Віршована література ХVІІІ століття: Гумористичне осмислення пригод козаків-характерників.«Пекельний Марко»

Панівне становище в літературному процесі другої половини XVII-- XVIII ст. займає поезія, чи точніше -- віршована література. Разом з поетичним доробком попередньої епохи (кінця XVI -- першої половини XVII ст.) вона творить величезний пласт давньої української силабічної поезії, багатство якої починає освоюватися тільки в нові часи. Бібліографія нотує понад дві тисячі оригінальних текстів віршів і пісень цього періоду, не рахуючи великої кількості варіантів. Лише незначна частина з них свого часу була надрукована: зразки етикетної, епіграматичної, панегіричної і духовної поезії, окремі книжкові видання польськомовної поезії Лазаря Барановича, кілька текстів Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського. Основний масив поезії світського і духовного змісту, поетичний доробок провідних поетів того часу -- Івана Величковського, Климентія Зиновієва, Семена Дівовича, Івана Некрашевича, Григорія Сковороди та ін. залишився в рукописах. Ця поезія поширювалася в численних списках, рукописних пісенниках і виконувала призначену їй роль.

Авторами поетичних творів були високі церковні ієрархи і рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни, для яких поетичне слово було засобом духовного самовираження й самоутвердження. В цілому це була масова поезія, що творилася в рамках, регламентованих бароковою естетикою образів і поетично-стильових структур, від високого, елітарного до козацько-селянського, низового бароко. Високе бароко представляли яскраві поетичні індивідуальності Лазаря Барановича (польськомовна поезія) та Івана Величковського. Низове бароко знайшло свій вияв у творчості Климентія Зиновієва, бурлескно-травестійній та сатирично-гумористичній поезії.

Марко Проклятий або Марко Пекельний — популярний герой українських легенд, на основі яких виникла й приповідка: «Товчеться, як Марко по пеклу». Очевидно, що Марко Проклятий — це той таки вічний блукалець на український лад, адже походження його образу також корениться у легенді про зрадника Марка, що вдарив Христа залізною рукави­цею перед його хресною смертю, за що Господом був покараний вічно ходити під землею навколо стовпа, не спиняючись ні на хви­лину; він час від часу б’ється голо­вою об стовп, тривожить цими звуками навіть пекло та його хазя­їна і скаржиться, що не може вмерти. Іншим поясненням Маркового прокляття є те, що він зако­хався в рідну сестру, потім убив її разом з матір’ю, за що й був покараний Богом. Водночас, український вічний блукалець — це не лише антигерой. Часто він також постає в образі козака.

На основі фольклорних джерел Олекса Стороженко написав повість-поему «Марко Проклятий», цей образ був також інтерпретований Іваном Ко­чергою у драмі «Марко в пеклі» (1928) та Ліною Костенко у вірші «Маркова скрипка». Головним героєм твору Михайла Стельмаха «Правда і кривда» є Марко Безсмертний.