Радіопередавач

Головна → Історія комп'ютерної техніки → Історія комп'ютерної техніки/Контролери різні → Радіопередавач

Зміст

1 Загальний опис (принцип дії) Невкритий Данило, 36 група
2 Історична довідка
3 Технічні характеристики
4 Сфера застосування
5 Фото, відео-матеріали
6 Список використаних джерел

Загальний опис (принцип дії) Невкритий Данило, 36 група

Радіопередавач - електронний пристрій для формування радіочастотного сигналу, що підлягає випромінюванню. Має здатність самостійно генерувати змінний струм радіочастоти, який за допомогою фідера підводиться до передавальної антени, яка, в свою чергу, випромінює радіохвилі

Історична довідка

У 1887 році німецький фізик Генріх Рудольф Герц винайшов і побудував радіопередавач і радіоприймач, провів досліди з передачі та прийому радіохвиль, чим довів існування електромагнітних хвиль, досліджував основні властивості електромагнітних хвиль.

Перші радіопередавачі іскрового принципу дії на основі котушки Румкорфа були дуже прості за конструкцією - випромінювачем радіохвиль служив іскровий розряд, а модулятором був телеграфний ключ. За допомогою такого радіопередавача інформація передавалася в кодованому дискретної формі - наприклад азбукою Морзе чи іншим умовним склепінням сигналів. Недоліками такого радіопередавача була відносно висока потужність, необхідна для ефективного випромінювання радіохвиль іскровим розрядом, а також дуже широкий радіочастотний діапазон випромінюваних їм хвиль. В результаті одночасна робота декількох близько розташованих іскрових передавачів була практично неможливою через інтерференції їх сигналів.

Наступним етапом було використання в передавачі електромашинного генератора змінного струму. Такий генератор дозволяв отримати досить стабільні коливання певної частоти, яку можна змінювати, регулюючи частоту обертання ротора генератора. Потужність могла досягати десятків і сотень кіловат. Сигнал такого генератора можна модулювати по амплітуді, що дозволяє передавати по радіо звуковий сигнал. Однак електромашинний генератор практично придатний для генерації частот не вище десятків кілогерц, тобто передавач може працювати тільки в самому довгохвильовому діапазоні. До 1950-х років електромашинні передавачі використовувалися в радіомовленні і радіозв'язку. Так, в 1925 р на Жовтневій радіостанції в Ленінграді були встановлені два генератора потужністю 50 і 150 кВт конструкції В. П. Вологдина. Як історичний пам'ятник в Швеції зберігається в робочому стані радіостанція Гріметон (відкрита в 1925 р) з генератором Александерсена потужністю 200 кВт, спроектованим для роботи на частотах до 40 кГц.

Винахід в 1913 році Мейснером (Німеччина) електронного генератора і подальший розвиток електронних вакуумних ламп дозволило удосконалити пристрій радіопередавача і усунути недоліки іскрових і електромашинних систем, а структурна схема радіопередавача стала в загальних рисах незмінною аж до теперішнього часу. Подальші винаходи в галузі зв'язку та радіотехніки - твердотілі аналоги електронних ламп (транзистори), кварцові резонатори, нові види модуляції і методи стабілізації частоти - супроводжувалися тільки кількісними змінами параметрів радіопередавачів: зменшенням розмірів і споживаної потужності, підвищенням стабільності і ККД, розширенням частотного діапазону і т . д.

Технічні характеристики

Тип передавача	Тип приймача	Середня чутність	Струм в приймальній антені для даної чутності, А
Іскровий	Ламповий детектор	1	40*0.000001
Іскровий	Детектор зі зворотнім зв'язком	3.5	76*0.000001
Машинний	Детекторний	12	136*0.000001
Іскровий	Гетеродинний	24	196*0.000001
Дуговий	Гетеродинний	105	415*0.000001
Ламповийй	Гетеродинний	205	575*0.000001

Сфера застосування

Радіопередавач можуть використовуватися разом з радіоприймачем і живильним пристроєм, такий комплекс називається радіостанцією.
Самостійно радіопередавачі використовуються в тих областях, де не потрібний прийом інформації в місці її передачі — сигнали точного часу, різноманітні навігаційні радіомаяки для визначення місцезнаходження об'єктів, багатопозиційна радіолокація, радіомовлення, дистанційне керування, телеметрія і т. д.
При експлуатації військових каналів зв'язку стає актуальною проблема захисту екіпажів передавальних центрів від враження зброєю, що містить голівки самонаведення по радіовипромінюванню. Організаційно використовується рознесення передавального радіоцентру від основного розташування вузла зв'язку. Так, віддалення пдрц вз армійського корпусу має бути на 10-15 км від розташування вузла. Рознесення груп передавачів застосовується на 3-5 км між окремими групами. У цьому разі важливим завданням стає організація ліній дистанційного управління передавачами, які будуються, як правило, радіорелейними чи проводовими засобами зв'язку.
Передавальний радіоцентр (пдрц) вузла зв'язку призначений для утворення передавальних трактів каналів радіозв'язку і передачі їх на приймальний радіоцентр, до радіобюро або безпосередньо на інший елемент вузла зв'язку.