр-ліги на новій арені. Стадіон «Україна», який перебуває в оренді «Карпат» до 2017 року, став тренувальним полем команди і домашнім стадіоном для молодіжного складу[15]. Перед зимовими тренувальними зборами наставником призначено Володимира Шарана, який до того тренував «Олександрію», попереднього сезону вивівши команду до прем'єр-ліги. Хороші результати в товариських іграх не підтвердилися в офіційних матчах — у першій грі весняної частини чемпіонату Карпати програли «Зорі» в Луганську з рахунком 1:5. На новому стадіоні «Карпати» в чотирьох іграх у грудні-квітні жодного разу не перемогли, зазнавши трьох поразок, тому перед матчем 1/4 фіналу Кубка проти «Чорноморця» (Одеса) вболівальники звернулися до керівництва з проханням повернутися на стадіон «Україна»[16]. Клуб вирішив три останні домашні гри сезону провести на старому стадіоні. Після повернення на «Україну» клуб переміг в усіх 3 домашніх поєдинках (кубковий матч і дві гри в чемпіонаті). Після перемоги над «Чорноморцем» 2:1 львів'яни здобувши право грати в півфіналі Кубка України. Поєдинок «Металург» — «Карпати» в Донецьку завершився безгольовою нічиєю в основний і додатковий час, а воротар Мартін Богатінов відбив удар з пенальті на 119-ій хвилині[17]. У серії післяматчевих пенальті донеччани перемогли — 7:6. [ред.]Сезон 2012–2013 Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2012—2013 Після перших 3 турів команда набрала тільки один пункт, а в домашньому матчі поступилася «Іллічівцю» з рахунком 1:5. 29 липня 2012 року головним тренером «зелено-білих» став відомий болгарський спеціаліст Ніколай Костов[18]. 20 вересня 2012 почесний президент ФК «Карпати» Петро Димінський повністю передав управлінські повноваження клубом (50% статутного капіталу) вболівальникам команди, про що свідчить укладений договір з громадською організацією «Завжди вірні»[19]. [ред.]50-річчя клубу 2013 року «Карпати» святкують ювілей — п'ятдесят років від часу створення команди. 18 січня в приміщенні Головної пошти Львова відбулося погашення поштової кореспонденції — марок, конвертів, листівок, присвячених 50-літтю заснування «Карпат»[20]. 19 січня вболівальники команди зранку провели традиційне на Водохреща занурення в ополонку в Парку культури, а ввечері в центрі Львова пройшла хода фанів і фаєр-шоу на площі Ринок, біля Оперного театру та на Високому Замку.

Фаєр-шоу на площі Ринок

Банер перед Оперним театром

Фаєр-шоу на Високому замку

Загалом, упродовж року заплановані зустрічі з ветеранами та теперішніми футболістами клубу, випуск ювілейної колекції атрибутики й ігрової форми, запуск Львовом трамваю, тролейбуса чи автобуса з ювілейною тематикою, різноманітні турніри, проведення святкових концертів, товариська гра з одним із провідних європейських клубів, випуск фотоальбому чи іншої друкованої продукції, зйомка та презентація документального фільму про історію «Карпат» та інші заходи. Програма святкувань 2013 року на офіційній сторінці «Карпат» Програма святкувань 2013 року на сторінці «Завжди Вірних»