Фізичне виховання для студентів медичних вузів

Назва курсу

Фізичне виховання.....

---

Напрям підготовки,спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень: 222 «Медицина» , 221«Стоматологія»;Кафедра __медичної реабілітації.

Мета та завдання навчального курсу

Метою є підготовка майбутніх фахівців до високопродуктивної праці, виховання у студентів потреби в систематичних заняттях фізичними вправами для підтримки свого належного фізичного та психічного стану в залежності від психофізичних навантажень та з урахуванням особливостей їх майбутньої професійної діяльності, зміцнення здоров’я, а також отримання умінь і навичок для застосування різноманітних методів та засобів фізичної культури в майбутньої профілактично- лікувальній діяльності та формування у всіх верств населення престижності здоров’я.

Завдання Для досягнення мети фізичного виховання студентів передбачається комплексне вирішення наступних задач: • збереження і зміцнення здоров’я студентів, сприяння формуванню здорового способу життя, підтримання і підвищення рівня працездатності протягом навчання; • виховання у студентів потреби в систематичних заняттях фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професійної діяльності та фізичного самовдосконалення; • оволодіння методиками оцінки фізичного розвитку, функціонального стану та самоконтролю під час занять фізичними вправами; • отримання студентами необхідних знань, вмінь та навичок в застосуванні засобів фізичної культури для профілактики захворювань, відновлення та зміцнення здоров’я, продовження професійної діяльності працездатного населення; • формування розуміння ролі фізичної культури у розвитку особистості і підготування її до професійної діяльності, мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичної культури, до здорового способу життя, фізичного вдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом; • формування системи знань і вмінь з фізичної культури і здорового способу життя.

У результаті вивчення навчального курсу студент повинен

знати: основи організації і методики найбільш ефективних видів і форм раціональної рухової діяльності й уміння застосувати їх на практиці у своїй фізичній активності;основи методики оздоровлення і фізичного удосконалювання традиційними і нетрадиційними засобами і методами фізичної культури;основи професійно-прикладної фізичної підготовки і уміти застосовувати їх на практиці;основи фізичного виховання різних верств населення.

вміти: застосовувати систематичне фізичне тренування оздоровчої або спортивної спрямованість;виконання тестів професійно-прикладної фізичної підготовленості.

Робоча програма курсу

Автор (укладач) курсу

Посилання на сторінки авторів (укладачів)

| Бєлкова Тетяна Олександрівна

---

Учасники

Сторінка координування курсу "Назва курсу" викладач

---

Графік навчання

Форма навчання: денна

Варіант Структура

ВСЬОГО: 160 годин аудиторних: лекцій 0;практичних 30 СРС 130.Рік навчання: 2017-2018.Поточний контроль - тести з фізичної підготовленості. Вид контролю: залік.

Змістовий модуль 1

Навчальні теми змістового модуля 1. Модуль 1. Оволодіння основними засобами розвитку фізичних якостей Змістовий модуль 1. Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості, спритності та швидкості. Конкретна мета: 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості „ гнучкість”. 2. Пояснювати поняття динамічна, статична, активна та пасивна гнучкість. 3. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку гнучкості. 4. Мати уявлення щодо поняття фізичних якостей „швидкість” та „спритність”. 5. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку спритності. 6. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку швидкості.

Змістовий модуль 2

Навчальні теми змістового модуля 2. Змістовий модуль 2. Оволодіння основними засобами розвитку сили та витривалості. Конкретна мета: 7. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості „ гнучкість”. 8. Пояснювати поняття динамічна, статична, активна та пасивна гнучкість. 9. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку гнучкості. 10. Мати уявлення щодо поняття фізичних якостей „швидкість” та „спритність”. 11. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку спритності. 12. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку швидкості.

Змістовий модуль 3

Форма навчання

Навчальні теми змістового модуля 3. Змістовий модуль 3. Гімнастика. Легка атлетика. Конкретна мета: 1. Оволодіти основами техніки виконання гімнастичних вправ. 2. Оволодіти знаннями складання комплексів загально розвиваючих вправ ранкової гімнастики. 3. Оволодіти технікою стрибка у довжину. 4. Оволодіти основами техніки бігу на короткі, середні та довгі дистанції.

Зміст курсу

Змістовий модуль 1. Назва Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості, спритності та швидкості.

===Тема 1. Назва теми: "Загальне поняття про фізичні вправи. Поняття фізичної якості „ гнучкість”.===

Теоретичний матеріал

Лекція №1 Змістовий модуль 1. Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості, спритності та швидкості. ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕМА: ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ 

ПЛАН 1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини. 2. Загальна характеристика швидкості як фізичної якості людини. 3. Загальна характеристика витривалості. 4. Загальна характеристика гнучкості. 5. Загальна характеристика спритності як фізичної якості людини. 6. Методика розвитку та удосконалення рухових якостей. Л І Т Е Р А Т У Р А 1. Теория и методика физического воспитания. Том 2. Методика физического воспитания различных групп населения /Под.ред. Т.Ю.Круцевич. – К: Олимпийская литература, 2003. 2. Теория и методика физического воспитания. Том 1. Общие основы теории и методики физического воспитания. Учеб. для институтов высших учебных заведений физического воспитания и спорта. – К: Олимпийская литература, 2003. 3. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. 4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Ч.1. – Т.: Богдан, 2001. – 272 с. 1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини. Фізичні (рухові якості) — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Сила як рухова якість – це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м’язових напружень. Розрізняють: абсолютну силу, відносну силу, швидку силу та вибухову силу. Абсолютна сила людини – це її здатність долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м’язовому напруженні. Відносна сила – це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один кілограм маси тіла.

Швидкісна сила – це здатність з якомога більшою швидкістю долати помірний зовнішній опір. Вибухова сила – це здатність проявити якнайбільші зусилля за мінімальний проміжок часу. Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну і динамічну силу. Чинники, що зумовлюють силові можливості: - зовнішні (величина опору, довжина важелів, погодно-кліматичні умови, добова та річна періодика) - внутрішні (структура м’язів, м’язова маса, внутрішньом’язова координація, міжм’язова координація, реактивність м’язів потужність енергоджерел). 

Вікова динаміка розвитку сили: Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30 р. Загальний розвиток сили м’язів до 9-10 річного віку і 10-11- річного віку у хлопців незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються. Максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, потім знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. В хлопців повторне зростання відносної сили 15-17 років. Засоби удосконалення сили. При розвитку сили використовують фізичні вправи, виконання яких потребує від учнів більшої величини зусиль, ніж в звичайних умовах. Розроблена детальна класифікація засобів розвитку сили, які мають назву – “силові вправи”. - Вправи з обтяженням масою власного тіла - Вправи з обтяженням масою предметів - Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища - Вправи з комбінованим обтяженням - Вправи на силових тренажерах - Ізометричні вправи 2. Загальна характеристика швидкості як фізичної якості людини. Швидкість – це здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу. Це комплексна рухова якість, яка проявляється через: o швидкість рухових реакцій; o швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів; o частоту (темп) необтяжених рухів; Швидкість рухових реакцій - процес, що розпочинається зі сприйняття інформації, що спонукає до дії і закінчується початком руху-відповіді. Прості і складні реакції. Проста реакція – здатність скоріше відповісти на заздалегідь обумовлений сигнал заздалегідь обумовленою дією. Складні реакції: реакція на рухомий об’єкт, реакція вибору. Реакція на рухомий об’єкт – здатність швидко і точно реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкту в умовах дефіциту часу та простору. Реакція вибору - це здатність швидко здійснювати добір адекватної відповіді в умовах дефіциту часу та простору. Чинники, що зумовлюють прояв бистроті: - рухливість нервових процесів (збудливість та лабільність ЦНС) 3 - структура м’язів - міжм’язова та внутрішньом’язова координація - потужність та ємність креатин фосфатного джерела енергії - рівень розвитку гнучкості - рівень розвитку вибухової та швидкісної сили - інтенсивність вольових зусиль Прогресивний природній розвиток до 14-15 років у дівчат і 15-16 років у хлопців. Із закінченням пубертатного періоду практично припиняється подальший біологічний розвиток швидкості. Віковий період від 7-8 до 11-12 років є найбільш сприятливим – швидкість реакцій, частота рухів. У віці 11-12 до 14-15 у дівчат та 15- 16 у хлопців високі темпи приросту швидкості цілісних рухів. Засоби удосконалення швидкості. До фізичних вправ, що використовуються для розвитку бистрості, ставляться такі вимоги: - її техніка повинна бути такою, щоб дозволяла виконання з граничною швидкістю; - вони повинні бути добре засвоєні; - їх тривалість не повинна перевищувати 30 с; - вони повинні бути різноманітними і забезпечувати вдосконалення швидкості у поєднанні із розвитком інших рухових якостей. Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими видами швидкості найефективнішими вважаються рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами, на менших відносно стандартних майданчиках. Використовується також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку виду руху за командою. 3. Загальна характеристика витривалості. Витривалість - здатність людини долати втому у процесі рухової діяльності. В залежності від об’єму м’язових груп, що беруть участь у роботі умовно розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості: Локальна - до роботи залучено лише третина загального об’єму скелетних м’язів (наприклад: м’язи кисті, гомілки тощо). Регіональна - в роботі бере участь від однієї третини до двох третин м’язової маси (прикладом можуть бути вправи для зміцнення м’язів ніг чи тулуба). Глобальна (тоніальна) - працює одночасно більше двох третин скелетних м’язів (біг, веслування тощо). Виділяють такі види витривалості: загальна, спеціальна, швидкісна, силова, координаційна. Загальна витривалість - здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів. Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших видів витривалості. Спеціальна витривалість – це витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності. Швидкісна витривалість - здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу з максимальною швидкістю. Силова витривалість - здатність людини ефективно долати помірний опір тривалий час (“до втоми”) - динамічний режим. Статична витривалість виявляється в процесі статичної роботи (напруження м’язів). 4 Координаційна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати складно координаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Основними чинниками, що зумовлюють прояв витривалості є: структура м’язів, внутрішньо-м’язова та міжм’язова координація. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту з 8-9 до 10 р, з 11 до 12 та з 14 до 15 років. У віковий період від 15 до 16 років темпи росту загальної витривалості у хлопців різко знижуються. Силова витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 13 до 18 років. Швидкісна витривалість хлопців має високі природні темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Низькі темпи росту 9-11 років. У дівчат загальна витривалість - високі темпи приросту 10-13 років, до 15 років зростає повільно і у 15-17 років спостерігається середній темп приросту. Засоби виховання витривалості. Для розвитку витривалості застосовують циклічні вправи (ходьба, біг, плавання у звичайних та ускладнених), спортивні та рухливі ігри, танці. Допоміжним засобом є спеціальні дихальні вправи. 4. Загальна характеристика гнучкості. Гнучкість - це здатність людини виконувати рухи в суглобах з якомога більшою амплітудою. Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю розуміють максимально можливу амплітуду рухів, яку може проявити людина у певному суглобі без сторонньої допомоги, використовуючи лише силу власних м’язів, що здійснюють рухи у цьому суглобі. Під пасивною гнучкістю розуміють максимально можливу амплітуду рухів у певному суглобі, яку людина здатна продемонструвати за допомогою зовнішніх сил (відносно цього суглобу), що створюються партнером, приладом, обтяженням, дією інших ланок власного тіла тощо. Чинники, що зумовлюють прояви гнучкості: * будова суглобів: форма суглоба, довжина суглобових поверхонь, ступінь відповідності поверхонь суглоба одна одній, наявність кісткових виступів та їх розмірів.  Сила м’язів, їх еластичність, що здійснюють рухи у суглобі.  Збільшення температури і кровотоку у м’язах.  Врівноважений стан психіки, емоційний підйом. Негативно впливають на прояв гнучкості наступні чинники: низький рівень фізичної підготовленості, низька температура навколишнього середовища і особливо тіла, значна фізична втома, підвищений тонус м’язів, надмірне збудження, або стан психічної депресії. В цілому гнучкість природно зростає до 14-15-річного віку. Але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. Так рухливість у дрібних суглобах розвивається скоріше ніж у масивних. Амплітуда рухів у кулястих суглобах гетерохронно зростає до 13-річного віку. Найбільш високі темпи її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років. У подальшому вона стабілізується, а в 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців - до 15 років. Високі темпи її приросту у дівчат спостерігаються з 7 до 8, з 10 до 11 та з 12 до 14 років, а у хлопців з 7 до 11 та з 14 до 15 років. 5 У дівчат та жінок рухливість у суглобах приблизно на 10% вища, ніж у хлопців та чоловіків. У похилому віці гнучкість у жінок та чоловіків практично не відрізняється. Засоби удосконалення гнучкості. Засоби розвитку гнучкості можна поділити на три різновиди: - силові вправи, - вправи на розслаблення м’язів - вправи на розтягування м’язів, зв’язок і сухожиль. Силові вправи. Позитивно впливають на розвиток гнучкості у роботі з фізично слабо підготовленими людьми, та у випадку коли у якомусь суглобі велика різниця між рівнем прояву пасивної і активної гнучкості. Найбільш ефективні такі силові вправи та режими їх виконання, що сприяють вдосконаленню внутрішньом’язової та міжм’язової координації і не призводять до значного зростання м’язової маси. Силові вправи доцільно поєднувати з виконанням вправ у довільному розслабленні відповідних м’язів та вправ на розтягування цих же м’язів. Таке поєднання позитивно впливає як на розвиток сили, так і на розвиток гнучкості. Вправи на розслаблення м’язів. Фізичні вправи, що застосовують для розвитку здатності до довільного розслаблення м’язів, поділяють на такі групи: 1. Довільне швидке напруження з наступним якомога більшим, швидким і повним розслабленням цих же м’язів. 2. Погойдування різними частинами тіла. 3. Хлистоподібні рухи розслабленими руками за рахунок різких поворотів тулуба. 4. Розслаблені “падіння” рук, ніг (в положенні лежачи на м’якому маті) та тулуба. 5. Комбіновані вправи. Вправи на розтягування м’язів поділяють на три групи — активні, пасивні та комбіновані вправи. Кожна із зазначених груп у свою чергу поділяється на підгрупи. Активні вправи поділяють на три різновиди: повільні рухи, пружні рухи, махові рухи. Ці вправи можна виконувати як без обтяжень, так і з додатковими обтяженнями. Махові рухи - це рухи кінцівками, що розпочинаються за рахунок напруження м’язів і продовжують за інерцією. Вони виконуються по типу руху маятника, або по типу кругових рухів з амплітудою, що поступово зростає. Пасивні вправи. Їх сутність полягає у тому, що переміщення ланок тіла одна відносно іншої відбувається не за рахунок долаючої роботи м’язів відповідного суглоба, а під впливом зовнішніх сил. Комбіновані вправи. Їх сутність полягає у поєднанні в одній вправі активної та пасивної фаз, динамічного та статичного режимів роботи м’язів. 5. Загальна характеристика спритності як фізичної якості людини. Спритність – складна, комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена як її здатність швидко оволодівати складно координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність в залежності від ситуації, що склалась. Чинники, що зумовлюють прояви спритності: рухова пам’ять, ефективна внутрішньом’язова і міжм’язова координація, адаптаційні можливості різних аналізаторів. У координаційних здібностях виділяють відносно самостійні види: 6 o здатність оцінювати і регулювати просторові, просторово-часові, динамічні параметри рухів; o здатність зберігати стійку рівновагу; o здатність відчувати і засвоювати ритм; o здатність довільно розслабляти м’язи; o здатність узгоджувати рухи в руховій дії. Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. 6. Методика розвитку та удосконалення рухових якостей. Сила Методика розвитку максимальної сили відбувається шляхом: - збільшення м’язової маси (використовують метод повторних зусиль, інтервальний та комбінований методи). Час виконання 25-30 секунд. Кількість повторень – від 6-8 до 10-12 разів. - удосконалення міжм’язової координації (використовують інтервальний і комбінований методи) – вправи дають на початку основної частини заняття, коли організм знаходиться у стані оптимальної працездатності. Кількість повторень в одному підході від 3-4 до 5-6 разів. Кількість підходів – 2-6 для кожної вправи. - удосконалення внутрішньом’язової координації (використовують метод максимальних зусиль) – застосовується переважно у роботі зі спортсменами. В одному підході виконують 1-4 напружень з інтервалом активного відпочинку 2-6 хвилин. - використання ізометричних вправ та вправ із самоопором (використовують метод ізометричних напружень). Одноразове напруження дорівнює 4-10 секунд. Методика розвитку вибухової сили відбувається шляхом застосування таких засобів: - з обтяженням масою предметів. Кількість повторень в одному підході від 3-4 до 8-10 разів, а за тривалістю 5-10 секунд. Активний відпочинок триває до відновлення ЧСС до 91-110 уд/хв. - балістичного характеру (метання, стрибки). Стрибки у глибину. - у швидких (вибухових) ізометричних напруженнях. В одному підході від 2- 3 до 5-6 повторень через 6-10 секунд. - з комбінованим обтяженням масою власного тіла плюс маса предметів. При використанні обтяжень та ізометричних вправ використовують метод інтервальної вправи. Швидкість Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій – використовують рухливі і спортивні ігри (тривалість гри – 10-15 хвилин, створювати умови дефіциту простору і часу). Проста реакція: кількість повторень від 4-6 до 15-20 реагувань, кількість серій – 3-6. Активний відпочинок – 2-3 хв. Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів – використовують методи інтервальної та комбінованої вправи, ігрові та змагальні методи. Тривалість вправ для початківців 5-6 с, кількість повторень – 2-3. Методика вдосконалення швидкості ациклічних рухових дій – використовують ігровий та змагальний методи. Кількість повторень – 5-10, в серії 2-4 підходи. Витривалість 7 Методика вдосконалення загальної витривалості – використовують метод безперервної стандартизованої вправи. Тривалість виконання – 20-30 хв, ЧСС – 120- 130 уд/хв. Ігровий метод: від 20-30 до 60 хв при ЧСС від 110-120 до 160-170 уд/хв. Методика вдосконалення швидкісної витривалості – використовують методи комбінованої та змагальної вправи. Тривалість виконання від 10-12 до 25-30 с, кількість повторень в одній серії від 3 до 6, серій у занятті – від 2-3 до 4-5. Методика вдосконалення силової витривалості – використовують динамічні і статичні вправи і їх комбінації. Застосовують методи повторної вправи та колового тренування. Кількість повторень від 15-20 до 150 разів, тривалість вправи в одному підході – 15-120 с. Гнучкість Методика розвитку гнучкості У розвитку гнучкості розрізняють два етапи: - етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні Використовують методи повторної або комбінованої вправи. Тривалість вправи від 15-20 с до кількох хв.. Вправи виконуються серіями (3-5 серій) з 10-20 повторень у кожній. Спритність Методика удосконалення спритності. Комплексно удосконалюючи спритність, використовують різні методичні прийоми: - виконання вправ з різних незвичайних вихідних положень - виконання вправ в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах - зміна темпу, швидкості і амплітуди рухових дій - варіювання просторових меж виконання вправи. Основна умова удосконалення спритності – новизна вправ. Застосовують такі параметри навантаження: - складність рухових дій коливається в межах від 40 до 70% від максимального рівня - інтенсивність роботи у початківців відносно невелика - тривалість окремої вправи становить від 10 с до 120 с, або до появи втоми - кількість повторень – від 6 до 10-12 разів - тривалість відпочинку між вправами – 1-2 хв.

Лекція №2

Тема: "Поняття основними засобами розвитку спритності".== Загальна мета. Оволодіння основними засобами розвитку спритності. Використання різних комплексів вправ, направлених на розвиток спритності. Конкретні цілі (знати, вміти). 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості "спритність". 2. Вміти запропонувати засоби та методи для розвитку спритності. 3. Знати різні способи виконання вправ при застосуванні фізичної якості "спритність". Спритність – це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко оволодівати складнокоординаційними, точними руховими діями і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що виникла. Суттєве значення у формуванні спритності має удосконалення ру- хового аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх. З психологічної точки зору спритність залежить від того, наскільки свідомо ми сприймаємо власні рухи: від обставин, що нас оточують, від нашої ініціативи. Тісно пов'язана спритність із прудкістю, силою м'язів, гнучкістю і певною мірою з витривалістю. Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити такі: • здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові зав- дання; формувати план і спосіб виконання рухів; • рухову пам'ять, будь-який новий рух чи рухова дія завжди вико- нується на основі вже існуючих попередніх рухів; набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій; • ефективну внутрішньо- і міжм'язову координацію, яка дозволить успішно керувати силовими, часовими і просторовими параметрами рухів; • адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специ- фічних особливостей конкретного виду рухової діяльності; під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються, наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату. Викладене свідчить, що головною складовою спритності є коорди- наційні можливості людини, вдосконаленню яких слід приділити основну увагу, розвиваючи спритність. Розвиток спритності або рухово-координаційних здібностей здійс- нюється двома основними шляхами. Перший шлях пов’язаний переважно із систематичним оволодінням новими різноманітними руховими діями. Другий шлях виховання рухово- координаційних здібностей характеризується тим, що до вивчених рухо- вих дій висуваються додаткові координаційні вимоги: до точності рухів, до їх взаємної узгодженості, до раптової зміни обставин – тобто до дифе- ренціації м'язової напруженості. Вправи, спрямовані на розвиток спритності, дуже швидко втомлюють, а втома, як відомо, не сприяє чіткості м'язових відчуттів. На заняттях з фізичного виховання вправи на спритність виконують одними з перших і з такими інтервалами відпочинку, які були б достатні для відносно пов- ного відновлення. Крім вищезазначених методичних прийомів, у практиці фізичного виховання розроблені шляхи спрямованого впливу на деякі здібності, що обумовлюють спритність. У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями, тому, якщо для розвитку фізичних якостей та удосконалення техніки ви- користовуються складнокоординаційні вправи, одночасно удосконалю- ється і спритність. У свою чергу, вибіркове удосконалення будь-якої ко- ординаційної здібності сприяє удосконаленню фізичних якостей та інших здібностей. Комплексно удосконалюючи спритність студентів, застосовують такі параметри навантаження. Оскільки спритність – це комплексна якість, то немає єдиного критерію її контролю й оцінки. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями студентів, тому контроль та оцінка її розвитку здійснюється, як правило, за допомо- гою виконання дозованого комплексу різноманітних вправ, складених у певній послідовності – своєрідної смуги перешкод, подолання якої ви- магає від студентів прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтува- тись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематич- ними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності студентів. Теоретичні питання до заняття: 1. Дати визначення поняття «спритності» як фізичної якості людини. 2. Що має суттєве значення у формуванні спритності людини? 3. Які фактори обумовлюють спритнісні можливості людини? Питання до самоконтролю знань 1. Трактувати поняття фізичної якості «спритність». 2. Уміти запропонувати засоби і методи для розвитку спритності. Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Лекція №3 "Поняття основний засіб розвитку якості людини швидкість". Швидкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через такі параметри: • швидкість рухових реакцій; • швидкість виконання необтяжених рухів; • частота (темп) необтяжених рухів. Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповіда- ти окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники. Рухова реакція включає: • сприйняття подразника певними рецепторами; • передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС; • аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді; • передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів; • збудження м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією. Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприй- няття подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час). Засоби та вправи на вдосконалення швидкості рухів. Розвиток швидкості рухових дій здійснюють із застосуванням таких засобів: рухливі ігри; спортивні ігри за спрощеними правилами і на менших, ніж стандартні, майданчиках; естафети; швидкісний біг, вправи з різкою зміною темпу, довжини кроку і напрямку руху; швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу; скоки на одній нозі; стрибки через набивні м'ячі, встановлені на різній відстані; стрибки (ліворуч, праворуч), через гімнас- тичну лаву з просуванням уперед; вистрибування з присіду; стрибки через скакалку та ін. Теоретичні питання до заняття: 1. Дати визначення поняття «швидкості» як фізичної якості людини. 2. Які різновиди швидкості існують? 3. Які фактори обумовлюють швидкісні можливості людини? Питання до самоконтролю знань 1. Трактувати поняття фізичної якості «швидкість». 2. Вміти пояснювати, які різновиди швидкості існують. 3. Уміти запропонувати засоби і методи для розвитку швидкості.

Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Практичні завдання

Практична №1

Тема. Методи та засоби удосконалення розвитку спритності, та їх контроль.

Тривалість викладання теми: 1 заняття, 2 академичні години. Обгрунтування теми: Фізичні вправи, направлені на удосконалення розвитку спритності підвищують координацію рухів, рухливість суглобів та сприяють «подовженню молодості». Загальна мета: оволодіння основними засобами розвитку спритності та їх удосконалення. Використання різних комплексів вправ, направлених на розвиток спритності. Конкретні цілі (знати, вміти): 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості «спритність». 2. Уміти запропонувати засоби та методи для розвитку спритності. 3. Знати різні способи виконання вправ при зміні кінетичних та динамічних характеристик руху. 4. Вміти виконувати вправи зі швидкою зміною рухової діяльності та в незвичайних поєднаннях. 5. Виконувати тести поточного контролю. Матеріально-технічне забезпечення заняття: баскетбольні м’ячі, гімнастичні мати, скакалки, методичні вказівки. Загальні основи методики удосконалення спритності. У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та удосконалення техніки використовуються складнокоординаційні вправи, то одночасно удосконалюється і спритність. У свою чергу, вибіркове удосконалення будь-якої координаційної здібності сприяє удосконаленню фізичних якостей та інших здібностей. Комплексно удосконалюючи спритність студентів, застосовують такі параметри навантаження: • складність рухових дій учнів коливається в межах від 40 % до 70 % від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). Така складність ставить перед функціональними системами організму учнів вимоги, які стимулюють адаптаційні реакції, але не викликають втоми аналізаторів, забезпечуючи можливість виконати достатній для тренування обсяг роботи; • інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, із включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо; • тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120 с, або до появи втоми; • кількість повторень окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5 с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях - 2-3; Тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами - 1-2 хв. Під час активного відпочинку паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж. Контроль за розвитком спритності. Оскільки спритність - це комплексна якість, то немає єдиного критерію її контролю й оцінки. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями студентів, тому контроль та оцінка її розвитку здійснюється, як правило, за допомогою виконання дозованого комплексу різноманітних вправ, складених у певній послідовності - своєрідної смуги перешкод, подолання якої вимагає від студентів прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтуватись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематичними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності студентів. Основними методами оцінки спритності є: метод спостереження; метод експертних оцінок; за допомогою приладів; метод тестів. Практична частина заняття: 1. Знати вправи, які сприяють розвитку спритності. 2. Володіти різноманітними вправами, які сприяють розвитку спритності. 3. Виконувати тести поточного контролю з фізичної підготовленості. Література 1. Теория и методика физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. - М., 1990. – 292 с. 2. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 114 с. 3. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. —Київ, 1993. – 290 с. 4. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Практична №2 Тема. Методи та засоби удосконалення розвитку швидкості, та їх контроль. Тривалість викладання теми: 1 заняття, 2 академичні години. Обгрунтування теми: Фізичні вправи, направлені на удосконалення розвитку швидкості, підвищують координацію рухів, рухливість суглобів. Загальна мета: виконання основних засобів швидкості та їх удосконалення. Конкретні цілі (знати, вміти ): 1. Мати уявлення щодо поняття фізичних якостей «швидкість» та «спеціальна швидкість». 2. Знати сучасні методики для розвитку та удосконалення швидкості, як фізичної якості. 3. Знати основні засоби розвитку швидкості та дозування навантаження для адаптаційних змін в організмі. 4. Оволодіти та удосконалити фізичні вправи для розвитку швидкості. Матеріально-технічне забезпечення заняття: легкоатлетичний інвентар необхідний для досягнення мети, методичні вказівки. Фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Методи удосконалення розвитку швидкості. Враховуючи, що елементарні прояви швидкості як фізичної якості відносно незалежні одна від одної, то розвивати їх варто окремо. Тому варто розглядати окремо методи вдосконалення всіх компонентів швидкості як комплексної рухової якості. Основними методами виховання швидкісних здібностей являються: • методи суворо регламентованої вправи; • змагальний метод; • ігровий метод; Методи суворо регламентованої вправи включають в себе: а) методи повторного виконання рухів із установкою на максимальну швидкість рухів (біг на 20 м з максимальною швидкістю, відпочинок до відновлення дихання і знову біг на 20 м); б) методи варіативної (перемінної) вправи зі зміною швидкостей і прискорень по заданій програмі у спеціальних умовах. При використанні методу варіативної вправи по черзі виконують рухи з високою інтенсивністю (протягом 4-5 с) і рухи з меншою інтенсивністю - спочатку набирають швидкість, потім підтримують її і зменшують швидкість. Це повторюється декілька разів підряд. Змагальний метод застосовується у формі різних тренувальних змагань (прикидки, естафети, гандикапи) і фінальних змагань. Ефективність даного методу дуже висока, оскільки студентам різної фізичної підготовки надається можливість боротися один з одним на рівних основах, з емоційним підйомом, проявляючи максимальні вольові зусилля. Ігровий метод передбачає виконання різноманітних вправ із максимально можливою швидкістю в умовах проведення рухливих і спортивних ігор. При цьому вправи виконуються дуже емоційно, без всяких напружень. Специфічні закономірності розвитку швидкісних здібностей зобов'язують особливо ретельно поєднувати вказані вище методи в різних співвідношеннях. Річ у тім, що відносно стандартне повторення рухів з максимальною швидкістю сприяє стабілізації швидкості на досягнутому рівні. Тому в методиці виховання швидкості центральне місце займає проблема оптимального співвідношення методів, які включають в себе відносно стандартні форми вправ. Контроль розвитку швидкості та деякі особливості методики її удосконалення. Для визначення рівня розвитку швидкості і прийняття рішення про подальший її розвиток здійснюється попередній педагогічний контроль. Для цього проводиться тестування і його результати порівнюються з оціночними таблицями. На основі аналізу результатів тестування приймається рішення про використання рухових завдань, спрямованих на розвиток швидкості. Для оцінки впливу фізичних вправ на розвиток швидкості проводиться повторне тестування (тематичний педагогічний контроль) після серії занять. Результати тестування порівнюються з результатами попереднього педагогічного контролю, робиться висновок про ефективність впливу рухових завдань на розвиток швидкості. Швидкісні вправи необхідно проводити до настання втоми, протягом підготовчої та на початку основної частини заняття. Не виключене проведення ігор та естафет і в кінці заняття, але за умови, що попередні вправи не дуже втомили виконавців. У першому семестрі відводиться більш часу для легкоатлетичних вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяють вихованню швидкості. У другому семестрі, зазвичай, плануються переважно вправи з акробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовою спрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток швидкості. Але цілком виправдане використання в цих заняттях ігор та естафет і спеціальних швидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків зі скакалкою, стрибки через гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо. Практична частина заняття: 1. Знати вправи, які сприяють розвитку швидкості. 2. Володіти різноманітними вправами, які сприяють розвитку швидкості. 3. Виконувати тести поточного контролю з фізичної підготовленості. Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Самостійна робота

Самостійна робота №1 Студенти, які мають медичні показання, виконують приблиз- ний комплекс вправ для розвитку гнучкості: 1. В.П. – о.с., у руках гантелі. Розведення рук з гантелями в сторони 4– 5 разів. Темп повільний. При розведенні рук в сторони – вдих, при зве- денні – видих. 2. В.П. – лежачи на горизонтальній дошці, у руках гантелі. Жим гантелей, хват долонями всередину, 6–8 разів. Темп повільний. Дихання довільне. 3. В.П. – стоячи, у руках гантелі. Згинання рук з гантелями, 6–8 разів. Темп повільний. Дихання довільне. 4. В.П. – сидячи, руки с гантелями біля плечей. Жим гантелей від плечей, долоні всередину 4–6 разів. Темп повільний. 5. В.П. – о.с., у руках гантелі. Випади вперед на кожній нозі почергово, 4– 6 разів. Темп повільний. 6. В.П. – стоячи, руки на поясі. Присідання. Руки вперед – видих. В.П. – Вдих. 8 разів. Темп повільний. 7. В.П. – стоячи, руки на поясі. Почергові випади вправо і вліво. 8 разів. Темп повільний. При випаді – видих, В.П. – вдих. 8. В.П. – о.c. Піднімаючись на носки, руки через сторони вгору – вдих, опускаючись, руки через сторони вниз – видих. 10 разів. Темп повільний.

Самостійна робота №2 Студенти, які мають медичні показники, виконують наступні вправи для розвитку швидкості: 1. В.П. – партнери стоять один до одного на відстані 3 м. Виконується швидка передача і ловля м'яча на місці. 2. В.П. – нахил вперед, руки в сторони, ноги на ширині плечей. Виконання обертання прямих рук у вертикальній площині з фіксацією прямої голови. 13 3. В.П. – високий старт. Човниковий біг із прискоренням 5–10 м. 4. В.П. – лежачи на животі, повзання під перешкодою (висота перешкоди 30–40 см) із максимальною швидкістю. 5. В.П. – упор присівши. Виконання у швидкому темпі вистрибування вгору з помахом рук. 6. В.П. – високий старт. Біг із максимальною швидкістю по колу на відстань від 30 до 50 м.

Змістовий модуль 2. Назва Змістовий модуль 2. Оволодіння основними засобами розвитку сили та витривалості.

===Тема 1. Назва теми Фізичні вправи для оволодіння основними засобами витривалості. Загальна мета. Оволодіння основними засобами витривалості. Конкретні цілі (знати, вміти): 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості "витривалість". 2. Вміти запропонувати засоби та методи для їх розвитку. 3. Володіти основними засобами розвитку витривалості.

=

Теоретичний матеріал

Лекція №1 Фізична витривалість має велике значення для життєдіяльності лю- дини, бо дозволяє тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності, виконувати значний обсяг роботи, швидко відновлю- вати сили після навантажень. Залежно від об'єму м'язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості: – локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об'єму м'язової маси; – регіонарну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин м'язової маси; – тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м'язів. Витривалість як рухова якість людини – це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів. Загальна витривалість є також необхідною пе- редумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Розпочинати удосконалювати загальну ви- тривалість доцільно із застосування методу безперервної стандартизова- ної вправи. При цьому варто пам'ятати, що втома більше залежить від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження, тому спочатку необхідно досягти необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній межі його впливової інтенсивності. Студенти, які мають медичні показання, виконують для розвитку витривалості оздоровчу і швидку ходьбу. Оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/год) її інтенсивність може досягати зони тренувального режиму (ЧСС 120–130 уд/хв). Заняття оздоровчою ходьбою забезпечують не тільки лікувальний, а також і тренувальній ефект – для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму. Теоретичні питання до заняття: 1. Дати визначення фізичної якості "витривалість". 2. Методи і засоби, які застосовуються для розвитку оздоровчого бігу. 3. Які види втоми розрізняють? Питання до самоконтролю знань 1. Трактувати поняття фізичної якості «витривалістьсть». 2. Застосування методу безперервної стандартизова- ної вправи. 3. Уміти запропонувати засоби і методи для розвитку витривалості. Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Лекція №2 Загальна мета. Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості. Конкретні цілі (знати, вміти): 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості "гнучкість". 2. Вміти запропонувати засоби та методи для її розвитку. 3. Вміти складати комплекси вправ, переважно спрямованих на роз- виток гнучкості. Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте часто через недостатню еластичність м'язів, зв'язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухливість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій. Рухливість у суглобах позначають терміном "гнучкість". Гнучкість – одна з фізичних якостей, розвиток якої впливає на функ- ціональну діяльність людини. Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підви- щенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, запобі- ганню травм. Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для життєдіяльності людини найнеобхідніша рухливість у суглобах хребта, плечових та кульшових суглобах. Серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості, у першу чергу слід виділити розтяжність м’язової тканини, яка визначається еластични- ми властивостями смугастої і сполучної тканини, що становить понад 30% м'язової маси. Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою зав- дяки активності груп м’язів, що оточують відповідний суглоб. Під пасив- ною – теж саме, але за допомогою зовнішніх сил. Наприклад, людина охоплює ногу руками і притягує її до грудей. Показники пасивної гнуч- кості завжди вищі за показники активної гнучкості Засоби розвитку гнучкості можна поділити на 3 види вправ: силові, вправи на розслаблених м’язах і вправи на розтягнення м'язів, зв'язок і сухожиль. Силові вправи позитивно впливають на розвиток активної гнучкості в роботі з фізично слабопідготовленими студентами. Найбільш ефективні силові вправи і режим їх виконання – ті, що сприяють удосконаленню внут- рішньом'язової координації і не призводять до розвитку м'язової маси. Їх доцільно поєднувати з виконанням вправи на розслаблення та розтягування. Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом. Загальнопідготовчі вправи, що застосовуються для розвитку гнуч- кості, являють собою рухи, основані на згинанні, розгинанні, нахилах і поворотах. Ці вправи спрямовані на поліпшення рухомості в усіх сугло- бах і використовуються без урахування виду спорту. Вправи на гнучкість можуть мати активний, пасивний і змішаний характер. Пасивні вправи пов'язані з переборюванням опору м'язів і зв'язок, що розтягуються, за рахунок маси тіла або його окремих частин, за допомогою допоміжних засобів (гантелі, гумовий джгут, блочні пристрої тощо), а також партнера. Активні вправи можна виконувати без обтяження і з обтяженням; у них передбачено статичне утримання махових та пружинистих рухів. Засоби, що використовуються для розвитку гнучкості, розділяються також на вправи для розвитку пасивної або активної гнучкості. Розвитку пасивної гнучкості сприяють різноманітні пасивні рухи, що виконуються за допомогою партнера та з різними обтяженнями (гантелі, амортизатори тощо), з використанням власної сили (притягування тулуба до ніг, ніг – до грудей, згинання одної кисті іншою тощо) або маси тіла; статичні вправи – утримання кінцівок у положенні, яке вимагає граничного прояву гнучкості. Активну гнучкість розвивають за допомогою вправ, що виконуються з обтяженням і без нього. Роботу над розвитком гнучкості можна розділити на два етапи: 1) збільшення рухомості у суглобах; 2) підтримання рухомості у суглобах на досягнутому рівні. Плануючи роботу над розвитком гнучкості, слід пам'ятати, що ак- тивна гнучкість розвивається в 1,5–2 рази повільніше, ніж пасивна. Різний час потрібен і для розвитку рухомості у різних суглобах. Для розвитку активної гнучкості разом зі вправами на розтягування, що виконуються за допомогою м'язових зусиль, потрібні ефективні й від- повідно підібрані силові вправи динамічного і статичного характеру. Слід також широко використовувати повільні динамічні вправи з утриманням статичних поз у кінцевій точці амплітуди, які значно ефективніші махових і ривкових рухів. Але використовуючи лише вправи, що вимагають прояву активної гнучкості, навіть при високому рівні максимальної сили м'язів, які діють на суглоб, не вдається досягти ефективної розтяжності м'язів. Тому в процесі роботи над гнучкістю необхідно приділяти велику увагу вправам, що вимагають високого рівня прояву пасивної гнучкості, а також динамічним вправам із поступальним характером роботи з гранично мож- ливим розтягуванням працюючих м'язів. Теоретичні питання до заняття: 1.Визначити поняття "гнучкості" і її різновидів. 2. Засоби розвитку активної та пасивної гнучкості. 3. Характеризувати комплекси вправ на повільні, махові та пружні рухи, на згинання, розгинання, приведення, обертання. Питання до самоконтролю знань 1. Трактувати поняття фізичної якості «гнучкість». 2. Методи і засоби, які застосовуються для оволодіння основами дозування фізичних вправ. 3. Уміти запропонувати засоби і методи для розвитку гнучкості. Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Лекція №3

Розвиток і удосконалення фізичних якостей:

силових та швидкісно-силових здібностей; швидкості рухів. Конкретна мета:

Мати уявлення щодо поняття фізичних якостей: сила, швидкісно-

силові здібності та швидкість рухів. Уміти запропонувати засоби та мето- ди для їх розвитку. Найважливішими із швидкісно-силових якостей спортсмена є сила, швидкість і потужність м’язового зусилля.

Їх вияв зумовлений причинам психологічного, фізіологічного, біомеханічного і біохімічного характеру.

Максимальне значення швидкісно-силових якостей досягаються при максимальній концентрації вольового зусилля. При цьому забезпечується максимальне збудження у рухових центрах і підтримання максимальної частоти імпульсів у рухових нервах що приводить до включення в роботу найбільшої кількості рухових одиниць.

Вияв швидкісно силових якостей залежить від співвідношення швидких і повільних волокон у складі м’яза, особливостей його біомеханічної будови, а саме від напрямку сухожильних тяжів і розміщення відносно них м’язових волокон, координацій рухів.

Основні біохімічні фактори розвитку швидкісно-силових якостей:

1. Умови прояву максимальної м’язової сили. Результати експериментальних досліджень показують, що величина максимального м’язового зусилля прямопропорційна довжині саркомера, або довжині товстих міозинових литок і загальному вмісту в м’язі скороченого білка актину.

Зусилля, яке розвивається в процесі взаємодії актинових і міозинових литок в міофібрилах, пропорційне число утворення поперечних мостиків. Чим більша площа перехрестя тонких актинових і товстих міозинових литок у межах кожного саркомера, тим більше величина зусилля, яке розвивається м’язом.

Довжина саркомера або ступінь полімеризації міозину в товстих нитках ― це генетично зумовлений фактор; він залишається незмінним в процесі індивідуального розвитку і під впливом тренування. Довжина саркомера є різною у волокнах різного типу, що входить до складу різних м’язів. Найдовші саркомери виявлені в м’язах молюсків (вони розвивають силу в 3-6 разів більшу чим людина), найменші саркомери в м’язах комах і колібрі.

Вміст же актину в м’язах суттєво змінюється в процесі індивідуального розвитку і під впливом тренування.

Вміст актину в мінофібрилах м’язів пропорційний кількості креатину. Тому ці показники можуть бути використані при контролі за розвитком м’язової системи і прогнозування рівня спортивних досягнень.

2. Умови прояву максимальної швидкості скорочування м’язів.

Максимальна швидкість скорочення м’язів залежить від довжини саркомера і АТФ-озної активності міозину. Чим більша довжина саркомера, тим більша швидкість скорочення м’яза; максимальна швидкість скорочення пропорційна АТФ-азній активності міозину і обернено пропорційна довжині саркомера.Максимальна швидкість скорочення відрізняється в м’язових волокнах різного типу: у білих швидких волокнах вона приблизно в 4 рази вища, чим у повільних червоних волокнах.

Але для рухів людини можливими є не тільки прояв сили чи швидкості скорочень, а їх суміжний ефект, який визначає потужність розвинутого зусилля.

Оскільки потужність є добутком сили на швидкість, то з попередніх залежностей можна виявити умови зміни потужності при м’язовому скороченні:

Потужність, яка розвивається м’язом, є лінійною функцією від величини сумарної АТФ-фазної активності, тобто загальної швидкості розщеплення АТФ у міофібрилах. Витривалість (гр.,хв)= записи енергії. У тренуванні, спрямованому на розвиток алактатного аксеропного компоненту витривалості, найчастіше використовують методи повторної та інтервальної роботи (інтервальний спринт). Основна мета такого тренування ― добитися максимального вичерпування алактичних анаеробних резервів у працюючих м’язів і підвищити стійкість ключових ферментів алактичної анаеробної системи (міозинової АТФ-фази і КФК інази) в умовах нагромадження продуктів аеробного розпаду (АДФ, Н3FО4, молочної кислоти). Розв’язати це завдання можна лише шляхом великої кількості повторень короткочасних вправ високої інтенсивності. При методі повторного тренування, коли застосовуються вправи максимальної потужності, паузи відпочинку між ними повинні забезпечити достатньо повне відновлення розтрачених при роботі алактатних анаеробних резервів. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використані методів одноразової неперервної і повторної роботи, вправа повинна тривати неменше 3 хв., достатніх для виходу на стаціонарний рівень споживача О2. в одноразовій безперервній роботі об’єм навантаження повинен становити не менше 30 хв. Інтенсивність вправи при цій роботі повинна забезпечити інтенсифікацію аеробних перетворень в тканинах. Виконання такої роботи потребує кардіореспіраторної системи, яка забезпечує киснем працюючі м’язи. У процесі роботи безперервно зростають показники легеневої вентиляції і ЧСС, є досить значними зміни кров’яного тиску. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати таку роботу протягом 2.5-3 год., незважаючи на нагромадження молочної кислоти в крові. Найкращий результат зі сторони систем аеробного обміну у відповідь на безперервно тривалу роботу досягається при змінному режимі вправи. При кожному повторі інтенсивної вправи рівень споживача кисню швидко зростає на початку вправи, а потім підтримується сталим до закінчення роботи. Тому як повторна, так і змінна робота в даному режимі сприяє підвищенню аеробної потужності і аеробної ефективності. Найбільший вплив на аеробний обмін мають спеціальні режими інтервальної роботи. Один з найбільш вивчених режимів такої роботи назвали інтервальним тренуванням по фрайбурзькому правилу. Воно полягає у чергуванні відносно коротких періодів вправи (30-90 сек.) з інтервалами такої ж тривалості. Така робота створює достатній стимул для розгортання аеробних процесах у тканинах і для покращення циркуляторних показників (викликає виражену гіпертрофію серця). Тому такий режим інтервальної роботи називається також “циркуляторним” інтервальним тренуванням. Біохімічні показники при цьому виді тренування характерезують незначні зміни рівня споживання кисню і відстань виявлених змін в анаеробному метаболізмі. Незначне зростання анаеробного гліколізу обмежується початковим етапом, що охоплює перші 5-6 повторів вправи.

Питання до самоконтролю знань 1. Біохімічні фактори витривалості. 2. Методи тренування, які сприяють розвитку швидкісно-силових здібностей. Література 1. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: "Физкультура и спорт", 1971. – 294 с. 2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — Київ, 1993. – 198 с. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди . - Харків: “ОВС”, 2001. - 112 с.

Практичні завдання

Практична №1 Практичні рекомендації щодо розвитку швидкісно-силових здібностей. В студентському віці юнаки та дівчата можуть удосконалювати швидкісно–силові якості по єдиним методикам і у спільних тренуваннях. За умови дотримання таких рекомендацій: 1) Обтяження – набивні м’ячі, мішки з піском та інше; 2) Зусилля – до великих; 3) Метод – повторний, безперервний; 4) Форма – поток серіями; 5) Відпочинок між серіями – до повного відновлення; 6) Об’єм у серії – до зниження швидкості; 7) Об’єм у тренуванні – в залежності від опорно–зв’язкового апарату; 8) Характер зусиль – вибуховий, уступаючи–долаючий. Основні засоби і методи розвитку швидкісно-силових якостей Вправи для розвитку швидкісно-силових якостей можна розділити на 4 групи: 1) З подоланням ваги власного тіла: швидкий біг, стрибки на одній і двох ногах з місця і з розбігу (різних по довжині і швидкості), у глибину, висоту, на дальність і у різноманітних їх поєднаннях, силові вправи; 2) З різноманітними додатковими обтяженнями (пояс, жилет, обтяжу вальний снаряд) у бігу, стрибкових вправах і у метаннях; 3) З використанням супротиву зовнішнього середовища: біг та стрибки вгору і вниз, по різному грунту (газон, пісок, стежки в лісі, сніг), проти вітру, по вітру. Швидкісно-силова підготовка юного легкоатлета повинна сприяти розвитку швидкості руху і сили м’язів. Можна виділити три основних направлення: швидкісне, швидкісно–силове та силове. Швидкісне направлення. Вирішується завдання підвищення швидкості виконання основної вправи (бігу, стрибка, метання) або окремих його елементів (різноманітних рухів руками, ногами, корпусом) та їх поєднання, а також стартового прискорення (розбігу, відштовхування, подолання бар’єру, фінального зусилля та ін.) Потрібно полегшувати умови виконання цих вправ: біг зі старту, прискорення або розбіг під гірку, по вітру; скорочувати відстань між бар’єрами або висоту бар’єра; збільшувати довжину розбігу у стрибках на 2–4 бігових кроки; працювати з полегшеними снарядами. Вправи виконуються максимально швидко і передуються із заданою швидкістю – 90–95 % від максимальної. Швидкість рухів досягається за рахунок удосконалення координації рухів та узгодженості роботи м’язів. Вправи краще виконувати. Вправи краще виконувати на початку тренувального заняття після розминки і ретельно розігріву м’язів у попередніх повтореннях обраної вправи з невеликою швидкістю. При безперервному повторенні вправи швидкість може підвищуватись до максимальної поступово, сприяє збереженню свободи і амплітуди рухів. Закріпачення і навіть невелике натужування – ворог швидкості. Швидкісно–силове направлення. Вирішується завдання збільшення сили м’язів і швидкості рухів. Використовуються основні вправи або окремі елементи та їх поєднання без обтяження або з невеликими обтяженнями у вигляді поясу, жилету (біг, стрибки проти вітру, в гору, збільшення відстані між бар’єрами). Вправи виконуються максимально швидко і чергуються із заданою швидкістю – 80–95 % від максимальної. В цих вправах досягається найвища потужність рухів, необхідно зберігати повну амплітуду рухів. Силове направлення. Вирішується завдання розвитку сили м’язів, тих хто займається при виконанні основної вправи. Вага обтяження або супротиву складає від 80 % до максимально можливого. Характер виконання вправ різний – від максимально швидкого до 60 % від нього. В цих вправах досягаються найбільші показники абсолютної сили м’язів, цьому сприяє проявлення вольових якостей студента. Розподілення швидкісно–силової підготовки на описані вище направлення носить уявний характер, на практиці вони плавно переходять від одного до іншого. Однією з основних умов досягнення високих спортивних результатів в більшій кількості легкої атлетики являється швидкісно–силова підготовка студентів. Під швидкісно–силовою підготовкою розуміється ефективне співвідношення засобів і методів комплексного виховання швидкості і сили. Така підготовка, особливо в підлітковому та юнацькому віці, дозволяє створити сприятливі передумови для оволодіння раціональною спортивною технікою та знизити ймовірність помилок, які виникають внаслідок недостатньо високого рівня фізичної підготовленості. Завдання, засоби та методи швидкісно–силової підготовки слід обирати з урахуванням віку, спортивного стажу та особливостей виду легкої атлетики. Під швидкісно–силовими якостями розуміється здатність людини до прояву максимального зусилля у найкоротший проміжок часу. Знання закономірностей розвитку швидкісно–силових якостей у віковому аспекті має особливо важливе значення, так як уже в дитячому віці закладається фундамент майбутніх спортивних досягнень. За даними експериментальних досліджень теорії і методики юнацького спорту, а також інші спостереження, швидкісно–силова підготовка у процесі тренування юних спортсменів повинна здійснюватись з урахуванням необхідності удосконалення у техніці обраного виду спорту. Література: 1. Боген М. М. Обучение двигательным действиям / М. М. Боген. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 192 с. 2. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів / Л.В. Волков. – К.: Рад. школа, 1980. – 104 с. 3. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. В 2-х томах / Под ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2008. – 392с.

Практична №2 ТЕМА: ВИТРИВАЛІСТЬ ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ ЛЮДИНИ. ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ. Зміст 1. Загальна характеристика витривалості як фізичної якості людини. 2. Фактори, що зумовлюють витривалість людини. 3. Основи методики розвитку витривалості. Контроль за рівнем розвитку витривалості. Витривалість як рухова якість людини – здатність долати втому в процесі рухової діяльності. Різні можливості людей у виконанні певної роботи прийнято пояснювати різним рівнем розвитку витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а потім і її припинення обумовлюється тим, що в організмі накопичується стомлення (втома). Стомленням називають тимчасове зниження оперативної працездатності, викликане інтенсивною або тривалою роботою. Залежно від природи і характеру навантаження можна виділити чотири основні типи стомлення: розумове (під час розв'язування математичних задач або іншої інтелектуальної діяльності); емоційне (під час виконання одноманітної роботи, сильних переживаннях та ін.); сенсорне (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів, наприклад стомленість зорового аналізатора під час стрільби або роботи на комп’ютері); фізичне (виникає під час тривалої або досить інтенсивної м'язової роботи). Цей розподіл деякою мірою умовний, оскільки у більшості видів діяльності мають місце одночасно всі чотири типи стомлення. Фізична витривалість має важливе значення в життєдіяльності людини. Вона дозволяє: 1) виконувати значний обсяг рухової діяльності; 2) тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; 3) швидко відновлювати сили після значних навантажень. Залежно від об’єму м’язових груп, які беруть участь у роботі, умовно розрізняють три види фізичного стомлення (втоми): 1.Локальне – до роботи залучено менше третини загального об'єму скелетних м'язів (наприклад, м’язи кисті, гомілки та ін.); 2.Регіональне – у роботі бере участь від однієї третини до двох третин м'язової маси (вправи для зміцнення м’язів ніг або тулуба). 3.Тотальне – працює одночасно понад дві третини скелетних м’язів (біг, веслування та ін.). Втома розвивається поступово. В її розгортанні умовно виділяють три фази: 1. фаза звичайної втоми; 2. фаза компенсованої втоми (людина завдяки напруженню волі здатна деякий час підтримувати необхідну працездатність); 3. фаза декомпенсованої втоми (стан, коли стає неможливим виконувати роботу на необхідному рівні продуктивності. Це призводить зниження якісних і кількісніих показників роботи. Цей стан виникає внаслідок значного вичерпання енергоресурсів організму). Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Загальна витривалість (аеробна) – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів. Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших видів витривалості. Швидкісна (анаеробна) витривалість – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю. Відіграє важливу роль у змагальній діяльності з швидкісних видів спорту циклічного характеру. Важливе значення має у спортивних іграх. Перенос швидкісної витривалості значно менший ніж загальної і спостерігається переважно у подібних за структурою вправах. Силова витривалість – здатність людини ефективно долати помірний зовнішній опір тривалий час. Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична силова витривалість – пов’язана з необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, боротьба, гімнастика, парусний спорт). Динамічна силова витривалість – характерна для циклічних вправ, спортивних ігор, поєдинків. Координаційна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Радикальний спосіб підвищення витривалості – систематичне стомлення. Основні фактори, що зумовлюють прояв витривалості: 1. Структура м’язів. 2. Внутрішньом’язова та міжм’язова координація. 3. Продуктивність роботи систем енегрозабезпечення (ємність та потужність систем забезпечення, рухливість системи аеробного енергозабезпесення, економічність рухових дій). 4. Психічні якості (стійкість установки на результат). Якщо вправи на розвиток витривалості проводяться за умов спортивного залу, рекомендується виконувати повторний біг на відрізках серіями. Після серії (2-3 повторення бігу по10-15 м) ЧСС не повинна бути нижчою 115-120 уд/хв. Найпростіший спосіб підготовки підлітків до складання навчального нормативу на витривалість полягає у тренуванні на збільшення довжини дистанції. Після того, як школярі будуть спроможні пробігти усю дистанцію, поступово збільшують швидкість бігу з доведенням її до нормальної (тобто виконання навчального нормативу за часом). Методика розвитку швидкісної витривалості. Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно комбіновані методи і метод змагальної вправи. Режим навантаження і відпочинку: 1. Тривалість вправи: від 10-12 до 25-30 сек. (для початківця – 10-17с, для кваліфікованих спортсменів – 25-30 сек.) 2. Інтенсивність роботи від 70 до 100% індивідуальної максимальної швидкості. У вправах з інтенсивністю 70-90 % акцент слід робити на вдосконаленні координації рухів. 3. Інтервал відпочинку між вправами – відносно повний (60-120 секунд у тренованих і до 180 с у нетренованих). Між серіями слід застосовувати повний відпочинок. Його оптимальна тривалість коливається в широких межах: від 6-8 до 15-20 хв. Досить надіїйну інформацію щодо готовності до наступної серії дає контроль відновлення ЧСС. Зниження ЧСС до 100-80 уд/хв свідчить про практично повне відновлення оперативної працездатності. 4. Характер відпочинку між вправами – активний, між серіями вправ – комбінований. 5. Кількість повторень у одній серії від 3 до 6. Методика розвитку силової витривалості. Засобами розвитку силової витривалості є різноманітні динамічні і статичні вправи та їх комбінації. Одним з найбільш поширених методів є метод колового тренування. Методичні поради: 1. Величина зовнішнього опору повинна бути в межах 20-70% від індивідуального максимуму у конкретній вправі. 2. Кількість повторень залежить від величини обтяження та рівня тренованості людини і може коливатися від 15-20 до 150 разів. 3. Кількість підходів у серії та кількість серій залежить від рівня тренованості і об’єму м’язів, що задіяні у виконанні відповідних вправ. Коли задіяно у роботі 2/3 м’язів – оптимальна кількість підходів від 4-6 до 10-12 разів. Ця кількість підходів може бути виконана у одній або 2-3 серіях. При максимальному розвитку силової витривалості окремих груп м’язів загальна кількість підходів може досягати 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії. 4. Оптимальний темп виконання – середній. 5. Оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90 с. Слід орієнтуватись на динаміку відновлення ЧСС. 6. Характер відпочинку між серіями і вправами – активний. Методичні рекомендації до розвитку силової витривалості нижніх кінцівок за допомогою стрибкових вправ (стрибки зі скакалкою, з відштовхуванням обома ногами та пересуванням у різних напрямах, з ноги на ногу; скоки на одній нозі та ін.). Вимоги до виконання стрибкових вправ:  Стрибки слід виконувати пружно.  Безпосередньо перед приземленням трохи напружують м’язи ноги (ніг).  Не виконувати стрибки на жорсткій поверхні.  Перед їх застосування добре укріпити ОРА.  Не форсувати тренувальні навантаження. Параметри тренувальних навантажень: 1.Оптимальна тривалість вправи від 10-15 до 100-120 с. 2.Інтенсивність вправи 70-90 % максимальної. 3.Інтервал відпочинку між вправами – жорсткий або відносно повний, а між серіями – екстремальний або повний. 4.Характер відпочинку між вправами – активний, між серіями вправ – комбінований. 5.Кількість повторень вправи в одній серії від 2-3 до 4-6. Кількість серій може коливатися від 1-2 до 4-5.

Література 1. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту] : у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т. : Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с. ; Ч. 2. – 248 с. 2. Теорія і методика фізичного виховання : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту] : у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с. ; Т. 2. – 366 с. 3. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей : навч. Посібник / М. М. Линець. – Л. : Штабар, 1997.

Самостійна робота

Самостійна робота №1 Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості Загальна мета. Оволодіння основними засобами розвитку гнучкості. Конкретні цілі (знати, вміти): 1. Мати уявлення щодо поняття фізичної якості "гнучкість". 2. Вміти запропонувати засоби та методи для її розвитку. 3. Вміти складати комплекси вправ, переважно спрямованих на роз- виток гнучкості. Матеріально-технічне забезпечення заняття: гімнастичні палки, скакалки, гантелі, гімнастичні мати. Студенти, які мають медичні показання, виконують приблиз- ний комплекс вправ: 1. В.П. – стоячи. Руки вгору – вдих, нахил вперед, руки опустити – видих. 4–6 разів. Дихання рівномірне. 2. В.П. – те саме. Вправа з гімнастичною палицею. Руки вгору – вдих, руки вниз – видих. 5–7 разів. 3. В.П. – те саме, руки перед грудьми. Повороти вліво-вправо. 4–6 разів. 4. В.П. – те саме. Присісти – руки вперед, повернутися у В.П. 5–7 разів. 5. В.П. – те саме. Ходьба з високим підніманням колін. Дихання рівномірне. 8–10 разів. 6. В.П. – те саме. Почергове відведення ніг вперед і рук вгору. Руки вгору – вдих, руки вниз – видих. 4–6 разів. 7. В.П. – стоячи, руки до плечей. Відвести ногу назад, руки вгору – вдих, повернутися у В.П. – видих. 5–7 разів. 8. В.П. – стоячи, руки вгору «в замок». Обертання тулуба. 4–8 разів. 9. В.П. – стоячи, руки перед грудьми. Відведення рук в сторони. 5–7 разів. 10. В.П. – стоячи, руки вгору, праву ногу відвести назад – вдих; поверну- тися у В.П. – видих. Те саме – лівою ногою. 6–8 разів.

Самостійна робота №2 Спеціальні фізичні вправи для удосконалення оздоровчого бігу (студенти, які мають медичні показання, виконують з помірною швид- кістю та амплітудою залежно від стану здоров'я): 1. Біг із високим підніманням стегна. При відштовхуванні стегно махової ноги піднімається до горизонтального положення, руки тримати, як при бігові. 2. Біг на місці з високим підніманням стегна в упорі. 3. Дрібний біг. Виконується маленькими кроками з великою частотою. Махова нога рухається зверху вниз і ставиться на передню частину стопи з посту- повим опусканням майже на всю стопу. Вправу можна виконувати з плав- ним переходом від дрібного бігу до звичайного чи бігу з прискоренням. 4. Біг із закиданням гомілки назад. Почерговими швидкими рухами гомілка опускається вниз із постановкою стопи близько до проекції центру маси тіла, руки працюють, як при звичайному бігові. 5. Біг стрибками. Звертати увагу на швидке й повне відштовхування. Вправа виконується поштовхами вперед-угору, з різною швидкістю і за- лежить від швидкості й кута відштовхування. 6. "Велосипед". Із вихідного положення лежачи на спині, руки в упорі на попереку здійснити бігові рухи ногами. 7. Піднімання ніг і тулуба. Із вихідного положення лежачи на спині торка- тися руками пальців ніг, здійснюючи рухи ногами. 15 8. Біг по сходинках. 9. Рухи руками, як і при бігу. Із вихідного положення ноги на ширині плечей, тулуб дещо нахилений уперед, руки зігнуті під прямим кутом. Стежити за широтою амплітуди рухів і розслабленістю рук у плечовому поясі.

Змістовий модуль 3. Назва Змістовий модуль 3. Гімнастика. Легка атлетика.

Змістовий модуль 3. Гімнастика. Легка атлетика.===Тема 1. Назва теми Комплекси ЗРВ з предметами. Вправи на гнучкість та координацію===

Теоретичний матеріал

Лекція №1 Гімнастика.Акробатика.Вправи у рівновазі.Вправи корегуючої гімнастики. Мета : 1. Дати характеристику гімнастики як одного з основних засобів фізичного виховання. Задачі : 1. Розкрити методичні особливості гімнастики.

2. Дати характеристику засобам, які використовуються на заняттях з гімнастики.
3. Розглянути види гімнастики, їх задачі, засоби.

ТЕХНІЧНА ОСНАЩЕНІСТЬ ЗАНЯТТЯ: Таблиці, наочні посібники Табл.1 – засоби СФЗ Табл.2 – засоби гімнастики Табл.3 – класифікація видів гімнастики за направленістю. Форми контролю : опитування, контрольна робота Зміст 1. Гімнастика як навчально – науково дисципліна. 1.1. Задачі гімнастики. 1.2. Засоби гімнастики. 3. Короткий історичний огляд зародження гімнастики. 4. Види гімнастики (характеристика, задачі, засоби). ЛІТЕРАТУРА 1. Бубела О.Ю. Петрина Р.Л. СеницяА.І. Гімнастика – методич.пос. – Л., 2001 2. Афонін В.М. Стройові вправи мет.пос. – Л., 2001 3. Теория и методика физической кльтуры / Под. ред. Б.А. Ашмарина. – М., 1979. 4. Гимнастика в школе / Под. ред.А.Н.Мартовчкого. – М., 1976. 5. Гимнастика в режиме дня школьника / Под. ред. Г.А. Василькова – М.: Просвещение, 1976. 6. Вильчковский Э.С. Развитие двигательных функций у детей. Київ, Здоров’я, 1983. 7. Васильков Г.А. Преподавание гимнастики в У-УІІІ классах. М., Учпедгиз, 1963.

Це природній процес розвитку людини з дня її народження, який проявляється в залежності від соціальних умов життя і діяльності людини. Розуміючи це і правильно використовуючи об'єктивні закономірності розвитку людини, можна забезпечити гармонійне удосконалення форм і функцій організму, підвищити його працездатність і т.п. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ – це вид виховання, специфіка якого полягає у навчанні рухам (руховим діям) і вихованні (управлінні розвитком) фізичних якостей людини. У системі ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ фізичні вправи сформувалися у вигляді ГІМНАСТИКИ, ігор , спорту і туризму. При застосуванні фізичних вправ як засобу розв'язання завдань фізичного виховання вирішальне значення мають форми і методи організації педагогічного процесу. В гімнастиці історично склалася ціла система специфічних методів і прийомів використання фізичних вправ, які становлять особливості гімнастичного методу: повторність, регламентованість, суворе дотримання певної форми рухів та ін. Ось чому фізичні вправи і гімнастику у цілому варто розглядати і як метод фізичного виховання. Гімнастика, ігри, спорт і туризм у нашій країні складають єдину систему засобів і методів фізичного виховання. Відрізняючись один від одного, головним чином, умовами проведення занять і деякими особливостями, усі вони у практичній роботі використовуються в єдності, доповнюють один одного. Варто підкреслити, що серед засобів і методів фізичного виховання гімнастика посідає провідне місце, як основний засіб і метод виховання людей. За допомогою гімнастики розв'язуються різні завдання з фізичного розвитку; вона сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню працездатності, більш швидкому одужанню від захворювань, усуненню недоліків у поставі тощо. Гімнастика є також основним засобом формування складних рухових навичок і розвитку рухових здібностей. Таким чином, гімнастика як система спеціально підібраних фізичних вправ і науково обґрунтованих методичних прийомів спрямована на розв'язання завдань педагогічного, оздоровчо – гігієнічного характеру, всебічного фізичного розвитку, удосконалення рухових здібностей та зміцнення здоров'я. Вона покликана забезпечити: 1. Всебічний гармонійний розвиток організму у цілому й окремих систем, розвиток і удосконалення його функціональних можливостей і здібностей, зміцнення здоров'я і загартування, забезпечення високої працездатності і збереження творчого довголіття людей. 2. Озброєння спеціальними знаннями, навичками і вміннями, які потрібні у повсякденному житті і на виробництві. 3. Виховання моральних, вольових і естетичних якостей людини. Дотримання певної форми рухів, прагнення до виразності і пластичності під час виконання гімнастичних вправ, наявністю музичного супроводу є дійовим засобом виховання позитивних естетичних якостей. Завдяки широким можливостям гімнастики у розв'язанні різних педагогічних і оздоровчо – гігієнічних завдань вона застосовується в усіх ланках системи фізичного виховання. Нею займаються у дошкільних дитячих закладах (яслях, садках), школах, середніх і вищих спеціальних навчальних закладах, у навчальних систем професійно – технічної освіти, в армії і на флоті, у системі спортивних товариств тощо. Численність і різноманітність гімнастичних вправ дають можливість індивідуально підходити до розв'язання поставлених завдань, вибірково впливати на окремі органи і системи, м'язові групи, розвивати руховий апарат і виховувати рухові здібності людини. Особи, що регулярно займаються гімнастикою, відзначаються гармонійним розвитком мускулатури, гарною поставою та іншими рисами, які є показниками зовнішньої краси тіла і рухів. Характерною особливістю гімнастики є те, що нею можуть користуватись як діти наймолодшого віку і підлітки, так і дорослі та літні люди, чоловіки і жінки, здорові й слабкі, добре фізично підготовлені й початківці, бо вона має великий арсенал фізичних вправ – від найпростіших, якими користуються на заняттях з малюками, людьми похилого віку і хворими, до найскладніших, які входять до програми спортивної гімнастики і які під силу лише людям з відмінною фізичною і технічною підготовкою. Велика увага до гімнастики не є випадковою. Адже в процесі вивчення гімнастики студенти – майбутні фахівці – оволодівають не лише певним обсягом теоретичного і практичного матеріалу, а й навичками майбутньої педагогічної професії, навчаються правильно організовувати й проводити урок з фізичної культури, організовувати й проводити тренувальні заняття. Крім того, вони оволодівають навичками страхування учнів під час виконання небезпечних вправ. Відомо, що урок гімнастики відрізняється від уроків з інших видів спорту особливою чіткістю, організованістю, суворою регламентацією часу і певним розподілом навчального матеріалу, дозуванням фізіологічного навантаження та ін. Отже, оволодівши педагогічною майстерністю в проведенні уроку чи заняття з гімнастики, майбутній фахівець зможе проводити будь-яке заняття з фізичної культури. Не буде перебільшенням сказати, що предмет гімнастики в усіх спеціальних навчальних закладах є загальною школою, яка готує фахівців з практичної педагогічної діяльності. Таким чином, гімнастика є педагогічною дисципліною, обов'язковим навчальним предметом, який викладається в школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Основні задачі, які вирішуються під час занять з гімнастики, полягають у наступному: 1. Гармонійний розвиток форм і функцій організму людини, всебічне удосконалення фізичних здібностей, покращення здоров'я, забезпечення творчої життєдіяльності. 2. Формування життєво важливих рухових навичок (у тому числі прикладних і спортивних) і озброєння спеціальними знаннями. 3. Виховання моральних, вольових і естетичних якостей. Для вирішення вище перелічених задач використовуються різні засоби гімнастики. Основними засобами гімнастики є спеціально розроблені форми рухів. Лише невелика частина вправ безпосередньо використовується у життєвій практиці. Але й ці вправи (прикладні) по всій структурі часто суттєво відрізняються від природних рухів людини. Найбільш типовими для гімнастики є наступні групи вправ: 1. Стройові вправи – це способи сумісних дій у строю. За допомогою стройових вправ викладач може зручно розміщати учнів для розв'язання поставлених завдань, швидко перешикувати їх з одного положення в інше, виховувати дисциплінованість, навички колективних дій. Стройові вправи мають велике прикладне значення, бо сприяють формуванню гарної постави, стройової виправки, виховання почуття ритму й темпу. 2. Вправи для загального розвитку – це вправи, які застосовуються для загального розвитку всіх частин тіла. Виконують їх без предметів, з предметами, а також на приладах масового типу . за допомогою цих вправ можна вибірково впливати на окремі м'язові групи і на весь руховий апарат , розвивати потрібні рухові якості, формувати гарну поставу або виправляти якісь недоліки постави. 3. Вільні вправи – це вправи, які виконуються різними частинами тіла (руками, ногами, тулубом), потоково, не перериваючись у вигляді комбінацій. Вільні вправи містять у собі різноманітні рухи у вигляді кроків, стрибків, поворотів, рівноваги, елементів танців у поєднанні з рухами руками, тулубом, головою. 4. Прикладні вправи – це вправи, які застосовуються у повсякденному житті, на виробництві, а також у вільних умовах. Основу прикладних вправ становлять природні рухи: ходьба, біг, стрибки, метання, подолання перешкод, лазіння й перелізання, перенесення вантажу та ін. 5. Стрибки (прості й опорні), з допомогою яких розвиваються важливі якості ( стрибучість, спритність, сміливість, кмітливість) і формуються спортивні й прикладні навички. 6. Вправи на гімнастичних приладах – становлять основний зміст спортивної гімнастики. Основне призначення – удосконалення вміння володіти тілом і рухами. 7. Акробатичні вправи – ефективний засіб розвитку спритності і тренування вестибулярного апарату. 8. Вправи з художньої гімнастики – засіб виховання пластичності, виразності рухів. Останнім часом широко застосовуються вправи з хореографічної підготовки, за допомогою яких розв'язуються завдання з утворення “школи” рухів, виховання пластичності і виразності рухів, їх м'якості і краси. 9. крім перелічених засобів, у заняттях з гімнастики широко використовують рухливі і спортивні ігри, естафети та інші види вправ. Ці вправи значно підвищують емоційний рівень занять, виховують почуття колективізму, активність, ініціативу, наполегливість тощо. Класифікація видів гімнастики, визначена конференцією 1968 р., повністю себе виправдала, так як дозволила диференційовано розробляти теоретичні і методичні питання, специфічні для кожного типового напрямку: освітні, оздоровчі, спортивні. Однак на сьогоднішній день ряд причин обумовлює появу нових і нетрадиційних у масовому фізкультурному русі видів гімнастичної рухової активності. Освітні – основна задача, всебічний гармонійний розвиток і зміцнення здоров'я людини, вдосконалення рухових навичок. До них відносяться: Основна гімнастика. За допомогою основної гімнастики розв'язують такі завдання: загальна фізична підготовка учнів, гармонійний розвиток рухових якостей і здібностей, підвищення життєдіяльності організму. Основна гімнастика входить самостійним видом до програми фізичного виховання в основних ланках системи фізичного виховання. Оздоровчі види гімнастики спрямовані на оздоровлення тих хто займається. Гігієнічні види гімнастики. Задачі: удосконалення функцій основних систем організму – системи дихання, кровообігу, виділення, активізації обмінних процесів. Засоби: ВРЗ, прикладні вправи. Дихальна гімнастика - У широкому змісті будь-які види фізичних вправ, у яких стимулюється дихальна функція, можна вважати і дихальною гімнастикою. Але у вузькому змісті під дихальною гімнастикою варто розуміти спеціальні вправи для розвитку дихальної мускулатури. До найбільш повних і оригінальних систем дихальних вправ, що сформувались на сьогоднішній день, можна віднести індійську йогу, а точніше частину хатха-йоги — «пранаяму» («прана» означає подих, абсолютну енергію, а «яма» — затримку, паузу). В останні роки в нашій країні користуються популярністю методики дихальної гімнастики Стрельнікової та Бутейко. Гімнастика для очей – система вправ, яка розрахована на підтримування оптимального тонусу м’язів ока. Суть вправ - профілактика та відновлення після погіршення зору, відновлення м’язів ока після тривалої напруженої роботи пов’язаної з напруженням зору. Найбільш ефективно відновленню нормального зору сприяють спеціальні вправи системи, причому незалежно від характеру наявних порушень (короткозорості далекозорості). Останнім часом великої популярності набула система Норбекова. Нетрадиційні види увійшли до існуючої класифікації як нова група. Їх основне завдання, задовольнити сучасні потреби різних вікових груп і потреб населення, що бажають зробити свою фігуру красивою, а здоров'я міцним. До них відносяться: фітнес, шейпінг, стретчінг, каланетик, китайська система фізичних вправ (ушу), хатха-йогу. Фітнес — найпопулярніша в усьому світі система оздоровлення, яка дозволяє задовольнити сучасні потреби різних вікових груп і потреб населення, що бажають зробити свою фігуру красивою, а здоров'я міцним. Її головні відмітні риси — індивідуальний підхід до тих що займаються і персональний підбір дієти. Основа фізичного тренування у фітнесі — ритмічна гімнастика, характерними рисами якої є чіткий ритм, відносно невисокий темп, використання самих звичайних вправ, що випливають одне за іншим практично без перерви, музичний супровід. Види фітнесу: аквафітнес, акваджокінг, спінінг або сайкл рібок, памп-фітнес, слайд-фітнес, резист бол, степ-фітнес, дубль-степ, йога-фітнес, бокс-фітнес і карате-фітнес. Спортивні - основна задача, удосконалення вміння володіти тілом і рухами, розвиток спритності і тренування вестибулярного апарату. До них відносяться: спортивна гімнастика, х/г, спортивна акробатика, спортивна аеробіка. У кожному з цих видів можна виділити спортивно-масове направлення і спортивне. Спортивно-масові види гімнастики. Задачі: різнобічна фізична підготовка , вміння володіти тілом і рухами. Засоби: програма Б. Спортивні види гімнастики. Задачі: на основі високої різнобічної фізичної підготовки оволодіти складними вправами гімнастичного багатоборства, досягнення високого удосконалення в техніці вправ, показуючи високу спортивну майстерність. Засоби: програма А, програма Ф і Ж, МФСА Висновки: 1. Новоутворені види гімнастики, які широко використовуються на сьогоднішній день, дозволяють систематизувати їх у єдину класифікацію видів гімнастики. 2. Сучасні види гімнастики дозволяють задовольнити зростаючі потреби різних вікових груп і потреб населення, що бажають займатися для покращення свого здоровя з використанням засобів науково-технічного прогресу та добре зарекомендованих оздоровчих систем. [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/s/4C5hSXyOOt0R5DT Лекція №2] Легка атлетика. Зміст 1. Загальне поняття про легку атлетику. 2.Ходьба та її різновиди. 3. Метання. 4. Стрибки. 5. Багатоборства. Легка атлетика – вид спорту, який об’єднує види спорту: ходьбу, біг, стрибки, метання та багатоборства. У кожному з цих видів спорту є свої різновиди і варіанти. Правилами змагань визначені дистанції та умови змагань для чоловіків, жінок, спортсменів різних вікових груп. Широке використання легкоатлетичних вправ особливо необхідне в юному віці, оскільки вони сприяють підвищенню функціональних можливостей організму, забезпеченню високої працездатності, успішному вирішенню освітніх, оздоровчих і виховних завдань. Ходьба – звичайний спосіб пересування людини, ефективна фізична вправа для людей різного віку. При систематичних заняттях ходьбою активізується діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, підвищується обмін речовин, розвивається витривалість. Спортивна ходьба відрізняється від звичайної своєрідною технікою, яка за- безпечує значну швидкість і економічність рухів. Спортивна ходьба сприяє ви- хованню таких цінних якостей, як наполегливості, волі, стійкості, вміння пере- борювати труднощі, боротися з втомою, яка виникає у процесі тривалих змагань Стрибки характеризуються короткочасними, але максимальними нервово- м’язовими зусиллями. Легкоатлетичні стрибки розвивають швидкість, силу, спритність, сприяють вихованню сміливості. Це найкращі вправи для зміцнення м’язів ніг, тулуба, вдосконалення вміння володіти своїм тілом і концентрувати зусилля. За своїм призначенням стрибки розподіляються на два види: 1) вертикальні – стрибок у висоту та стрибок з жердиною; 2) горизонтальні – стрибок у довжи- ну та потрійний стрибок. Крім стрибків з розбігу на тренуваннях використову- ються стрибки з місця у висоту, довжину та потрійний стрибок. Стрибки виконуються різними способами. Так, стрибати у довжину можна способом «зігнувши ноги», «прогнувшись» або «ножицями», а у висоту – «пере- ступанням», «перекатом», «хвилею», «перекидним», «фосбері-флоп». Потрійний стрибок складається із «скачка», «кроку» та «стрибка», які вико- нуються послідовно. Стрибок із жердиною здійснюється за допомогою жердини. Метання – фізичні вправи швидкісно-силового характеру, метою яких є пе- реміщення легкоатлетичного снаряда в просторі на якомога більшу відстань. Метання характеризуються міцними, короткочасними (вибуховими) зусиллями, у яких задіяні різні групи м’язів: рук, ніг, плечового поясу та тулуба. Метання розвивають силу, швидкість, координацію рухів. Багатоборства обґрунтовано вважаються найбільш складними видами лег- кої атлетики, оскільки вимагають від спортсменів різнобічної загальної та спеці- альної фізичної, технічної, тактичної та психологічної підготовленості. Багато- борства складаються з різних видів бігу, стрибків і метань. На сьогоднішній час найбільше розповсюдження отримали: п’ятиборство та семиборство для жінок; десятиборство, семиборство та п’ятиборство для чоловіків; триборство, чотири- борство та п’ятиборство для хлопчиків, дівчат, дітей середнього шкільного віку; від триборства до десятиборства для юнаків старшого віку; для дівчат старшого віку – різні багатоборства, починаючи з триборства і закінчуючи семиборством. Результати в багатоборствах визначаються за спеціальними таблицями очок. Література: 1. Артюшенко О. Ф., Стеценко А. І. Легка атлетика: навч. посіб. [для студ. ф-тів фіз. культури] / О. Ф. Артюшенко, А. І. Стеценко. – Черкаси, 2006. – 424 с. 2. Ашмарин Б. А. Теория и методика физического воспитания / Б. А. Ашмарин. – М.: Просвещение, 1990. – 166 с. 3. Волков Л. В. Основи спортивної підготовки дітей і підлітків / Л. В. Волков. – К.: Вища школа, 1993. – 154 с. 4. Запорожанов В. А. Основы управления спортивной тренировкой / В. А. Запорожанов // Современная система спортивной подготовки. – М.: СААМ, 1995. – С. 213–225.

Практичні завдання

Практична №1 Тема: Атлетична гімнастика. 1. Вправи для розвитку м’язів рук і ніг. 2. Вправи для м’язів тулуба (грудей,спини та черевного пресу). 3. Вправи з обтяженням власною вагою. Повторний метод та колове тренування у тренажерному залі. 4. Використання інтервального методу у тренажерному залі. 5. Вправи на розвиток силової витривалості. 6. Засоби самоконтролю у тренажерному залі (PWC-170,ортостатична проба). 7. Вправи на розвиток просторової орієнтації (7-метровий тест). 8. Формування здібностей, спрямованих на підготовку організму до 10 виконання вправ з максимальною інтенсивністю.

Практична №2 Тема: Легка атлетика. 1. Правила поведінки т/б на заняттях л/а. 2. Спеціальні вправи легкоатлета. 3. Техніка бігу на короткі дистанції. 4. Оволодіння технікою низького старту, стартового розгону, технікою бігу по дистанції (30м, 60м), технікою фінішування. 5. Біг 30м, 60м на швидкість. 6. Техніка стрибків у довжину: з місця. 7. Оволодіння технікою стрибка у довжину з місця (відштовхування, політ, приземлення). 8. Оволодіння технікою метання м/м’яча. Естафетний біг. 9. Оволодіння технікою передачі естафетної палички (на місці і в русі). 11. Оволодіння технікою високого старту, технікою ходьби та бігу по дистанції. 12. Ознайомлення з правилами змагань.

Самостійна робота

Самостійна робота №1 Тема: Прикладні вправи. Вправи спортивної гімнастики. Вправи акробати. Стрибки на батуті. Вивчення вправ легкої атлетики. Багатоскоки. Біг на довгі дистанції. Крос. Спринтерський біг. Перемінний біг. Спортивні і рухливі ігри. Баскетбол. Футбол. Регбі. Волейбол. Естафети. Загальнорозвиваючі вправи. Вправи легкої атлетики з використанням метального обладнання. Стрибки у висоту. Стрибки у довжину. Бар’єрний біг. Танцювальні вправи. Народні танці. Бальні танці. Сучасні танці.

Самостійна робота №2

Тема: Легка атлетика.

1. Техніка бігу на короткі дистанції. 2. Техніка стрибків у довжину. 3. Техніка метання м/м’яча. 4. Техніка естафетного бігу. 5. Техніка оздоровчої ходьби та бігу.

---

Ресурси

Рекомендована література

Основна література

1. Ареф’єв В., Єдинак Г. Фізична культура вшколі.-Кам’янець-Подільский, 2001. 2. Єднак В. Легка атлетика.-Т.: Тайп, 2013. 3. Васьков Ю. Система фізичноговиховання 10-11 класи.-Харків, 2009. 4. Віровський Л.П. Атлетичнагімнастика: Навч. посіб.- К.:ІСДО, 1994. 5. Грубник В. Фізична культура, спортивніігри вшколі.-Харків, 2008. 6. Огнистий А. Атлас загальнорозвиваючихвправ.-Т.: Тайп, 2014. 7. Петренко М.І. Самостійнізаняттястудентів з фізичноговиховання: Навч. посіб.-В.,1997. 8. Сичов С.О. Атлетизм: Навч. посіб., К.,1997. 9. Суббота Ю.В. Оздоровчіруховіпрограмисамостійних занять фізичною культурою і спортом.-К.:Кондор,2011. 10. Фізична культура. Авторські уроки 5-11 класи.-Х.:Ранок,2008. 11. Фізичневиховання в школах України №6, 2009.

Додаткова література

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я.-К.:Здоров’я,1990. 2. Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физическиеупражнения.-К.:Здоров’я,1985. 3. Богачихин М.М. Уроки китайскойгимнастики.-М.,1990. 4. Гогулан М. Система здоров’я Ниши.-К.,1996. 5. Грінберг В.А. Хрестоматія з історії фізичної культури від найдавніших часів до кінця ХVІІ ст.-Кіровоград, 1995.