Hilmar Brunner
Розуміння мови – це процес говоріння та слухання, адресування та підлаштування, мовлення та сприймання. Таким чином спільна мова являє собою функціональну умову та спільну основу комунікації. А рідна мова пов’язує культурну спільноту та підтримує державну єдність.
Рідною мовою у ФРН є німецька, яку дитина освоює у соціумі та при пізнанні навколишнього світу. Рідна мова стає засобом для самовираження особистості та соціального співіснування.
Невимушене становлення дитини як соціальної істоти базується головним чином на спільній рідній мові, яка допомагає батькам сформувати у дитини навики мислення, познайомити з життєвими звичками, передати їй батьківське світобачення і створити природну основу для її соціального розвитку. Німецька являє собою як мову спілкування та виховання у межах сім’ї, так і мову повсякденного спілкування, тобто засіб порозуміння у певному соціальному просторі, у державі, церкві, спілках та організаціях. Але крім того у ФРН німецька мова має статус державної, яка на всій території країни є обов’язковою офіційною мовою для всіх державних установ та відомств.
У Конституції Німеччини немає жодного слова про мову. Традиційно у ФРН не існує інстанції, що могла б визначити, якими мовними нормами (що не суперечать правилам правопису) слід керуватися. Можливо варто було б жалкувати про це і хтось запропонував би щонайменше взяти за класичний приклад самого Гете. Давайте відмовимося від того, що мова не має вороття, на чому наполягає Гете, стверджуючи, що висока мовна культура виникає лише при живому використанні мови на різних стилістичних рівнях і безглуздо її шукати в обмеженому застосуванні якихось формальних правил.
Італійці, іспанці та португальці докладають максимум зусиль, щоб інституційно закріпити культурні стандарти своєї мови. А поляки у 1999 році прийняли гідний уваги закон про польську мову, в преамбулі якого між іншим зазначається: польська мова є першочерговою основою національної єдності держави та її культурним надбанням, мова необхідна для захисту національної ідентичності у процесі глобалізації.
Однак у Конституції Німеччини на противагу Австрії та Швейцарії насправді немає положень про офіційну державну мову, так як німецька через її уніфікованість та консервативність у цьому не має потреби. Також у конституційному праві відсутнє конкретне урегулювання того, що державні органи влади у спілкуванні між собою та з громадянами мають користуватися німецькою. Основний Закон регулює використання німецької мови, гарантуючи громадянство Німеччини, передбачаючи особливі права німців, видаючи розпорядження німецькою мовою, визнаючи державу та її інститути як німецькі і звертаючись до німецькомовного населення. Конституція не лише написана німецькою, але й відповідає традиціям утворення німецькомовних понять та правових положень, формуючи німецьку конституційну державність.
Основне конституційне положення про німецьку мову як єдиний офіційний засіб спілкування набуває чинності у звичайному статутному праві. Тому в офіційних повідомленнях, рішеннях, розпорядженнях та інших зверненнях використовується виключно німецька мова. Лише процесуальні дії відомств, зафіксовані та описані німецькою мовою, можуть вважатися чинними; вступати в дію чи зберігати строки чинності можуть лише рішення, сформульовані німецькою. Мовою судочинства є німецька. Заяви та скарги до суду подаються німецькою, розгляд справ у суді проводиться німецькою, усі судові рішення оголошуються німецькою.
Однорідність мови у ФРН створила німецькомовну правову спільноту для іноземних громадян як структуру, закриту та консервативну, з одного боку, і готову до прийняття нових членів, з іншого. Тому рівність усіх членів суспільства перед законом та заборона мовної дискримінації мають побудувати міст між мовною однорідністю права та його доступністю для іншомовного населення. У цьому відношенні Європейська конвенція про захист прав людини гарантує передбачені в ній права та свободи без ущільнення інтересів іншомовних громадян.
Свобода мови, тобто право користуватися рідною мовою, є важливою передумовою для реалізації інших прав та свобод, серед них свобода думки, право на отримання освіти, свобода слова та друку, свобода торгівлі та підприємництва, свобода науки та мистецтва, свобода сповідування релігії, свобода членства у спілках, організаціях, партіях та свобода навчання. Свобода думки та вільного її викладу передбачає вживання рідної мови. Тому свобода мовлення, зазначена у загальному немайновому праві та в особливих правових свободах гарантує те, що людина, яка володіє цими правами та свободами, може спілкуватися мовою за власним вибором. Ця свобода мовлення захищає право на використання рідної мови, але в той же час і право на спілкування іншими мовами за власним вибором. Кожна людина має право на використання своєї мови та передання її своїм нащадкам, тобто підтримку життєдіяльності цієї мови. Свобода мови надає право на вживання та використання будь-якої мови. Держава має узгоджувати однорідність та індивідуальність вживання мов у державних закладах виховання та освіти, але також при наданні державного дозволу займати недержавні посади чи допуску до громадської служби.
Свобода мови зобов’язує іншомовне населення визнавати певну мову окремої території як частину обраного ними простору для проживання та діяльності у його межах і підлаштовуватися до цієї мови. Перед іншомовними особами, які перебувають на території Німеччини, постає проблема адаптації. Той, хто проживає за межами території поширення його рідної мови, фактично не може сподіватися чи вимагати, щоб німецькомовне оточення зважало на його іншомовність. У більшості випадків він мусить сам призвичаюватися до свого нового оточення. Свобода в’їзду та переселення до іншої країни не означає володіння перевагами на даній території, а дозволяє сприйняття чужого простору з усіма його реаліями дійсності. Надання допомоги з адаптації іншомовних громадян у країні перебування у вигляді організації мовних курсів, занять для дітей, зустрічей іноземців з носіями мови – це політична підтримка, але не конституційний обов’язок.
Держава зобовязана виступати мовним посередником для іншомовних осіб, забезпечуючи їх в першу чергу усним перекладачем. Якщо у судовому процесі беруть участь особи, що не володіють німецькою мовою, тоді їм надається перекладач. Залучення усного перекладача до розгляду справи не є чітко врегульованим, а може вимагатися органами правосуддя, якщо постраждалий не в змозі відстоювати свої права тільки у письмовій формі. Іншомовні клопотання та інші документи у письмовій формі перекладаються на вимогу органів влади за кошти зацікавлених сторін.
Привілегії у Німеччині серед іноземних мов надаються мовам етнічних меншин. До класичних мов меншин у ФРН належать дацька у Пн. Шлесвігу та сербська. Проте привілегії для сербів діють лише на території проживання сербського населення.
Із цього можна зробити висновок, що Конституція Німеччини затверджує принцип, що німецька мова є єдинною державною мовою ФРН, навіть якщо це конкретно не зазначено у тексті Основного Закону.
Це основне положення чітко зрозуміло також із виключно правової форми Конституції, де німецька визначається як фактично єдинна мова закладів освіти, органів управління та судочинства. Зазначені відхилення від цього принципу на користь громадян, які проживають у ФРН, не володіючи німецькою мовою в достатній мірі, пояснюють те, що таким особам гарантуються їх основні права та свободи навіть без знання німецької мови.
Положення про те, що німецька є єдинною офіційною державною мовою, у будь-якому відношенні не викликає сумнівів. Загалом відносно “гомогенна” держава щодо мови така як ФРН зацікавлена у підтримці розвитку та поширення своєї державної мови. На сучасномі етапі баланс між підтримкою національних інтересів та дотриманням прав соціальних меншин підтримується на задовільному рівні. Це повязано з тим, що мови мігрантів та національних меншин з мовно-правової точки зору користуються у Німеччині рівними правами.
Безсумнівно німецька мова у ФРН є одним з найважливіших засобів інтеграції. Саме мова допомагає людині стати повноцінним членом даної культурної та правової спільноти ФРН. Мігранти, які проживають у Німеччині, зобовязані визнавати німецьку мову як частину їх побутового та професійного життя. ФРН йде їм на зустріч і гарантує певну допомогу при адаптації та вивченні мови. У місцевих соціальних меншин, які добре володіють німецькою, ситуація зовсім інша і їм потрібна допомога дещо іншого характеру. Хоча вони володіють німецькою, вони по праву зацікавлені у підтримці їх рідної мови. На сьогодні сербська мова у мовно-правовому відношенні підтримується з боку держави.
Врешті-решт варто ще зазначити: інтерес до вивчення німецької мови іноземцями на сьогодні зростає. Мотивацією для цього слугують як туристична зацікавленість чи корисна співпраця у сфері економіки, так і літературний чи науковий інтерес до німецької мови чи культурних здобутків країни. Саме ті, хто вивчають німецьку мову, є нашими першими та найважливішими партнерами й кращими друзями. Це є важливою складовою культурної політики, яка проводиться за сприяння Гете-Інститутів, лекторів DAAD та німецьких шкіл для іноземців, що намагаються підтримувати різносторонні інтереси до німецької мови з боку іноземних громадян. Звідси слідує, що німецька мова підтримується не як lingua franca з мінімальною кількістю граматичних та лексичних структур, а як повноцінна мова, яка має високий рівень культури та багаті історичні традиції.
