Суспільний лад фашистської Німеччини.
Суспільний лад фашистської Німеччини
ЗМІСТ ВСТУП 3 1 Створення механізму контролю та управління масами в фашистській Німеччині 1.1 Прихід фашистів до влади перші заходи 1.2 Ідеологія фашистськох партії. 2 Апарат управління фашистської Німеччини 3 Судова система і репресивний апарат Фашистської Німеччини ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП Період фашистської диктатури – найстрашніший, а й найцікавіший вивчення період Німеччини. Ці роки приковують себе погляди багатьох істориків. Хоча фашистська диктатура вивчалася величезною кількістю радянських іноземних авторів, такі як Л.А.Безименский, О.С. Бланк, Р.Бурдерон та інших, але й сьогодні ця теме не втратила своєї актуальності і також приковує погляди багатьох істориків, як от О.Д.Пленков, А. А.Анікеєв та інші. Ця тема нині дуже актуальна, оскільки знову відроджується інтерес до дослідження механізму фашистського держави, написано багато наукової праці на цю тему, і потрібно узагальнити дослідження різних авторів у цій галузі. Мета цієї роботи у тому, щоб докладно вивчити суспільний лад фашистської диктатури і досліджувати, як за допомогою нього Гітлер зміг створити настільки сильну імперію й управляти величезною кількістю людей. У цій роботі вивчається створення Державної апарату управління, ідеологія, економічна політика Гітлера, зміни у судочинної системи й створення репресивного апарату. Розглядаючи всі ці ланки державного механізму німецької фашистської диктатури, можна дійти невтішного висновку у тому, хоча усі вони важливі до створення режиму С.Хусейна, та все ж найважливішим для фашистського керівництва було визнано створення потужного централізованого репресивного апарату. Він дозволив їм контролювати маси, управляти і знищувати ворогів Гітлеровского режиму. Відповідно до поставленої метою розгляд зазначеної теми дослідження покликане вирішити такі: простежити за першими заходами фашистів, економічної політикою, та за створенням ідеологіїФашистской Німеччини; досліджувати апарат управління, репресивний апарат, і судовою системою; Теоретична значимість реферату полягає у тому, що вивчення цієї теми дозволяє нам як дізнатися історію приходу й знаходження при владі Гітлера, як вивчити апарат диктаторського фашистського режиму, але дозволяє об'єктивно будувати висновки про Німеччини періоду фашистської диктатури.
1. Створення механізму контролю та управління масами в фашистської Німеччини 1.1 Прихід фашистів до влади перші заходи Історія Национал-социалістскої німецької робітничої партії йде з 1920 року, тоді Гітлер виступив із програмою з "25 пунктів", яка і стала підвалинами дій НСНРП. “24 лютого «25 пунктів» було оголошено офіційної програмою партії, яка було перейменовано в Национал-соціалістичну Німецьку Робочу партію (НСНРП)”. Вона стала пронизана націоналістичними, шовіністичними ідеями переваги німецької нації. Організаційні принципи фашистської партії грунтувалися на необмеженій владі "вождя" (фюрера). 1923-го фашисти роблять невдалу спробу влади – “пивний путч”. 30 січня 1933 р. Гітлер з розпорядження Гінденбурга обіймає посаду рейхсканцлера Німеччини. Фашисти змінюють тактику – вони починають виборювати місця у рейхстазі. Обіцяючи різним колам і груп населення усе, що їм, фашисти знаходять симпатії всіх верств населення. “Націоналістичні гасла фашистів залучали німців більше, ніж заклики до "розуму і терпінню" соціал-демократів або до "пролетарської солідарності" і побудові "радянської Німеччини" комуністів”. Німецький фашизм, можливо не мав такий популярності, якби виник у інший період, а чи не тоді, коли протистояння між класами й культурними шарами суспільства були особливо сильні: “Німецький фашизм виник у небувалій ситуації для цієї країни загострення соціальних протиріч та вкрай високої напруги класової боротьби”. Захоплення Гітлером влади сталося в 1933 року. “ Він ознаменував початок планомірного руйнації всіх медичних інституцій буржуазно-демократичного парламентського держави, всіх завоювань німецького народу, створення "нового порядку" - терористичного антинародного режиму”. Спочатку, коли відкритий спротив фашизму був придушений, коли у лютому 1933 р. відбулося кілька антифашистських мітингів, Гітлер удався до надзвичайним заходам: було прийнято перший репресивний декрет "про захист німецького народу", підписаний президентом Гінденбургом, заснований на ст. 48 Веймарської Конституції і мотивувався захистом "громадського спокою". Крім нього було використані інші репресивні і провокаційні заходи: “Для виправдання надзвичайних заходів Гітлеру на 1933 р. знадобився провокаційний підпал рейхстагу, у якому була комуністична партія Німеччини. Після провокації пішли дві нові надзвичайних постанови: "проти зради німецькому народові і проти зрадницьких дій" і "про захист народу і держави", прийнятих, як було зазначено оголошено, з єдиною метою придушення "шкідливих державі комуністичних насильницькі дії". Уряду надавалося право брати він повноваження будь-який землі, видавати укази, пов'язані з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, недоторканності власності, прав профспілок”. Отже, захоплення влади фашистами стався в 1933 р., він супроводжувався жорстоким придушенням всіхантигитлеровских виступів, виданням кількох надзвичайних постанов, що свідчили початок становлення тоталітарного режиму на Німеччини. 1.2. Ідеологія фашистської партії “Вивчення джерел постачання та складових частин нацистської ідеології, її характерних ознак і особливості є необхідною і важливим ланкою до вивчення історії фашизму цілому”. Фашистська ідеологія звернулася до масам ні з довгими, науково обгрунтованими висловлюваннями, і з короткими, зрозумілими народу гаслами, оскільки Гітлер вважав, що народам повинні управляти не пізнання і інтелектуальне розуміння ідей фашизму, а ненависть, на його думку, - найстабільніший почуття.Различалась також і ідеологія аристократична та масове: “Для ідеології фашистської еліти відзначився аристократизм, заснований на ніцшеанському зневазі до простій людині, до плебсу, до хворого і слабким. Ідеологія, розрахована масову споживання, висувала першому плані принципи переваги простої людини, людини праці, соціальної справедливості та народності”. Ідеологічна обробка мас в фашистському суспільстві грали не меншу роль, ніж терор в завоюванні Гітлером влади й зміцненні фашистського режиму.Нацистские ідеологи завзято намагалися створити враження, ніби їх світогляд є законним спадкоємцем хіба що всього піднесеного івисокоидейного, що у інтелектуальній життя Німеччини протягом її історії. Фашистська ідеологія закріплювала різних філософів і політичних діячів у своїх класиків. У тому числі ми читаємо і найбільших філософів Німеччини від Гегеля до Ніцше, і просвітителів типу Ульріха фонГуттена, і такі всесвітньо відомих діячів культури Німеччини, як І.Т. Гердер, Р. Вагнер, Ернст МоріцАрндт і брати Грімм, і менше відомих поза межами країни Яна,Клопштока. Більшість з історичних особистостей, зведених нацистами до рангу своїх класиків, або не мали найменшого стосунку до фашизму. Метою фашистської ідеології було виправдання встановлення тоталітарного режиму національної необхідністю. “Однією з основних цілей ідеології Німецького фашизму полягає у обгрунтуванні придушення будь-якої демократії. Йшлося як про ліквідацію буржуазно – демократичних свобод, правий і інститутів.Антидемократизм Гітлера переслідував ширші мети: усунути маси від хоч би не пішли участі у політично-громадського життя в країні”. Найважливішою частиною ідеології була необмежена влада фюрера, від якої його помічники отримували повноваження на ієрархічному порядку. Усі вони повинен беззаперечно підпорядковуватися своєму безпосередньому начальнику, та заодно мали необмежену юрисдикцію не більше своєї компетенції. Влада фюрерів поширювалася на всі боки громадського та особистого життя. Іншою складовою фашистської ідеології був анти Марксизм. Нацисти закликали до боротьби з комуністичними країнами, що дозволило їм залучити дуже багато людей, котрі ненавиділи радянський режим. Антимарксизм нацистської ідеології дозволяв створювати видимість її цілісності. Але головне полягала у цьому, що тільки під гасламиантимарксизма і можна був у умовах поєднати у інтересах правлячих шарів різні соціальні групи тогочасній Німеччині зі своїми суперечливими економічними і стають політичними інтересами”. Найважливішою ж складовою фашистської ідеології була расова теорія. Вона дозволила людям арійської раси знищувати інших тільки основі біологічних чинників. “Уся історія розглядалася фашистами як історія боротьби двох рас: іудейсько–сірійсько-римської і арійско-нордичної. У основі різниці між ними лежать як біологічні чинники (кров), а й різні расові цінності. Інші народи, наприклад романські, слов'янські, Розенберг відносив до «проміжних расових утвореннь». Як пряме продовження расової теорії нацистами було створено «євгеніка» - наука про расової чистоти й засобах її збереження, і навіть про расової гігієну. Прикладом расової теорії може те, що з зарахування в СС була потрібна «расова чистота» і відсутність не арійских домішок щонайменше, ніж у п'ять поколінь предків. Расове безумство в нацистської Німеччини минуло кілька стадій. Першу слід вважати теоретичної, підготовчої. Як самі гітлерівці, вони проводили поділ всього народу на расово повноцінних і неповноцінних особин. Потому, як повноцінних відібрали, а неповноцінних відокремили, останніх стали поетапно позбавляти всіх цивільних прав, перетворювати на ізгоїв. А потім настав наступний етап – поголовне знищення, ліквідація спочатку євреїв. Потім расове безумство перебралося на багато інших народів. Та все це відбувалося під безперервну ідеологічну тріскотню. Варто було підготувати ідеологічно і катів і навіть жертви”.
2. Апарат управління фашистської Німеччини Прийшовши корумпованої влади, фашистської партії, було необхідно змінити весь державний апарат Німеччини. Піддали змін чи знищувалися майже всі органи управління. Після смерті президента Гінденбурга 1 серпня 1934 р. за постановою уряду посаду Президента знищили, проте повноваження зосереджені руках Гітлера — "вождя" і довічного рейхсканцлера, якій було надано право як призначати імперське уряд, всіх вищих посадових осіб імперії, а й свого наступника. То справді був прямий крок до встановлення тоталітарного режиму, далі починається поступове знищення всіх опозиційних партій та будь-яких шляхів виникнення опозиції. Це вмикалося у програмі фашистів і мало на одне – встановлення фанатичного, сліпого підкорення волі "фюрера німецького народу". Далі, контролю над діяльністю органів на місцях Гітлеру потрібно було створити посади, дозволяли централізувати управління країні. Так 7 квітня 1933 р. було видано закон "Про злитті областей з імперією", яким в усі землі стали призначатися намісники, наділені величезними владними повноваженнями, обирані з п'яти членів нацистської партії. “30 січня 1935 р. ухвалили новий Закон "Про імперських намісниках". Імперські намісники, згідно з законом, були на підвідомчих їм територіях "представниками імперського уряду", завданням яких входило "нагляд виконанням політичних директив фюрера і рейхсканцлера". Фюрер і рейхсканцлер (ніби одна особа) міг покласти імперського намісника керівництво земельним урядом, але право призначення і звільнення чиновників земель вона зберігала у себе, як і і відповідних повноважень імперського намісника в Пруссії.” Отже, демократичні принципи, виборність посад і органів на місцях знищувалися від виникнення фашистської Німеччини. Продовжуючи централізацію органів управління, Гітлер спочатку усуваєЛандтаги земель від формування земельних урядів, та був взагалі законом від 30 січня 1934 р. вони знищили. Уряди земель зазнали повного підпорядкування імперському уряду, а намісники перейшли у ведення міністерства внутрішніх справ. “24 березня 1933 р. рейхстаг видав закону про наділення Гітлера надзвичайними повноваженнями – закон «до усунення тяжкого становища народу і держави». Імперські закони,- вказувалося в акті,- можуть видаватися імперським урядом. Спеціальна стаття при цьому роз'ясняла, що уряд без відома рейхстагу може укладати договори з державами. Отже, як сутнісно, але й юридично роль рейхстагу як вищого законодавчого установи було зведено нанівець. Поруч із Рейхстагом, гітлерівці покінчили і з Веймарської конституцією. Закони, прийняті імперським урядом, йшлося таке- можуть ухилятися від імперської конституції”. Гітлером був утворений також орган представництва в імперському парламенті — рейхсрат Законом "Про ліквідації рейхсрату" від 14 лютого 1934 р. “У 1935 р. становищем "Про німецьких громадах" ліквідовано останні залишки місцевого самоврядування. Усібургомистри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ на 12 років із кандидатів, висунутих місцевими партійними організаціями нацистів. Йомувверялось право верховного нагляду над усіма громадами.” Отже, відбувалася повна централізація органів влади, але центральні органи як і підпорядковувалися одній людині – фюреру.Рейхстаг перетворився на щось вирішальне, безправна установа, бо він став формуватися на партійної основі. Крім знищення органів влади, стали знищуватись і. Почалися чистки державної машини від "невідповідних осіб", від, хто розпочав працювати у апараті після 1918 р., від осіб "неарійського походження", заборонялися шлюби чиновників із "не арійками" тощо. Ішла загальна бюрократизація державної машини, створювалися нові органи виконавчої влади, але вони безпосередньо від особистої волі Гітлера. “Функції партійних державних органів тісно перепліталися. Це переплетення тим часом не означало їх повного злиття. Управлінська апарат фашистської Німеччини було численним, надмірно громіздким, він перебудовувався волею Гітлера, поєднував у своїй особі функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії і верховного головнокомандувача. Так, поруч із які продовжують існувати імперським урядом в фашистської Німеччини було створено Рада міністрів із питань оборони імперії, Таємний кабінет, Колегія трьох уповноважених, до якої належали начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу верховного командування Збройних Сил, у чиє завдання входило проведення тотальної мобілізації і рішення із метою велике коло економічних пріоритетів і військових питань. Всі ці установи, підлягають безпосередньо Гітлеру, мали законодавчими повноваженнями”.
Особлива увага приділялася обробці на кшталт мілітаризму, шовінізму і расизму молоді, контроль з якої здійснювався фашистськими молодіжних організацій (Юнгфольк, "Гітлерюгенд" та інших.). Лідер "Гітлерюгенда" офіційно іменувався "лідером молоді Німецького рейху" і ніс відповідальність перед Гітлером як фюрером як і рейхсканцлером. Після 1937 р. що у гітлерівських молодіжних організаціях стала обов'язковою. Ці організації включалися в розгалужену систему різноманітних нацистських організацій, які охоплюють усі боку життєдіяльності країни.
Під час корумпованої влади Гітлер став боротися з опозиційними партіями Німеччини. Найбільшожесточенная боротьба велася з Комуністичною Партією Німеччини (КПН). “2 лютого 1933 р. наказом Герінга у всій Пруссії було заборонено збори і демонстрації КП. Декрет від 4 лютого дав гітлерівцям юридична підстава для розгону антифашистських демонстрацій і мітингів, заборони будь-якого органу друку”. Отже, у Німеччині було встановленооднопартийность і знищена опозиція. Отже, в фашистської Німеччини було створено величезний державний апарат, зроблена централізація органів управління на місцях, усі державні органи формувалися на партійної основі, що виключало потрапляння до своєї влади членів опозиції чи осіб неарійського походження. Розглянувши перетворення фашистів щодо органів структурі державної влади, ми в змозі зробити висновок про створення Німеччини режиму С.Хусейна з владою одного яскраво вираженого вождя – Гітлера.
3. Судова система і репресивний апарат фашистської Німеччини Захватуючи до рук одні ланки державної машини та ліквідуючи інші, гітлерівці одночасно у перші місяці після приходу до української влади розгорнули лихоманкову діяльність із створенню широкоразветвленного апарату фашистського терору. Апарат насильства, наявний в Веймарської республіці, цілком очевидно був неспроможна задовольнити фашистів, які підняли терор щодо всіх елементів до рівня державної політики. До сформування потужного механізму насильства потрібно було, аби до влади у центрі й на місцях прийшли члени нацистської партії.Нацификация торкнулася насамперед міських управлінь і земельних влади. Базою для розгортання фашистського апарату терору стали, очолюваний Гіммлером загони СС і штурмові загони СА, які отримали практично необмежені повноваження. У 1920 р. з'явилися перші боївки - "служба порядку" фашистів, якої відводилася роль охорони фашистських зборів. Використовувалися, проте, ці загони найчастіше до створення заворушень на мітингах лівих сил, для напади проти робочих ораторів тощо. 1921-го р. "служба порядку" отримав назву "штурмових загонів" (СА). У загони СА залучалися декласовані елементи, звільнені з армії солдати і офіцери, розорилися крамарі, яким імпонувала нацистська пропаганда. Поруч із погромної діяльністю загонам СА відводилася не остання роль поширенні фашистської ідеології. 1932-го р. в СА було створено спеціальні моторизовані пропагандистські загони. До літа я 1933 р. кількість штурмовиків перевищила 4 млн. людина. З посиленням рейхсверу штурмові загони СА були перетворилися на армійський резерв, офіційно проголошеної завданням фільму була з літа 1940 р. вишкіл населення. Гітлер пожертвував своєї "партійної армією", щоб прив'язати себе рейхсвер, але водночас із цим надав особливі повноваження власної "партійної поліції", посиливши її спеціальними загонами СС, яким було доручено винищувати "внутрішніх ворогів". До складу СС (Службу безпеки) входили "загальні загони", які включають керівництво нацистської партії, представників великого капіталу, юнкерів, вояччини, верхівку фашистської інтелігенції, і навіть збройні "спеціальні загони", створені до виконання особливих завдань фюрера. Їх основою став полк особистих охоронців Гітлера та підрозділів "смерть", здійснюють різноманітну діяльність із придушення противників фашистського режиму. Військам СС довірялася і охорона концтаборів. “22 лютого 1933 р. фашистські банди – загони СА і СС мали правами допоміжної поліції. Тим самим було озброєні загони нацистської партії стали сутнісно частиною державної машини та отримали необмежені права для напади проти збори і демонстраціїнефашистских організацій”. 26 квітня 1933 р. під керівництвом СД в Пруссії було створено таємна державна поліція – гестапо. Керівником її став Герінг, але вони всім управляв Гіммлер, який 17 червня 1936 р. призначили начальникомвсее німецької поліції. У 1935 – 1936 рр. апарат таємницею поліції значно розрісся, число чиновників, які у штабах Гіммлера, перевищила 55 тис. людина. З весни 1935 р. службовці таємницею поліції (гестапо) кримінальної поліції були офіційно включені у ряди СС. Керівний центр складалася з дванадцяти головних управлінь. Над всього цього поставили «генеральний штаб» - СД, служба безпеки, яку очолив групенфюрер ССРейнхард Гейдріх. Також було створено центральний орган СС – газета «ДасШварце корів» («Чорний корпус»). Газета стала важливим органом есесівської пропаганда. Далі відбулася подальшацентралполицейских органів. “26 червня 1936 р. Гіммлер видав декрет про об'єднання гестапо, політичної поліції та що існувала раніше кримінальної поліції в так звану поліцію безпеки, що у своє чергу була під керівництвом Гейдріха об'єднана з СД. Це об'єднання оформили потім спеціальним декретом від 27 вересня 1939г…Управління безпеки складалося з сіми відділів”. Гестапо, та був поліція безпеки і СД охопили всю Німеччину. Їх агентура була кожному заводі, у кожному установі. На щоп'ять будинків був спеціальний спостерігач, який доносив про найменшому невдоволенні фашистським режимом. Невід'ємною складовою фашистського механізму терору були концентраційні табору, куди гітлерівці прагнули кинути всіх супротивників фашистського режиму. У концтабору саджали людей без суду, без розгляду, без вказівки терміну укладання. Перші концтабору стали створюватися у Німеччині відразу після приходу Гітлера до тієї влади. Вже лютому 1933 р. кожен полк СС створив власний концтабір. Надалі система концентраційних таборів розширили і узаконена. На початку Другої світової війни мережу таборів охопила всю Німеччину.Насчитивалось 6 великих таборів (Дахай, Бухенвальд,Ревенсбрюк,Ораниенбург, Флоссенбург іНейнгамм), кожен із яких був цілу систему, куди входили від трьох до десяти таборів. “Формально концтабору ділилися на цілий ряд категорій: трудові, табору для хворих, експериментальні, тренувальні тощо. Проте насправді все концтабору були «фабриками смерті», головним призначенням яких була знищення які у ньому ув'язнених”. З метою здійснення фашистського терору була перебудована вся судова система. Як вищого суду з справах державну зраду у Берліні бувучрежден народний трибунал. Його вироки оскарженню не підлягали, а захисників для підсудних призначав сам голова трибуналу. Для судової розправи з антифашистами у кожному судовому окрузі у березні 1933 р. було створено надзвичайні суди. Їхню кількість у кожному окрузі визначалося масштабом антифашистського руху на даному районі. Члени надзвичайних судів: голова і двоє засідателя призначалися з людей, довели свою відданість фашистському режиму. У одному із своїх рішень імперський суд прямо стверджував, що надзвичайні суди «як у своєму найменуванням, і зі своєї сутності стоять поза публічного судочинства». У той самий час фашистське уряд заборонило судовим органам розглядати будь-які справи, що стосуються звірств і злочинів, що стосуються гітлерівців. Отже, зі зміною судової системи було знищено головний принцип судочинства - незалежність суду. Отже, гітлерівці, широко при застосуванні методів розправи і терору, захопили одна ланка державного механізму одним і зосереджують в руках всю повноту структурі державної влади країни. Водночас фашисти, спираючись на захоплені органи виконавчої влади позбавили народні маси німеччині демократичних права і свободи, встановивши диктаторський режим. Отже, державний механізм Німеччини періоду фашистської диктатури вважатимуться «ідеальним» нічого для будь-якого тоталітарної держави.
Висновки Отже, розглядаючи історію створення і функціонування суспільний лад фашистської Німеччини, ми вивчили діяльність фашистського керівництва у багатьох теренах суспільного життя в країні. У процесі дослідження було зроблено такі висновки. Усі заходи керівників фашистської диктатури були насильницькі і було націлені тільки одне: завоювання тотальним контролем над масами, шляхом знищення будь-якого прояви демократії. Фашистське керівництво намагалося зробити з людей слухняних рабів, котрі готові гинути реалізації мети Фюрера. Фашистські ідеологи створили таку національну й державну ідеологію, яка дозволила залучити як аристократію, і народні маси. Вони зводили у ранг національної ідеї расову чистоту, що дозволило їм направити народні маси проти усієї решти світу. Гітлер змінив як ідеологію, а й увесь державний апарат Німеччини. У фашистській Німеччині було створено величезний державний апарат, зроблена централізація органів управління на місцях, усі державні органи формувалися на партійної основі, що виключало потрапляння до партії влади членів опозиції чи осіб неарійського походження. Такі чином у Німеччині було створено диктаторський режим під владою вождя – Гітлера. Також у цій роботі досліджувалася інша соціальна політика Гітлера. Хоча він звертав більшої уваги на політичні, ніж соціальні питання, фашистське керівництво задля досягнення своїх політичних цілей, шляхом централізації економіки та примусових заходів створили потужну мілітаризованну економічну систему, що дозволила їм успішно вести війну практично проти усього світу.
Список використаної літератури 1. Історія держави й права розвинених країн / під ред.О.А.Жидкова, Н.А.Крашенинниковой. Т. 2. М., 1998. 588 З. 2. Бланк О.С. З раннього фашизму Німеччини. М., Думка, 1978. 412 З. 3. Розанов Г.Л. Німеччина під владою фашизму; М., Міжнародні відносини, 1964. 276 З. 4.ПленковО.Ю. Третій Рейх. Соціалізм Гітлера. СПб., Нева, 2001. 344 З. 5. МельниковД.Е., ЧорнаЛ.Б. Імперія смерті: апарат насильства в нацистської Німеччини. М.,Политиздат, 1988. 600 З. 6. Галкін А.А. Німецький фашизм. М., Наука, 1989. 430 З. 7.Бурдерон Р. Фашизм: ідеологія і практика. М., Прогрес, 1983. 332 З. 8.Деларю Ж. Історія гестапо. Смоленськ, 2000. 560 З. 9.Гинцберг Л. Н. Дорогою в імперську канцелярію. М., Наука, 1972. 470 З. 10.Грюнберг До. Гітлер: біографія фюрера. М., Республіка, 1995. 370 З.
