Екологічні катастрофи
Витік нафти з танкера Ексон Вальдез — аварія танкера Ексон Вальдез є найбільш опустошуючою катастрофою, яка коли-небудь траплялася на морі. Віддалений район, доступний тільки з гелікоптера чи теплохода, зробив ускладненою реакцію влади та промисловості. Цей регіон був середовищем життя лосося, морської видри, тюленя та морських птахів. Протягом перших кількох днів густа плівка нафти покрила велику область в протоці Принца Вільяма.
23 березня 1989 р. нафтовий танкер Ексон Вальдез відплив від нафтового терміналу в Вальдезі на Алясці, взяв напрямок на південь через протоку Принца Вільяма повністю завантажений нафтою. Капітан Джозеф Хейзлвуд повідомив по рації берегову охорону, що потрібно змінити курс, щоб запобігти зіткненню з невеликими айсбергами, які дрейфували в протоці від льодовика Колумбія. Капітан одержав дозвіл змінити курс північніше в напрямку перешийка. Перед тим, як піти в свою каюту капітан Хейзлвуд проінструктурував свого третього помічника Грегорі Коузінса: «Почати повертати в прошийок», як тільки корабель буде на траверзі острова дві хвилини вище.
Хоча Коузінс справді давав команду рульовому керувати судном вправо, воно не поверталося достатньо швидко і в 12:04 24 березня 1989, корабель наштовхується на риф. Не відомо чи помічник капітана віддав команду занадто пізно, чи рульовий виконував її занадто повільно.
Приблизно 11 мільйонів американських галонів сирої нафти було розлито, зачепивши 1 900 км. берегової лінії. Дії по ліквідації
Ліквідаційне підпалювання нафти проводилося протягом ранніх стадій пролиття в області катастрофи, ізольованої від решти регіону вогнетривким бумом. Воно було відносно успішним, але через несприятливу погоду не було проведено додаткових підпалів. Пізніше почалася механічна частина ліквідації, проте збиральники не могли працювати на повну потужність через товстий шар нафти та водорослі, що забивали механізми. Передача нафти з тимчасових кораблів в більш постійні контейнери теж була ускладнена її вагою та товщиною. В додаток, була здійснена спроба використати дисперсанти, але їх використання, як виявилося, було суперечливим. Їх застосовувала приватна компанія, але через малу хвилю на воді змішування їх з нафтою не відбулося належним чином. Наслідки
Три дні опісля того, як корабель пішов на дно, шторм розніс свіжу нафту в напрямку скелястих берегів острова Рицаря. Після трагедії Конгрес США заборонив доступ компанії власнику судна у води Аляски. Ексон витратила близько 2 мільярдів доларів на збирання нафти і ще 1 мільярд на виплати за цивільні та кримінальні злочини. (Ексон повернула собі частину цих коштів через одержані страхові виплати та зменшення виплати податків.) Пізніше суд призначив виплатити ще 5 мільярдів доларів, як каральний захід. Після подання скарги в апеляційний суд суму виплат було зменшено до 4 мільярдів, на захисті позиція Ексону була в тому, що складу злочину не було, а був нещасний випадок.en:Exxon Valdez oil spill he:אסון הנפט של אקסון ואלדז ja:エクソンバルディーズ号原油流出事故 ko:엑슨발데즈 원유 유출 사고 no:Exxon Valdez-forliset ru:Выброс нефти из танкера Эксон Валдиз simple:Exxon Valdez disaster zh:阿拉斯加港湾漏油事件
Дайґо Фукурю Мару (第五福龍丸) це японський риболовний човен, що попав у зону радіоактивних опадів спричинених випробуванням водневої бомби Сполучеини Штатами на атолі Бікіні 1 березня, 1954.
Кубояма Аікічі, який був радистом на човні, помер від променевої хвороби через півроку 23 вересня, 1954.
Зміст
Події що передували інциденту
1947 року, рибальський човен Даінана Котошіро Мару(第七事代丸, Котошіро Мару №7) було спущено на воду в Коза, Вакаяма. Пізніше він був перероблений для ловлі тунця в Яізу, Шіцуока та його назва була змінена на Дайґо Фукурю Мару.
Неочікуване радіоактивне зараження
Дайґо Фукурю Мару зіткнулась із наслідками випробування американської водневої бомби на атолі Бікіні, що поблизу Маршалових островів 1 березня 1954 року. Радіоактивному зараженню підпали всі 23 рибалки разом із виловом риби. На час проведення випробування, човен ловив тунця поза межами визначеної американським урядом небезпечної зони. Рибалки усвідомили небезпеку, однак перед тим як покинути небезпечну зону, вони вибрали сіті, через що човен перебував протягом кілької годин в зоні зараження. Пізніше американський уряд розширив межі небезпечної зони, та повідомив що ще близько ста інших, окрім Дайґо Фукурю Мару, рибальських човнів були радіоактивно заражені внаслідок випробування.
Ця трагедія спричинилась до зросту інтенсивного антиядерного руху в Японії. Уряд США, що боявся переходу антиядерного руху в антимерикаський, доклав максимум зусиль до швидкого вирішення конфлікту. Внааслідок перемовин із тогочасним урядом Японії, очолюваним про-американськи настроєним прем'єр-міністром Йошіда Шіґеру, США виплатили постраждалим рибалкам $200,000 Дол. США, та добилися згоди про відсутність судових позовів.
Вплив на масову культуру
Через п'ять років після випадку, японським режисером Шіндо Кането було знято фільм «Дайґо Фукурю Мару» про описані події.
Цей випадок також вплинув на появу пізніших апокаліптичних фільмів, таких як Ґодзіла, про монстра-мутанта що виходить на берег із океанської глибини щоб помститись цивілізації.ca:Daigo Fukuryu Maru de:Glücklicher Drache V en:Daigo Fukuryū Maru eo:Dajgo Fukurju Maru es:Daigo Fukuryū Maru fr:Daigo Fukuryū Maru he:דאיגו פוקוריו מארו it:Daigo Fukuryu Maru ja:第五福竜丸 ko:제5 후쿠류마루 nds:Daigo Fukuryu Maru nn:Daigo Fukuryū Maru no:«Daigo Fukuryū Maru» ru:Фукурю-мару scn:Daigo Fukuryu Maru zh:第五福龍丸 zh-min-nan:Tē-gō͘-Hukuryû-maru
Затоплення Бостона патокою — нещасний випадок, що трапився 15 січня 1919 року, після того, як в бостонському районі Норт-Енд зруйнувався гігантський резервуар з мелясою і хвиля рідини із високим вмістом цукру пронеслася вулицями міста зі швидкістю до 56 км/год. В результаті затоплення загинула 21 людина, ще біля 150 потрапило до лікарень.
Катастрофа відбулася на алкогольному заводі компанії Purity Distilling Company всього за день до введення «сухого закону». Ферментована меляса у той час широко використовувалася для отримання етанолу. Напередодні введення заборони, власники прагнули виготовити і реалізувати якомога більшу кількість продукції.
День видався незвичайно теплим. Ймовірно через втому металу в переповненому резервуарі з 8700 тис. літрів патоки (діаметром 27 метрів, заввишки 15 метрів) розійшлися сполучені заклепками листи металу. Очевидці чули гучний стук, що нагадував кулеметні черги. Земля затремтіла, неначе пройшов потяг[1].
На вулиці міста хлинула хвиля патоки заввишки від 2,5 до 4,5 метрів[2]. Тиск патоки був настільки великий, що зсунув зі шляхів вантажний поїзд. Довколишні будівлі були затоплені на метрову висоту, деякі з них обвалилися. Люди і коні гинули від асфіксії, будучи нездатними вибратися з в'язкої речовини.
Першими ліквідацією наслідків зайнялися моряки з пришвартованого неподалік корабля ВМФ США Nantucket, скоро до них приєдналися міські служби. Рятувальна операція тривала чотири дні. У зоні катастрофи був розгорнений пересувний госпіталь «Червоного хреста». Витягнуті з патоки тіла пізнати було практично неможливо. На очищення вулиць від патоки пішло 87 тисяч людиногодин. Тривалий час місцеві жителі страждали від задухи і кашлю.
Місцеві жителі подали позов на власників резервуару. Хоча останні звинувачували в організації вибуху анархістів[3], потерпілі добилися виплат загальною сумою 600 тисяч доларів, що еквівалентно приблизно 7,2 млн. доларів 2007 року (за ІСЦ[4]). Резервуар не відновлювали, зараз на його місці знаходиться баскетбольний майданчик. За словами бостонців, навіть зараз в спекотні дні від старих будинків чути запах карамелі.
Джерела
- Загальні
- Puleo, Stephen, Dark Tide: The Great Boston Molasses Flood of 1919. Beacon Press, 2004, ISBN 0-8070-5021-0
- В тексті
Шаблон:Coordda:Melasseulykken i Boston de:Melassekatastrophe von Boston en:Boston Molasses Disaster fi:Melassikatastrofi fr:Grande inondation de mélasse de Boston he:אסון הדבשה של בוסטון it:Inondazione di melassa di Boston ja:ボストン糖蜜災害 lt:Bostono melasos katastrofa no:Melasseulykken i Boston ru:Затопление Бостона патокой sv:Sirapskatastrofen i Boston
Куренівська трагедія — катастрофа, що сталася у Києві 13 березня 1961 року, коли потужний селевий потік з Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку і призвів до численних жертв.
Передумови трагедії
- Куренівська трагедія 1961 в Києві.png
Куренівська трагедія в 1961р.
- 13-03-1961.jpg
Трамвайне депо під час трагедії
- Куренівка 20.. в Києві.png
Це ж місце в наш час
1950 року виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих поблизу. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів Яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема, до відрогу №3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис м³. Загальна площа намиву склала близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.
Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки — але замість бетонної дамби було споруджено земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку складала лише 0,5 куб. м за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.
Намив здійснювався і взимку. Відповідно до технологічних умов, пульпа мала подаватися в Яр лише впродовж восьми годин на добу, щоб вода встигла вчасно потрапити до водозбірного колодязю, але насправді цегельні заводи працювали в три зміни, і при цьому колодязь чистили лише одного разу - 1959 року.
Катастрофа
Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було. О 9.20 13 березня дамбу прорвало, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9.30 пульпа дісталася Куренівки та залила площу близько 30 гектарів. В районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилась вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.
Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули.
Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки.
Применшення масштабів катастрофи
Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою у товщі затверділої пульпи. У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: "В районі аварії загинуло 145 чоловік". Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. чол.
У березні 2006 р., до 45-ї річниці катастрофи, у парку відпочинку, створеному на місці Бабиного Яру (біля зупинки громадського транспорту "Парк відпочинку"), було відкрито пам'ятник загиблим у вигляді двох кам'яних плит і дзвону між ними. Крім того, біля входу до колишнього трамвайного депо ім. Красіна (нині - Подільське депо) встановлено пам'ятник загиблим працівникам підприємства. У музеї депо є експозиція з фотографіями та іншими матеріалами про Куренівську катастрофу.
Заповнення яру після катастрофи
Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. За наказом спеціальної комісії, вода, що зібралася у відрогах через трубовід, яким надходила до Бабиного Яру пульпа, вже у зворотньому напрямку відкачувалась до кар'єрів цегельних заводів, а потім потрапляла до річки Сирець. В цей же час в Яру проектувалися та будувалися нові захисні споруди, зокрема, капітальна бетонна дамба. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад, використовувалася для засипки Яру. В цей же час було зроблено нову капітальну дамбу 172 метри завдовжки і 25 метрів заввишки, тобто таку, яку передбачав первісний проект початку 50-х років. На гребені дамби висадили молоді тополі. До аварії безпосередньо під старою дамбою був прокладений газопровід низького тиску, що становив додаткову загрозу. Згідно з новим проектом, газопровід було прокладено просто на поверхні ґрунту. Для відводу води проклали водогін, в якому використали труби діаметром 100 см. Новий водогін міг перекачувати щосекунди 11 кубічних метрів води, тобто забезпечував надійну експлуатацію відрогів навіть за умов великої повені та тотальних злив.
Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинишньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.
13 Марта 2011 года исполняеться 50 лет со дня Куренёвской трагедии, я нашёл интересный материал о ней. Бабий Яр-2, Полвека спустя: http://news2000.com.ua/news/sobytija/v-ukraine/164714
Джерела
- Олександр Анісімов. Куренівський апокаліпсис. Київська трагедія 13 березня 1961 року в фотографіях, документах, спогадах...'
- Александр Анисимов. Киевский потоп. Куреневская трагедия 13 марта 1961 года.
- Александр Анисимов. «Судный день» городского масштаба
Посилання
Див. також
Отруєння на копальні Асіо (Шаблон:Lang-ja, асіо додзан кодоку дзікен) — інцидент із забрудненням навколишнього середовища в Японії часів реставрації Мейдзі. Полягав у викиді стічних вод копальнею Асіо у річку Ватарасе, що спричинило отруєння басейну річки та навколишніх сільськогосподарських угідь. Місцеве населення тричі зверталося до уряду з проханням змусити управлінців копальні припинити викиди, а депутат Парламенту Танака Сьодзо безпосередньо подав скаргу Імператору на керівництво копальні. Незважаючи на це японський уряд став на бік промисловців і подавив невдоволених репресіями. Інцидент з копальнею Асіо став висхідною точкою в історії японського руху за збереження довкілля.
Джерела та література
Шаблон:Енциклопедія Ніппоніка-2ja:足尾銅山鉱毒事件
Помилка цитування: Для наявного тегу <ref> не знайдено відповідного тегу <references/>
