Стаття про Цвітне

а кордоні Кіровоградської та Черкаської областей, підперезавшись охвістям Чорного лісу, лежить село Цвітне. Зараз там проживає до півтори тисячі чоловік (за результатами останнього перепису населення у 2001 – 1137); жодних ознак великого господарства – місцеві живуть в основному з городів, тримають худобину, за чимось більшим виряджаючись на базар до сусідньої Олександрівки. А колись, 50-60 років тому, все виглядало інакше. Близько 5 тисяч мешканців, торжище, церкви, школи, кузні, крамничні і два великі гончарні заводи. Чи не в кожному дворі знають з якого боку підходити до глини: знаходити в перелісках її поклади (між іншим, залягає широкими пластами глибиною до 20 метрів), набирати в чани й правити кругом, поступово перетворюючи кришисту масу жовтого кольору в щокату макітру або чепурну, вигинистої форми, сулію під олію чи вино.

Протягом місяця на цвітянську кераміку у всій її видовій (столова, фігурна столова і декоративна) та кольоровій розмаїтості можна буде помимилуватися у відділі мистецтв бібліотеки Чижевського в рамках експозиції частини приватної колекції збирача старожитностей Володимира Нагорного, а також знахідок польових експедицій кіровоградських мистецтвознавців.

Основна сировина, що використовувалася в цьому промислі, глина -огирянка, як її величають місцеві, забезпечувала надзвичайну міцність і легкість черепка. За переказами, під час просушування партії готових виробів у цехах жінки могли брати в одну руку по п’ять бинточок чи глеків одночасно, чіпляючи кожним пальцем вушко. Посуд з Цвітного хоча й не відзначався показною барвистістю (приміром, поливу почали використовувати тільки наприкінці ХІХ століття), зате, через ту ж таки глину, відповідав запитам будь-якої, чи не найвибагливішої, господині. У домашніх сховах тамтешніх гончарів можна було знайти й велетенські макітри-сипанки (на око вміщували 4 відра речовини або круп), барила, слоїки, вухаті тикви, ринки, дитячі свищики, свічники і безліч всякої дрібноти, накшталт сільничок чи декоративних фігурок, якими прикрашали мисники. Від оборотів ремесла цвітнянців харчувалася й залізниця: щотижня в напрямку Одеси вирушало кільканадцять вагонів, вантажених цією продукцію; назустріч, з іншої колії, прибували товарняки з свинцем, фрітою та іншими хімічними речовинами, необхідними для готування поливи.

Втім, краще побачити все це на власні очі. Отож, не зволікайте, оглянути виставку можна буде до 20 травня.