Проект з ОІТ та ІФК: "Порівняльна характеристика підготовки спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності." - № групи ФФВ, 2016

Порівняльна характеристика підготовки спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності.

Автор проекту

Шерстюк Дмитро Олександрович

Тема дослідження

Підготовка спортсменів до Олімпійських ігор, в різний період часу.

Проблема дослідження

Різні варіації, способи добитися як умога кращих результатів, при підготовкі атлета, до Олімпійських ігор.

Гіпотеза дослідження

Довести що сучасна система підготовки атлета, є найкращою.

Мета дослідження

Уважно дослідити системи підготовки атлетів до Олімпійських ігор, зважити всі за і проти,і зробити висновок.

Результати дослідження

                    Підготовка атлетів до Олімпійських ігор в Стародавньої Греції. 

В системі підготовки атлетів у Стародавній Греції домінували принципи відбору і орієнтації талановитих спортсменів на заняття тим чи іншим видом спорту за показниками тілобудови і фізичних якостей; система навчання рухам передбачала їх вивчення по частинах і в цілому, з розподілом на основні і додаткові. Були розроблені ефективні системи розвитку різних фізичних якостей – сили, витривалості, спритності. Вже в ті часи існувала періодичність в підготовці спортсменів: планувалася чотирирічна підготовка – від одних ОІ до інших: існували і чотириденні цикли (тетради), тісно пов’язані між собою, які забезпечували планомірність підготовки атлетів. От що розповідав Філострат про тетради: «Під тетрадами розуміли цикл із чотирьох днів з різною діяльністю кожного дня. Перший день – підготовчий для атлета, на другий день тренування досягає максимальних навантажень, на наступний день навантаження знижується, в останній день – навантаження середнє. Підготовче тренування складається з енергійних рухів, коротких і швидких, його метою є стимулювання атлета і його підготовка до основних зусиль. Максимальні навантаження сповнюють тіло атлета силою; під час зниження навантажень виконуються вправи на розслаблення. В останній день – день середніх навантажень, атлет навчається ухилятися від суперника чи зупиняти його, коли той намагається втекти.

Поступова професіоналізація спорту в Елладі, яка досить чітко простежувалася починаючи з V ст. до н.е. сприяла постійному удосконаленню організації і методики підготовки атлетів. До приїзду в Олімпію для участі в Іграх атлети були зобов’язані систематично, протягом 10 місяців, тренуватися в гімназіях під керівництвом працюючих там професійних тренерів. Тренування набувало систематичного і напруженого характеру, в ній широко використовувалися не лише знання і досвід, накопичені у спорті – його техніка, тактика, методика розвитку різних якостей, але й сучасні досягнення медицини – профілактика і лікування травм, спеціальна дієта, масаж та ін.

Якщо на початку розквіту олімпійського руху в Стародавній Греції спортсмени часто виступали в різних видах спорту, використовуючи перш за все свої природні задатки, підкріплені недостатньо тривалою і стихійною підготовкою, то проникнення в спорт професіоналізму сприяло досить вузькій спеціалізації атлетів, які прагнули досягти досконалості в одному виді спорту. Добре підготовлені спортсмени прагнули приймати участь не лише в ОІ та інших масштабних загальногрецьких змаганнях, але і в перегонах з грошовими нагородами і подарунками. В різних видах спорту детально відпрацьовувалася система підготовки спортсменів, виявлялися і застосовувалися найбільш ефективні засоби і методи. Наприклад кулачні бійці і панкратіоністи використовували шкіряні мішки з піском, борошном чи пшеницею для відпрацювання різноманітних ударів Особливо ретельною і вимогливою була підготовка атлетів в Олімпії в останній місяць перед Іграми. Дисципліна підтримувалася не лише роз’ясненнями і вказівками, але й за допомогою різки, якою тренери карали недбайливих учнів. Напружене тренування чергувалося з чітким режимом відпочинку і харчування, яке було різноманітним для спортсменів, котрі готувалися до виступів в різних змаганнях. В підготовку атлетів вводилися медичні знання – про розвиток системи дихання і кровообігу, елементи гігієни, різноманітні види масажу, спеціальні дієти. Не забували стародавні греки і про психологічну підготовку, розглядаючи її як важливу складову майстерності спортсменів. При підготовці спортсменів до тренувань і змагань, а також для відновлення сил особливо широко використовувався масаж. В античний період теплі ванни і бані у греків розглядалися свого роду, як антигімнастичний виклик. Існувала думка, що розслаблення в банях негативно позначається на підготовці атлетів і їх загартуванню. Проте, в Римський період ставлення до подібних процедур змінюється і баня починає відігравати для атлетів все вагомішу роль. Слід відзначити, що у Стародавній Греції нерідко звертали увагу на негативні прояви надмірного захоплення тренуванням і участю у змаганнях. Тренування атлетів в гімнасіях проводилися професійними вчителями (тренерами). Вони навчали молодих атлетів техніці видів спорту, давали вказівки з виконання вправ і участі у змаганнях. Тому їх одяг закріплювався лише на плечі, щоб можна було миттєво зняти його і надати допомогу учням. Тренер повинен був знати про усі особливості підготовки атлетів – масаж, дієти, гігієну, медицину.

У Стародавній Греції існувала традиція, згідно якої тренерами, як правило, ставали відомі атлети, які завершили свої спортивні виступи. Існувала спеціалізація вчителів-тренерів, які приймали участь в підготовці атлетів. В залежності від виконуваних функцій вони називались «гімнастис», «педотрибис», «алиптис». Гімнастис розробляв програму підготовки атлетів, педотрибис реалізовував цю програму, а алиптис займався підготовкою атлетів до занять і змагань, натираючи їх тіло маслом, роблячи масаж. Тренери працювали на контрактній основі. В II ст. до н.е. в гімнасіях почали з’являтися наймані лікарі, котрі поряд зі своїми професійними обов’язками часто займалися і підготовкою атлетів.

Ідеї олімпізма П’єра де Кубертена або відродження Олімпійських ігор  

Ідея відродження Олімпійських ігор у Греції належала поетові Панайотису Суцосу, утілив їх у життя громадський діяч Евангеліс Заппас. У 1766 році, внаслідок археологічних розкопок в Олімпії, знайшли спортивні і храмові споруди. У 1875 році археологічні дослідження та розкопки продовжилися під німецьким керівництвом. Тоді в Європі було романтично - ідеалістичне уявлення про античність. Бажання відродити олімпійське мислення та культуру поширилося досить швидко всією Європою. Французький барон П’єр де Кубертен (фр.Pierre de Coubertin) сказав тоді: «Німеччина розкопала те, що успадкували від древньої Олімпії. Чому Франція не спроможна відновити стару велич?». На думку Кубертена, саме слабкий фізичний стан французьких солдатів став однією із причин поразки французів у Франко - прусській війні 1870-1871, а тому він намагався змінити ситуацію за допомогою поліпшення фізичної культури французів. «Молодь світу» мала мірятися силами у спортивних змаганнях, а не на полях битв. На конгресі, проведеному 16-23 червня 1894 року у Сорбонні (Паризький університет), він представив свої ідеї міжнародній публіці. Останнім конгресом було вирішено, що перші Олімпійські Ігри сучасності мають відбутися в 1896 році в Афінах, у країні-родоначальниці Ігор - Греції. Першим президентом Комітету став грек Деметріус Викелас, який був президентом до закінчення I Олімпійських Ігор 1896 року. Генеральним секретарем став барон П’єр де Кубертен.

Продуктивний розвиток теорії підготовки спортсменів обумовлюється правильним вибором стратегічних напрямків її подальшого вдосконалювання та виявленням резервів, які закладені у розробці її різних напрямків. Тому, доречно охарактеризувати можливості вдосконалювання системи спортивної підготовки в наступних основних напрямках.

-Перший напрямок — різкий приріст обсягу тренувальної і змагальної діяльності. Значення основних показників, що характеризують цю сторону процесу спортивного тренування, у першій половині 90-х років в 2 рази перевищили дані 60-х років XX століття, а в окремих випадках спостерігається більш значне зростання. Зокрема, у більшості видів спорту збільшився обсяг змагальної діяльності в кілька разів у зв'язку з різким збільшенням кількості змагань, особливо комерційних.

-Другий напрямок — усунення в 4-літніх олімпійських циклах і річній підготовці протиріччя між системою цілеспрямованої підготовки до олімпійських ігор і сформованої в багатьох видах спорту практикою участі у великій кількості змагань протягом року (в першу чергу, комерційних) з орієнтацією на досягнення найвищих результатів. Природно, що така практика призводить до істотного зниження можливості виходу спортсмена на пік спортивної форми під час головних змагань року.

-Третій напрямок — розробка методики, що забезпечить продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар'єри. Комерціалізація й професіоналізація олімпійського спорту призвели до продовження успішної спортивної кар'єри видатних спортсменів та демонстрації ними високих досягнень у різних видах спорту далеко за межами оптимальної вікової зони для досягнення найвищих результатів. Велика кількість спортсменів у спортивних іграх, легкій атлетиці, велоспорті та різних видах єдиноборств досягли видатних спортивних результатів у віці 30-35 років і навіть 38-40 років.

-Четвертий напрямок — сувора відповідність системи тренування спортсменів високого класу специфічним вимогам обраного для спеціалізації виду спорту. Цей напрямок передбачає різке збільшення обсягу допоміжної та спеціальної підготовки в загальному обсязі тренувальної роботи. Загальна підготовка як неспецифічна не відіграє істотної ролі у тренуванні спортсменів високого класу та використається переважно як засіб активного відпочинку. Загальна підготовка носить виражений базовий характер і має тісні взаємозв’язки з допоміжною і спеціальною підготовкою.

-П'ятий напрямок — максимальна орієнтація на індивідуальні задатки та здібності кожного конкретного спортсмена при виборі спортивної спеціалізації, побудові всієї системи багаторічної підготовки, визначенні раціональної структури змагальної діяльності тощо. В свою чергу це вимагає прискіпливого ставлення до відбору й орієнтації спортсменів на всіх етапах багаторічного вдосконалювання, розробки індивідуальних програм підготовки, вдалого поєднання індивідуальної та групової форм роботи.

-Шостий напрямок — сувора збалансованість системи тренувальних і змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності та мобілізації функціональних резервів. Сьогодні спостерігається тенденція до надмірного збільшення тренувальними та змагальними навантаженнями, засобами стимуляції працездатності. При цьому, у системі підготовки спортсменів має місце недооцінка повноцінного відпочинку, харчування та відновних заходів. Раціональне харчування як один з засобів підвищення ефективності тренувального процесу повинно відповідати специфіці виду спорту та спрямованості навантажень у кожному тренувальному занятті.

-Сьомий напрямок — відповідність системи підготовки до головних змагань географічним і кліматичним умовам місць проведення. Проведення змагань в умовах спекотного або холодного клімату, середньогір'я, та при зміні часових поясів істотно впливає на рівень досягнень спортсменів. Врахування цих факторів у системі підготовки дозволяє нейтралізувати їх негативну дію, а в деяких випадках дозволяють досягнення найвищих результатів сезону.

-Восьмий напрямок — розширення нетрадиційних засобів підготовки: використання приладів, устаткування й методичних прийомів, що дозволяють розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, що забезпечують одночасне вдосконалення різних рухових якостей (наприклад, сили і гнучкості) та різних сторін підготовленості; проведення тренування в умовах средньогір'я та високогір'я, що дозволяє інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувального впливу, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань.

-Дев'ятий напрямок — орієнтація всієї системи спортивного тренування на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності. Це передбачає не тільки вдосконалювання всіх її компонентів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, але й створення відповідного функціонального фундаменту на ранніх етапах багаторічної підготовки. Особлива увага приділяється компонентам змагальної діяльності, які є результативно значущі на рівні вищої спортивної майстерності, але на ранніх етапах багаторічної підготовки не враховуються. При створенні функціонального фундаменту на етапах попередньої та спеціалізованої базової підготовки необхідно орієнтуватися на складові, які забезпечують успіх на рівні вищих спортивних досягнень. Помилки, що мали місце у підготовці на ранніх етапах дуже важко компенсувати на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

-Десятий напрямок — удосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об'єктивізації знань про структуру змагальної діяльності та підготовленості. Передумовою удосконалення є орієнтація на групові та індивідуальні модельні характеристики змагальної діяльності і підготовленості. Даний напрямок, який базується на використанні сучасної діагностичної техніки та інформаційних технологій, є одним з основних резервів удосконалення системи спортивного тренування, тому що дозволяє створити необхідні умови для раціонального управління станом спортсмена і протіканням адаптаційних змін. В свою чергу це забезпечить відповідність рівня підготовленості планованій структурі змагальної діяльності і запланованому спортивному результату.

-Одинадцятий напрямок — розширення, конкретизація та часткова перебудова знань і практичної діяльності в деяких розділах спортивної підготовки (розвиток рухових якостей, планування навантаження в різних структурних утвореннях, удосконалення складних елементів спортивної техніки тощо) у напрямку забезпечення умов для профілактики спортивного травматизму. В результаті високого рівня тренувальних навантажень сучасного спорту та різкого розширення в останні роки змагальної практики, проблема спортивного травматизму перетворилася в одну з найбільш гострих у сучасному олімпійському спорті. Спортивні травми руйнують кар'єру багатьох талановитих спортсменів, що не дозволяє повною мірою розкрити їхні можливості та приводить до серйозних проблем зі здоров'ям.

-Дванадцятий напрямок — динамічність системи підготовки, її оперативна корекція на основі постійного вивчення і контролю як загальних тенденцій розвитку олімпійського спорту, так і особливостей розвитку конкретних його видів: зміна правил змагань і умов їхнього проведення, застосування нового інвентарю та устаткування, розширення календаря та зміна значимості різних змагань і інші.

Висновок

Порівняння

Спільне:

Велика увага приділялася техніці, тактичній підготовці, фізичній підготовці. Підготовка до Олімпіййських ігор була розпланована на чотири роки тренерувань. В підготовці застосувували знаня з медецини.

Відміне: На зараз змінилося майже все, починаючи від одягу спортсменів, і закінчуючи гуманими та тактичними методами підготоіки спортсменів.

Висновки:

-Підготовка атлета до Олімпійський ігор або до звичайних змагань, пройшла тривалий період, була покращена, удосконалена.

-І якщо порівнювати стародавні методи та сучасні, то це небо і земля.Хоча деякі стародаві методи дойшли і до сьогодні.

-А результатом нових тренувань ми можемо бачити, здобутки наших спортсменів, їхні олімпійські та світові рекорди.

[Презентація]

Корисні ресурси

Додайте список гіперпосилань на використані при підготовці проекту сайти [Олімпійські ігри] [Підготовка атлетів до Олімпійських ігор в Стародавньої Греції]