Стаття до проекту (Сагун Ольги ) 2016
Вступ
Актуальність та новизна дослідження.
Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково – у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.
Метою даного дослідження є намагання розкрити сутнісні характеристики уяви як психічного (інтелектуального процесу), визначення головних чинників та методичних особливостей дослідження уяви та засад їх використання у психотерапії.
Головними завданнями даного дослідження є:
1) теоретичний аналіз проблеми формування та розвитку уяви характеристика її основних видів,
2) визначення та характеристика методів та методик дослідження рівня сформованості уяви.
3) проведення експериментального дослідження з визначення показників рівня розвитку уяви на прикладі дітей молодшого шкільного віку.
Функції та види уяви
Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення, особливо мислення образного. Саме тому вона не завжди розглядається самостійно. Разом з тим уява нерідко визначається як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях на відміну від мислення, яке відбиває дійсність у формі понять. Такого підходу дотримується А.В. Петровський. Проте цей підхід, навпаки, зводить до уяви образне мислення. Який же вихід із цієї суперечності? Він полягає у визначенні уяви як створення нових образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Уява створює образи результату діяльності, а також забезпечує розробку стратегії діяльності, зокрема розумової, у ситуаціях невизначених та ймовірних. Тому творча уява є психологічною основою багатьох видів творчої діяльності, що теж характеризується новизною як процесу, так і одержаного продукту. Однак ступінь принципової новизни уявного може бути різний. Від цього залежить поділ уяви на види й типи.
Функції уяви полягають у:
• моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;
• створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;
• створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
• створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;
• створенні принципово нових предметів та явищ тощо.
Види уяви
Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види. За характером продуктивності виокремлюють:
• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були відомі раніше;
• творчу (продуктивну) уяву.
За мірою свободи, довільності визначають:
• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;
• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.
За характером образів визначають:
• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;
• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами.
За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:
• Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації).
• Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).
За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:
• Пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;
• Розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);
• Містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;
• Наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки формуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що сформувалися, вона оживляє логічні схеми);
• Уява в практичному житті й механіці, образи якої при потребі втілюються в речову форму;
• Уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;
• Уява у сфері утопії - тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.
Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.
Розділ 2
Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі об'єкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ.
Уяву поділяють ще на активну й пасивну.
а
Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворювальною (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.
б
Пасивна уява не має поставленої мети, інколи постає як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Таку уяву людина може викликати зумисно. Зумисно викликані образи фантазії, які не пов'язані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають мареннями. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти зв'язок продуктів уяви з потребами людини. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах відтворюють образи своєї сім'ї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з коханими, друзями тощо. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволеності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.
в
Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.
У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Письменник настільки яскраво уявляє собі образи героїв, ніби вони насправді спілкуються з ним, живуть поруч. Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості виявляються під час створення образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий - у скульптора, живописця, слуховий - у композитора тощо.
Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим застосуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюють нові предмети та об'єкти. Продукти технічної уяви може бути представлено в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їхню Достовірність на практиці.
Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв'язання проблеми, у побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами та явищами.
Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява бажаного майбутнього. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.
Вирізняють і так звану антиципуючу уяву (від лат. anticipatio - угадування наперед, передбачення). Вона є в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам'яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім не потрібно стрибати з дев'ятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.
Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприйняття, пам'яті й мислення.
Розділ 3
Уява і проблемна ситуація Уява тісно пов'язана з мисленням. Подібно мисленню, воно дозволяє передбачати майбутнє.
Що ж спільного між мисленням і фантазією? Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові рішення; так само як і мислення, воно мотивується потребами особи. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе яскраве представлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче віддзеркалення дійсності, здійснюване в процесах фантазії, відбувається в конкретнообразній формі, у вигляді яскравих уявлень, тоді як випереджаюче віддзеркалення в процесах мислення відбувається шляхом операції поняттями, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати мир.
Таким чином, в проблемній ситуації, якій починається діяльність, існують дві системи випередження свідомістю результатів цієї діяльності: організована система образів (уявлень) і організована система понять. Можливість вибору образу лежить в основі уяви, можливість нової комбінації понять лежить в основі мислення. Часто така робота йде відразу в «двох поверхах», оскільки системи образів і понять тісно зв'язані – вибір, наприклад, способу дії, здійснюється шляхом логічних міркувань, з якими органічно з'єднані яскраві представлення того, яка буде здійснюється дія.
Розглядаючи схожість і відмінність мислення і уяви, необхідно помітити, що проблемна ситуація може характеризуватися більшою або меншою невизначеністю. Якщо початкові дані задачі, наприклад наукової проблеми, відомі, то хід її рішення підлеглий переважно законам мислення. Інша картина спостерігається, коли проблемна ситуація відрізняється значною невизначеністю, початкові дані насилу піддаються точному аналізу. В цьому випадку в дію приходять механізми уяви. Наприклад, деяка невизначеність початкових даних позначається в роботі письменника. Недаремно роль фантазії така велика в літературній творчості, коли письменник в уяві простежує долю своїх героїв. Йому доводиться мати справу з набагато більшою мірою невизначеності, ніж конструктору або інженеру, оскільки закони людської психіки і поведінки багато в чому складніші та менш відомі, ніж закони фізики.
Залежно від різних обставин, якими характеризується проблемна ситуація, одна і та ж задача може розв'язуватися як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Є підстава зробити висновок, що уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Чим більш звичною, точною і визначеною буде ситуація, тим менше простору дає вона фантазії.
Цінність уяви полягає в тому, що, вона дозволяє ухвалити рішення і знайти вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності потрібної повноти знань, які необхідні для мислення. Фантазія дозволяє «перестрибнути» через якісь етапи мислення і все-таки уявити собі кінцевий результат. Намічені фантазією шляхи рішення нерідко недостатньо точні, нестрогі, проте необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією привела до виникнення у людини апарату уяви. Оскільки в навколишньому нас світі завжди залишаться невивчені області, цей апарат уяви завжди буде корисний.
Висновки
Процес створення нових психічних образів – називають уявою.
Уява або фантазія, як і мислення, належать до числа вищих пізнавальних процесів, в яких виразно виявляється специфічно людський характер діяльності. Уява виступає як необхідна сторона художньої, конструкторської, наукової, літературної, музичної, взагалі всякої творчої діяльності. Уява – це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образу продуктів праці, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Разом з тим уява може виступати як засіб створення образів, що не програмують активну діяльність, а замінюють її.
У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій:
1. Уявляти дійсність в образах і мати нагоду користуватися ними, вирішуючи задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.
2. Регулювання емоційних полягань. За допомогою своєї уяви людина здатна, хоча б частково, задовольняти багато потреб, знімати породжувану ними напруженість. Дана, поза сумнівом, важлива функція особливо підкреслюється і розробляється в психоаналізі.
3. Пов'язана з участю уяви в довільній регуляції пізнавальних процесів людини, зокрема сприйнятті, увазі, пам'яті, мови, емоції.
4. Полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здібності втілювати його в житті, маніпулюючи образами.
5. Планування і програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації.
Види уяви:
1.Мимовільна уява.
2. Довільна уява.
3. Відтворююча уява.
4. Творча уява.
Виникнення образів фантазії – це результат діяльності мозку людини. Уява, як і всі інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль.
Фізіологічну основу пам'яті складає замикання тимчасових нервових зв'язків і їх подальша актуалізація (відновлення, розгальмовування). Якщо в процесах пам'яті зв'язок, що замкнув, надалі поновлюється, то в процесі уяви, системи зв'язків що утворилися протягом життя людини як би розпадаються (дисоціюються) і об'єднуються в нові системи.
Це об'єднання стає можливим в результаті виникнення в корі мозку достатньо сильного вогнища збудження, викликаного пробудженням потреби або яким-небудь безпосереднім враженням. Таким чином, у фантазуючої людини, кажучи простіше, групи нервових клітин зв'язуються по-новому. Від цього залежить характерна новизна образів фантазії в порівнянні з образами пам'яті і в той же час частковий збіг їх.
Уява, як сказано, є функцією кори великих півкуль. Разом з тим складність структури уяви і його зв'язок з емоціями дає підстави припускати, що фізіологічні механізми уяви розташовані не тільки в корі, але і в більш глибоко залягаючих відділах мозку. Такими глибинними відділами мозку, що беруть участь, разом з корою великих півкуль, у формуванні образів фантазії і їх включенні в процеси діяльності, є гіпоталамо-лімбична система (гіпоталамус в його зв'язках із стародавньою корою і підкірковими областями, створюючими лімб, або межу, навкруги передньої частини стовбура мозку біля входу в півкулі головного мозку).
Продукуючий образи фантазії мозок – це єдина система; зміни в одній його частині позначаються і на роботі інших його відділів. Мозок як ціле надає регулюючу дію на всі органи людського тіла. Будь-який психічний процес приводить до тих або інших зсувів в життєдіяльності організму. У свою чергу уява, як і інші психічні процеси, робить значний вплив на роботу багатьох систем людського організму.
Механізми переробки уявлень в уявні образи:
Аглютинація – прийом з'єднання («склеювання») якихось частин від двох або декількох предметів в одне ціле. Аглютинація широко поширена в казкових сюжетах у вигляді образів хатинки на курячих ніжках, русалки – жінки з хвостом риби і ін. Використовується аглютинація і в реальних образах (наприклад, танка-амфібії, акордеона, в якому поєднуються елементи піаніно і баяна).
Аналогія – прийом побудови образу за принципом подібності. Наприклад, за принципом подібності органу орієнтації кажана був створений локатор.
Перебільшення – зменшення – прийом, за допомогою якого прагнуть показати пануючі якості людини (наприклад, доброту могутнього Велетня або розум і м'яке серце Хлопчика-мезинчика).
Акцентування – прийом близький до перебільшення, що виділяє в образі яку-небудь одну яскраво виражену позитивну або негативну межу. Особливо часто він використовується в карикатурах і шаржах.
Типізація – найскладніший прийом творчого створення образів уяви. Характеризується творчість в літературі, М. Горький говорив, що характер героя робиться з багатьох окремих рисок, узятих від різних людей певної соціальної групи. Потрібно придивитися до сотні-другої, скажімо, робітників для того, щоб приблизно вірно описати портрет одного робітника.
У кожної людини уява розвинена по-різному, і вона по-різному виявляється в її діяльності і суспільному житті. Індивідуальні особливості уяви виражаються в тому, що, люди розрізняються по ступеню розвитку уяви і по типу образів, якими вони оперують частіше всього.
Ступінь розвитку уяви характеризується яскравістю образів і глибиною, з якою переробляються дані минулого досвіду, а також новизною і свідомістю результатів цієї переробки. Сила і жвавість уяви легко оцінюється, коли продуктом уяви є неправдоподібні і химерні образи, наприклад у авторів казок. Слабкий розвиток уяви виражається в низькому рівні переробки уявлень. Слабка уява спричиняє за собою утруднення в рішенні розумових задач, які вимагають уміння наочно уявити собі конкретну ситуацію. При недостатньому рівні розвитку уяви неможливе багате і різностороннє в емоційному плані життя.
Дослідження уяви у школярів різних вікових груп школи №15 дають змогу вважати рівень розвитку уяви – середнім.
Людина живе в охоронному полоні аналогій, мислить аналогічно, будує свої фантазії аналогічно. Але виникають явища життя, мистецтва, науки, коли «здоровий глузд» заважає нам охопити своєю думкою всю незвичність явищ. І тоді розвинена уява своїми щупальцями – шукачами допомагає відтворити з нез'ясовного і незвичайного єдине ціле.
Це єдина здатність людини, що допомагає йому встояти перед доводами «здорового глузду», який часом озброюється єдиним аргументом: «цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи».
Одна з особливостей нашого часу – часу бурхливої науково-технічної революції – наростаючий вибух інформації, засвоювати і сприймати яку стає все складніше. Вирішувати ці проблеми можна за участю нескутої, оригінальної уяви.
Щоб бути готовим до сприйняття майбутнього, людині як одну з своїх адаптаційних здібностей треба розвивати і тренувати уяву, тим більше людині-творцю, яка обирає не уторовані дороги наслідування, але важкий шлях досліджень і відкриттів.
Успішніше розвивається фантазія в шкільні роки, коли і треба добиватися, щоб дитина не тільки ставила несподівані оригінальні задачі, але і пропонувала своє конкретне рішення, не тільки складав оригінальні сюжети, але і використовував в них нові елементи і несподівані зв'язки між ними.
Психологи розробляють сьогодні тести для виявлення рівню розвитку уяви, способи стимуляції і розкріпачення уяви, намагаються створити моделі для дослідження цієї функції людської свідомості.
