Стаття про молодіжні субкультури Кузьмовича Миколи

                                                                    Хіпі

Зміст

   1 Хіпі у США
   2 Хіппі в СРСР
   3 Хіппі в Україні
   4 Шипіт
   5 Музика хіппі
   6 Кіно хіппі
   7 Книги хіппі
   8 Див. також
   9 Посилання

Хі́пі (ще: Хіппі, Гі́пі, англ. hippie, hippy) — міжнародний молодіжний рух, виник у 1965 році у Сан-Франциско у контексті лібералізації і демократизації традиційного суспільства, один з найяскравіших проявів контркультури, мав пацифістське забарвлення, склав великий вплив на мистецтво, особливо рок-музику, з ним пов'язані такі поняття, як сексуальна революція, психоделічна революція. Занепав на початку 1970-их років, перетворившись на одну з субкультур. Був одним із символів епохи. Його учасники називали себе «Поколінням квітів, Дітьми квітів, Love Generation».

Хіпі в США Імпульсом у розвитку контркультури, що спричинився до появи хіппі, стала поїздка письменника Кена Кізі з комуною Merry Pranksters (Приколісти) розфарбованим автобусом у липні 1964 з містечка Ла Хонда в Каліфорнії до Нью-Йорка, і початок активних військових дій США у В'єтнамі в лютому 1965 році.

У вересні 1965 у Сан-Франциско поширився термін hippie щодо нової хвилі молодіжної контркультури, базованої на попередній тенденції хіпстерів, котра зосередилася у кварталі на перетині вулиць Хейт та Ешбері, де виникають комуни, подібно до комуни Кена Кізі в Ла Хонді. До нового руху вливається біла молодь, котра походила з середнього класу, заперечувала споживацький характер консервативного суспільства, насильство. Поширюються заклики до єднання з природою, виникають "сільські" комуни. За основу правила автентична культура американських індіанців. Від початку контркультура хіпі була пов'язана з наркотичними впливами, зокрема ЛСД, котра на той час ще перебувала в рамках закону, антивоєнними студентськими осередками, цитаделлю яких від 1964 став університет у Берклі біля Сан-Франциско, і політичною діяльністю американських нових лівих. В ході студентських маніфестацій у Берклі восени 1965 один із гуру хіпі Аллен Ґінсберґ проголосив гасло Flower Power (Влада квітів).

Проте наприкінці 1966 року, після поразки нових лівих на виборах губернатора Каліфорнії і до Конгресу США, в середовищі хіпі поширюються настрої втечі від суспільства (вони називали це «жити за межами катастрофи»), захоплення наркотиками. Героєм стає професор Тімоті Лірі з його пропагандою ЛСД, як засобом досягнення всезагальної любові і миру. 14 січня 1967 в Ґолден Ґейт парку у Сан-Франциско відбувся грандіозний фестиваль хіпі під назвою Human Be-In, організований Алленом Ґінзберґомякий зібрав близько 30 тисяч молоді. Після цього рух стрімко поширюється в американських містах. На Пасхальні канікули 1967 почалося масове паломництво підлітків до Сан-Франциско, що вилилося у Літо Любові 1967 року. Хітом сезону стала пісня If you're going to San Francisco у виконанні Скотта Маккензі. Десятки тисяч молодих людей осідають у кварталі Хейт-Ешбері, живуть в комунах, пропагують наркотики і вільну любов. Головним явищем стає діяльність Диґґерів, які проводили вуличні вистави в стилі партизанського театру. Виникає специфічний музичний стиль психоделік (рок-групи Grateful Dead, Jefferson Airplane і Big Brother And Holding Company, з якими починає виступати Дженіс Джоплін). Кумирами молоді стають Джимі Хендрикс і Джим Моррісон. Контркультура хіпппі поширюється по світу. Під її впливом Beatles записують свій найкращий альбопм Sgt Pepper's Lonely Hearts Club Band - один з найкращих зразків стилю психоделік, і сингл All You Need Is Love, котрий також стає хітом 1967 року. Поряд із захопленням індіанською автентикою і християнськими течіями, поширюються східні вчення буддизм, кришнаїзм. Сформувався типовий зовнішній вигляд хіпі - довге волосся, бороди, амулети, браслети, довгі сукні з індіанспькими узорамип, екзотичний подяг яскравих «психоделічних» барв. Гаслами стають Love, Peace, Freedom («мир, любов, свобода»), Sex, Drugs & Rock'n'roll, <<секс, наркотики, рок-н-рполл>>, Turn In, Turn On & Drop Out, <<налаштуйся, врубайся і випади>>, Make love not war («займайтеся коханням, а не війною»). Своїм символом хіпі, подібно до інших тогочасних лібертіанських рухів, обрали пацифік, запозичений у пацифістів. Проте засилля наркоманії, поява наркоторговців і поліцейських облав виснажують рух. 6 жовтня 1967 у Хейт-Ешбері Диґґери провели символічну вуличну пакцію «Похорон хіпі». Епіцентром контркультури знопву стає Нью-Йорк. Еббі Гофман намагається політизувати хіпі, взявши на озброєння методологію партизанського театру Диґґерів зі Сан-Франциско. Разом із Джеррі Рубіном, котрий прибув із Берклі, вони засновують у Нью-Йорку в 1968 Міжнародну молодіжну партію Yippie. Найголоснішою акцією Yippie стало проведення «Фестивалю Життя» у Чикаго у серпні 1968, який увійшов історію США під назвою Поліцейського бунту і закінчився судом над організаторами. Останньою великою акцією став найбільший рок фестиваль у Вудстоку біля Нью-Йорка у серпні 1969, на який з'їхалося майже 500 000 людей. Проте подальші події - суд над учаснками комуни Чарлі Менсона, вбивство під час концерту Rolling Stones в Альтамонті в грудні 1969 р., активізація терористичних груп привели до занепаду руху на Заході. Він трансформувався у щорічні зльоти хіппі Rainbow Gathering. Перший з таких зльотів відбувся в липні 1972 у штаті Колорадо на землях індіанців хопі, прибуло 20 тисяч хіппі. Надалі Міжнародні Rainbow відбуваються регулярно в багатьох країнах світу, в тому числі, в Україні (у серпні 2009 на Закарпатті).

Контркультура хіппі склала великий вплив на культуру, побут, розвиток суспільства. Свого часу політики Білл Клінтон, Хав'єр Солана, Йошка Фішер, Даніель Кон-Бендітт висловлювали свої симпатії до хіппі.

Хіпі в СРСРЗначного поширення контркультура хіппі набула у колишньому СРСР. Починаючи з 1967 у Москві і містах, розташованих близько до західного кордону - Ленінграді, Таллінні, Ризі, Вільнюсі, Каунасі, Ґродно, Львові, з'являються великі групи довговолосих. На початках вони, так чи інакше, були включені до протестних акцій і піддавалися репресіям — арешт групи Шарніра у Львові в листопаді 1970, розгони демонстрацій у Москві (1 червня 1971), Гродно і Вільнюсі (в серпні 1971), заворушення в Каунасі після самоспалення Ромаса Каланти (травень 1972). Репресії спричинилися до виникнення Системи - неформальної мережі осередків хіпі по всій території Союзу, яка могла функціонувати в напівпідпільних умовах андеґраунді (надавати житло, адреси по всій території Союзу, проводити культурні заходи - підпільні рок-концерти, виставки). Завдяки цьому рух в СРСР проіснував набагато довше, аніж на Заході. Витворився певний кодекс поведінки, хіпі чітко вирізняли себе від членів традиційного суспільства («цивільних»), заперечували комсомол, службу в армії, працю на радянських підприємствах. Одночасно з цим вони уникали однозначних політичних кроків, через що їм не так просто було "пришити" політику. Постійним місцем збору хіпі в СРСР від початку 1970-их рр. і аж до горбачовської Перебудови був Таллінн, оскільки режим в Естонії був найбільш толерантним. Сюди з'їжджалися на початку травня, коли починався автостопний сезон. 1 червня на День захисту дітей їхали до Москви. Щоліта, починаючи з 1978, відбувалися всесоюзні хіпі-сейшни на річці Ґауї недалеко від Риги, під час святкування Ліго (латиського Івана Купала), їх започаткував Михаїл Бомбін з Риги. Найважчим для хіпі виявився період андроповщини 1982-1984 рр., коли багатьох учасників руху було арештовано і запроторено в тюрми і психушки. Із початком Перебудови і Гласності в середовищах Системи з'являються спроби переосмислити ідеологію - маніфест «Хиппи от Системы к Богу» Генерала, Сталкера і Вороб'я (Москва, 1986) та інші. Процеси демократизації в СРСР привели до виходу Системи з підпілля і, як наслідок, до її розпаду.

Хіпі в Україні Найбільшою в Україні була хіп-тусовка у Львові, де традиційними були орієнтація на Захід і демократичні цінності. Перші розрізнені групи хіпуючої молоді були об'єднані у 1968-1970 В'ячеславом «Шарніром» Єреськом. Учасники групи Шарніра збиралися напівтаємно на місці польського Цвинтаря Орлят біля Личаківського цвинтаря. З їхнього середовища вийшов перший з відомих маніфестів хіппі. Проте у листопаді 1970 Шарнір був арештований.

У 1970-их роках головним місцем збору став Святий Сад, де зосереджувалися учасники рок-групи Супер Вуйки (лідер Ілько Лемко), відбувалися хіп сейшни. З ними пов'язана традиція радянських хіппі, починаючи з 1977 року, з'їжджатися 18 вересня до Львова на день пам'яті Джимі Хендрикса. У середовищі львівської хіпової тусовки у 1976 виникла перша на терені СРСР байкерська група Ігоря «Пензеля» Венцславського. З нього вийшли письменники Волдмур Яворський, Валерія Славникова, поет Звёздный (Валерій Султанов), художники Олена Бурдаш, Дем (Валерій Дем'янишин), Орест Макота.

В ті часи хіппі у Львові, в тому числі і російськомовні, зі симпатією ставилися до учасників національно-визвольної боротьби УПА, оскільки їх теж «пресувала» радянська державна система. З початком Перебудови в середовищі львівських хіппі також з'являються спроби переосмислити ідеологію і, як колись Еббі Гофман, політизувати рух. У 1987 у Львові з'являється маніфест «Ідеологія радянських хіппі. 1967-1987» Аліка Олісевича, де чітко наголошено на потребі громадянських акцій. 20 вересня 1987 група Аліка Олісевича провела у Львові першу в УРСР демонстрацію під політичними лозунгами і в жовтні 1987 перетворилася на пацифістську, згодом правозахисну групу Довірa (1987-1990).

Про історію львівських хіппі йдеться в матеріалах альманаху Хіппі у Львові, котрий вийшов у 2011 році у Львові.

Музика Хіпі

   Grateful Dead
   Jefferson Airplainе
   Quicksilver Messenger Service
   Джимі Хендрикс
   Дженіс Джоплін
   The Beatles* Джон Леннон
   The Doors* Джим Моррісон
   Hair (мюзикл)

Кіно хіппі

   Easy Rider (1969)
   Дороги Катманду (1969)
   Забриски Пойнт (1970)

Книги хіппі

   Генрі Девід Торо «Уолден або життя в лісі» (1854)
   Герман Гессе «Сіддхартха» (1922), «Паломництво в країну Сходу» (1932), «Гра в бісер» (1943)
   Каліл Ґібран «Пророк» (1923)
   Олдос Хакслі «Цей прекрасний новий світ» (1932), «Двері сприйняття» (1954)
   Вільям Берроуз «Джанкі» (1953), «Голий сніданок» (1959)
   Герберт Маркузе «Ерос і цивілізація» (1955)
   Джек Керуак «В дорозі» (1957), «Волоцюги Дхарми» (1958), «Підземні» (1958), «Ангели спустошення» (1965)
   Аллен Ґінзберґ «Плач» (1956), «Кадіш» (1961)
   Роберт Хайнлайн «Чужак в чужім краю» (1961)
   Кен Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1962), «Часом нестерпно хочеться» (1964)
   Курт Воннегут «Колиска для кота» (1963), «Дай вам, Боже, здоров'я, містере Розуотер» (1965), «Бійня № 5» (1969)
   Тімоті Лірі «Психеделічний досвід» (1964)
   Гантер Томпсон «Ангели Пекла: дивна і жахлива сага» (1966)
   Том Вулф «Електропрохолоджувальний кислотний тест» (1968)
   Карлос Кастанеда «Вчення дона Хуана: Шлях знань індіанців які» (1968)
   Еббі Гоффман «Революція для приколу» (1968), «Нація Вудстока» (196), «Вкради цю книгу» (1971)
   Теодор Рошак «Створення контркультури» (1969)
   Джеррі Рубін «Роби це!» (1970)
   Рам Дасс «Бути тут і тепер» (1971)