Користувач:Олеся Лобас
Коротка біографія
Лобас Олеся Олегівна, народилася 5 червня 1995 року у місті Житомир. Закінчила 9 класів гуманітарної гімназії №5 міста Коростишевау 2010 році, після чого вступила у ВКНЗ "Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка" Житомирської обласної ради, у 2012 році вступила до КДПУ імені В. Винниченка
Мої інтереси
Люблю читати книги, слухати музику, захоплююся художнім фото та пишу вірші.
Коли згаса надії вогник в серці,
Коли душа нічого не чекає
Вмирають душі. Серце хоч і б’ється
Душа вмирає. Вогника немає.
80 їм… голови вже сиві…
Життя вже їх немало покидало.
Як кажуть: «У житті – на довгій ниві»
Ніколи ти не знаєш, що чекає.
На їхній стежці-долі було всяке:
Страждань багато і багато муки.
Та не здолало горе їх ніяке!
У них уже повиростали внуки…
Не зоглянулись, як уже і сиві.
Куди ж все ділось? Пам'ять все тримає.
Немов учора бігали у зливі.
Немов учора. Та уже немає.
А серце все тримає світлі миті:
Кохання перше, ті щасливі очі;
І перші сльози, за любов пролиті;
І ті щасливі березневі ночі.
І те прощання через юну дурість,
Коли за гордість віддавали щастя.
Тих молодих очей важку похмурість
Лише за думку, що колись прощаться.
Було все справжнє. Серце в грудях грало!
Світились очі, наче самоцвіти!
Але ж недовго щастя те тривало…
Прийшла образа й гордість ніде діти.
І більш не бачились, життя забрало в вир:
Нові знайомі, друзі, потім сім’ї…
Але ж минуле – вічний поводир,
Зірками долі вписує в сузір’ї.
Але і досі тьохкає у грудях!
Але і досі в серці стає тісно!
Такого, як було уже не буде!
Бо то була найперша серця пісня.
І от пройшли роки, вони змінились,
І не впізнати їх тіла старечі.
Але ж їх душі молоді лишились,
А у очах іскринки, як в малечі.
Життя проте дало про себе знати:
Рубців багато в пам’яті лишило.
Вони готові все в житті віддати,
Востаннє щоб сказать собі: «Щасливі!»
Час не убив любов. Роки лиш шліфували
Всі грані почуття того, що в серці.
І де б дороги їхні не бували,
Там не було того, що щастям зветься.
І ось зустрілися до болю рідні очі,
В душі прокинулися спогади, що спали.
І рана їхня більш не кровоточить:
Вони згадали те, що в серці мали.
Вони діждали! Дожили! Зустрілись!
Забились разом два стражденних серця.
Хоча з незгодою давно уже змирились,
Нарешті бачать спокій в двох озерцях.
Олеся Лобас
30.09.2012
Мої проекти
- Проект з ОІТ та Зарубіжної літератури (факультет іноземних мов)
- 104 група, факультет іноземних мов 2012-2013 н.р.
Мої роботи
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.
