Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Халупняка Дмитра

== Моє рідне село ==
===
Посилання на власну сторінку:https://wiki.cuspu.edu.ua/index.php/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83_%22%D0%9C%D0%BE%D1%94_%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B5_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%22_%D0%A5%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%BF%D0%BD%D1%8F%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B0

Посилання на відеоматеріли: https://www.youtube.com/results?search_query=%D0%A3%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0

  Село Олександрівка, у якому я народився, знаходиться в Устинівському районі Кіровоградської області. Як й інші, це село індустріально розвинене. Пейзажі Олександрівки невимовно захоплюючі: скелясті гори, які утворюють долину, якою тече знаменита річка Інгул; зелені поля, засієні зерновим добром, широкі та рівні степи.
  Єдине, чим відрізняється село від інших, - це те, що воно розташоване від траси на 6 кілометрів на південь, що означає, що ніякий громадський транспорт туди не приїздить. Раніше, за радянських часів, Олександрівка називалася колгоспом імені Фрідріха Енгельса, проте я цього не застав.
  Не можна не згадати цивілізацію нашого села: сільський будинок культури (клуб), ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт), сільська рада, два магазини (колись було чотири), школа, дитсадок, бібліотека, пошта й інше. Також стоїть пам'ятник радянському солдату, який визволяв село з-під німецько-нацистської окупації.
  Основним джерелом праці селян Олександрівки є зайнятість на бригаді, яка включає в себе фірму "Агрокомплекс", де задіяні майже половина сільського населення. У складі бригади налічуються сучасні трактори, комбайни, кейси, вантажівки, що перевозять зернові врожаї тонами в літній період жнив.
  Щодо мене особисто, то я прожив свої щасливих 9 літ у цьому селі, після чого переїхав в інше місто, де закінчив школу й через 8 років повернувся сюди знову. Зараз мені 17, я навчаюся в ЦДПУ і їжджу у своє рідне село щовихідних.
  Щоб пізнати красу нашого села, необов'язково треба навідати його, а досить лише почути про нього історії та розкази, свідком яких була громада села. Проте є й недоліки: село занепадає, оскільки молоде населення виїжджає до міста, полишаючи за собою свою домівку з батьками чи з бабусею й дідусем. Уже немає того, що було років 10 тому, навіть раніше. Ще я згадую, як село розважалося й удень і вночі, коли людей було досхочу на вулицях Олександрівки. Тепер щороку навіть на святах (Новий рік, Івана Купала, День села, День молоді) мешканців небагато зустрінеш. Але вдячні діти своїх батьків завжди повернуться додому й допоможуть, не покинуть місця, де провели дитинство та юні літа свого життя. Є й такі, що гордують уже за кордоном навіть, рідко приїжджають, або й узагалі - ніколи. Про них село вже не говорить: напевно, забуло. Слід пам'ятати, звідки пустили корені життя нам наші предки й пращури, діди й баби, батьки. Село завжди зустріне привітно: згадає свого співмешканця, який ще колись тут бігав малим.

Файл:987.jpg