Користувач:Олеся Лобас

Коротка біографія

Лобас Олеся Олегівна, народилася 5 червня 1995 року у місті Житомир. Закінчила 9 класів гуманітарної гімназії №5 міста Коростишевау 2010 році, після чого вступила у ВКНЗ "Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка" Житомирської обласної ради, у 2012 році вступила до КДПУ імені В. Винниченка

Мої інтереси

Люблю читати книги, слухати музику, захоплююся художнім фото та пишу вірші.

Коли згаса надії вогник в серці, Коли душа нічого не чекає Вмирають душі. Серце хоч і б’ється Душа вмирає. Вогника немає.

80 їм… голови вже сиві… Життя вже їх немало покидало. Як кажуть: «У житті – на довгій ниві» Ніколи ти не знаєш, що чекає.

На їхній стежці-долі було всяке: Страждань багато і багато муки. Та не здолало горе їх ніяке! У них уже повиростали внуки…

Не зоглянулись, як уже і сиві. Куди ж все ділось? Пам'ять все тримає. Немов учора бігали у зливі. Немов учора. Та уже немає.

А серце все тримає світлі миті: Кохання перше, ті щасливі очі; І перші сльози, за любов пролиті; І ті щасливі березневі ночі.

І те прощання через юну дурість, Коли за гордість віддавали щастя. Тих молодих очей важку похмурість Лише за думку, що колись прощаться.

Було все справжнє. Серце в грудях грало! Світились очі, наче самоцвіти! Але ж недовго щастя те тривало… Прийшла образа й гордість ніде діти.

І більш не бачились, життя забрало в вир: Нові знайомі, друзі, потім сім’ї… Але ж минуле – вічний поводир, Зірками долі вписує в сузір’ї.

Але і досі тьохкає у грудях! Але і досі в серці стає тісно! Такого, як було уже не буде! Бо то була найперша серця пісня.

І от пройшли роки, вони змінились, І не впізнати їх тіла старечі. Але ж їх душі молоді лишились, А у очах іскринки, як в малечі.

Життя проте дало про себе знати: Рубців багато в пам’яті лишило. Вони готові все в житті віддати, Востаннє щоб сказать собі: «Щасливі!»

Час не убив любов. Роки лиш шліфували Всі грані почуття того, що в серці. І де б дороги їхні не бували, Там не було того, що щастям зветься.

І ось зустрілися до болю рідні очі, В душі прокинулися спогади, що спали. І рана їхня більш не кровоточить: Вони згадали те, що в серці мали.

Вони діждали! Дожили! Зустрілись! Забились разом два стражденних серця. Хоча з незгодою давно уже змирились, Нарешті бачать спокій в двох озерцях.

Олеся Лобас 30.09.2012

Проекти в яких беру участь

• Проект з ОІТ та Зарубіжної літератури (факультет іноземних мов)
• 104 група, факультет іноземних мов 2012-2013 н.р.

Мої роботи

В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.